Роздуми над Великим Постом 1 страница

ПОНЕДІЛОК

(1-ий тиждень Посту)

 

· Молитва

Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості, і просвітімось промінням святих заповідей Христа Бога нашого: світлістю любові, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалості в доброму, щоб зодягнені у світло, дійшли ми на третій день до святого Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю. (З «Сідалень» Утрені понеділка 1-го тижня посту)

 

· ДУМКА

Усі християни покликані почати Великий Піст з великою радістю, оскільки це сорокаденна підготовка до «торжества торжеств», «празника празників», яким є найбільше свято в Церкві – свято Христового Воскресіння. Для успішного проведення Посту ми зобов’язані бути витривалими у добрі.

Добро - це дія, результат якої виходить на свою користь і користь ближнього. Не наносити йому ні тілесної, ні духовної шкоди. Чинячи добро ближньому, ми собі також чинимо добро. Але що таке добро? Можна б відповісти, що це не є зло. Але контр-запитання – що це є зло? У визначенні добра чи зла, нам необхідно посилатись на Бога, що є найвищим Добром, тобто Єством, у якому відсутнє будь-яке зло!

Ну, добре, Бог, тому що Він Добро, знає, що це є добро, бо Він ним є. Проте як нам бідним людям визначити, що добро, а що зло? Як нам чинити добро, якщо нам не відомо, що це воно таке, і хоч би пізнали його, як нам діяти, щоб нас могли назвати доброчинними людьми?

Ми зможемо пізнати добро і чинити його, коли дивимось як саме Добро творило добро, а саме: Ісус Христос, друга особа Божа. Він, найвище Добро, став зримим, ставши чоловіком, одним з нас, і показав своїм життям, що таке добро і що означає чинити добро! Ставлячи Його за приклад для свого життя, маючи ті часі думки, що Він, роблячи те саме, що Він, ми зможемо сказати, що ми пізнали Добро і що ми здатні бути доброчинними.

Христос ставився вороже до кого-небудь? Ні! Робімо й ми так само! Ісус когось ображав? Ні! Христос відмовляв комусь у своїй любові? Ні! Прощав він образи чи кривду? Так! Для всіх був приятелем? Так! Усіх любив, не зважаючи на ворожість людства в особі ізраїльтян в Єрусалимі? Так! Полюбив він до смерті людей, усиновивши їх, та зробивши їх спадкоємцями свого Царства та Божества? Ще б пак!

Якщо ми схочемо не тільки пізнати добро та чинити його, нам вистачить пізнати та наслідувати Ісуса Христа в житті, а особливо вже під час Великого Посту у підготовці до свята Воскресіння Христового, щоб відкупитись від стільки зла, що ми вчинили за нашого життя!

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні зроблю добрий вчинок:

Діти: Допоможу мамі в якійсь хатній роботі.

Молодь: Стану комусь в пригоді у школі.

Дорослі: Не буду лаятись на когось в родині.

 

 

ВІВТОРОК

(1-ий тиждень Посту)

 

· Молитва

Господи, в цей другий день Посту ми кличемо до тебе: Збуди у серцях твоїх слуг покаяння, прийнявши ці наші моління, що з острахом їх ми заносимо тобі. Подай нам ласку добре зверстати шлях посту, даруючи очищення й велику радість. (З «Сідалень» Утрені вівторка 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Великий Піст – це покаянний час. Період часу, коли маємо постом та молитвою каятись за свої прогріхи перед і проти Бога, щоб отримати очищення і радість. Дієслово «каятись» означає жалкувати, шкодувати через зроблений вчинок; визнавати свою провину, виявляти жаль з приводу своєї провини; признаватись у своїх гріхах; сповідатись. За чим шкодувати? За що жалувати? З приводу чого визнавати свою провину? З чого сповідатись? Про яку тут провину йдеться? Про ГРІХ!

Гріх – це те зло, про котре ми говорили у попередній думці. Це чітке протистояння Добру-Христові. Коли ми передше пояснювали, що у добрі відсутнє будь-яке зло, то у цьому місці мусимо сказати, що у злі відсутнє будь-яке добро. Тут також, щоб знати що таке зло, необхідно дивитись на Диявола, Сатану, Антипка – чи як його назвемо, що уособлює зло, що є Злом! Він первинне зло! А цей же є «Люцифер», латинське слово, що звучить на українську «Світлоносний»! Це він увів в буття людини та всього Всесвіту поняття зла та фактичне зло. Як Христос навчив людину чинити добро, так Диявол навчив її творити зло. Поведінка злочинника противиться поведінці Христа. Він бунтує проти всього того, що навчав Христос, проти поведінки наслідника Христа. Він не хоче коритись Добру.

