Роздуми над Великим Постом 6 страница

А ми можемо сказати однаково про себе, що ми любов та доброта? Чи ми справді цінуємо жертву, кров та смерть Ісуса Христа за нас? Ми готові у нашому житті також прощати заподіяні нам кривди? Ми любимо всіх, тільки якщо вони кричать нам услід: «Осанна!»? Завтра ми увіходимо в Страсний Тиждень, яким завершимо Великий Піст. Докладімо всіх зусиль, щоб зі щирістю співчувати Христові у Його стражданнях та смерті. Докажімо нашими молитвами, поклонами, почуттями та конкретними ділами, що ми Йому вдячні за те, що Він «учинив на користь» нам. Щоб коли прийде Неділя Пасхи ми вже були готові співати Йому: «Осанна!» навіки, не міняючи наш спів на:«Розіпни! Розіпни Його!»

 

 

· ПОСТАНОВА

«Осанна на висотах Богу!» - от спів впродовж цілого нашого життя!:

Діти: Часто буду молитися сьогодні: «Осанна на висотах Богу!»

Молодь: Сьогодні буду прощати заради прослави Христа.

Дорослі: Сьогодні буду не лише прощати заподіяну кривду, але й забуду її!

 

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ

ПОНЕДІЛОК

(Страсного тижня)

· Стихира

Страждань Господніх початок, нинішній день світлоносний, прийдіть же, як свято любці, зустріньмо піснями: Сотворитель гряде хрест прийняти, випробування і рани, Пилатом засуджений; тому і рабом був ударений по голові; Він усе терпить, щоб спасти людину. Заради цього взиваймо до Нього; Чолові колюче, Христе Боже, даруй прощення гріхів тим, що з вірою поклоняються пречистим стражданням Твоїм. (Стихословний сідальний Утрені).

 

 

· ДУМКА

Стихира нагадує нам, що сьогодні «початок Господніх страждань», і що «Сотворитель гряде прийняти випробування і рани». Вона ще подає причину Христових страждань ─ «щоб спасти людину». От Христова місія на землі та засоби її здійснення. Це також місія кожної людини, яка приходить на світ: спасти себе та ближнього і це тими самими засобами, які Христос ужив в осягненні своєї мети.

Ми попередньо пояснювали, як людина по своїй природі боїться прийняти «випробування та рани». Якщо би було їй можливо, вона би вже давно викреслила зі слів свого життєвого словника такі слова, як «терпіння», «страждання», «біль», «рани» та «смерть». Одним словом, радо позбулася б слова «хрест»… дуже радо… та не може! Не може, бо хрест є складовою її життя. Кожна людина, яка народжується на цей світ, від першого свого подиху до останнього мусить нести хрест, який би він не був ─ «неприємний» чи, на її думку, «затяжкий». Складові хреста, які стихира згадує, належать до таїнства Христового воскресіння: «немає Воскресіння без терпіння», «через терпіння до Воскресіння»… Біном терпіння-воскресіння нерозривно пов’язаний: й одне і друге слово необхідні для спасіння кожної людської істоти. Менталітет цього світу розуміє поняття «щастя», як повна відсутність страждань, невигод, труднощів. Сучасна людина втікає від випробувань, не хоче і не вміє жити в трудних ситуаціях, не кажучи вже про усвідомлення, що через них може спатися та побудувати своє щастя – земне та вічне. Нажаль, матеріалістичне щастя призводить до смерті. Пошуки матеріальних благ позбавляють людину смислу її життя.

Розповідається, що колись у Греції жив король Мідда, який любив вигоди, багатства та будь-яку дорогоцінну річ. А найбільше любив він золото! Пропадав за ним! Одного разу він попросив у богів, щоби вони дозволили йому перетворити у золото все, чого б він доторкнувся! Боги погодились на таке прохання короля Мідди. Доторкнувся король каменя, камінь перетворювався у золото! Доторкнувся він оленя, той ставав золотом. У скорому часі по всій Греції рознеслася вістка про незліченні багатства короля, про його «золоте» щастя! Після кількох днів Мідда втомився через свій дар та хотів відпочити. Положився на ліжку, перетворилось воно у золото! Поклав голову на подушку, й подушка стала золотом! Захотілося йому їсти: торкнувся м’яса чи фруктів ─ все ставало золотом! Здогадуючись, що якщо щось не зміниться, він помре з голоду, він знову звернувся до богів, щоб відібрали у нього той дар, якого він у них попросив! Надаремно слав він вкотре своє благання, бо боги не відмінили свого дару. Невдовзі помер цар Мідда. Його бажання золота викопало під ним гріб! Не знайшов він справжнього «щастя» в житті, хоч думав, що воно лежало у золоті, символ апофеозу щастя у сьогоднішньому світі.

