Христова смерть повинна наповнити нас смутком та водночас і радістю

Діти: Буду уважно хреститися перед Плащаницею та побожно її цілувати.

Молодь: Буду дякувати померлому Христові, що Він помер з любові до мене.

Дорослі: Христос буде для мене радістю, бо Він полюбив мене до смерті, смерті ж хресної!

СУБОТА

· Стихира

Господи, Боже мій, співи погребальні і пісню надгробну Тобі приношу, бо Ти погребінням своїм вхід до життя мені відкрив і смертю смерть і пекло умертвив. (З «Канона, Пісні 1» Єрусалимської Утрені).

· ДУМКА

Стихира чітко пояснює, що знятого з хреста Ісуса вже поховали, бо ми «співи погребальні і пісню надгробну» приносимо Йому. Нам людям неможливо подумати чи дізнатись, що сталось у гробі, як закрили вхід до нього великим каменем. Що Христос робив в отих сорок годин перед Своїм Воскресінням? Нам відомо, що Він, за словами Стихири «смертю смерть і пекло умертвив».

Треба зізнатися, що смерть винесла світлу перемогу над Христом, коли Його схопили, мов розбійника, зв’язали, вели від первосвященика Каяфи, до римського губернатора Понтія Пилата, бичували, коронували терновим вінком, наклали на Нього хрест та розп’яли на хресті. От година смерті! В один момент, здавалося б, що смерть заволоділа Христом, поглумилась над Ним: «Ти володар та Творець усього, лежиш, немічний у гробі, бо я тебе умертвила!» Вона подібно це робить з нами, кожного разу коли ми відвертаємось від Христа нашими гріхами. Саме через гріх смерть тріумфує над нами. Тут не йдеться про тілесну смерть, бо нам не оминути її, як Христові не удалось утекти від неї. Ми говоримо про смерть душі. У стані гріха ми наче «мертві на ходу»! Доки ми не висповідаємося, доки не вибачимось перед Христом, ми так як Христос, лежатимемо у гробі. Гріх - це ніщо інше як погребення, положення до гробу. Коли нам не висповідатися, а кожного разу коли ми це робимо, ми долаємо смерть, ми будемо лежати у темному гробі навіки! Що за страхітлива думка!

Нам якось легко бути християнином у церкві, головно під час Великого посту, але нажаль… лише у церкві! Ми божимось, що ми любимо Бога, Христа та Святого Духа, але… лише у церкві. Виходимо з церкви, де ми проголошували свою приналежність до Христа, а серед шуму та гуркоту реального світу ми здатні відцуратись всього того, що ми наобіцяли перед Богом! Виходить християнин з церкви, хтось штовхне його, а він давай матюкатись на всі боки і проти всіх! Прийде з церкви додому, сяде за стіл і з колегами сягає по не одну пляшку горілки, з наслідками, які всім відомі: сварка, бійка або, не дай Боже, і до ножів доходить. Ми отак – з церкви у гріб! Цікава реалія! Воліємо радше лежати у гробі, ніж ходити по Едемському саду з Богом.

Смерть чигає на нас і ми ніколи не знаємо коли, де і як вона нас застане, але що ми зустрінемось з нею, це вже певна річ. Але так як вона не змогла полонити Христа назавжди, так само і нас не зможе тримати у своїх цупких обіймах навіки, якщо ми будемо поруч Христа. Він наше забороло, наша гарантія проти вічної смерті, вірної прислужниці диявола. Якщо ми будемо вірні Христові, то ми й пекло «умертвимо», як Христос це зробив!

Але що сталося в тих сороках годинах Христа у гробі?

Стихира нагадує нам, що Він «смертю смерть і пекло умертвив»! Правда, а що найважливіше для нас – він «вхід до життя нам відкрив»! Життя є антагоністом смерті, його найлютішим ворогом. Коли йдеться про наше тіло, що дочасне, життя ніколи не винесе остаточної перемоги над смертю. Тіло може тимчасово утекти від смерті якоюсь хірургічною операцією, якимись таблетками, але у вирішальній битві проти смерті фізична людина завжди зазнає від неї поразки. Але у нас є ще душа, яка характеризується вічністю, проти якої смерть, в значенні «кінця», ніколи не зможе дати собі ради. Душа, ─ помре вона у стані ласки Божої чи у тяжкому гріху, ─ буде жити навіки. Залежить від неї самої, однак, яку вона вічність обере собі. Земна смерть характеризується дочасними рисами, а душа – довічними. Дві відмінні та супротивні собі виміри, з котрих перша ніколи не зможе подолати другу.

Подумаймо про нашу вічність: хочемо жити як справжні любителі життя чи ходити, як «смертні на ходу»? Хочемо ковтати свіже повітря чеснот та любові до Бога і ближнього чи лежати у смертному гробі? Хочемо з Христом переможно боротись проти смерті-гріха чи лежати зі смертю у вічному гробі-Пеклі?

Подумаймо, люди, та приймімо життєдайне для себе рішення: бути навіки з Христом!

· ПОСТАНОВА