От що гріх – БУНТ, НЕПОКОРА Богові! Люцифер-Диявол, колись найкращий з усіх ангелів Божих, збунтувався проти Бога, що його створив, ще й потягнув за собою інших поклонників. Не хотів він коритись Божому велінню ангелам бути Його служителями та прославителями! Ні! Він хотів стати Богом! Створіння хотіло замінити свого Сотворителя! Бог покарав цього бунтівника довічним місцем муки, що ми називаємо Пеклом!

Диявол, завидуючи людині те щастя, що вона удостоїлася від Бога: вічне життя, досконала природа, спілкування з самим Богом… довів її також до бунту й непокори! Людина хотіла вирішувати, що було добром, а що злом! Хотіла замінити Бога собою! І саме у цьому моменті, коли людина зрозуміла, що згрішила, зародилось у ній почуття жалю за втраченою Божою приязню. Не Бог відвернувся від неї, лиш вона від Бога. Наші прародичі покаялися, віднайшли у собі сміливість покаятись, просити прощення та помилування у Бога. А Бог – довічне Добро, бачачи щирий жаль та каяття за вчиненим гріхом, змилосердився над Адамом та Євою та помилував їх.

Кожна людина приходить на цей світ з ураженою та корумпованою природою в наслідок першого гріха Адама та Єви. Та знищена первісно досконала природа тяжить до гріха. І це, нажаль, часто! Людина однак спроможна визнати свою провину, стати перед Богом та сказати Йому: «Прости, Боже, мій гріх!», свідомий, що Бог у превеликому своєму милосерді змилосердиться над своїм нікчемним створінням! Пам’ятаймо важливу річ в житті: немає такого гріха, якого б Бог не простив, і немає такого гріховного положення, з котрого б Бог не міг нас вирятувати. Бог завжди подасть нам свою помічну руку, лиш, чи ми готові прийняти її?

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні буду остерігатись гріха:

Діти: У школі пильно вчитимусь.

Молодь: Уникатиму нагоди навіть до легкого гріха.

Дорослі: Знайти відвагу перед спанням каятись за сповнені гріхи під час дня.

 

 

 

СЕРЕДА

(1-ий тиждень Посту)

 

· Молитва

Полюбімо чистоту і відкиньмо гріхи блуду. Підпережімся невинністю, щоб у чистоті стати перед Чистим, що єдиний від усіх очікує чистоти – перед Спасителем душ наших. (Із «Канона – Пісня 9» Утрені середи 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Наша природа, на початках безневинна та досконала, після падіння наших прародичів, Адама та Єви, вже тяжить, здебільшого, до гріха, тому нам необхідно докласти всіх зусиль для привернення нашої природи до її первинного стану. Така боротьба проти всіх сил, які будуть полювати на нашу душу та природу «гріховними тенетами», залежатиме наш засуд: довічне щастя у Небі або довічні муки у Пеклі.

Якщо не просити Бога про звільнення нашої природи від «скороминущих насолод тілесних», і коли не співпрацювати з Ним у цьому завданню, вона опиниться у цупких лапах диявола. «Дай серцю волю, заведе в неволю» - звучить наша приповідка. Пошук за тілесною насолодою в онанізмі, безладних статевих стосунках: однорідних чи гетеро сексуальних, у всяких видах статевої збоченості, віддаляє нас від Бога і скеровує нас на шлях, що призведе до «засуду, вогню і мук».

Таке збочене дійство на рівні статевості ми називаємо «розпустою», і ніхто без серйозної боротьби проти неї не встоїться. Історія нам доводить, що навіть найсвятіші особи можуть згрішити проти чистоти. Святий Давид, найславніший старозавітній цар Ізраїля, спокусився одного разу через Ветсавію, жінку Урії, одного з своїх старшин. Цар Давид пізніше скоїв подвійний злочин: зумисне вислав Урію на певну смерть в гущавину боротьби проти ворогів Ізраїля, а потім взяв собі Ветсавію, дружину Урії. Правда, він розкаявшись та попросивши вибачення перед Богом, виправив свій злочин святим та праведним життям. Порнографія сьогодні у світі дуже поширена. Це індустрія: гламурні журнали, книжки, фільми, відеокасети, DVD, Інтернет і так далі, що призводить людину до задоволення тілесної пристрасті, що може завершитись, нажаль, трагічними наслідками, як от небажана вагітність-зародження людського єства, котру усувається абортом, СНІД, венеричні захворювання…