Добра тема для наших роздумів. Треба нам у пошуках справжнього щастя посилатись на Ісуса Христа. Він ─ Щастя та Життя, став на землі мізерією, ще й своє життя віддав, щоб нас ущасливити та дарувати вічне життя! Знову цікаві парадоксальні біноми ─ щастя-нужда, смерть-життя! Під час нашої земної мандрівки ми не один раз шукаємо щастя там, де його немає і де його взагалі не можна знайти. Ми шукаємо його у матеріальних справах, ідентифікуємо його з матеріальними речами, забуваючи те, що основне для нашого життя: наша душа не може знайти щастя у тому що матеріальне. Вона мусить шукати його у її Творцеві ─ у Богові. Кожен гріх, що ми чинимо, є наче б то тимчасовою реалізацією нашого бажання знайти та зазнати щастя у житті. Нажаль такий помилковий пошук щастя призводить до смерті, так як сталось із царем Міддою. Будь-яке щастя поза Христом чи без Нього навряд чи можна звати щастям, бо воно приречене на смерть. Наше справжнє щастя ─ Ісус Христос, тому шукаймо Його будь-якою ціною та у кожному моменті нашого життя!

 

· ПОСТАНОВА

Лише у Бозі наше щастя!

Діти: Буду молитись до Бога, щоб Він допоміг мені пізнати в житті справжнє щастя.

Молодь: Докладу всіх зусиль для того, щоб переконатись, що я не зазнаю щастя у матеріальних речах.

Дорослі: Сьогодні відречусь чогось, у чому я думаю що можу зазнати щастя.

 

ВІВТОРОК

· Стихира

Юда cвідомо сріблолюбствує, проти Вчителя вороже працює, радить, навчається зради, від світла відпадає, темряву приймає, домовляється про ціну, продає Безцінного ─ тому й удавився; люту смерть, як винагороду одержує за вчинене, окаянний, зрадивши Тебе, Господи. Його долі позбав нас, Христе Боже, гріхів прощення даруючи тим, хто святкує з вірою пречисті страждання твої. (Із «Сідалень» Утрені).

 

· ДУМКА

Стихира─ подібно завтра та післязавтра ─ фіксується на постаті Юди, одного із 12-ох Апостолів, який «заради сріблолюбства продав» Христа! Через свою надмірну любов до грошей він видав нашого Спасителя на смерть! Він ─ зрадник, і так про нього будуть згадувати до кінця світу. У загальному спілкуванні людини слово зрадник часто замінюється словом «Юда»! Не вкладається нам в голову, як один з Апостолів міг продати за тридцять срібняків «Безцінного»? Як могла така людина, що була вибрана Христом, що була з Ним три роки, що чула Його чудодійні слова, що бачила вчинені Ним «нечувані досі» дива, видати Його на певну смерть? Насправді незрозуміло це нам, а особливо же нам християнам. Скільки б ми не роздумували над тим заданим собі питанням, ми ніколи не зможемо дізнатись, що діялось в душі Юди у той момент, коли він продавав за тридцять срібняків Месію, на якого чекали всі «во время оно».

