Місце «всеосяжність партій»у відносинах між громадянським суспільством і державою 3 страница

Ця формула виражає час, що минув між попередніми президентськими виборами та парламентськими виборами (Lj - Pj-0, віднесене до президентського терміну правління (Pj + i - Pj-l). Віднімаючи 1 / 2 з цього минулого часу і потім, вважаючи модульну ве-личину, ми отримуємо результат, який показує, як далеко від середини терміну президентських виборів відстоять вибори парламент-ські. Логіка цієї формули наступна: найменш близькі до прези-дентскім ті парламентські вибори, які розташовуються в середині терміну президентського правління.

Приклад: Підрахуємо значення даного індексу для Фінляндії. Якщо у Фінляндії вибори до парламенту відбулись у березні 1983 р., президентські вибори відбулися в січні 1982 р., наступні пре-зідентскіе вибори відбудуться в січні 1988 р., тобто президентський термін складає шість років, тоді

Якщо нульовий показник свідчить про повну ізоляції пар-ламентскіх виборів в непрезидентський системах, одиниця говорить про

PROXIMITY = 2 \ (3,83-1,82) / (1.88-1,82) -1 / 2 \ = 2 \ 14/72-1/2 \ = 0,61

повному збігу термінів, то 0,61 вказує, що парламентські вибори відстоять від середини президентських на 2 / 3 цього терміну.

Використовуючи множинну регресію, автори поставили за мету показати залежність ефективного числа парламентських партій (ENPS) від різних інституційних чинників:

ENPS = α + ENPV (bо + b₁LML + b₂UPPER) + e, де

α - постійний коефіцієнт,

bо,b_1,b₂ - коефіцієнти регресії, що характеризують шукані залежності;

е - стандартна помилка вимірювання.

Результати дослідження представлені в табл. 10.

Таблиця 10

Детермінанти ефективного числа парламентських партій *

Залежна змінна: ENPS Незалежні змінні:	Оціночні коефіцієнти	Стандартні помилки
CONSTANT	.582	.135
ENPV	.507	.048
ENPV*LML		.012
ENPV* UPPER	.372	.111
Вивіренний R2 =N	.921 54

* Джерело: Neto, Cox, 1977. Р. 163.

Дані, наведені в таблиці, показують, що значна частка варіацій (93%) в ефективному числі парламентських партій може бути пояснена як раз ENPV і взаємодією ENPV з двома індикаторами сили електоральної системи - LML і UPPER. Також було підтверджено, що якщо електоральна система будується на одномандатних округах (LML = 0) і не має общенаного округу (UPPER = 0), тоді вона є максимально сильною, тобто знизить число парламентських партій. Як тільки показники значимості електоральних округів (LML) і показники виборів по загальнонаціональному округу (UPPER) з'являються, система стає більш ліберальною, і число парламентських партій понижуеться незначно (або навіть не змінюється). Близькість президентскіх і парламентських виборів також значно впливає на кількість парламентських партій.

У дослідженні підкреслювалась залежність між інституційними факторами і соціальної диференціацією; підкреслювалася посредствующая роль інстітуціональних параметрів у визначенні партійної системи. Подібні емпіричні дослідження, звичайно, не розкривають всього різноманіття умов, що визначають конфігурацію партій-них систем; вони скоріше говорять про статистичної залежності, а не про детермінації, хоча останнє не можна скидати з рахунку. Емпірія чний аналіз поки в цілому базується на колишньому уявленні про плюралістичному характері демократії та масових партіях і в меншій мірі враховує (або не враховує зовсім) суттєві зміни, що відбуваються в партійній демократії. Особливо це стосуетьсятаких питань, як репрезентація соціальних інтересів, роль засобів масової інформації, легітімізаціонная функція виборів, підприємницький характер партійного лідерства і т.д.

14. СУЧАСНІ ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

Вивчення виборчих систем належить до пріоритетних направлінь сучасної порівняльної політології. До теперішнього часу дослідники-компаративісти накопичили величезний матеріал, що дозволяє проводити оцінку ефективності виборчих систем, вимірювати їх якості, співвідносити виборчі системи з партійними системами, визначати характер впливу виборчих систем на електоральну поведінку. У попередніх розділах була зверталась увагу на значення теми виборчих систем для демо-писарчуківського теорії. Тут акцент буде зроблений на електоральній компаративістики, на наступних її сюжетах: місце електоральної компаративістики в порівняльної політології, вимір виборчих систем, виборець і виборчі системи, партії і виборчої системи (закони Дюверже).

