Роздуми над Великим Постом 3 страница

 

· ДУМКА

У черговий раз підкреслено у Стихирі, що хрест та радість-веселість нерозривний біном, тобто вони нерозривно з’єднані в одно. У черговий раз наголошується на тому, що Христовий світогляд не тотожний світоглядові світу! У черговий раз показано, як Христос та світ, як ми його сьогодні сприймаємо, нажаль, не сумісні одне з одним. Світське розуміння хреста, і, нажаль, таке поняття, закралися подекуди у світогляді не одного християнина й загніздилися в їхніх серцях, та Христове розуміння свого розп’яття не можуть ніяк знайти спільної мови.

Хрест для світу – це синоніми мук, терпіння, смутку, розпачі… Для християн це слово повинне б означати спасіння, порятунок, звільнення від оков гріха, перемога Христа над дияволом! Що більше! Це слово має пробуджувати у кожному християнинові радість та веселість, що передається дієсловом у Стихирі «звеселімся»! Світ не розуміє, як можна радіти через хрест! Як можна веселитися! І не всі християни добачають у хресті тієї радості, котру повинні б відчувати через спасительне його значення. Хрест для не одного ідентифікується з дерев’яними перекладинами, цвяхами, терновим вінцем, раною у боці Христа, кров’ю та муками… Не добачають у хресті докорінного його значення, що віднаходимо у Христовому Воскресінні!

Під час посту ми повинні переосмислити наше поняття про Христовий хрест! Але як це нам зробити? Дякувати Богу, у нас є живі приклади радісного розуміння та сприймання хреста. Дивіться скільки людей-християн терплять неймовірні муки, і це не на взірець мучеників, які у швидкому моменті терпіння: відтято їм голову, розіп’ято їх, можливо і лев якийсь загриз, розпрощалися з життям. Це все відбулось швидко, блискавично! Я говорю про ту категорію людей, які терплять мало не все життя! От хворі та прикуті до ліжка в наслідок якоїсь хвороби! От люди, які від голови до кінцівок терплять параліч. Вони, чомусь, не проклинають свою долю, не проклинають Бога за те, що Він наділив їх такими стражданнями! Боже святий, вони ще й дякують Йому, що можуть терпіти заради Нього! Ви можете собі таке уявити? Бути прикутим до ліжка сорок чи скільки там років і ані одного разу не нарікати на Бога! Такі люди ще й радіють, мають охоту розказувати анекдоти, веселитись разом з іншими членами родини чи з приятелями! (Див. приклад блаженної Александріни Да Кости)

А що сказати про тих людей, яких Бог удостоїв фізично терпіти, як Він терпів? Це стигматики, які терплять терпіння Христові, здебільшого у п’ятницю. Кров виходить із їхніх ран на руках та ногах. А які вони радісні, що можуть бути сопричасниками Христових страждань. Такі люди як св. Франциск з Асижу, Падре Піо та Тереса Нойман показали нам, як Христовий хрест та Його страждання можуть принести людині радість та веселість!

Ніяким чином не треба, я б сказав – заборонено, жити Христову віру у смутку! Немає для цього причини! Христос наша радість! Роздумаймо над тим, як ми ставимося до хреста. Чи ми здатні у тих моментах, коли наш хрест здається дуже важким, нести його у радості та веселості, довірі до Господа та Його силі і допомозі?

 

· ПОСТАНОВА

Христовий Хрест приносить радість та веселість:

Діти: Сьогодні «звеселюся» через те, що я християнин.

Молодь: Заради Христа не буду нарікати, коли буду переживати якесь терпіння чи трудність.

Дорослі: Не буду сьогодні «бурмилом», і з радістю буду поклонятись та цілувати виставлений хрест Христа.

 

ПОНЕДІЛОК

(4-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Дійшовши сьогодні до половини посту, і до поклоніння твоєму, Христе, життєдайному хрестові, припадаємо перед ним до землі й кличемо до тебе: Великий ти, Чоловіколюбне, і великі діла твої, бо появив ти свій чесний хрест. Йому ми з острахом поклоняємося, взиваючи: Слава безмежному твоєму милосердю!