Різні є версії щодо вчинку Юди. Одні говорять, що Юда був опортуністом і грошолюбом. Співається у стихирах завтра та післязавтра, що Юда продав Христа «заради сріблолюбія»; він був «стяжателем срібла», «ревнителем скарбів»… Одним словом - любив надмірно гроші. Він і був скарбником невеликої громади Апостолів. Вже сам факт, що він нарікає на блудницю, чому вона розтратила дорогоцінний алабастр мира, щоб намастити Христові ноги, вказує на його прив’язання до грошей. За його словами, таке миро «можна було дорого продати». Інша версія, дещо модерніша, і театрально зображена у виставі «Ісус Христос ─ Суперстар», старається оправдати зраду Юди, мовляв, він хотів, видавши Христа за гроші, змусити Його показатись у повній своїй Божеській силі! Хотів змусити Христа вжити всю свою могутню чудодійну силу для того, щоб, погромивши римлян та прислужників Синедріону, проголосити себе Царем. Він не продав Христа зі злоби, чи щоб забагатіти, але щоб Христос нарешті запанував над Юдеєю, а він тоді став би скарбником Його царства! У кожному разі, не повезло йому, тому, вкрай розчарований, він зазнав «лютої смерті» через самогубство.

Юда, якби того лиш забажав, міг би спастися. Святий апостол Петро також зрадив Христа, і це - тричі. Також і він! Але покаявся, бо знайшов у своїй душі відвагу зізнатись у своєму гріху та просити вибачення перед Христом. Отримав прощення у доброзичливому погляді Христа, коли Його вели на допит до Пилата. Юда, невідомо з яких причин, не знайшов тої сміливості та покори, що Апостол Петро, щоб вибачитись перед Христом. Юда напевно не зрозумів Христової мети, задля якої Він став чоловіком. Не зрозумів, що царство, котре Христос проповідував, не було від цього світу. Не зрозумів, що Христос був царем, та не тим, якого собі уявляли та якого чекали ізраїльтяни. У Христа було, є та завжди буде Царство. Христос був, є та завжди буде Царем, але не в суто людському розумінні того слова. Юда напевно думав про земне царство, про земного короля, про земну могутність, про земні посади і… яке його розчарування, коли його сподівання та задумані плани не здійснились! Який розпач, коли він зрозумів, що він продав невинну душу… Можливо, що напередодні свого душогубства зрозумів врешті, що Христос був таки Богом, але не вірив, що його гріх міг бути прощений! Шкода… тому й повісився!

Ми часто чуємо про Христа: ходимо до церкви, читаємо про Нього, дивимось фільми про Нього… У нашій хаті є предмети, які нагадують нам про Нього: ікони висять на стіні, на тумбочці біля ліжка, можливо, лежить вервечка, розп’яття на стіні… Одним словом, не бракує для наших очей предметів, які б спонукали нас думати про Христа. Чуємо деколи по радіо як по різних відпустових місцях діються дива: у Люрді одужав паралізований чоловік, у Фатімі сліпий прозрів, у Зарваниці німий заговорив… Ми, подібно до апостолів, маємо можливість повністю жити за веліннями Христовими… Але все ж зраджуємо Його, як це зробив Юда! Коли? Кожного разу коли ми допускаємося гріха! У кожному гріху криються слова відречення Христа апостолом Петром: «Не знаю я його!» Скільки ми тих гріхів чинимо на день! Скільки разів ми грішимо впродовж цілого нашого життя! Безліч разів! Та за кожним разом ми маємо право вибачитись перед Христом! Ми маємо право повторяти за кожним разом: «Боже милостивий будь мені грішному!» От наше щастя та наше спасіння! Не треба нам гинути «лютою смертю», як це зробив Юда. Нумо, дорогі, думаймо про Страсті Христові! Роздумуймо над тим, як Христос прийшов на землю, бо полюбив нас, полюбив до смерті! А тоді знайдемо у собі сміливість та покору просити у Христа прощення наших гріхів.

 

· ПОСТАНОВА

Бог всім і все прощає, аби покаятись перед Ним:

Діти: Сьогодні попрошу мами зробити милостиню тому, хто попросить її.

Молодь: Надмірне прив’язання до гроша може призвести до вічних мук: буду щедрим з тим, хто чогось від мене потребує.

Дорослі: Буду сьогодні ощадним у грошах!

 

 

СЕРЕДА

 

· Стихира

Блудниця приступила до Тебе, миро зі сльозами виливаючи на ноги Твої, Чоловіколюбне, і смороду гріхів позбавилася повелінням Твоїм; маючи благодать Твою, ученик невдячний її відкидає і смородом покривається, заради сріблолюбства продає Тебе. Слава, Христе, милосердю Твоєму. (Із «Сідалень» Утрені).