 

14.1. Електоральна компаративістика

Виборчі системи є зручним об'єктом для порівняльного дослідження. До недавнього часу їм приділялося небагато уваги з боку дослідників, і Стен Роккан у зв'язку писав у 1968 р.: «При тій величезній значимості організації легітивних виборів для розвитку масових демократій у двадцятому столітті, дивно бачити, як мало серйозних зусиль було зроблено для порівняльного вивчення наявного багатства інформації»(Rokkan, 1968, р. 17). За тридцять років після цього становище змінилося в кращу сторону, опубліковано безліч робіт з електоральної компаративістики (Carstairs, 1980; Butler, Penniman, Ranney, 1981; Bogdanor, Butler, 1983; Grofman, Lijphart, 1986; Bartolini, Mair, 1990; Lijphart [ et al.], 1994; Beigbeder, 1994; Jack-man, Miller, 1995; Cox, 1997; Caramani, 1999; Grofman let al.], 1999), видається фаховий журнал «Electoral Studies». Зростання інтересу до порівняльного вивчення виборчих систем визначається низкою причин.

Як правило, вони добре прописуються у виборчих законах, є зручна для роботи статистика виборів, на вибори працює багато досліджень громадської думки, вибори проявляють характер і конструкцію партійних систем, участь у виборах є масовим процесом і відноситься до центральних форм політичної участі в демократичних країнах, національна інформація про багатьох параметрах виборчих систем доступна, в останні десятиліття періодично публікуються зведені дані про вибори в різних країнах. Але не тільки цим визначається iнженерно до електоральної компаративістики. Виборчі системи та виборчий процес як їх динамічна характеристика знаходяться на перетині ряду центральних для політичної науки і порівняльної політології тем. По-перше, виборчі системи і процеси є центральною характеристикою демократій. Політичний режим вважається демократичним, якщо він забезпечує реалізацію таких основних умов: (1) істотно, щоб все доросле населення мало право брати участь у голосуванні за кандидатів у державні органи, (2) вибори повинні проводиться регулярно відповідно до запропонованими тимчасовими кордонамиі, (3) ніяка істотна група дорослого населення не повинна позбавлятися права формувати партію і виставляти кандидатів на вибори;

(4) всі місця в основний законодавчої палати мають займатися в результаті конкуренції; (5) кампанії повинні проводитися чесно і справедливо: ні закон, ні насильство не повинні перепиняти кандидатам подання їх поглядів і якостей і не повинні перешкоджати виборцям вивчати і обговорюють їх; (6) голоси повинні подаватися вільно і таємно; вони підраховуються та оприлюднюються чесно; кандидати, отримали необхідну частку голосів, займають відповідні пости до закінчення за встановлений термін і до нових виборів (Butler, Penniman, Ranney, 1981, p. 3). По-друге, виборчі системи і процеси забезпечують легальність і легітимність існуючих державного ських органів, вони показують рівень довіри до проведеної урядової політитки. Хоча іноді «абсентизм», або неучасть у виборах пояснюють задоволеністю населення існуючим станом справ, однак спеціальні порівняльні дослідження підтверджують існуючу залежність між неучастю у виборах і падінням довіри до державних органів (Muller, Jukam, Seligson, 1982, p. 258 - 260).Подібна поведінка називають іноді антисистемних політичним «неповеденіем». По-третє, виборчі системи і процеси справляють істотний вплив на стан політичного плюралізму, конкуренції і характер політиної системи. Вони сприяють (залежно від обраної електоральної формули) збільшення або зниження числа партій, модифікують відносини між партіями, які брали участь у виборах, і партіями, які отримали місця в парламенті. Порівняльне дослідження взаємозв'язку партійних та виборчих систем позволило сформулювати ряд законів, які отримали найменування «законів Дюверже». По-четверте, електоральна поведінка, недивлячись на його зв'язки з низкою соціально-економічних, культурних і політико-ідеологічних чинників, визначається характером ви лайливої системи виборів. Інституційні характеристики виборчі рательних систем визначають масштаб участі населення у виборах, можливість для впливу виборця на результати голосування, пропорційність представництва в обраних державних органах різних груп населення і т.д. Нарешті, по-п'яте, вивчення електоральних процесів у порівняльному ключі дозволяє краще зрозуміти «політичний інженерію», тобто техніку політичної боротьби. Як ніякий інший політичний процес, вибори при зовнішньому їх об'єктивному образі як механізму прийняття політичних рішень схильні до впливу. Джованні Сарторі писав про цю характеристиці виборчого процесу: Вибори - «найбільш специфічний маніпулятивний інструмент політики» (Sartori, 1968, р. 273). При цьому маніпуляція виступає природного рисою виборчого процесу, про що докладно сказано в розділі, Посвіщенном теорії раціонального вибору. Все вище перелічене дозволяє поставити вивчення виборчих систем та процесів в центр порівняльної політології

