Роздуми над Великим Постом 4 страница

Св. Іван описує шлях, по якому ми мусимо ходити, по якому ми чи то піднімаємось до Господа, чи опускаємось вниз подальше від Нього. Ікона цієї «Драбини» показує монахів, які піднімаються до Господа за допомогою Ангелів, а в той сам час демони стріляють стрілами в них. І завжди хтось падає з нього, щоб нам пригадати, що ми не повинні ніколи легковажити нашим піднесенням до добра. Ми мусимо бути переконаними та наполегливими до самого кінця нашого земного життя і постійно просити у Господа допомоги для цього змагання у підйомі по тій драбині до Господа.

Кожна драбина має поперечки і кожен, хто кладе на них ноги, піднімається безпечно до цілі. Уявімо собі, що кожна поперечка ― це чеснота, Божа заповідь, церковний закон або припис. Коли будемо жити Божим навчанням, ніяка поперечка не зламається, а коли будемо постійно переступати Божі закони, перекладини постійно будуть ламатися, і ніколи нам тоді не дійти до мети. Замість того, щоб підніматися, ми або затримаємось, або провалимося додолу.

Роздивімось драбину з іншої точки зору. Покладімо драбину на землю і вона виглядатиме як поїздові рейки. У неї є точка відправлення та точка прибування. Наше життя — наче подорож від землі до Неба. Кожна подорож проходить по маршруту, визначеному рейками чеснот та любові до Бога. Виїдемо з рейок - не доберемося до мети. Може трапитися затримка у цій подорожі, зумовлена гріховним життям, але завжди можна «відремонтувати» двигун нашого поїзда і рушити у дальшу дорогу до Бога.

Яким чином відбувається наша подорож до Бога? Ступаємо обережно та безпечно по поперечках драбини, яка веде нас до нашого Творця, чи бажаємо часто ламати поперечки і з трудом поступати до мети? По котрих рейках просувається поїзд нашого життя? Може ми збились з правильного шляху? Може наш поїзд потрапив в аварію або ще знаходиться у жалюгідному стані?

На ці запитання потрібно відповісти під час посту. Ще лишається кілька тижнів, щоб запровадити, якщо того потрібно, наш поїзд життя у гараж Божої любові на ремонт. У кого той поїзд впевнено просувається до мети, нехай попросить Всевишнього, щоб ніколи не забракло сили вести поїзд нашого життя у правильному напрямі, тобто до Нього, і тільки до Нього!

· ПОСТАНОВА

Драбина до Бога складається з Його велінь та повчань:

Діти: Нині ступатиму по поперечці правдомовності.

Молодь: Впевнено ступатиму по поперечках душевної драбини до Бога.

Дорослі: Роздумаю над тим, куди їде поїзд мого життя.

 

ПОНЕДІЛОК

(5-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Благодатний час настав – преславний день посту засіяв. Поспішаймо, браття, очиститися, щоб бездоганними з’явитися перед Творцем, і стати учасниками його краси молитвами тієї, що його породила – єдиної чистої Богородиці. (З «Сідалень» Утрені понеділка 5-го тижня посту)

 

· ДУМКА

Стихира надалі закликає нас «очиститися». Очевидно тут йдеться про долання наших пристрастей, що призводять нас до конфлікту з Богом, з якого вийдемо неодмінно переможеними. У минулих роздумах говорив я про Святу Сповідь, через яку можемо насправді «очиститися». З усіх історій, що я чув про Таїнство Сповіді, залишилася мені в пам’яті наступна, бо це була правдива історія.

Українського священика Михайла Ерлова призначили капеланом у таборі біженців у Франції. Його мрією було радше проповідувати Боже Слово диким племенам в Африці, ніж душпастирювати в Європі. У 6-річному віці комуністи заарештували його батька та матір, бо вони були католиками. Старша сестра пропала безвісті, а він якимсь чином дістався до Франції, де пізніше став священиком. Одного дня, після війни, настоятель його закликав і попросив піклуватись українськими біженцями у таборі, бо він володів українською.

