2.1.1.Французький героїчний епос. Історична основа і епічна поетика “Пісні про Роланда”
Зріле Середньовіччя стало періодом розквіту героїчного класичного епосу – героїчної оповіді про минулі події, пов’язані із захистом народним героєм інтересів племені, роду, держави. В якій би країні він не створювався, в ньому дотримувалися загальних жанрових ознак, хоча час і етнос накладали певний відбиток на трактування теми, образу, ситуації. Для героїчного класичного епосу були властиві такі типові ознаки:
а/ відображення росту національної самосвідомості, пов’язаного з захистом рідної землі;
б/ використання історичних подій, імен відомих осіб з відповідним елементом міфологізації;
в/ розкриття конфлікту – зіткнення з ворогами, яке закінчувалося перемогою епічного героя. Навіть тоді, коли він гинув, за ним залишалася моральна перемога;
г/ наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого етнічного угрупування чи держави. Він нехтував смертю, завжди готовий був поступитися головним задля виконання свого обов’язку. Розкриття образа відбувалося переважно (а іноді й виключно) у вчинках. Типовим було соціальне походження і положення героя - статус знатності і заможності. Людські якості надавалися в ідеалізованій форми, герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну, про етику поведінки. Він і його подвиги завжди були у центрі уваги розповіді про минулі події;
д/ змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав в декілька разів чисельністю свого війська переважав військо епічного героя;
є/ надання великого значення зброї, зокрема мечу, опису битви, що становило кульмінацією твору і поєднувало в собі усі його сюжетні лінії;
ж/ зображення смерті і почуттів скорботи, філософських роздумів з приводу зображений подій.
Героїчний класичний епос відрізнявся від архаїчного епосу і разом з тим мав з ним спільні риси, про що наглядно свідчить таблиця.
Форми героїчного епосу
| Архаїчний епос | Класичний епос |
| В обох формах домінувала тема боротьби | |
| Боротьба з міфічними, фантастичними істотами | Боротьба проти іноземних загарбників, ворогів |
| Творіння всесвіту, землі, людей, міфічна битва | Конкретна історична подія, але міфологізована й опоетизована |
| Герої сміливі, горді, впевненні в собі, що часто призводить до конфлікту з владою. Вони не старіють, проходячи через значний пласт часу, не відбувається їх внутрішній розвиток. | |
| У головного героя з дитинства виявляються надлюдські, фантастичні властивості | Головний герой – патріот, який не шкодує власного життя для захисту батьківщини |
| Формальні особливості: зачин, кінцівка, повтори, постійні епітети, детальний опис зброї, одягу тощо. |
Французький національний епос найкраще зберігся у вигляді поем (їх близько 100, обсягом від 1000 до 20000 віршів). Старофранцузькі героїчні поеми називали chansons de geste (“піснями про діяння”). Вони мали обсяг – від 1000 до 20 000 віршів і складалися із строф різної довжини або “тирад”, з’єднаних асонансами, які в різних редакціях з ХІІІ ст. поступилися римам.
Головний зміст французького національного епосу склали три теми: захист батьківщини від зовнішніх ворогів – маврів (сарацин), норманів, саксів; вірна служба королю, охорона його прав і усунення зрадників; криваві феодальні міжусобиці.
За змістом французькі епічні поеми поділялися на три цикли (жести):
1) королівський цикл, центральною фігурою якого став король Франції - це збірний образ ідеального монарха, символ народної правди та справедливості, опора країни у боротьбі з іноземними загарбниками та феодальним свавіллям;
2) цикл про Гільйома д’Оранж – уславленого ідеального васала, який протиставлявся слабкому чи підступному королю. Він воював на півдні Франції з маврами, не отримав від короля ніякої винагороди, окрім земель, здобутих власним мечем. Однак у тяжку для сюзерена хвилину завжди поспішав йому на допомогу. Урятував державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів, зміцнив престол і зберіг цілісність батьківщини;
3) феодальний цикл “жесту сивобородого Доона де Майанс ”, уякому розповідалося про непокірних феодалів, їхню війну між собою та з королем.