Умовно всі порівняльні дослідження виборчих систем і процесів можна розбити на три основні групи: соціологічні, інституційні та з позиції теорії раціонального вибору. Соціологічних дослідження звертають увагу на поведінку виборчі і чинники, його зумовлюють. Зазвичай поведінка виборці розглядається в якості залежної змінної, що визначається соціальним становищем, етнічної та релігійної приналежності, прихильністю тієї чи іншої партії (політична ідентіфікація), статево-віковими особливостями і т.д. Власне виборчої системи як такі не потрапляють у поле зору дослідника-компаративіста. У зв'язку з пануванням у політичній науці бихевиористских методів, соціологічні дослідження опираються на соціально-психологічний підхід. Ось як описує цю ситуацію в дослідженні поведінки виборця Герберт Ашер: «Цей підхід включає те, що індивідуальні установки є найбільш безпосередній детермінантою поведінки виборця, і. їх дія створюється соціальними та індивідуальними контексту, в яких особистість живе. По відношенню до вибору виборця цей підхід зосереджується на трьох кластерах установок: приборгованості, проблемні установки та оцінки кандидатів. По відношенню до вирішення голосувати чи ні безпосередні настановні детермінанти складають набір цивільних орієнтації, який включає такі чинники, як політичну дієвість, інтерес до кампанії, загальну включеність у політику, почуття громадянського обов'язку та ін Ці цивільні установки визначаються особистим положенням у соціальній структурі, і вони зумовлюють вплив інституційних факторів на участь у виборах»(Asher, 1983, р. 339 - 340). Інституційні дослідження виборчих систем найбільш поширені і включають в полі свого зору комплекс правил, що визначають характер виборчої системи і поведінку в цій системі. Як правило, тут менше приділяється увага того, як сформувалися відповідні правила і виборчі формули, але зате детально описується процес їх впливу на електоральну поведінку, на партійні системи, на струк туру парламентів. Тут використовуються розроблені в останні десятиліття вимірювачі різних аспектів виборчих систем: виборча формула, значимість електоральних округів, легальні і діючі електоральні пороги, близькість парламентських і президентських виборів і т.д. Ці вимірники можуть виражати як залежні, так і незалежні змінні, виходячи з цілей компаративного дослідження. Особливістю даної групи електоральної компаративістики є широке використання методів статистики для обробки результатів емпіричного аналіза (див.: Каї, 1971; Powell, 1986; Jackman, Miller, 1995). На стику з інституційним аналізом виборчих систем і процесів ра ботає дослідники, що керуються теорією раціонального вибору (Black, 1958; Fishburn, 1986; Aldrich, 1993; Boix, 1999). Особисті цієї теорії та її використання у порівняльній политології вже описані вище. Тут же відзначимо, що теоретики раціональногоного вибору так само розглядають виборчі норми і поведження, але на відміну від соціально-психологічного напрямку це поведінка як активний чинник, який діє в контексті процедур. На відміну ж від інституціоналістів, самі норми і процедури розглядаються не як дані, а творені і пристосовуваннясабліваемие до ситуації. Як приклад наведемо дві передумови-посиланням, покладені Пітером Фішбоном в основу дослідження поведінки кандидатів у президенти в різних плюральним избира-них системах: «Наше обговорення мотивується двома аксіомами політичної поведінки. (1) Процедури прямих виборів можуть впливати не тільки на поведінку і результати виборів, але можуть також впливати на основні політичні структури. (2) Інді-види, що володіють політичною владою, часто побоюються пропонуючих електоральних змін і будуть їм протидіяти, якщо ці зміни розглядаються як ворожі власним інтересам»(Fishburn, 1986, р. 193). Для опису виборчих процесів тут використовуються поняття теорії ігор, тут же аналізується маніпулятивна техніка виборчих технологій.

 

14.2. Типи виборчих систем

Тип виборчої системи визначається насамперед тим, яку кількість голосів виборців необхідно для перемоги або отримання місць у парламенті. Зазвичай виділяють наступні три ос-новних системи, які можуть підрозділятися на види: плюральна, мажоритарна, пропорційна, а також четверта - сушанная (див. табл. 1).