(Із «Сідалень» Утрені у понеділок 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Стихира нам нагадує, що ми вже на половині посту, так що перед нами ще двадцять днів, які можна ще використати для дальшої перевірки стану нашої душі: ми Божі друзі чи Його вороги? Під час наших роздумів ми завжди маємо ставити собі за мету долання всього того, що перешкоджає нам бути добрими Божими дітьми. Треба нам також почати думати про нашу сповідь і про, як нагадує нам стихира, «безмежне Боже милосердя». Найважливішим є для нас переконатись, що Таїнство Сповіді є ніщо інше, як вияв превеликої Божої любові до нас. Нам обов’язково треба засвоїти собі радше образ Бога-батька, ніж Бога-судді, який чекає з автоматом в руках, щоб пустити з нього чергу куль по грішникові. Такого не може бути, бо це суперечить превеликому Божому милосердю.

У кожного з нас є найкращий друг, якому довіряємо найглибші секрети нашої душі. Коли б довелось нам його образити, ми відразу шукаємо найближчої нагоди вибачитись перед ним, щоб повернути втрачену дружбу. Але навряд чи цей наш найкращий друг віддав би життя за нас, коли б треба було. А маємо такого друга, що так полюбив нас, що не лише був готовий віддати своє життя за нас, але фактично це і зробив! Цей приятель ― це Ісус Христос, який дав себе розіп’яти не лише з любові до всього людства, але також для кожної людини зокрема. Він заради мене пішов на смерть! Він часто проповідував, що немає більшої любові від тієї, як віддати своє життя за тих, кого любиться. Якщо ми переконаємось, що Христос ― наш найкращий друг, тоді не буде нам тяжко приступати до св. Сповіді. Це таїнство не буде здаватися мукою та приводом для боязні чи страху. Скільки християн бояться сповідатись, бо уявляють собі Бога, як страшного та немилосердного Суддю! Йдуть до Сповіді, тому що бояться кари за гріхи, спотворюючи таким чином всю концепцію Таїнства Сповіді.

Якщо ми вважатимемо Бога нашим другом, то ми, образивши Його, докладемо всіх зусиль відзискати втрачену з Ним дружбу. Сповідь стає тоді найближчою нагодою, щоб вибачитись перед Ним. У такому випадку вона перетворюється на дійство любові між двома буттями, які щиро любляться. З одного боку знаходиться людина, якій справді жаль, що вона образила Бога, свого найкращого друга. Вона пробуджує у собі жаль не тому, що вона змушена сповідатись, щоб не «попасти» у пекло, але кається, бо образила Когось, Кого вона любить, і Хто, вона свідома, її любить. Сам факт існування людини є доказом Божої любові до неї. З другої сторони є вічне Буття ― Бог, який ніколи не образиться на людину, і скільки б разів ця не образила б Його, Він завжди готовий простити їй. Кожного разу, як людина грішить, «лежить у болоті», Бог стоїть над нею з простягнутою до неї рукою. Ще й запитає, чи вона не вчинила собі кривди. Залежить від людини, чи вона готова взяти Божу помічну руку!

Постанова виправитися не стає наслідком боязні, мовляв треба виправитися, інакше Бог «розстріляє» і присудить пекло. Ні! Вона такою мірою породжує у нас любов до Бога, що будемо уважати, щоб не образити Його, бо Він наш найкращий приятель.

Замало раз у році висповідатися, бо замало буде у нас сили вистояти перед спокусами диявола. Коли образимо приятеля, не соромимося просити у нього вибачення, ― а Бог єдиний знає, скільки разів ми ображаємо друга, ― тоді чому не поводитись однаково з Богом? Подумаймо над тим, яке у нас поняття Сповіді і чому ми так мало сповідаємося.