 

· ДУМКА

Стихира далі засуджує апостола Юду, який «заради сріблолюбства» продав Христа. Стихира також подає нам цікавий урок, що дуже актуальний сьогодні, коли багато людей покидає свої рідні краї в пошуках кращої долі. Юда «відкидає» когось, а саме блудницю, що вмиває Христові ноги своїми сльозами. Ісус тим самим показав, що незважаючи на стільки років перебування коло Христа та на стільки любові, яку Христос дарував та якою охоплював всіх, Юда не зрозумів і не вмів застосувати цієї Його любові до себе самого та свого життя. Юда, осліплений жадобою гроша, навряд чи міг би наслідувати Ісуса Христа, навіть якби був одним з Його найближчих учеників.

Вчинок «відкидати» аж ніяк не може бути між діями християнина, а якщо б така дія все ж таки відбувалася час від часу, то це б безпомилково заперечувало статус Христового послідовника. Христос завжди дає нам нагоду застосовувати Його веління любити ближнього, як себе самого. Усім відомо як незавидна доля на Україні змусила безліч наших людей покинути рідні сторони, щоб шукати кращої долі поза Україною. Наші люди поневіряються в Іспанії, Італії, Португалії, як заробітчани: хто працює на будові, хто доглядальницею, хто прибиральницею… Таким людям тяжко доводиться себе віднайти в нелюдських умовах, хоч вони й те перенесуть, як треба буде заради кращої долі родини в Україні. Що їх гірко болить, то це те, що їх не приймають, а «відкидають», як Юда блудницю! Коли людина знайде когось, що до неї дружньо ставиться, звертається з теплою та щирою душею, вона, наче окрилена, живе з радістю, бо почувається любленою і нормальною, хоч живучи у «ненормальних» обставинах. Найгірше болить нашу людину, коли відчуває презирство та відчуження від «свого». Свій свого відкидає, свій свого не приймає, свій свого виганяє! Скільки такого трапляється серед новоприбулих іммігрантів та вже, так би мовити, «корінних» іммігрантів. Дві хвилі іммігрантів зустрічаються і з якихось причин одні других не приймають, навзаєм відкидаються. Тепер таких стосунків стає вже набагато менше, ніж попередньо. Різні бували й бувають подекуди для того причини: «патріотичний» менталітет післявоєнних вихідців конфліктує із «заробітчанським» менталітетом так званої четвертої хвилі іммігрантів; «Україна» перших не узгоджується з «Україною» других; «українська поведінка» не сприйнятлива першим іммігрантам, які стараються жити згідно легально у державі поселення; подекуди розмова російською зовсім не подобається корінним іммігрантам, які вважать Росію своїм основним ворогом… Список непорозумінь міг би бути довший, але не про те має йти наша мова. Одні других не вміють приймати, одні других відкидають, і така поведінка, скоріше чи пізніше, приведе громаду до занепаду та розпаду.

Вкотре виявлено, як тяжко людині любити людину і як легко реалізувати сьогодні твердження Гобса «homo hominis lupus - людина людині вовк», через що кожен думає про себе і ніхто не хоче допомогти своєму ближньому.

Одного разу якийсь багатій в Америці хотів перевірити на собі наскільки людина може бути презирливою до іншої і до якої міри може терпіти таку зневагу. Вирішив в кінці дня винагородити того, хто гуманно поставився б до нього. Він перебрався на злидаря, став на розі проспекту у Нью Йорку та почав просити милостині. Були ті, які давали йому копійки, дехто малу купюру, але ніхто до наближення вечора не віднісся до нього по-людськи. Від деяких можна було почути: «Такий молодий та сильний! Знайди собі роботу якусь!», «Ти ганьба нашої нації!», «Я би вас усіх бомжів до в’язниці загнав!»… Всі «відкидали» його. Йому було жаль, як людині, відчути на собі такі образи та лайку. Коли він пересвідчився, що час покінчити з експериментом, до нього приступила жінка з трьома дітьми. ─ «Коли ж ви востаннє їли?» І не чекаючи на відповідь, завела його до McDonald’s, посадила за стіл враз зі своїми дітками та замовила «BigMac» для кожного, картоплю-фрі та «Кока колу». «Злидар» їв з жінкою та дітьми. Добре йому стало. Під час обіду він мав можливість довідатись про негаразди у родині доброзичливої жінки. Коли мати встала та дала йому в руку десяти доларову купюру, він відмовився від пожертви й велів їй сісти. Розповів про свій експеримент. На кінець усього підписав чек тій жінці на двадцять тисяч доларів, щоб витягнути її з біди. Ще й обіцяв, що буде дбати про те, щоб її діти закінчили навчання та знайшли своє місце в житті! Коли він вже зовсім втратив надію знайти якусь щиру людину, вона його знайшла!