У таборі Михайло здобув довір’я та любов усіх, тому що він був добросердний та всім допомагав. Лише одна-однісінька жінка його завжди оминала, ніяким чином не бажаючи зустрічатися чи говорити з ним. Однієї ночі хтось застукав та увійшов до кімнати отця:

― Ходіть, отче! В однієї жінки - інфаркт. Вона конає і безперебійно повторяє «Я піду до пекла! Я піду до пекла!»

Отець Михайло відразу подався до бараку, де лежала конаюча жінка.

Побачивши священика, умираюча запитала: «Хто ви? Ви мені якісь знайомі!»

— Не думаю. Я вас ніколи не бачив! Я священик.

— Я проклята, отче, і Бог напевно присудить мені вічні муки в пеклі!

— Якщо ви висповідаєтеся, запевняю вас, що ви не підете до пекла.

— Бог мені ніколи не простить того, що я скоїла!

— Бог усім прощає все!

— У мене немає родини, немає нікого! В чотирнадцять років мене змусили видати мою родину. Наступного дня розстріляли батька й маму. Я це знаю, бо я бачила їх трупи. Ох Боже, чому я не поїхала з моїм братом Михайлом до Франції? Йому було всього шість років. Не могла я поїхати з Любою, нашою тіткою, бо у мене не було паспорту.

Отець Михайло подивися на жінку і, почавши весь тремтіти, стиха говорив: «Анно! Анно!»

— Як ви мене назвали? – здивувалась жінка. Ніхто мене так ніколи не кликав, відколи…

— Сестро моя! Анно моя! – почав отець плакати.

— Михайло? Михайло Ерлов?

— Так, це я! І ти висповідалась переді мною. Ти зізналась мені у твоєму найтяжчому гріху. Бог захотів, щоб саме я тебе висповідав!

— Бог тебе прислав до мене! Що ж я скажу нашим батькам, коли я стану перед ними?

— Нагадай собі притчу про Блудного сина!

Анна підняла очі до неба і стиха промовляла: «Тату… Мамо… я згрішила проти Неба і проти вас…

Анна почала битись у груди правою рукою, а о. Михайло підніс праву руку в знак прощення гріхів. Коли його сестра вже видала останнє зітхання, о. Михайло впав на коліна і гірко заплакав: він віднайшов рідну сестру, коли ця помирала, але не без Сповіді.

 

· ПОСТАНОВА

Бог усім прощає все:

Діти: Пригадаю собі, що Господь є милосердним татом, який завжди прощає своїм дітям.

Молодь: Чи є якийсь гріх, з котрого я соромлюся сповідатись?

Дорослі: Допоможу комусь віднайти відвагу висповідатися.

ВІВТОРОК

(5-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Палкою вірою і стриманістю спалімо непогамованість пристрастей, тікаючи від безодні гріха, потоками сліз погасімо вічно тривале полум’я, взиваючи: Згрішили ми проти тебе, Премилосердний! Очисти нас і даруй нам велику милість. (З «Сідалень» Утрені вівторка 5-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Треба нам під час посту розпланувати собі, як у житті «спалити непогамовані пристрасті» і як «тікати від гріха». Людина ― єдине сотворіння з усіх Божих творив, що здатне втримувати під контролем свої пристрасті. Для того Бог дарував їй розум та волю, чим вона відрізняється від тварин, птиць, плазунів, риб тощо. Через дар розуму та волі Бог підпорядкував людині все, що на світі. Розум для того, щоб пізнати Бога, а воля, щоб скерувати розум до любові Бога та до набожества до Нього.