Розпустою спотворюється образ Божий у людині, руйнується сенс тіла, як Божого храму, викривлюється справжнє значення чоловічих та жіночих гамет: співпрацювати з Богом у зародженні нового життя. Функція дітородних органів в чоловіка та жінки вже визначені походженням цього слова - «родити дітей». Правда, написано у Святому Письмі, що «на теє чоловік лишить батька свого і матір свою та пристане до жінки, щоб двоє стало одним тілом», - тут теж натяк на тілесну насолоду, що чоловік та жінка відчувають під час «одності тіла» - але все має свою основу у велінні Бога «родити та наповняти землю» та сімейний осередок з’єднаний любов’ю. Навіть у таких стосунках має завжди панувати, як наведено у вищій молитві, «чистота» та відсутність «гріха, блуду». Будь-яка тілесна насолода поза тими параметрами противиться Божим велінням, за що потім слід «каятися» та просити прощення у Бога.

Молода людина особливо ризикує падінням через гріх нечистоти, бо вона формується, розвивається, росте і відчуває в певний момент свого життя «пробудження» своїх тілесних чуттів. Коли пояснити їй в чім справа, вона зможе, завжди надіючись на Божі милосердя і ласку, правильно зрозуміти значення своєї статевості. Коли у сьогоднішній атмосфері вседозволеності нечистота для особи буде нормальним безгрішним явищем, вона ніколи не зрозуміє, ані не відчує красоти чистоти.

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні буду чистий:

Діти: Ухилятимусь від грішної нечистої цікавості.

Молодь: Долатиму спокусу «дати серцю волю»

Дорослі: Не проводитиму грішних «масних» розмов та анекдотів.

 

 

 

ЧЕТВЕР

(1-ий тиждень Посту)

 

· Молитва

Світила проповідництва зробив ти, Слове Божий, своїх учнів, а вони своїм словом осяяли всі кінці землі, просвіти і наші серця, Христе, світлом чеснот і очисти нас постом, сповняючи твоїх слуг каяттям і наверненням, щоб ми славили тебе, Спасе, бо ти єдиний предобрий..

(З «Сідалень» Утрені четверга 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Перед оголошенням своєї благодатної Доброї Новини Ісус Христос провів у підготовці до того сорок днів у пустині. Він був свідомий, що успіх Його місії на землі, вдала реалізація того, чому Він, будучи Богом, став чоловіком, залежатиме від слів, що він промовлятиме. Що більше! Він також усвідомлював собі, що Його слова будуть настільки переконливими, наскільки переконливо Він застосує їх у житті. Слово та приклад – от переможні засоби для навернення будь-кого на путь праведну.

Христос переконливо розповсюдив свою Благовість, так переконливо, що віддав своє життя, щоб звершити мету своєї місії тут на землі – спасти, усиновити та вчинити людину причасником Свого Божества. Щоб всіх привести до свого Бога-Отця, Він потребував послідовників, тобто людей, які продовжували б проповідувати прихід Божого Царства на землі і що Він, будучи справжнім Богом, стався чоловіком заради любові до людини, щоб її спасти. От сідальні «світила проповідництва», якими Він зробив своїх апостолів, які своїм словом «освітили всі кінці землі». Кожен з Апостолів, крім св. Івана Євангелиста, який дожив до глибокої старості на грецькому острові Патмос, поховавши там Пресвяту Богородицю, віддали своє життя за свої слова про Слово! Після них прийшли їхні ученики… аж по сьогоднішній день… аж до скінчення віку цього, які будуть проповідувати, що Ісус Христос був Богом, став чоловіком, жив на землі, помер та воскрес, щоб спасти «світ увесь»! І не один зі «світил» постраждає заради поширення цього Слова на всі кінці землі, не один віддасть своє життя. Вистачає згадати період комуністичного режиму у нас, коли сотні тисяч людей різних християнських віросповідань, а особливо же вірні Греко-католицької Церкви, були переслідувані за свою віру, були заслані на Сибір: хто відбув засуд, хто загинув, хто пропали безвісті.