 

· ПОСТАНОВА

Бог є моїм другом, тому не треба боятись його:

Діти: Подумати, як відбути добру сповідь.

Молодь: Розважити над тим, чи ми добре відбуваємо сповідь.

Дорослі: Чому я так мало сповідаюся?

 

 

ВІВТОРОК

(4-ий тиждень)

 

· Стихира

Виставлений хрест твій, Господи, як життя для створіння, цілують вірні і, поклоняючись йому, кличуть до тебе: Його діянням і нашим постом збережи, Багатомилостивий, у глибокому мирі тих, що тебе оспівують і вихваляють. (Із «Сідалень» Утрені у вівторок 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Стихира нам нагадує, що лише через Христовий хрест та постом ― у розумінні боротьби проти пристрастей ― християнин може зберегтись у мирі. Хрест – це «життя для створіння». Виведемо сьогоднішню думку, посилаючись на поняття животворної сили хреста через призму сповіді. Кожного разу, коли ми грішимо, ми вкотре розпинаємо Христа. Поповнивши гріх, ми наносимо рану не лише собі, але всій спільноті християн, об’єднаній у так званому Містичному Тілі Христа. Для чіткішого розуміння сказаного можна взяти за приклад наше тіло: коли у нас зуб заболить чи будь-який інший орган, то все наше тіло відчуває біль.

Правда, можна жалувати за свої переступи і приєднатись знову до Христа щирою Сповіддю, що, як кожне інше Святе Таїнство - наділяє каяника освячуючою ласкою, тобто подає йому потрібну силу для того, щоб успішно вистояти у боротьбі проти диявола.

Диявол, мої дорогі, дуже небезпечний та хитрий противник. Це найнебезпечніший ворог людини. У ньому «сидить» така лють, що він будь-якою ціною готовий збити людину з путі праведних, щоб провалити його у Пекло, так як Бог вчинив з ним за його бунт у Небі проти Нього. Він осліплений нестримною заздрістю, що ніколи більше вже не може повернути собі ні Божої любові, ні Його приязні, як це може зробити людина після Сповіді, він докладає всіх зусиль, щоб будь-якими заходами заманити людину на свій бік проти Бога. Його найбільшою перемогою над людиною є те, що він переконав її, що він не існує! Як людина не вірить у Бога, подібно вона не вірить у диявола! Так як колись він зібрав навколо себе множество ангелів, виповівши на небесах війну проти Бога, так він і сьогодні зібрав навколо себе множество людей на землі проти того самого Бога, проти якого він не вийшов переможцем! Так як провадив він в Небі боротьбу проти Бога, так і на землі він однакову боротьбу веде проти Нього, зваблюючи людину до гріха, щоб відомститись Йому за втрачене вічне щастя! Диявол ніколи не зможе мати останнє слово у тій безперебійній боротьбі нечистих сил проти людини, бо останнє слово належить самій людині. На те Бог наділив людину свобідною волею, щоб не змусити її Його любити. Як Він хоче, щоб людина Його любила, але справжня любов повинна виходити спонтанною, а не вимушеною.

От значення та допомога Святих Таїнств: вони допомагають людині вибирати Бога та у спокусах проганяти диявола. Вона допомагає їй утвердитись у своїй вірі в Бога та в довірі до Нього. Хто часто приймає Святі Таїнства, той набирає потрібної сили для успішної боротьба проти диявола. Як часто ми приступаємо до Святої Сповіді та Святого Причастя? Раз у році чи частіше? Свідомі ми того, що без Божої допомоги нам ніколи не подолати диявола та зайняти те місце, що Бог підготував для нас в Небі? Стараймося переконати себе, що часте приймання Святих Таїнств допоможе нам переможно вести боротьбу проти диявола.

 

· ПОСТАНОВА

Бог у Святих Таїнствах — єдина наша зброя у війні проти диявола:

Діти: Сьогодні зроблю добрий іспит совісті

Молодь: Бог мій приятель, а не каральний Суддя.