Нажаль, як на самих початках своєї історії, так і сьогодні, людина не виправдала Божих сподівань. Настав певний момент у житті Адама, коли він знехтував Божими дарами розуму та волі, щоб скоїти те, що йому було заборонене. Під намовою диявола він «скуштував з дерева пізнання добра та зла», заслужив собі тим вигнання з Раю! При спокусі, коли розум підбивав підсумки можливих наслідків нечестивого діла, воля могла завжди рішуче опертись спокусі! Та ні! Воля пішла услід за розумом, і навпаки — розум підкорився волі. От гріх – співдія розуму та волі. Розум планує лихо, а воля спонукає звершити його.

Майже всі люди думають, що коли говорити про пристрасть, мається на думці гріх проти шостої Божої заповіді, тобто проти чистоти. У словнику людей сьогодні, пристрасть тотожна сексуальним переступам, хоча насправді воно так не є. Можна бути врівноваженими фанатами різних видів спорту, що можуть мені допомагати у фізичному зрості, мати пристрасть до спорту. Та сама пристрасть може бути нездоровою, коли витрачати надмір грошей, наприклад, на купівлю квитка футбольного матчу, гроші, що можна витратити на якісь інші добрі цілі. Пристрасть стає гріхом, коли характеризується надужиттям, а надужиття у будь-якій сфері тотожна переступові. От, я переходжу міру, і тим самим шкоджу не лише собі, але також і ближнім. Пристрасть можна порівняти до руїнної обсесії: за всяку ціну і будь-яким заходами мушу купити одну річ, мушу відчути певні емоції, мушу задовольнити будь-яке бажання. Чим більш я задовольняю нездорові вимоги моїх пристрастей, тим більше я стаю від них залежний. Без випивки вже не витримую, без наркотиків життя нестерпне, без проводження часу перед гральними автоматами «трачу розум», без задоволення моєї збоченої статевості «дурію»… Забуваємо, що потурання нищівним пристрастям призводить до залежності від них. От чому не раз говориться не бути рабами своїх пристрастей чи тілесних похотей.

Треба замислитись над тим чи я часом не проваджу гострої боротьби проти моїх пристрастей, бо вони все ж наводять певну приємність для наших чуттів. Хто трохи собі вип’є, тому буде «весело», хто їстиме надміру, тому буде приємно, хоч пізніше живіт буде «протестувати», або на стадіоні є приємно з друзями вболівати за власну команду… Пристрасть тотожна почуттям приємності, насолоди, і залежно з якою метою ми її застосовуємо, може бути гріхом або зростом у чеснотах: можна любити працювати для інших, може бути приємним покинути все з любові до ближнього…

У гріховному розумінні, пристрасть – це все, що противиться добру душі, своєї та ближнього, все, що може нанести шкоду. Проти таких пристрастей нам треба неодмінно боротися та гамувати їх при їх появі, якщо хочемо бути угодними Богові та спасти свою душу.

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні відмовлюсь від чогось приємного:

Діти: Не їстиму сьогодні цукерок чи тістечок.

Молодь: Дивитимусь на ближнього чистими очима.

Дорослі: Сьогодні обійдусь без випивки.

СЕРЕДА

(5-ий тиждень Посту)

Середа поклонів

 

Стихира

Адам покуштував із забороненого дерева, і зібрав гіркі плоди нестриманості. Але ти, Щедрий, був піднесений на дерево, і визволив його з тяжкого засуду. Тому кличемо до тебе, Владико, дай нам ласку стримуватися від розтлінного плоду, щоб творити твою волю і знайти твою милість… (З «Сідалень» Утрені середи 5-го тижня посту)

 