Плюральним система (Пл) є там, де перемогу на виборах здобуває кандидат, який отримав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж будь-який з його суперників. Іноді цю сис-тему не виділяють в окремий, а відносять до мажоритарних в один тур. Вона часто називається системою «першого минулого, по-променя пост» («first past the post»). Плюральним система в 1997 р. застосовувалася в 68 країнах. Дана система часто використовується при виборах президента (Колумбія, Коста-Ріка, Домініканська Респуб-лику, Ісландія, США, Венесуела), рідше при виборах нижньої в палати парламенту (Великобританія, Канада, США, Японія, в ряді раз-розвиваючих країн: Багами, Індія, Джамайка та ін.)

Найбільш часто в ній використовуються одномандатні округи, коли від кожного округу обирається тільки один представник і виборец має тільки один голос. Перемагає при цій системі той, хто набирає відносну більшість голосів. Це - дуже проста і зрозуміла система. Проте вона має ряд недоліків, основний з яких - диспропорційність, тобто непредставленности частини (іноді досить великий) у відповідному органі влади.

Але можуть використовуватися і багатомандатні округи, коли виборчі-РАТЕЛ має стільки голосів, скільки місць потрібно заповнити, і він має право використовувати всі з них або тільки частина за своїм розсуд (block-vote system) (наприклад, місцеве самоврядування у Великобританії). Подібна система діяла в 1997 р. в 13 стра-нах. Дана система дозволяє виборцю здійснювати індивідуний вибір представника і досить зрозуміла для нього. Але вона створює хороші умови для сверхпредставленності однієї партії в парламенті, яка може отримати всі місця в парламенті, хоча завойованих голосів буде не набагато більше, ніж простебільшість.

Унікальним прикладом використання багатомандатних округів була Японія до 1995 р., де виборець мав обмежене число голосов, менше, ніж число мандатів в окрузі (limited vote system), аж до одного голосу - система з одним непередаваним голосом (single non-transferable vote system). Перемагали при цій системі ті кандидати, які набирали відносну більшість голосів, але більше, ніж електоральний поріг (у Японії одна четверта квоти Хера в окрузі). Система з одним непередаваним голосом ис-користувалася також у Кореї (1973 - 1988) і на Тайвані. Ці системи іноді називають напів-пропорційними, так як вони дають мож ливість бути представленими в обираються органах всім більш-менш значним групам виборців. Чим менше число голосів має виборець і чим більше число місць є у навколишн, тим менше стає дана система мажоритарної і тим більше пропорційній (Lejiphart, 1994, р. 40; Grofman, 1999).

 

Таблиця 1

Виборчі системи в 29 країнах *

Країна

Виборча система, нижня палата На латинице

Число місць

Число округів

Рік прийняття виборчої системи

Максимальний термін між виборами

Рік отримання жінками виборчого права

Виборча система, верхня палата

Виборча система, глава д-ви

Австралія

М/АГ

Пр/ОПГ

назн.

Австрія

Пр/НС

HB

ПВ

Бельгія

Пр/НС

Смеш.

наел.

Великобританія

Пл

13 в.

насл.шз.

наел.

Венесуела

Смеш.

—

ВВ

Греція

Пр/НО

НВ

ПВ

Данія

Пр/НС

—

наел.

Домініканська Республіка

Пр/НО

Пр

наел.

Ізраіль

Пр/НС

—

ВВ

Індія

Пл

НВ, назн.

ПВ

Ірландія

Пр/ОПГ

НВ

ПВ

Іспанія

Пр/НС

Пл., назн.

наел.

Італія

Смеш.

Смеш.

ПВ

Канада

Пл

назн.

назн.

Колумбія

Пр/НО

Пр

ВВ

Нідерланди

Пр/НС

ВВ

наел.

Нова Зеландія

Смеш.

67/1

_

назн.

Норвегія

Пр/НС

НВ

наел.

Португалія

Пр/НС

—

ВВ

Росія

Смеш.

225/1

НВ, назн.

ВВ

США

Пл

Пл

ВВ

Туреччина

Пр

бол. Пр

ПВ

Фінляндія

Пр/НС

—

ВВ

Франція

М

НВ

ВВ

ФРГ

Смеш.

назн.

ПВ

Швейцарія

Пр/НС

назн.

ПВ

Швеція

Пр/НО

• —

наел.

Шрі Ланка

Смеш.

196/1

—

ВВ

Японія

Смеш.

300/ 11

смеш.

наел.

* Джерело: Butler D., Penniman H., Ranney A. (Eds.), 1981. P. 12-19; Leonard, Natkiel, 1986. P. 9; Ramirez, Soysal, Shanahan, 1997. P. 742-743; Танін-Львів, 2001; уточнено: http://www.electionworld.org.

