Про понятійну схему соціально-психологічного

АНАЛІЗУ КОНФЛИКТА1

Методологічна стаття Л. А. Петрівською, написана нею в 1977 го-ду, присвячена понятійній схемі опису социально-психологиче-ских конфліктів. Автором уперше у вітчизняній конфліктології розглядається круг понять, адекватний феномену, що вивчається. Описана нею структура конфлікту, його динаміка, функції і типо-логия є визначальними орієнтирами для соціального пси-холога і конфликтолога починаючи з 70-х років XX століття по теперішній час.

 

Друкується по виданню: Теоретичні і методологічні проблеми соціальної психології. - М.: Вид-во Моск. ун-та, 1977.

 

Поняття конфлікту трактується у рамках соціальної психології досить широко. Важливим методологиче-ским орієнтиром всякого дослідження служить адекват-ная понятійна схема явища, що вивчається. У цій ста-тье робиться спроба вичленення круга понять, важливого для соціально-психологічного дослідження конфлікту. Згаданий круг понять ми розглянемо у рамках чотирьох основних категоріальних груп: структу-ра конфлікту, його динаміка, функції і типологія.

Структура конфлікту. Аналізуючи структуру конфлікту, можна виділити наступні основні поня-тия: сторони (учасники) конфлікту, умови протікання конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, результати конфліктних дій. Розглянемо перераховані поняття по порядку.

Сторони конфлікту. Учасниками, або сторонами, конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи і організації, держави, коаліції держав і так далі. З точки зору спеціальних інтересів социа-льной психології, що досліджує внутрішньоособові (инт-раперсональные), міжособові (интерперсональные) і міжгрупові (интергрупповые) конфлікти, найбільш

типовими сторонами конфлікту є, мабуть, окремі аспекти особи, самі особи і соціальні групи. У плані такої класифікації сторін можливі конфлікти типу: аспект особи - аспект особи, особа - особа, особа - група, група - груп-па. Учасники конфлікту характеризуються, взагалі гово-ря, широким набором істотних в тому або іншому отно-шении ознак. У соціально-психологічному отно-шении учасники конфлікту характеризуються в першу чергу мотивами, цілями, цінностями, установками і ін.

Умови протікання конфлікту. Окрім характери-стик учасників, конфлікт істотно залежить від внеш-него контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою частиною цього контексту виступає соци-ально-психологическая середовище, представлене зазвичай раз-особистими соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями і т. д. При цьому важливо підкреслити, що соціально-групове середовище необхідно розуміти досить широко, не ограничива-ясь лише найближчим оточенням особи. Тенденція до такого звуження поняття середовища характерна для большинст-ва буржуазних авторів. Типовим прикладом в цьому отно-шении може служити позиція прибічників интеракцио-низма в соціальній психології. Останні, по суті, обмежують поняття середовища контекстом малої групи. Для марксистських досліджень характерне значно ширше розуміння соціального середовища особи, що істотно включає окрім малих груп бо-льшие соціальні групи, такі, як класи, нації, про-фессиональные групи і т. д. Без урахування впливу цього бо-лее широкого контексту неможливо зрозуміти содержатель-ную сторону мотивів, цінностей, норм і інших социаль-но-психологических аспектів соціальних процесів во-обще і конфлікту зокрема.

Образи конфліктної ситуації. Характеристики участ-ников конфлікту і особливості умов його протікання визначають конфліктну поведінку сторін. Проте ука-занное визначальний вплив ніколи не здійснюється безпосередньо. Ланкою, що опосередковує, виступають ідеальні картини, образи конфліктної ситуації, име-ющиеся у кожного з учасників конфлікту. Ці внутрен-ние картини ситуації включають уявлення учасників про самих собі (своїх мотивах, цілях, цінностях, воз-можностях і т. п.), представлення об супротивних сто-ронах (їх мотивах, цілях, цінностях, можливостях і т. п.) і уявлення про середовище, в якому складаються конф-ликтные стосунки. Саме ці образи, ідеальні кар-тины конфліктної ситуації, а не сама реальність являют-ся безпосередньою детермінантою конфліктного пове-дения учасників. Остання обставина представля-ется принципово важливим з точки зору социаль-но-психологических досліджень конфлікту. Воно обна-руживает, можливо, найбільш суттєвий зріз социа-льного конфлікту як об'єкту социально-психологиче-ского аналізу.

В цілому образи, внутрішні картини конфліктної ситуації породжуються і обумовлюються об'єктивною реальністю. Проте стосунки образів і реальності дуже складні, і вони допускають, зокрема, випадки се-рьезного розбіжності. Нижче ми ще зупинимося на цьому питанні.

Можливі дії учасників конфлікту. Образи конфліктної ситуації, наявні у її учасників, визначають набір можливих дій, предпринимае-мых сторонами. Оскільки дії супротивних сторін великою мірою впливають один на одного, взаимо-обусловливаются, в будь-якому конфлікті вони набувають характеру взаємодії. Помітимо, до речі, що в теорії ігор, що досліджує формальні моделі конфлікту, суще-ствует спеціальний термін для опису дії, учи-тывающего усі можливі реакції у відповідь противосто-ящей сторони. Ми маємо на увазі термін "стратегія", игра-ющий ключову роль у разі матричного представлення конфлікту. Істотно відмітити, що окрім своєї не-посередньої функції, наприклад сприяти до-стижению своїх цілей, перешкоджати досягненню це-лей супротивної сторони і т. п., дії включають також моменти спілкування сторін і грають в зв'язку з цим важливу інформаційну функцію.