А ми як поводимося з нашим ближнім, з членами нашої сім’ї? А щонайважливіше, як ми поводимося з тими, які просять у нас милостині та допомоги, які для нас справжні незнайомці? Ми відкидаємо їх, як Юда відкинув блудницю, чи ми, як Христос, відкриті до біди усіх: знайомих та незнайомих? Ми готові охопити нашою любов’ю усіх, як це зробив Христос? Навіть до смерті?

 

· ПОСТАНОВА

Відкидати кого-небудь - не по-християнськи:

Діти: Допоможу, кому треба буде з тих, кого я менше люблю

Молодь: Сьогодні розмовлятиму з тим, що мені з-поміж усіх найбільш антипатичний.

Дорослі: Не буду нікого дискримінувати ані думкою, ані ділами.

 

ЧЕТВЕР

 

· Стихира

На вечері учеників годуючи і про лукаву зраду знаючи, Юду виявив Ти; хоч і знав Ти, що він не покається, але хотів, щоб усі знали, що з волі Своєї Ти віддав Себе, щоб світ визволити від нечестивого; довготерпеливий, слава тобі. (Із «Сідалень» Утрені).

 

· ДУМКА

Стихира нагадує нам і вкотре наголошує на тім, що Христос, «хоч і знав», що Юда «не покається» у своїй зраді, все таки «з волі Своєї» віддав себе на смерть, «щоб світ визволити від нечестивого».

Людина, що бажає жити будь-якою ціною, і яка, потопаючи, вхопиться й за гостре лезо бритви, усвідомлюючи, що може поважно поранити себе, ніяк не може сьогодні зрозуміти, як може хтось добровільно віддати своє життя за іншу людину. Така людина заради покращення свого життя готова знищити когось: жінка убиває своє дитя через аборт, щоб не мати «клопотів» у житті, або щоб могти продовжувати свою кар’єру, або... Це нормальна для неї поведінка. Конкурент знищує конкурента, необов’язково фізичною смертю, а також і так званою «моральною» смертю, щоб поширити свій бізнес та мати більші прибутки.

Зупинімо нашу увагу сьогодні на «моральній» смерті, тобто на навмисному знеславленні доброго імені або репутації ближнього наклепами, обмовами, поширенням неправдивих лукавих відомостей про нього. Така смерть гірша за фізичну смерть. Вистрілений з гвинтівки патрон може завдати супротивнику негайної смерті, а «моральна» смерть - повільна і може тривати дуже довго, а то й навіть після смерті, доки успішно не повернути скривдженому його «доброго імені». Скільки-то людей судиться з наклепниками та тими, що ширять фальшиві відомості про них, щоб привернути собі сплямлену на мить добру репутацію. У кого добра репутація, значить ─ він «добрий». У кого погана репутація, значить ─ він «лихий». Юда наприклад, якщо повірити словам євангелиста Івана у Квітну неділю, мав репутацію злодія: «Юда, що мав Його зрадити, був злодій, носив калитку, і крав те, що люди до неї кидали». І таким Юда залишиться в історії людства: він злодій та зрадник. У нього залишилася, залишається та навіки залишиться погана репутація!