Вершиною французького героїчного класичного епосу була поема “Пісня про Роланда”. Вона збереглась у кількох рукописах; найкращим з яких визнано Оксфордський (1170 рік). Твір написано давньофранцузькою мовою десятискладними віршами і поділено на куплети різної величини. Кожен вірш закінчувався цензурою після четвертого складу, кожен куплет – одним і тим же асонансом. Насправді поема була піснею, оскільки багато із її тирад закінчувалося вигуком “Айо!”, що, мабуть, означало приспів чи мелодію, яку виконували під час озвучування пісні.
“Пісня про Роланда” належала до першого циклу жестів. Час її створення (ХІ ст.) був добою утвердження сильної королівської влади, об’єднання Франції та посилення ролі церкви. Тому в ній знайшли яскраве втілення образи короля Франції та його васалів – славних лицарів, що виконували волю правителя і з іменем Бога захищали християнські ідеї та рідну країну, а також чільне місце у текстах відводилося боротьбі проти непокірних феодалів, які порушували накази короля.
Поема проголошувала високі ідеї: Бог, король, батьківщина і героїзм заради їх процвітання, героїзм, пов’язаний з особистими якостями французів, - славних захисників вітчизни, мужніх і шляхетних лицарів. В ній велика кількість дійових осіб, серед яких знаходимо конкретні історичні постаті. Крім них у творі відтворено узагальнені образи, що увібрали риси кількох реальних людей чи навіть соціальної групи, класу, були ж і вигадані персонажі. Наприклад, Карл Великий – збірний образ, у якому поєдналися риси Карла Великого (768 – 814 рр.), а також двох інших правителів - його діда Карла Мартелла (689 – 741 рр.) і онука Карла Лисого (823 – 877 рр.).
Поема написана на основі історичного факту, який мав місце у VІІІ ст. Літописець Карла Великого, Ейнхард, повідомив, що 778 року король франків розпочав свій перший похід для визволення Іспанії від маврів. Насправді ж його вторгнення в Іспанію було типовою загарбницькою авантюрою з метою захоплення багатства та земель арабів. У поемі цей похід зображено як великий подвиг на славу Франції та християнства. Історичні факти свідчили, що маври зуміли дати рішучу відсіч військам Карла Великого. Захопивши декілька міст і дійшовши до Сарагосу, Карл зазнав сильного протистояння маврів і був змушений повернути назад. Під час відступу ар’єргард французького війська в Ронсевальській ущелині атакували і розгромили баски. У битві загинув один із славних перів короля, його небіж граф Роланд.
Отже, епічним фоном твору стало протистояння двох світів – християнського й мусульманського. Конфлікт виник з протиріччя всередині християнського, а точніше лицарського світу. Лицарі-християни поводилися відповідно до вимог насамперед станової, а потім вже і християнської моралі.
В основу твору покладено два аспекти: епіко-героїчний та “феодально-лицарський”. Роланд – втілення народної мрії про ідеального героя - сміливого, мужнього, відчайдушного, відданого Франції, Богові та королю. Загинув за честь і славу “милої Франції”. В поемі показано глибоке психологічне життя героя, простою була і його релігійність. Роланд готовий з усім запалом молодості покласти свою голову за честь християнства. Перейшов у інший світ з повною переконаністю і з сердешним каяттям у гріхах. Він подобався Богу, тому янголи прийняли протягнуту ним лицарську рукавичку. Водночас його не можна вважати справжнім християнином, бо він не вдумувався в повчання церкви, не ставив перед собою великих релігійних цілей, окрім боротьби проти язичників.
Провідна ідея поеми – уславлення любові до вітчизни та засудження анархічних феодальних мотивів. Світорозуміння твору зводилося до одного: нехристі не праві, а християни завжди мали рацію. Лицарство – втілення уявлення про відданість вітчизні і своїй вірі.
“Пісня про Роланда” користувалася популярністю у світовій культурі. Італійський поет Луїджі Пульчі (1432 р. – 1484 р.) створив епопею “Великий Морганте” (1483 р.). Іншій італійський поет Маттео Боярдо (1441 р. – 1494 р.) написав поему “Закоханий Орландо”, а Лудовіко Ариосто (1474 р. – 1533 р.) – поему “Несамовитий Орландо”.