Завдання проповідувати прихід Божого Царства на землі належить не лише єпископам, священикам та богопосвяченим особам, але й мирянам. Кожен християнин, якого він би стану не був, зобов’язаний бути «світилом проповідництва» та «осяяти кінці землі»! Начитана людина чи звичайний селянин з мозолистими руками, які вірують у Христа, якщо хочуть наслідувати Христа, мусять бути до того підготовані, а це можна зробити набуванням чеснот, оцих позитивних моральних рис у душі та характері людини, що уможливлюють її чинити та зростати у добрі. Чесноти допомагають християнинові жахатись гріха та триматись оподаль того шляху, що замість наближати до Бога, відводить від Нього.

Щоб стати чеснотливою людиною, треба жити згідно з чеснотами, котрі можна набути тільки тоді, коли полюбити їх. Але яким чином? Коли полюбимо Христа та докладемо, з Божою допомогою, всіх зусиль наслідувати все, що було позитивне у Ньому… а в Ньому все було позитивне! Легше сказати, ніж зробити!

Під час Великого Посту маємо нагоду та час придивлятись зблизька до поведінки Христа: він був мудрий, справедливий, мужній та здержливий. Він – об’єкт нашої віри, надії та любові. Якщо ми так само будемо мудрими, справедливими, мужніми, здержливими та будемо вірити у Нього, надіятись на Нього та любити Його, лише тоді станемо чеснотливими людьми. Набути чесноти можемо тільки через піст: вилучення з нашої душі всього того, що супротивиться зросту чеснот у нас.

 

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні буду чеснотливим:

Діти: Буду мужній у труднощах.

Молодь: Буду справедливий з усіма.

Дорослі: Буду здержливий: не буду злоститись чи нервувати нікого.

 

 

 

П’ЯТНИЦЯ

(1-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Стражданнями своїми, Чоловіколюбче, ти дарував усім безстрастя, а божественним хрестом умертвив мої тілесні пожадання. Сподоби мене, Господи, оглядати твоє святе воскресіння.

(З «Сідалень» Утрені в п’ятницю 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Стихира нагадує нам про Христовий Хрест, який умертвив ветхого чоловіка з його грішними пожаданнями та дарував йому життя нового чоловіка. Через божественний Хрест зродився божественний чоловік.

У попередніх роздумах ми говорили про те, як Христос став чоловіком, щоб нас спасти, але не виявляли яким способом він це осягнув. Тепер можемо виявити, яким чином Христос випросив для нас у Бога спасіння. Ісус Христос дав Себе розп’ясти на Хресті! От знаряддя нашого спасіння, нашого вивищення до рівня самого Бога! Тяжко невіруючому зрозуміти це. Вже на початках християнства нелегко було поганам зрозуміти це. Святий апостол Павло писав до Коринтян, що «слово про хрест – глупота тим, що погибають, а нам, що спасаємося, сила Божа!». Смерть на Хресті вважалася найбільш ганебним видом смертельної кари, призначена для найгірших зловмисників. От як засудили Христа – як одного з-поміж найгірших розбійників. Таких засуджених розпинали поза містом на відлюдному місці, у випадку Христа - на горі Голгофі. Прибивши злочинця до хреста, його покидали і лишали на поталу хижакам. Наступного дня, чи коли там, знімали тіло, чи що залишилося з нього, та кидали до братської могили. Таке і сталося б з Христом, як би не втручання побожного Його ученика, Йосифа з Ариматеї, який попросив римського губернатора Юдеї, Понтія Пилата, який і видав засуд над Христом, поховати Його у родинному гробі.

Христос своєю смертю показав усім своїм послідовникам якою смертю мають умерти для своїх гріхів, котрі вони повинні прибити до хреста, як найбільших своїх ворогів у змаганні сягнути Христа в Небі. Після смерті Христос воскресне, але мусив попередньо умерти. Християни, відбувши свою хресну дорогу, також воскреснуть. У якій мірі вони встигли нести свій хрест, в значенні боротьби проти всього того, що призводить їх до гріха, - Христос кожному своєму послідовникові накладає хрест в житті, - такою мірою відміряється їм місце у Небі чи Пеклі.