Наклепник, наносячи «моральну» смерть своєму супротивнику, робить це, щоб мати з того користь для себе, отже, він егоїст і швидше чи пізніше сам упаде до тієї ями, яку підкопує під супротивником. Скільки шкоди можна нанести обмовлянням, ширенням фальшивих відомостей, непотрібно виявляючи навіть правдиву інформацію з минулого, що може бути шкідливою тій особі, проти якої вона звернена. Наречений покинув свою дівчину та вибрав собі другу. Перша підходить до своєї суперниці та наговорює фальшиву всячину на нареченого, в наслідок чого розбиває можливо добре підібрану пару. В одній місцевості діє дуже добрий війт, про якого ніхто не знає, що він колись сидів у в’язниці за скоєний злочин, що він спокутував і за який «відсидів»! Хтось довідується про те та оприлюднює цю інформацію, що призводить до недовіри до мера, на шкоду всім, бо він добре урядував. Прикладів – безліч! Скільки того «горло різницьких» наклепів в середині між колегами по роботі…

Наклеп, обмовляння, поширення неправдивих відомостей, що шкодять, є дуже тяжкими гріхами! Гріх тяжкий, бо може нанести непоправну шкоду, що може вкрай негативно відбитись не тільки на одній особі, але й на цілій його сім’ї, спільноті, організації. Скільки розлучених сімей через те, що один з подругів повірив у наклепи, не перевіривши їх правдомовність. Скільки людей, не витримавши тиску по знищенню їх доброї репутації, поповняють самогубство, бо в розпачі перед неможливістю спростувати наклепи! Скільки людей витрачають гроші по судах для повернення свого доброго імені.

Очевидно, ми всі обурені тим, що таке може діятись на світі, але чи ми не так само робимо, коли зле говоримо про когось, так щоб про щось поговорити? Дуже часто, коли збираємось, «переходимо язиком» знайомих та незнайомих. Вистачає один крик, якийсь звук, щоб спричинити у горах снігову лавину! Вистачає бовкнути якусь фальшиву відомість про когось, щоб вона рознеслась усюди і втім переросла від звуку до гучного крику! Подумаймо добре раніш, ніж говорити зле про когось. Правда, нам буде пізніше жаль за сказане нами легковажне слово, але вже нанесено шкоду. Один мудрець у Греції повчав свого молодого ученика, який просив уроку про наклеп. Мудрець дав йому дві жмені пір’я і просив учня кинути пір’я в повітря. Учень зробив, що йому велів учитель, який пізніше сказав: «Пробуй позбирати знову пір’я!» ─ «Неможливо!» – «Так із наклепом! Раз пустиш, не відвернути його назад!»

 

· ПОСТАНОВА

Наклеп та обмова противляться любові християнина до ближнього:

Діти: Буду сьогодні говорити лише добре про моїх друзів.

Молодь: Сьогодні подумаю, чи у минулому не обмовляв я когось непотрібно та безневинно.

Дорослі: Перешкоджу моєму язику бути наклепницьким»!

 

 

П’ЯТНИЦЯ

 

· Стихира

Все творіння змінювалося від страху, бачачи Тебе на хресті розіп’ятим, Христе; сонце затьмарилось, і основи землі похитнулися: все спів страждало Сотворителю всього. Господи, що з волі Своєї ради нас страждання перетерпів, слава Тобі. (З «Стихир» Вечірні на «Господи, взиваю…).

 

· ДУМКА

Стихира підказує нам цікаву думку, що смерть Христа не можна віднести лише до людини - Ісуса, як до живої істоти, але й до всієї природи, до всього космосу, бо «все творіння змінювалося від страху»: «сонце затьмарилося», «основи землі похитнулися»… Смерть нашого Спасителя на хресті торкається всього, що Він сотворив. Коли ми згадуємо історію спасіння людства, а втім історію всього Божого створіння, доходимо висновку, що з первородним гріхом над всім зависло прокляття: над людиною і всім світом зі своєю фауною та флорою. Христос своєю смертю все відкупив, все урятував, все повернув до первинного порядку! Не можна говорити про спасіння людини без мови про спасіння землі, природи та всього космосу.

Щось подібне сталося під час Благовіщення, подія, що започаткувала історію спасіння людини та світу. У місті Лукка, у Північній Італії, в одній церкві висить на стіні барельєф, що прекрасно зображає те, що хочу передати. У лівій частині скульптури - Мати Божа навколішки, роздумує над тим, що Ангел Гавриїл їй щойно звістив: Бог вибрав її, щоб вона стала матір’ю Його Сина. Що надзвичайно цікаве, то обличчя Матері Божої, на якому чітко видніється сумнів, невпевненість… В горішній частині зображено Пресвяту Трійцю, ангелів, сонце, місяць, природу. На обличчі осіб Пресвятої Трійці майстерно зафіксовано очікування, яку відповідь подасть Марія: прийме материнство Христа чи ухилиться від нього. Однаково з іншими фігурами на барельєфі: сонце, місяць, ангели… Всі приймають участь в очікуванні відповіді Марії. Також й при народженні Христа радіють всі створіння: людина, ангели, зорі… Також і під хрестом всі у якийсь спосіб стають сопричасниками Христової трагедії: людина, сонце, земля, ніч…