· ДУМКА

Хоч в сьогоднішній день посту ввечері відслужиться так звана Утреня з поклонами численних доземних поклонів, ми роздумуватимемо над стихирою. Христос своєю смертю врятував Адама «від тяжкого засуду». Якби Христос не помер на хресті, Адам, фактично, залишився б в Аді і ніколи не був би отримав вічного життя, а з ним і вічне щастя. Що спонукало Христа стати чоловіком та дати себе розіп’ясти на Хресті? Відповідь може бути лише одна: любов! У сьогоднішньому світі егоїзму, просоченого виключним піклуванням про себе та надмірним індивідуалізмом, тяжко доводиться модерній людині зрозуміти саможертву Христа задля спасіння всіх. Чим більше любов спорожнюється зі свого автентичного значення, тим труднішим стає людині розуміти Христову любов. Чим більше світ просочується індивідуалізмом, тим трудніше доводиться людині розуміти безмежну любов Христа до всіх без винятку. Ще один доказ, що Христова ідеологія ніяк не може знайти спільної мови з світським світоглядом.

Вже саме існування людини вказує на любов Божу до неї: Він її сотворив, бо полюбив її від вічності. Як Богові та Його Єдинородному Синові жаль, що людина якимсь чином не здатна, чи не хоче, відповісти своєю любов’ю на Їх любов. Безбожники з іронією засипають християн такими запитаннями: чому ваш Бог, бувши Богом, став чоловіком? Хіба Йому було так погано в Небі, що вирішив попробувати щастя на землі? Як це можливо, щоб Всемогутній Бог, що все відає і все може робити, дав себе упокорити, воплотившись? Чому він дозволив своєму сотворінню, людині упокорити Його, обпльовувати, глумитись над Ним, винести над ним смертний вирок, накласти на плечі хрест, прибити Його до нього цвяхами, розпинаючи Його на ньому. Чому? Християни мають лише одну відповідь на задані запитання: Бог зробив все те з любові до людей!

Христос часто повторяв, що немає більшої любові від тієї, як віддати своє життя за ближнього. Скільки християн практикують у своєму житті ті слова? Скільки воліють радше вмерти, щоб виручити ближнього з смертельної біди? Навести кілька прикладів? От блаженний Максиміліан Кольбе, польський францисканець, який у німецькому таборі Освєнцємі замінив в’язня, якого, за втечу одного з колег у бараку, присудили на смерть через голод. Отець, довідавшись, що присуджений на смерть мав жінку та чотирьох дітей, зголосився замінити його, на що комендант табору Е.Фріш погодився. Так о. Кольбе загинув у так званому «бункері голоду» 15 днів після арешту. Бельгійський священик, блаженний о. Дам’ян, поїхав на острів Молокай, Гавайські острови, щоб там піклуватись про хворих на проказу. Шістнадцять років він опікувався ними, а потім сам помер від прокази. Чому? Бо він любив їх Христовою любов’ю, хотів віддати своє життя за них, щоб покращити, хоч би трохи, їхнє життя. Скільки є таких матерів, які при роділлі, у небезпеці смерті, воліють врятувати радше життя дитини, ніж своє. Вони вмирають, щоб дитя могло прийти на світ…

А ми готові віддати життя заради ближнього, якби така нагода та потреба виникли? Ми були б готові негайно замінити когось, кого б присудили на смерть? Якщо ми не спроможні умерти для наших пристрастей, для нашої схильності до гріха, ми ніколи не зможемо піти на такий екстрений крок, як смерть за ближнього! Докладімо всіх зусиль, щоб винести остаточну боротьбу проти наших пристрастей, щоб втім і винести остаточну перемогу проти боязні віддати, в разі потреби, своє життя за ближнього.

· ПОСТАНОВА

Христос так полюбив нас, що віддав своє життя за нас:

Діти: Буду дякувати Христові за те, що Він полюбив мене аж до смерті.

Молодь: Сьогодні допоможу з любов’ю моєму ближньому.

Дорослі: Не буду сварити без потреби дітей чи огризатися до батьків.