Дорослі: Постановити частіше сповідатися та причащатися.

 

 

СЕРЕДА

(4-ий тиждень)

 

· Стихира

Всечесний і божественний хрест, який освячує час посту, лежить на покоління. Приступімо до нього з чистою совістю, зачерпнімо освячення й просвічення та з острахом закличмо: Чоловіколюбне, Спасе наш, слава милосердю твоєму. (Із «Сідалень» Утрені у середу 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Два слова стихири подають нам на роздум цікавий біном: «освячення» та «просвічення». Іншими словами: просвітитись може лише той, хто звершить обряд освячення. Просвітити когось означає втаємничити його в якусь справу, ознайомити його з якоюсь правдою, щоб могти нею пізніше просвітити інших. Наслідком просвітлення є розуміння таїнства, у яке просвічений був введений. Хто «просвітлений», той розуміє, бо до нього прийшло «світло», що прогнало тьму незнання та нерозуміння. Але це можливо лише через ритуал освячення, що може відбутись «купіллю води», «окропленням власною кров’ю»… Сама дія освячення означає здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості. Тим самим, хто освячений - той облагороджений, піднесений. Цікаві думки і, мушу признати, неабияк складні.

Хто не просвітився через освячення, той ніколи не зрозуміє значення хреста, як його розуміють ті, які отримали від Бога і через Нього ласку просвічення через Таїнство Хрещення. Людина народжується на цей світ у гріховності, бо його душа таврована первородним гріхом, що можна змити лише освячуючою дією Таїнства Хрещення, що уможливлює «просвічення», нова дитина Божа здатна «розуміти», наскільки це можливо людині, Божі справи, та ознайомити їх з іншими. Втім вона через хрещальне «освячення» вивищується до рівня Бога, стаючи сопричасником у божестві самого Бога. Ми не говоримо про якихось упривілейованих людей, яких Бог вибирає поодиноко для їх просвітлення. Усі мають можливість просвітитися та освятитись, лише як цього бажатимуть.

Просвітлення є дуже важливими для розуміння того, чому Христос став чоловіком, страждав та помер на хресті, щоб пізніше воскреснути. Воно й важливе тому, щоб ми вірили. Віра – це не розумове знання, математична впевненість, сприйнятливі докази істин, об’явлених Христом. Хто просвічений через освячення вірить очима душі! Розум вимагає конкретних доказів, а душа — любові та довір’я. Без любові не може бути довір’я. Христос зійшов на землю і сказав, що хто бачить Його, бачить самого Бога! Він та Бог – та сама особа. Були ті, хто повірив Йому, бо любили Його, тому просвітлилися та освятилися. Трудні концепції, я б сказав навіть несприйнятливі для людського розуму, бо не можна показати та доказати застосовуючи параметри розуму, що Христос був чоловіком та, водночас, Богом.

Вже на початках християнства та загалом вже у зародках витворення поняття про вище Буття, якому завдячується існування всього створеного, велась боротьба між розумом та вірою. Були глибокодумні мислителі, які розумовими аргументаціями старалися доказати існування Бога, як наприклад св. Тома Аквінський з Італії, що своїми «п’ятьма дорогами для пізнання Бога» доказав існування Бога. Сьогодні ніхто не приймає їх серйозно через те, що людина, базуючись на своїх наукових здобутках, хоче замінити Бога у розв’язанні найскладніших питань свого існування: звідки вона походить, куди прямує, як має жити і т. д. Така боротьба між вірою та розумом, що відкидає всі основи християнської віри, триватиме до скінчення світу. Тоді Всевишній покажеться у повному своєму блиску наперекір всім тим, які хотіли умом доказати, що Він не існував.

Коли переживаємо в нашому житті моменти сумнівів щодо Бога, нашої віри та існування, ми здебільшого довіряємо аргументаціям нашого розуму чи слідуємо підказкам нашої просвітленої та освяченої душі?