Христос казав, що коли Його «піднімуть», Він «всіх притягне до себе». І так сталось. Одним з перших «притягнених» був римський сотник св. Лонгін, який проколов своїм списом бік Христа. Потім розбійник, і, можливо, дехто інший навернувся, побачивши незвичайні природні явища, що діялися в наслідок смерті Христа. Поняття, що Христос своєю смертю повернув людині та природі і усьому, що у ній знаходиться, первинний їх порядок та сакральність є дуже цікавою реалією. Зрушення землі, затьмарення сонця, густа темрява в незвичну пору дня образно висловлює обурення природи за страшний злочин, що людина - оте сотворіння, якому було доручено від Бога піклуватись про неї - скоїла проти її Сотворителя. На початку історії людства, коли Адам та Єва жили у Раю, існувала повна злагода між природою та людиною: природа сама від себе видавала свої плоди і піклувалась про потреби людини. Після первородного гріха все змінилось на гірше, а на хресті і через нього вдалось все полагодити: людина стоїть під хрестом, що символізує природу - дерево, на якому висить Сотворитель всього. Христос своїм скривавленим та зраненим тілом поєднує знову в одне ціле людину та природу.

Хочу наголосити на понятті єдності людини зі світом та всім космосом, наскільки вони походять від Бога, є одночасно очищеними через смерть та воскресіння Христові від гріха і є храмом Святого Духа, який дає життя усьому і над ним ширяє, просвічує і надихає. Саме тому людина і світ мусять спільно працювати для встановлення сакральності одного й іншого.

Сьогодні ─ найсумніший день в історії людства, бо помер Христос! Будемо ходити за Плащаницею, зображенням мертвого Христа, і будемо співати «Благообразний Йосиф…», на колінах будемо підходити до Плащаниці та цілувати її… Як люди, ми приймаємо сумні риси в цей день, але чи треба бути справді сумними? Чи Страсну П’ятницю ми повинні вважати найсумнішим днем в історії людства, чи нам, як християнам, треба прийняти цей день і по-іншому? Людське вимагає свого: трауру, сліз, але не слід забувати, що цей день є одним з найсвітліших в історії спасіння, бо Христос помер, щоб ми могли воскреснути! Він помер, але Його смерть для нас – життя! Він помер, але Його смерть означає остаточне і невід’ємне наше спасіння! Правда, скажете, будемо радіти у День Воскресіння, але я кажу вам, що не було б Воскресіння без Христової Смерті. Одне суцільно пов’язане з другим. Приступаючи до Плащаниці, ми повинні б також радіти та проказувати пошепки щире: «Дякую Тобі, Христе, що Ти помер!» Дивні слова, але скільки у них істини! Ми дякуємо комусь, що Він добровільно пішов за нас на смерть!

Мене запросили одного разу на похорон до одного співбрата-салезіянини. Родина чинила похорон батька. Яким було моє здивування, коли наближаючись до хати, почув я веселу музику, а ще більшим було моє здивування, що не було ніякого трауру. На моє питання, чому стільки радості, отець мені відповів: «Тато дав двох синів у священики та троє доньок у монахині. Чи Бог заборонить йому переступити поріг Неба? Тато напевно в Небі, тоді чому нам сумувати! Радіймо!» Дивні слова, але також і тут не міг я заперечити такий хід мислення!

Однаково з смертю Христа. Не кажу тепер, щоб ми веселились, але радіти можна, бо своєю смертю Христос гарантував собі і нам Воскресіння: воскреснути може тільки той, хто помер! Сьогодні я пустивсь на тяжкий шлях роздумів, бо сьогодні тяжкий день для християн, хоч він мав би бути також й радісним днем! Тому, сумуймо й, водночас, радіймо, бо наближається Великдень!

· ПОСТАНОВА