 

 

ЧЕТВЕР

(5-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Господи, споглядаючи нині на твій хрест, який сьогодні лежить перед нами, приступаємо з вірою, співом і піснями та й цілуємо його з острахом і радістю. Його появленням, єдиний Многомилостивий, освяти слуг твоїх і умиротвори мсвіт твій. (З «Сідалень» Утрені у четвер 5-го тижня посту)

 

· ДУМКА

Хрест є насправді «каменем спотикання», про що часто говорить Христос у євангеліях. Він, оце знаряддя нашого спасіння, є незрозумілим, а що більше — зовсім несприйнятливим для світу, для людини, яка веде своє життя за матеріалістичними вказівними, що велять усім наживатись чим можна, бо немає ані Бога, ані Страшного Суду, ані життя після смерті! Хрест для всіх, навіть для нас християн є, на перший погляд, справжнім парадоксом. В стихирі написано, що треба «цілувати хрест з острахом і радістю»! Що це таке? Всі бояться хреста через те, що він символізує муки, страждання та смерть, але щоб наближатись до нього з радістю? Щось воно не те! Однаково можна б сказати про Христовий гріб. Ми також маємо до нього наближатись «з острахом та радістю»? Аякже! Смерть у нас людей чи вся символіка пов’язана зі смертю: холодне тіло смертника, заупокійні наспіви, домовина, похоронні ритуали… викликають радше острах, а не радість. Кожен боїться, щоб він не зустрівся зі смертю, як покійник, якого відправляємо на вічний спочинок, хоч кожен підсвідомо знає, що прийде і його остання година. Яку радість може викликати терпіння, хрест та страждання? Термін «смерть» може означати і фізичну смерть, і труднощі, що життя, чи ми хочемо того, чи ні, нам посилає. Але звідки тут радість?

Християнин, послідовник Христа, — таким він став через Таїнство Хрещення, ― розуміє, що хрест для нього є також синонімом радості, бо він не повинен би розглядати свою земну мандрівку під кутом дочасності, мовляв зі смертю завершиться його буття у часі та просторі. Його очі та душа дивляться далі того, що матеріальне, що дочасне, а дивиться у майбутню довічність. Він свідомий, що є інший вимір у його існуванні, вимір, що супротивиться дочасному виміру. Земне має початок та кончину, а довічне, у випадку людей, має початок, але не має кінця! Єдиний Бог не має ані початку, ані кінця! Ми говоримо тут про несумісність дочасного з довічним. Дочасне може зливатись з довічним. От людина народжується, але життя у неї вічне. Дочасне ніколи не може набрати, силою своєї сутності, поняття довічного. Трохи трудні концепції для ранкових роздумів.

От що лежить в основі нашої радості, коли ми у цьому Хрестопоклонному тижні приступаємо до тетрапода, щоб поцілувати хрест. Ми повинні радіти, бо через цей хрест Христос наділив нас довічним життям і ми будемо щасливі навіки у Ньому, якщо ми пересвідчимося, що тільки через хрест ми зможемо осягнути вічне щастя. Якщо ми сприймемо хрест в такій оптиці, тоді слово «хрест» буде тотожне радості! Іншого пояснення не може бути.

Варта б застановитись над тим, яким є наше розуміння Христового хреста? Чи ми цілуємо хрест лише з острахом без компоненту радості? Було б насправді сумно, якби ми мали таке розуміння хреста! Боязнь ніяк не може породити любові. А звідси й радості, бо лише справжня любов зроджує радість. Острах є перепоною до повної радості у любові. Скільки є нещасних шлюбів, бо хтось з партнерів зі страху відмовити іншому або із інших різних причин заключають Таїнство Подружжя, в основі якого повинні лежати любов та радість. Хто боїться, той не вміє любити, не вміє радіти і ніколи не вмітиме любити, бо справжня любов, сповнена радістю, є позбавлена будь-якого остраху.

· ПОСТАНОВА

Христова смерть просочена любов’ю та радістю:

Діти: Цілуючи хрест, повторятиму: «Христе я радію твоїм хрестом!».

Молодь: Не буду боятися хреста, ані того, що він представляє.

Дорослі: Хоч раз сьогодні відчую радість несіння мого хреста (труднощів та невигод).