 

· Постанова

Віра у Бога наперекір невірству світу:

Діти: З побожністю проказувати під час дня «Поможи мені, Боже, вірити у Тебе».

Молодь: Переконатись, що наука допомагає мені утвердитись у вірі.

Дорослі: У дискусіях у справах моєї віри з друзями чи колегами на роботі захищатиму свою віру.

 

 

ЧЕТВЕР

(4-ий тиждень)

 

· Стихира

Маріє, почесті гідне пристановище Владики! Піднеси нас з прірви тяжкої зневіри, провин і пригноблення, бо ти для грішників спасіння й допомога, і сильний захист, та й спасаєш слуг твоїх. (Із «Сідального Слава: І нині» ч. 2 Утрені у четвер 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Уперше під час наших Великопісних роздумів ми говоритимемо про Пречисту Діву Марію, матір Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа. Затримаємо нашу увагу на словах Стихири: «спасіння та допомога», які відносяться до Пречистої. Мама є завжди мамою і безперебійно допомогає своїм дітям, особливо у неймовірних та найнебезпечніших випадках. Мені завжди лишився зафіксованим у пам’яті наступний епізод про одчайдушність матері у намаганнях врятувати дитину від неминучої загибелі. Це розповідь одного місіонера, який проповідував нам Реколекції у Малій Семінарії в Римі.

У Чилі, країні Південної Америки, одна мати, працюючи на полі, залишила в тіні дерева своє немовля. На нього зненацька налетів з неба величезний кондор — так називається орел у тих сторонах — і, схопивши своїми лапами дитину, відлетів далеко у небо. Напевно нагодує свої орлят тією людською здобиччю. Мати дитини, бачачи цю жахливу картину, не впала у відчай, лише випустивши з рук серп, пішла туди, де кондор полетів. Після трьох днів вона повернулась, вся обдряпана та з безліччю плям засохлої крові на тілі. У її руках весело сміялась її дитина. Коли запитали маму, що сталося, вона стала розповідати, як вона ходила по полях, вздовж річок, доки не дійшла до підніжжя гір Анд. Пізнала вона кондора, що викрав її дитину і почала підніматись вверх, де вона сподівалась знайти гніздо птаха. Після кількох годин, не зважаючи на великий біль, що відчувала, піднімаючись все вище й вище, вона нарешті станула перед гніздом кондора, що вже хотів дзьобом розшматувати дрібненьке тіло її дитини. Мати заволала не своїм голосом, у наслідок чого кондор, спантеличений жіночим криком, відлетів, щоб невдовзі вернутися, аби відібрати у мами свою здобич. Між орлом та людиною велась, здавалось, нерівна боротьба. Жінка захищала руками та всім своїм тілом своє немовля, поки кондор, знеможений опором мами, відлетів.

Любов мами до своєї дитини може долати будь-яку відстань та небезпеку! У кожного своя мама, і вона, як кожна людська істота, покине цей світ, а з смертю і нас. Також і Христос, як людина, — не забуваймо, що Христос був чоловіком та Богом, — мав маму, Марію з Назарету. Він її любив, як кожен свою маму. Так полюбив, що взяв її після смерті до себе на Небо у її тілі. Згадку про цю подію ми називаємо святом Успіння: Христос прославив свою маму в Небі. А щонайважливіше, Він під Хрестом дав Її нам у матір, доручив все людство та кожного з нас зокрема під Її опіку! Свідомий, що людина, навіть після смерті матері, потребує мами, Її допомоги. Ми, ставши дітьми Матері Божої, любимо її, як свою рідну маму, тому звертаємось до неї з різними проханнями, так як ми це робили, коли наша мама була в живих чи ще є такою. Мати Божа, як кожна добра мати, ніколи не дасть нам того, що просимо, якщо вона знає, що це не вийде нам на користь! Вона знає, що нам треба, і що може нам пошкодити. Своєю материнською любов’ю до нас та Своєю опікою над нами Вона «спасає та допомагає». Якщо ми тут на землі будемо вірними синами Матері Божої, ми спасемося, ми ввійдемо до Неба, бо Вона допоможе нам зайняти те місце, що Її син, Ісус Христос, підготував для кожного з нас!