Під час Посту ми маємо можливість застановитись над тим, як несемо свій хрест. Чи не буває часом, що ми нарікаємо на наш хрест, мовляв, він затяжкий? Не закидаємо Богові, може навіть за часто, що Він був несправедливий при роздачі хрестів, мовляв чому в сусіда легший хрест? Коли ми зрозуміємо, що Хрест є нашим засобом спасіння, тоді його хрест не стане затяжким! Хто хоче нести свій хрест сам, по-егоїстичному, щоб він не був важкий, такий хрест стане дуже і дуже важким. Коли ми натомість допоможемо ближньому нести свій хрест, то й наш стане легшим. Весь секрет у несінні хреста лежить у цьому: який послідовник Христа не тільки що не допомагає ближньому нести свій хрест, але й не дозволяє нікому допомогти собі у несінні свого хреста, тому хрест в житті буде нестерпним, і до такої міри, що він збайдужіє до нього і з часом зовсім забуде про нього, за що буде гірко відповідати перед судищем Божим.

Докладаймо всіх зусиль під час цього сорокаденного покаянного часу бадьоро і радо нести свій хрест з впевненістю, що після хреста буде й Воскресіння!

 

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні радо нестиму свій хрест:

Діти: Не буду нарікати на кого-небудь.

Молодь: Покірно прийму те, що мені не до вподоби.

Дорослі: Не буду жалітись Богові за свій «затяжкий»хрест.

 

 

СУБОТА

(1-ий тиждень Посту)

СВЯТОГО ТЕОДОРА

 

· Стихира

Чистий і непорочний піст настав нині для нас і явив звершеність мученицьких чудес: тому постом душевні скверни очистімо, і мученицькими знаменнями, і стражданнями, доблесно проти пристрастей змужніймо; священного здержування благодаттю просвічуючись, чудесами Теодора мученика у Христі зміцнюймося вірою, просячи Його, щоб він подав спасіння душам нашим.

(З «Стиховних стихир» Утрені в суботу 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Перша субота Великого Посту нагадує нам в особі св.Теодора «мучеників». Це були християни, які постраждали смертю заради Христа. Ми попередньо роздумували над тим, як кожен християнин зобов’язаний нести свій хрест, якщо хоче успадкувати вічне щастя в Небі. Нести хрест означає померти для світу, який ширить свою гедоністичну філософію - «їж, пий, гуляй, душе, веселися»! Однак після фізичних та моральних страждань, наступить день воскресіння до такого життя, у якому не буде «ні болю, ні зітхання, ні печалі, але життя безконечне».

Колись, на початках християнства, Христовий світогляд гостро конфліктував з менталітетом навколишнього середовища, здебільшого поганського, де поклоніння множеству богів було нормальною практикою. Христа навіть не сприйняли релігійні ізраїльські круги, які вірили лише в одного бога-Ягве. Міжконфесійні конфлікти, як бачите, не постали після розподілу християнства на різні конфесії, бо вже проводились за часів Христа! Переслідування Христових послідовників існували в минулому, дивись гоніння християн за Римської імперії, в Середньовіччі, минулого століття за комуністичного режиму в різних країнах… Тоді перед кожним християнином був вибір: зректись Христа або продовжувати любити Його, навіть до смерті! Не один покидав віру, стаючи відступником. Інші, покладаючи всю свою надію на Христа, були готові постраждати за Нього. Дехто й загинув з любові до Нього. Переслідування подекуди тривають ще сьогодні, хоч не в такий жорстокий спосіб, як колись: В’єтнам, Китай…

Неможливо померти заради Христа так легко. Треба до цього належно підготовлятись. Чим? «Чистим та непорочним постом», щоб «очистити душевні скверни», «змужніти проти пристрастей»… хто впевнено ходить по Христовій дорозі, хто «постить», найбільше душевно, щоб вилучити з душі все, що противиться Богові, той буде готовий, коли на це прийде час, віддати своє життя за Христа.

Ми, нажаль, ототожнюємо «переслідування» із чимось зовнішнім: от ворог Христовий приставив до голови пістолет, погрожуючи убити, якщо не відректись Христа; от заслання якесь або ув’язнення… Сьогодні гоніння християн продовжується у більш субтильний та єхидний спосіб. Всі світські і матеріальні параметри життя нас переслідують, тому що вони аж ніяк не узгоджуються з Христовими веліннями. Христос говорив: «Не вбивай!», а тут мало не все суспільство просочене культурою смерті: аборт, евтаназія, безперервні війни в усіх закутках землі! Христос повторяв: «Не оскверняй свого тіла!» - у світі гріхи проти чистоти стали нормою життя: порнографія, розпуста, культура вседозволеності, збочена статевість… Христос повчав своїх учнів слухатись своїх настоятелів – папу, владик та священиків… У світі запанувала абсолютизація моралі, мовляв правильною моральною поведінкою вважаю я ту, яка мені підходить; критиканство в середині Божого стада супроти ієрархії… Скільки-то видів переслідування і кожен християнин в кожному моменті свого життя зобов’язаний підтримувати та захищати Христовий світогляд та веління своїми ділами, словами та прикладом.