П’ЯТНИЦЯ

(5-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Всечесний хрест, що освячує час посту, виставлений перед нами. Йому сьогодні поклоняючись, закличмо: Владико чоловіколюбне, за його допомогою дай нам ласку в покаянні останок посного часу пережити, і побачити животворні твої страждання, через які ми спаслися. (З «Сідалень» Утрені в п’ятницю 5-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Стихира сьогодні підказує нам дуже прикру та тяжку до зрозуміння, навіть нам християнам, концепцію правильної поведінки для кожного Христового послідовника. Така поведінка міститься у слові «виставлення». Правда у Стихирі те слово відноситься до хреста, але можна застосувати його і до нас. Ми, християни, «виставляємось» перед іншими у нашій вірі до Христа. Все наше єство: діла, слова, світогляд, думки, поняття… повинні б виставляти самого Христа та Його повчання, а втім і вчення Церкви, що є ніщо інше як продовження Христового світогляду. Іншими словами, ми повинні б бути «Христом на землі». Христос, воплотившись, тобто ставши фізичним чоловіком, зазнав смерті як кожен смертний, хоч після своєї смерті Він постійно воплочується під видом хліба та вина на Службі Божій. Та не може, як смертний, удруге фізично народитись. Правда, будучи Всемогутнім, Він міг би знову появитись у тілі, як це зробив 2009 років тому назад, але не хоче, бо бажає, щоб християни, тобто Його послідовники, представляли Його посеред людей.

Деколи нам тяжко бути «Христом» на землі. Ми маємо всі права таким бути, бо ми є Його синами, і кожен добрий син хоче наслідувати свого батька. На жаль треба зізнатися, що ми часто стидаємось, соромимося Христа, воліємо жити за своїми моралями, за своїм світоглядом, ніж за Христовим, забуваючи, що ми такою поведінкою даємо згіршення тим, які шукають Христа. Ми словами заявляємо, що ми християни, але в житті ми такими не є. Ми неправильно «виставляємо» Христа перед іншими. Нашим «виставленням» Христа, до чого ми зобов’язані, ми радше відпихаємо людей, ніж притягуємо їх до Нього.

Знаменитий колишній лідер Індії, Магатма Ганді, у своєму житті жив згідно з християнськими принципами та мораллю. Одного дня журналісти запитали Його, чому він не навернеться до християнства. Ганді, що прогулювався по березі річки, схилився, щоб підняти плоский камінець, ― Подивіться, який мокрий цей камінець! ― сказав він журналістам, потім розбив його та показав середину. ― Бачите, здавалося б, що він повинен би бути мокрим і в середині, а він сухий! Такими сухими є велике число християн. Вони назовні твердять, що вони християни, а у своїй душі та поведінці вони давно сухі, як сухою є середина того камінця, що я вам показав!

Які страшні слова для нас християн. Чесно кажучи, Ганді був правий! Скільки християн своєю поведінкою дають згіршення! Скільки християн публічно критикує вчення Церкви, а втім і Христа? Скільки християн ходить щонеділі до церкви, але ніяким чином не хоче допомогти ближньому у потребі? Скільки християн встановили свій код поведінки, замість слідувати Христовому коду? Скільки християн схвалюють аборт, ще й самі його роблять? Скільки християн виступає проти Церкви, коли вона повчає, наприклад: що найкращим способом для затримання пошесті СНІДу не є безплатна роздача презервативів, але стримування від безладних стосунків (див. полеміку проти Папи та його слів під час візиту до Африки тиждень тому)? Скільки схвалюють культуру вседозволеності, та ще й пропагують її? Список отих «Скільки…» міг б продовжуватись, але навіщо? Кожен християнин знає, що він своєю поведінкою повинен «виставляти» перед усіма самого Христа. Ми знаходимося серед таких християн? От над чим можна сьогодні роздумувати: ми за Христа чи проти нього?