А як ми ставимося до Матері Божої? Ми насправді вважаємо за нашу матір? Ми у Неї просимо того, що нам пожиточне чи просимо «всякої всячини», що може пошкодити нам та іншим? Почитаємо Її, як справжні сини чи наше набожество до неї полягає лише у тому, щоб тільки просити у Неї ласки для себе самих? Чи не прийшло нам на думку, що можемо молитись до Неї без того, щоб просити чогось, отак щоб прославити Її? Любімо Її, як свою Маму!

· ПОСТАНОВА

Мати Божа — моя мати і допоможе, коли звернусь до Неї:

Діти: З побожністю сьогодні проказуватиму молитву «Богородице Діво».

Молодь: Навчуся сьогодні молитися на вервичці, як цього ще не знаю.

Дорослі: Буду чистим/ою в душі, як нею була Пречиста Діва Марія.

 

 

П’ЯТНИЦЯ

(4-ий тиждень)

 

· Стихира

Пречиста твоя Мати побачила на хресті піднесеного тебе, Слово Боже, по-материнському ридала й кликала: Що це за нове і таке дивне чудо, Сину мій? Як то ти, Життя всіх, зазнаєш смерті, бажаючи оживити померлих, як милосердний. (Із «Сідального Слава: І нині» ч. 2 Утрені у четвер 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Кожна мати на вид сина, що страждає або гине, падає у розпач. Не було по-іншому з Матір’ю Божою. Коли приймаємо учать у Хресній Ході, ми зауважуємо, що Мати Божа супроводжувала Христа у всіх Його муках та стражданнях. Вона напевно знаходилась серед юрби, яка кричала на адресу Її Сина: «Розіпни! Розіпни Його!». Напевно бачила свого найулюбленішого Сина повністю збитого, покривавленого, з терновим вінком на голові! Напевно була біля Нього, коли Він ніс тяжкий свій хрест. Напевно бачила, як немилосердні солдати прибивали Його до нього. Напевно бачила, як кидали жереб на його мантію, яку вона Йому виткала своїми материнськими руками з превеликою любов’ю. А щонайгірше: Вона напевно бачила, як Її невинний Син терпів та помер на хресті! Як боляче було Їй, коли вона Його, вже мертвого, тримала на своїх руках! Аж кров холоне від опису Хрисових страстей!

Але Вона повела себе як правдива мати. Наша Церква по-іншому представляє поведінку Матері Божої під час Христових Страстей, як це описує Римо-католицька Церква. У нас Мати Божа «голосить, ридає», як написано в Сьогоднішньому Стихирі, «рве на собі волосся, побивається, не може дати себе потішити». У Римо-католицькій Церкві вона, здавалося б, пасивно ставиться до Страстей Христа. Вона наче б то лише «стояла» під Хрестом. Можливо, тут натяк на душевний біль, що пронизавши душу, не дозволяє якого-небудь розпачливого зовнішнього вияву почуттів. Не знаю. У нас Мати Божа поводиться, як кожна мама повинна б поводитись, бачачи терпіння дитини – впадає у розпач. Цікаво, що іконографія римо-католицької Церкви та нашої представляють Матір Божу у спокійно-врівноваженому стані під хрестом. Це трохи дивує, бо, здавалося б, що наші іконописці мали б відображати в своїх іконах поведінку Матері Божої, яка відображена у Великопісних літургійних стихирах.