 

 

Прийняті в таблиці позначення:

Пл - плюральним система виборів.

Пр - пропорційна система виборів.

М - мажоритарна система виборів.

АГ - система виборів з альтернативним голосом.

НС - система виборів з розподілом місць за найвищим середнього.

АЛЕ - система виборів з розподілом місць за найбільшим залишком.

ОНГ - система виборів з одним непередаваним голосом.

ОЗУ - система виборів з одним передаються голосом.

HB - непрямі вибори.

ПВ - вибори парламентом або на парламентській основі.

ВВ - загальні вибори.

Наїв. - Влада глави держави успадковується.

Приз. - Глава держави призначається.

Смеш. - Змішана система формування.

- - Друга палата парламенту відсутній.

Мажоритарна система (М) означає, що для перемоги кандідатам необхідно набрати більше п'ятдесяти відсотків голосів виборців. Система має два види: голосування в два тури (double-ballot system) і з альтернативним голосом (alternative vote system).

При голосуванні в два тури, яке зазвичай здійснюється по одномандатних округах, якщо жоден з кандидатів не набирає в першому турі необхідної більшості голосів, то проводиться другий тур, в якому беруть участь два кандидати, що отримали відносини більшість у першому турі. Є, однак, модифікації цього правила. Так, в Коста-Ріці в першому турі для перемоги необхідно набрати не менше 40% голосів, якщо ніхто не набирає такої кількості, то проводиться другий тур за правилом абсолютного більшинства. В Угорщині в другий тур проходять перші три кандидати, а також будь-який інший, хто набрав більше 15% голосів у першому турі. Система голосування з альтернативним голосом використовується там, де виборець має право фіксувати порядок свого предпо читання між усіма виставленими кандидатами в одномандатних виборчих округах. Вона використовується, наприклад, для виборів членів палати представників в Австралії, а також в Ірландії при повторних виборах до парламенту і на виборах президента. Для перемоги необхідно набрати більше 50% голосів першого рангу. Якщо ніхто з кандидатів не набрав цієї кількості, то визначення переможного кандидата здійснюється послідовним видаленням з підрахунку кандидатів, які набрали найменшу кількість голосів, і перерозподілом їхніх голосів серед залишаються кандидатів, і так до виявлення переможця. Нехай є округ з 21 виборцем і 4 кандидатами - А, Б, В, Г. Всі кандидати були проранжовано таким чином, що виділилися чотири групи виборців:

8 виборців 6 виборців 4 виборця 3виборця

А Б Г В

Б А В Г

У Г А Б

Г В Б А

Для перемоги необхідно набрати 11 голосів першого рангу, одна ко ніхто з кандидатів не отримав такої кількості. У цьому випадку набрав найменшу кількість голосів кандидат В вилучається зі списку, а його голосу як би перерозподіляються між іншими. У результаті отримуємо:

8 виборців 6 виборців 4 виборця 3 виборця

А Б Г Г

Б А А Б

Г Г Б А

Так як і в цьому випадку переможець не був виявлений, то зі списку видаляють кандидата Б. У результаті отримуємо:

8 виборців 6 виборців 4 виборця 3 виборця

А А Г Г

Г Р А А

У результаті перерозподілу голосів переможцем виявився кандідата, що набрав 14 голосів виборців.

Система з альтернативним голосом у чомусь подібна мажоритарійної системі з двома турами, так як шляхом вилучення зі списку слабких кандидатів фактично конкуренція спостерігається між двома найбільш сильними суперниками.

Пропорційна система виборів є найпоширенішими сюдження при виборах парламентів. Вона дозволяє в значній мірі уникнути сверхпредставленності або недопредставлен-ності партій в парламенті. Сенс системи полягає в більш-менш пропорційному розподілі місць у відповідності з різних голосів. Пропорційна система передбачає ряд багатомандатних округів або один багатомандатний округ. Партії висувають партійні списки, які можуть бути відкритими (виборчі можуть висловити перевагу кандидатам від партії) або за-критими (виборець голосує лише за ту чи іншу партію). В залежності від правила розподілу місць вона поділяється на два основних види: розподіл місць за найбільшим залишку і за найвищим середнього.

Система розподілу місць за найбільшим залишком здійснювала нюється за формулою Хера (Hare quota), за якою визначається квота голосів, що припадають на одне місце, і місця розподіляються відповідно до того, скільки квот припадає на ту чи іншу пар тію.

Таблиця 2

Формули квот і дільників *