 

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні «виставлю» Христа моєю поведінкою:

Діти: Не буду старшувати над молодшими від мене дітьми.

Молодь: Не буду соромитися своїх християнських переконань.

Дорослі: Буду сміливо «виставляти» у всіх ділах християнську мораль.

СУБОТА

(5-ий тиждень Посту)

Преподобна Марія Єгипетська

 

· Тропар

У тобі, Мати, вірно збереглося те, що у первообразі! Взявши бо хрест, пішла ти за Христом і ділом навчала гордувати тілом, бо воно минуще, а дбати про душу, як єство безсмертне. Тому й радіє з ангелами, преподобна Маріє, дух твій! (З Вечірні суботи 5-го тижня посту).

 

· ДУМКА

У цей день посту на вечірні згадується преподобну Марію, названу Єгипетською. Вона жила в середині V - на початку VI сторіччя. У своїй молодості вона почала жити блудним життям, а вже після 17-ти років такого життя милостивий Господь навернув її до покаяння. За збігом обставин Марія долучилася до гурту прочан, що прямували до Святої Землі, і коли хотіла ввійти з ними у храм Воскресіння Христового, при вході була зупинена невидимою рукою й ніякими зусиллями не могла ввійти в нього. Отут зрозуміла вона, що Господь не допускає її ввійти у святе місце за її нечистоту. Охоплена жахом і почуттям глибокого покаяння, вона стала молити Бога простити гріхи, обіцяючи докорінно виправити своє життя. Побачивши біля входу в храм ікону Божої Матері, Марія почала просити Богоматір заступитися за неї перед Богом. Після чого вона відразу відчула в душі просвітління й безперешкодно ввійшла в храм. Проливши рясні сльози біля гробу Господнього, вона вийшла із храму зовсім іншою людиною. Марія виконала свою обіцянку змінити своє життя. З Єрусалиму вона вийшла в сувору й безлюдну Йорданську пустелю й там майже півстоліття провела в повній самоті, у пості й молитві.

Старець Зосима, що жив у Йорданському монастирі св. Іоанна Предтечі, зустрівся одного разу в пустелі із преподобною Марією, коли та вже була в глибокій старості. Він був уражений її святістю й одного разу він побачив її під час молитви ніби піднесеною над землею, а іншого разу – вона йшла через ріку Йордан, немов суходолом. Розлучаючись із Зосимою, преподобна Марія попросила його через рік знову прийти в пустелю, щоб запричащати її. Старець у призначений час повернувся й запричастив преподобну Марію святих Тайн. Потім, прийшовши в пустелю ще через рік у надії побачити святу, він уже не застав її живою. Старець поховав останки св. Марії там у пустелі, в чому йому допоміг лев, що своїми пазурами вирив яму для поховання тіла праведниці. Це було, приблизно, в 521 році.

Тропар дає нам можливість застановитись над біномом, що є дуже важливим для правильного та успішного виставлення християнської віри і дуже важливим також для спасіння нашої душі: Сповідь та Святе Причастя. Преподобна Марія покаялася, просила прощення своїх прогрішень та запричастилася, тобто прийняла Ісуса Христа до своєї душі. Під час Великого Посту після Сповіді, люди звичайно причащаються, але на жаль, це у багатьох випадках, єдиний раз у році це роблять! Для деяких припис Церкви сповідатись та причащатись принаймні раз в році тотожне зі сповіддю та причастям лише раз в році!!! Шкода, бо Святе Причастя допомагає нам розуміти всі «парадокси» Христової віри, про які я говорив у минулих роздумах! Хто не причащається часто, не розуміє, яке багатство він втрачає. Яке може бути більше багатство від самого Ісуса Христа? Усі багатства на світі не можуть дорівнювати Святому Причастя. Це зрозумів знаменитий французький імператор Наполеон Бонапарт. На його запитання, яке поставив своїм генералам, який день у своєму житті вони вважали найщасливішим, він отримав різні відповіді. Коли генерали його запитали, коли він же почувався найщасливішим, Наполеон, навдивовижу всім відповів, «у день мого Першого Святого Причастя». Незважаючи на всі лиха, що Наполеон скоїв, він таки зажив добрим життям на острові св. Гелени в Атлантичному океані, куди заслали його.