В усякому разі, всі згідні з тим, що Матері Божій було боляче на душі та на тілі через смерть Свого Сина. Хоч Вона повинна була передбачати щось таке, бо так їй пророкував старець Симеон, коли Вона принесла Ісуса до святині. За його словами «меч мав би прошити Її душу». Та ніяк не могла Вона передбачити такий вимір страждань! Ніяк Вона не могла розуміти причину такої смерті. Слова сьогоднішньої стихири зображають Її стан нерозуміння смерті Сина: «Сину мій, як це ти, Бог звеличуваний ангелами, даєш себе нині розіп’яти беззаконним людям. Що це за нове і дивне чудо, Сину мій! Як то ти, життя всіх, зазнаєш смерті?» Правду кажучи, ніхто з оточення не міг зрозуміти, чому Христос помер! Самі апостоли, крім св. Йоана-євангелиста, втекли, чекаючи на неминучий арешт та смерть. Мати Божа напевно розуміла значення смерті Свого Сина, саме до цього Господь її підготовляв, тобто до моменту співстраждання з Ним у відкупленні і спасінні всього людства.

Що нас людей дуже потішає: Мати Божа вела себе як справжня людина, як справжня мама! Вона була в розпачі, дивлячись на терпіння та смерть Сина. Вона вміє терпіти, як людина, і співчуває всім, хто терпить. Тому Вона, ставши опікункою та помічницею всіх людей, поспішає їм на допомогу, особливо ж у моментах терпіння та розпуки.

Вміємо ми оцінити страждання Матері Божої? Не грішімо проти Христа, щоб не відновляти Матері Божій Її невимовний біль, бачачи страждання Сина-Христа!

· ПОСТАНОВА

Мати Божа — насправді одна з нас:

Діти: Помолюсь до Матері Божої, щоб моя мама була така добра, як Вона.

Молодь: У моментах розпуки та розгублення проситиму допомоги у Пречистої Діви.

Дорослі: У «неможливих» на перший погляд ситуаціях, думатиму про біль Матері Божої і проситиму Її заступництва.

 

 

СУБОТА

(4-ий тиждень)

 

· Стихира

Цар небесний з любові до людей на землі з‘явився і між людьми пожив; бо від чистої Діви воплотився і з неї вийшов, прийнявши тіло. Він є Син один, дві у ньому природи, а не особи. Тому, проповідуючи його, як досконалого Бога і справді досконалу людину, визнаємо Христа Бога нашого. Моли його, Мати все чиста, щоб були помилувані душі наші. (Зі Стихир на «Господи, взиваю я (Догмат)» (8 гл.) Вечірні).

 

· ДУМКА

Нам людям не вкладається в голові: як може хтось бути двох натур, тобто мати дві природи? Або він людина, або… Не може бути кимсь іншими від того, ким він є. Людина може мати тільки людську природу. Будь-які наукові здобутки можуть це підтвердити.

Але в історії людства була така особа, яка мала дві природи, тобто була людиною і… і… і Богом! Цією особою був наш Спаситель, Ісус Христос. Що Він був людиною, про це нагадує нам Стихира, бо «від чистої Діви воплотився». А що був Богом, про це також написано у стихирі: «Цар небесний з любові до людей на землі з’явився». Очевидно, хто просвічений та освячений, тобто кожен християнин, розуміє про що йдеться, і йому такий феномен, що особа має дві природи, є цілком прийнятним. На початках християнства ніхто з віруючих не піддавав дискусії, що Христос був чоловіком та, водночас, Богом, тим паче, що сам Христос об’явив цю істину: «Хто мене бачить, бачить того, хто послав мене!». Коли Понтій Пилат запитав Його під час судового процесу над ним, чи Він був Богом, Христос відповів: «Ти кажеш!» Одна із найбільших труднощів у наверненні людей до християнської віри є присутність в особі Христа двох природ: людської і божої. Людина, однак, просвітившись та освятившись Таїнством Хрещення, має можливість відкритись на таку істину.