Під час Посту маємо можливість через молитву та особисті розважання перевірити чи ми часом серед нових видів переслідування не відреклись Христа, чи слухаємось Його велінь. Маємо можливість застановитися над тим, чи все наше єство вже не просочене «світською» ментальністю у противагу Христовій.

 

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні не відречусь Христа:

Діти: Скажу «Ні!» перед спокусою гріха лінивства у школі.

Молодь: Не буду сміятися з фізичних хиб друзів.

Дорослі: В оточенні друзів захищатиму християнську мораль.

 

 

НЕДІЛЯ

(1-ий тиждень Посту)

 

· Стихир

Під час посту Мойсей дістав Закон і людей привернув; Ілля після посту зачинив небо; три юнаки Авраамові постом беззаконного мучителя здолали. А ти, Спасе, постом сподоби нас осягнути воскресіння, що співаємо: Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас!

(З «Стиховних стихир» Утрені в суботу 1-го тижня посту).

 

· ДУМКА

Перша неділя Великого Посту, крім того, що відносить нас у той період історії Церкви (VII-IX вв.), що характеризується безуспішною боротьбою у Візантійській імперії проти культу ікон - часи так званого «іконоборства», коли з наказу імператора Льва ІІІ виносили з церков ікони та палили їх - згадуються також ті особи, які показують нам, як треба підготовлятися до великої справи. Мойсей, як написано у Старому Завіті, перш ніж отримати від Бога «кам’яні таблиці із Законом і заповідями» на науку всім, «перебув на горі сорок днів і сорок ночей». Пророк Ілля, підкріпившись та набравши сміливості, «сорок днів та сорок ночей ходив-постив поки не дійшов до Божої Хорив-гори»… Час підготовки завжди закінчувався зустріччю з Богом.

Усім нам відомо, що перш ніж започаткувати велику справу, треба до неї як слід підготовлятися. Не можна братись за діло, не вивчивши можливості його здійснення. Проаналізувавши подвиг, підбираємо належні заходи та засоби. Чи найбільшою справою нашого існування не є спасіння душі? Живемо для того, щоб її спасти, щоб забезпечити для неї вічне щастя в Небі, щоб, як написано в Стихирі, «осягнути воскресіння». Спасіння, вічне щастя в Небі, «воскресіння» є ніщо інше як остаточна зустріч з Богом.

Коли добре проживемо час посту, напевно переконаємось, що справу спасіння нашої душі можемо осягнути тільки через любов до Бога! Це єдиний засіб, яким ми можемо сподобитися «воскресіння». Ми живемо для того, щоб впродовж цілого життя співати подячний гімн Богу за те, що Він створив нас, вдихнув в нас життя. Цей гімн подяки ми повинні співати без упину, безперестанно, і це до кінця нашого життя, до останнього нашого подиху. Любити Бога означає любити ближнього і все, що Бог сотворив. Писав євангелист Іван: «Хто каже, що любить Бога, а ненавидить свого ближнього, він неправдомовець!». Любов – могутнє, потужне почуття, що може то будувати, виховувати, то руйнувати, збочувати, залежно від того, як хто нею живе.

Хто християнин, той своєю любов’ю неодмінно зобов’язаний силою Христа будувати, виховувати людину до такої любові, яка вела б до Нього, щоб пізніше полонити нею ближнього. Любов до Бога тотожна любові до всіх: друзів та ворогів. Яка заслуга в тому, що я люблю того, хто мене любить? Попробуймо любити того, хто нас ненавидить, хто нас обмовляє, хто розпускає про нас «добру славу», хто піддає нас чарам… Такою любов’ю до ворогів ми зможемо успішно завершити справу спасіння душі. Внаслідок такої любові ми зможемо сміло й без боязні стати перед судищем Божим. Вирок буде нам виданий згідно з тою любов’ю, якою я любив ближнього. Під час посту нам дана можливість через молитву та «сорокаденне подорожування у духовній пустині душі» спромогтися такої любові, щоб успішно завершити нашу земну мандрівку перед остаточною щасливою зустріччю з Богом.

