Завоювання великої і плодоносної Британії підняло дух народу англосаксів й дало йому багатий епічний матеріал. Тому їхній епос склався значно раніше у порівнянні з іншими народами.
Важливою формою англосаксонської поезії стала епічна пісня, в якій розповідалося про один, найбільш важливий, епізод із життя героя, доля якого в цілому була відома слухачам. Від найдавніших гімнів епічна пісня успадкувала піднесення, захоплення, прагнення нагромаджувати синоніми й описові вирази.
В поезії VІ – VІІ ст. одним із улюблених героїв такої пісні став Беовульф, син Ектеова. Припускали, що в основу сказання про нього покладено міф про божество Беове, яке перемогло морського велетня Гренделя і загинуло у поєдинку з вогнедишним драконом. Міф цей існував у англів і саксів ще на їх материковій батьківщині, оскільки їм доводилося боротися з морями, що затоплювали береги їхньої країни. У першій чверті VІ ст., коли частина англосакського племені вела боротьбу з бриттами, а друга, більша, ще мешкала на материку, трапилася пригода, що збудила творчу фантазію мешканців Німецького і Балтійського морів. Король геатів Хігелак здійснив похід на нижній Рейн. Король франків Теодеберт виступив йому назустріч з дружиною франків і фризів. Відбулася битва, франки перемогли, а геати втратили свого короля і всю здобич. Завдяки сміливості і вправності королівського дружинника Беовульфа, який у битві показав неперевершену хоробрість, геати встигли врятувати значну частину свого війська. Цей подвиг у піснях співаків набув величезних розмірів. Беовульф злився в одне ціле з божеством Беовой і став героєм національного англосаксонського епосу. В кінці VІІ ст. чи на початку VІІІ ст. пісні про нього було зібрано, приведено в порядок і записано якимось християнином, знавцем давнини, який, звичайно, усунув міфологічні елементи і вставив свої повчальні довідки. Майже в цьому вигляді поема дійшла до нас в єдиному рукописі на початку Х ст. і була збережена Британським музеєм у Лондоні. Її відкрито в 1705 р., а в 1713 р. вона постраждала від пожежі. Вперше була видана датчанином Торленіним в 1815 р. Перше англійське видання датувалося 1833 роком.
Ім’я Беовульф перекладалося як Бджолиний Вовк. Вірогідно мався на увазі племінний тотем, який підносив героя у ранг виразника інтересів цілого роду. У зв’язку з цим виключний інтерес становила звичка Беовульфа битися зі своїм противником голіруч, по-ведмежачому, тобто не використовуючи зброю. Від цього ще сильніше вражала його перемога.
Поема велика за обсягом (3183 вірші), складалася з вступу і двох частин, які поєднані між собою лише особистістю головного героя Беовульфа. Кожна з частин розповідала в основному про його подвиги.
Жанрові особливості і стиль поеми полягають у тому, що фантастичні подвиги героя перенесено із ірреального світу на історичну основу, зокрема до Північної Європи, бо в творі фігурували шведи, геати, датчани.
У творі немало фольклорних мотивів: мотив “знайди” – Скальд Скеванг у човні прибився до берегів Данії і став правителем, заснував династію; поєдинок Беовульфа з драконом - розповсюджена тема казки і міфу; юнацтво Беовульфа, який набув сили 30 чоловік, свідчило, що він був ледачий, не виділявся доблестями, нагадував молодість інших героїв, наприклад, Іллі Муромця. Елементи чарівної казки нагадували вручення Беовульфу магічної зброї, меча Хрунтінга, три битви, в які вступив герой: з Гренделем, його матір’ю, драконом.
Проте трагічний фінал – загибель Беовульфа, як і історичний фон, на якому розгорталися його фантастичні подвиги, відрізняв поему від казки, в якій наявні ознаки героїчного епосу. Беовульф втілював в собі риси справжнього народного героя, який здійснював подвиги заради визволення і щастя людей. Хоча він не був історичною особою, проте в поемі існують натяки історичних подій, міжусобиць і битв південно-германських народів між собою і зі своїми південно-германськими сусідами.
Твір названо піснею, оскільки його адресовано слухачам, і він містить похвалу, славу героїчному подвигу. Основу стилю склали і елементи усного пісенного жанру: наявність пісенної символіки. Віршована техніка поеми свідчить про те, що вона написана давньогерманським алитерируючим віршем, властивим пам’яткам писемності і усному давньогерманському епосу. Метрична система такого вірша вимагала розподілу кожного віршованого рядку на два напіввірші, в яких було по два головних ритмічних наголоси. Причому приголосні звуки, які стояли перед одним чи двома основними наголосами першого напіввірша, повинні були повторюватися (алитерировати) перед початком наголосу другого напіввірша В поемі багато синонімів, метафор. Наприклад “древо весілля” автор вжив замість арфа, “син молота” - замість меч, “дороги кита” - замість море тощо.
Немає сумнівів відносно того, що літературну обробку поеми здійснив автор клірик VІІІ - ІХ ст., про що свідчать такі факти: усунені імена язичеських богів і внесені елементи християнських уявлень. Наприклад, Гренделя він вважав нащадком Каїна, сумував з приводу язичества датського короля, припускаючи думку, що саме через те, що датчани не знали справжнього бога, вони не змогли перемогти Гренделя. Велика частина вставок запозичена автором не стільки з Нового, скільки з Ветхого Заповіту, зокрема імена Авеля, Каїна, Ноя, згадка про потоп. В поемі і сам Беовульф став свого роду християнським сподвижником. Йому властиві скромність, богобоязненість.
Поема багато разів перероблялася віршами. Найбільш цікавими вважаються віршовані переклади Вільяма Моріса (1895 р.) і Арчибальда Стронга (1925р.). У 1898 р. в Англії і Америці з’явився прозаїчний переказ поеми для дітей, зроблений письменницею З.Рагозиною. В 1877 р. Л.Боткін вперше переклав поему французькою мовою.