У ІV ст. однодумність в середині Церкви стосовно присутності Божої та людської природи в особі Ісуса Христа, була порушена певним Арієм (250-336), який твердив, що все, що у Святому Письмі відноситься до рівності Христа з Богом, було написано з чемності до Христа. Насправді, Христос не був рівний Богові. Він напевно був найбільшим сотворінням з-поміж усього сотвореного, але ніяк не можна назвати Його Богом. Арій своїми твердженнями порушує поняття двох натур в одній особі! Проти такої єресі виступили найбільш знамениті отці Церкви того часу. Один з них, Атанасій, гостро виступив проти такої єресі; якщо відкидати божественну природу Христа, тоді Христос не міг бути сопричасником з Богом у спасінні людського роду. Костянтин Великий, християнський імператор, скликав Вселенський Собор у місті Нікеї (сьогоднішнє місто Ізник в Туреччині) в 325 р., на якому всі єпископи світу проголосили, що Христос — одна особа у людській та Божій природах.

Єресь – це викривлення Божої Благовісті, фальшиве тлумачення Його науки. Сьогодні тих єресей не бракує! Популярні теорії про Церкву, розповсюджені здебільшого швейцарським богословом Гансом Кунґом, противляться повчанням та тлумаченням Церкви. Інша єресь у минулому, дуже популярна у 70-их роках минулого століття, твердила, що католицьке вчення може спокійно узгоджуватись з комуністичними теоріями Маркса та Енгельса. Є і такі «єресі», що сьогодні сприйняті без протесту великим числом католиків.

Аборт у сьогоднішній культурі смерті, що суперечить християнській культурі життя, є проти Христової заповіді «Не убий!». Корупція заперечує Христову заповідь «Не кради!» (давати хабарі чи брати їх — не гріх!). Передшлюбні і одностатеві стосунки є притаманними не одному кругу католиків, як також вживання протизаплідних засобів.

Цікаво розважити над тим, як ми сприймаємо ставлення та відношення світу до незмінних повчань Церкви, що продовжує ширити по світі Христову Добру Новину. У моментах обрання якоїсь позиції у справах моралі, я схиляюсь радше до тієї, представленої світом чи до тієї, що Христос проповідував і далі проповідує через повчальний Уряд Церкви?

· ПОСТАНОВА

Божа наука не піддається будь-якій зміні:

Діти: Буду вірити у те, що священик навчає.

Молодь: Буду мати сьогодні відвагу підтримувати в думках та на ділі Христове вчення.

Дорослі: Не буду ні брати, ні давати хабарі, ані намовлятись когось до того.

 

 

НЕДІЛЯ

(4-ий тиждень)

Преподобний Іван Ліствичник

 

· Стихира

Піснями вшановуємо посника Господнього Йоана. Він стриманістю і терпінням умертвив потяги пристрастей і сильно посоромив лютого ворога з усією його гординею, тож нині він молиться Господу, щоб помилувані були душі наші. (Із «Сідалень» Полієлейного Преподобного на Утрені у неділю 4-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Наша Церква святкує в 4-у неділю посту пам’ять Святого Отця, що народився в 6-му столітті у Константинополі, який став монахом у шістнадцятилітньому віці і вступив до Монастиря на горі Синай, в Ізраїлі. Він був особливо смиренним. Ми б і не знали про нього та про його велику мудрість у справах духовних, якби не записав все, що потрібне для монахів, щоб здобути досконалість. Результатом цього стала книжка «Драбина (Ліствиця) Божественного Всходу». Ця книга й дала йому те його прізвище, яким він знаний всьому християнському світу – Св. Іван Ліствичник. Хоч книгу цю він написав для монахів, але вона корисна для кожної християнської душі, яка мусить побороти пристрасті та приваби світу, які зупиняють нас у нашій ході до височин чеснот, де ми знаходимо свій справжній дім. І насправді Східня Церква проголошує, що немає двох духовностей – одна для монахів, а інша для решти світу. Є тільки одна духовність – наслідувати Господа нашого Ісуса Христа, несучи терпеливо та з любов’ю Хрест невигод та труднощів, і таким чином розвивати в душі той божественний образ, в якому вона є створена.