 

 

· ПОСТАНОВА

Сьогодні любитиму Христа «іншою» любов’ю:

Діти: Буду любити того, хто мене ображає.

Молодь: Любитиму того, хто буде глумитись наді мною.

Дорослі: Не буду обмовляти моїх колег по роботі.

 

ПОНЕДІЛОК

(2-ий тиждень Посту)

 

· Стихира

Розпочинаючи другий тиждень поcту, благаємо тебе, Господи: Спрямуй наші стопи на новий шлях посту. Освіти нас священним сяйвом твоїх заповідей і сподоби на навколішках приносити тобі угодну молитву, бо ти Отець наш, а ми діти твої, що з острахом тобі співаємо і твоє ім’я призиваємо.

(З «Сідалень» Утрені в понеділок 2-го тижня посту).

· ДУМКА

Кожна людина, яка приходить на цей світ, є «осяяна Божими заповідями»: Бог благословляє людину душевним «ноу-хау» для її подальшої життєвої поведінки. У кожній людині закладена совість, своєрідне відчуття, що допомагає їй розрізнити добро від зла. Це голос, що підказує їй, що робити, щоб бути Богові угодною, а що уникати, щоб не попасти в тенета диявола. Колись, коли я ще молодим хлопцем ходив на уроки релігії, то ми вчили про совість та сумління. Священик пояснював урок за допомогою такої картини: за правим плечем одного юнака, на лиці якого вирисовувалась непевність, стояв одягнутий в білу дальматику добрий ангел, що підшіптував йому чинити добро, а за лівим плечем, одягнутий в чорну дальматику, був лихий ангел, який підказував нерішучому підлітку творити зло та цуратись добра. От сумління, перед котрим стоїть вибір наслідувати добру або злу.

Крім внутрішнього голосу, за допомогою котрого людині можливо сприйняти добро та відкинути зло, Бог подав деякі вказівки, щоб конкретно застерегти її перед злом. Це десять заповідей-законів, виписаних на камені «на науку всім», які він дав старозавітному патріарху Мойсеєві на Божій горі Синай. Можна сказати, що Мойсеєві закони були лише нагадуванням того, що Бог заклав у совісті кожної людини, яка приходить на світ. Ізраїльтяни були зобов’язані сповняти Мойсеєві закони «ad litteram», тобто «слово в слово». У найважливішій частині храму в Єрусалимі, побудованому царем Давидом, у так званій «Святая святих», зберігались у належному ковчегу скрижалі [кам’яні таблиці], на котрих були виписані десять Божих заповідей. Стародавні євреї дослівно зберігають їх ще по сьогоднішній день. Ісус Христос, Єдинородний син Бога, ставши чоловіком, не скасував Мойсеєві закони, лиш удосконалив їх, узагальнюючи їх двома «новими» заповідями: любити Бога та любити ближнього, як себе самого. Христос повністю змінив сутність Мойсеєвих законів. Важливим є дух, у якому ми їх виконуємо. В ізраїльтян панувала «літера», а в християн — «любов». Мойсеєве «зуб за зуб, око за око», що схвалює помсту та відомщення, щезає перед Христовою вимогою любити недруга та вилучити зі словника християнина такі слова, як «ворог», «помста», «ненависть», замінивши їх термінами «друг», «прощення», «любов»! От різниця між Мойсеєвими законами та Христовими заповідями. У Мойсея єврей був рабом «слова»: якщо йому додержуватись законів «слово в слово», він був переконаний, що спасеться. У Христа такого немає, бо «людина вже не для суботи (не є рабом дослівного збереження заповідей), лиш субота для неї»! Послідовник Христа додержується законів любові, а не «суботи-слова». Якщо я через допомогу ближньому пропущу Службу Божу в неділю, я не грішу, бо виконую закон любові. Якщо я в п’ятницю з’їм у гостях м’ясо, я не згрішу, бо по-перше, я пошанував господаря, що мене запросив і пригостив, а по-друге, більший гріх викидати м’ясо, ніж не з’їсти його. Під час посту треба перевірити, чи моя любов до Бога не звершується лише буквальним додержуванням Божих заповідей без любові до ближнього і до Господа, чи в основі моєї віри лежить любов! Я повинен у моїм житті керуватись любов’ю до Бога та ближнього! От яку любов я повинен покласти в основу зберігання Божих заповідей.