Чи й ми можемо також сказати, що найщасливіші дні нашого життя, це ті, коли ми приступаємо до Святого Причастя?

 

ПОСТАНОВА

Святе Причастя — синонім щастя:

Діти: Сьогодні запричащаюсь на Святій Літургії.

Молодь: Прийму Христа сьогодні до свого серця і подякую Господеві за цей дар.

Дорослі: Візьму постанову частіше сповідатись та причащатись.

НЕДІЛЯ

(5-ий тиждень Посту)

 

· Тропар

Царство Боже – не їжа ані напій, але правда і стриманість із святістю. Тому багаті не ввійдуть у нього, але ті, що свої скарби вкладають в руки вбогих. Цього навчає й пророк Давид, кажучи: Муж праведний ввесь день вчиняє милість, тому приємний він Господеві; а той, хто в світі ходить, не спіткнеться. Все це записане нам для повчання, щоб ми в пості чинили добрі діла, а Господь замість земного дасть нам небесне. (З Вечірні суботи 5-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Здавалося б, що на словах, стихира зовсім права. Вона наче б то подає риси кожного, що хоче правильно в житті сповняти Христові веління. Ніхто не буде заперечувати, що треба жити у «правді та стриманості», що треба «складати свої скарби в руки вбогих» та «чинити добрі діла»! Жоден християнин не буде дискутувати стосовно доцільності таких вказівок та відповідних вчинків, але, о Боже… як тяжко все те практикувати в житті! Кажеться, що найбагатші люди не вміють посміхатися, що вони завжди сумні, нежиттєрадісні, хоч, згідно з нашим мисленням, хто має гроші, той не повинен, а то й не може, бути сумним чи нарікати на свою долю. Але як ми помиляємось! Розповідають, що люди ніколи не бачили усміхненого найбагатшого чоловіка у світі, Павла Геті Юнійор! Інший багатій годинами висиджував у своєму спеціальному сейфі, щоб дивитись рідкісні художні картини не одного з найзнаменитіших. Можна зустріти серед найбагатших людей у світі доказ, що грошима не можна купити собі щастя. Є багатії, які, згідно слів стихири «вкладають свої скарби в руки убогих». Таким можна вважати сьогодні магната комп’ютерів Біла Ґейтса, якого вважать найбагатшим чоловіком у світі. Він роздає більшість із своїх скарбів на добродійні цілі. От закупив цілу документальну колекцію Леонарда Да Вінчі і подарував музеєві, щоб усі могли відвідати колекцію. «Здобутки світових геніїв на те, щоб люди могли те бачити і щось навчитись від них» ― повторяє він часто.

Перші християни можуть нас навчити, як ми повинні розпоряджатись своїми грішми. Були посеред них багатії, та вони давали із свого лишнього на утримання християнської спільноти в Єрусалимі, давали милостиню, ще й підтримували інші християнські спільноти у світі, які потребували такої допомоги. Є багато християнських заможних людей, які згуртовуються в братерства чи рухи, як наприклад «Опус Дей», щоб прийти Церкві та вбогим на допомогу. Ми отці-Салезіяни, духовні сини св. Івана Боско, головною метою яких є піклуватись про добро молоді, особливо ж найбільш потребуючої, досвідчили такої доброти від не одного заможного християнина. У нас у Львові є притулок для дітей без батьків, і Господь через добрих людей завжди нам допомагає. Однаково можна сказати про нашу Гімназію чи Професійну школу. Є люди, які допомагають і хочуть допомагати, бажають чинити добрі діла.