Як відмічає Т. Шеллинг, маючи на увазі конфліктну ситуацію, слова часто дешеві, учасники вважають за краще судити про наміри, цінності, можливостях противо-стоящих сторін в першу чергу не за їх словами, а по їх діях. Аналогічним чином вони часто звертаються до дій для того, щоб передати супротивній стороні свої наміри, оцінки і демонструвати свої можливості.

Результати конфліктних дій. Результати (чи, іншими словами, наслідки, результати конфліктних дейст-вий) не є чимось, що лежить за межами самого конфлікту. Навпаки, вони органічно вплетені в самий конфлікт. По-перше, вони включаються в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту з самого нача-ла мають деякий образ можливих результатів і в соот-ветствии з цим чином вибирають свою поведінку. Не ме-нее істотно, проте, що і самі реальні последст-вия конфліктних дій виявляються складеними эле-ментом процесу конфліктної взаємодії. Як правило, в конфлікті дії робляться по час-тям і тому перемежаються з їх результатами. Осозна-ние цих результатів, корекція учасниками своїх пред-ставлений про конфліктну ситуацію на основі такого усвідомлення - важливий момент конфліктного взаимодейст-вия.

Динаміка конфлікту. Всяким реальний конф-ликт є процес. Розгляд конф-ликта в динаміці припускає вичленення стадій конф-ликта. До їх числа можна віднести наступні: а) возник-новение об'єктивної конфліктної ситуації; б) осозна-ние об'єктивної конфліктної ситуації; в) перехід до конфліктної поведінки; г) вирішення конфлікту.

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. В більшості випадків конфлікт породжується опреде-ленной об'єктивною конфліктною ситуацією. Істота останньої загалом і схемному виді можна предста-вить таким чином. Сторони А і б виявляються учасниками об'єктивної конфліктної ситуації, якщо прагнення сторони А до досягнення деякого желае-мого для неї стани З об'єктивно перешкоджає дости-жению стороною б деякого бажаного для неї состоя-ния Д. І навпаки. У окремих випадках З і Д можуть совпа-дать. Це, наприклад, має місце, коли обидва учасники, А і б, прагнуть до однієї і тієї ж мети, але при цьому достиже-ние цієї мети одним з них виключає досягнення її дру-гим. Крім того, А і В можуть виявитися сторонами однієї і тієї ж особи, в цьому випадку ми маємо справу з усередині-особовим конфліктом.

Деякий час об'єктивна конфліктність ситуації не усвідомлюється сторонами. Цю стадію тому можна на-звать стадією потенційного конфлікту, бо подлин-ным конфліктом він стає лише після сприйняття, усвідомлення об'єктивної ситуації її учасниками.

Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Щоб конфлікт став реальним, учасники його повинні усвідомити ситуацію, що склалася, як конфліктну. Саме вос-приятие, розуміння реальності як конфліктною порож-дает конфліктна поведінка. Звичайне розуміння ситуа-ции як конфліктна є результатом осмыс-ления об'єктивного протиріччя інтересів, що реально склалося, прагнень. Проте нерідко конфліктність образів виникає у разі, коли об'єктивна основа конфлікту відсутня. Детальніше можливі следую-щие варіанти стосунків між ідеальними картинами і реальністю:

1. Об'єктивна конфліктна ситуація існує, і сторони вважають, що структура їх цілей, інтересів конфліктна, і правильно розуміють істоту реаль-ного конфлікту, т. е. правильно оцінюють себе, один одного і ситуацію в цілому. В цьому випадку перед нами адекватно зрозумілий конфлікт.

2. Об'єктивна конфліктна ситуація існує, і сторони сприймають ситуацію як конфліктну, проте з тими або іншими істотними отклонени-ями від дійсності. Це випадок неадекватно по-нятого конфлікту.

3. Об'єктивна конфліктна ситуація існує, але вона не усвідомлюється сторонами. В цьому випадку ми, по суті, не маємо справи з конфліктом як социально-пси-хологическим явищем, оскільки психологічно він не існує для сторін і вони конфліктними обра-зом не взаємодіють.

4. Об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але проте стосунки сторін помилково восприни-маются ними як конфліктні. В цьому випадку ми маємо справу з так званим помилковим конфліктом.

5. Конфліктність відсутня і об'єктивно, і на рівні

усвідомлення.

Для соціально-психологічного аналізу, по-види-мому, особливо цікаві випадки неадекватно зрозумілого і помилкового конфлікту. Оскільки саме внутрішня кар-

твань ситуації, наявна у учасників, визначає їх безпосередню поведінку в конфлікті, важливе тща-тельно досліджувати, з одного боку, чинники, опреде-ляющие її відхилення від реальності (наприклад уро-вень інформованості учасників, структура їх комунікацій і т. д.), і, з іншої - механізм впливу самих цих відхилень на течію конфлікту (його про-должительность, інтенсивність, характер дозволу і т. п.).

Крім того, усвідомлення ситуації як конфліктною завжди супроводжується эмоциональнымч фарбуванням. Виникаючі емоційні стани виявляються включеними в динаміку будь-якого конфлікту, активно впливаючи на його течію і результат. Механізм виникнення і впливу емоційних станів учасників конфлик-та на його розвиток також являється специфічною пробле-мой соціально-психологічного аналізу.

Перехід до конфліктної поведінки. Окрім эмоцио-нального фарбування, усвідомлення конфліктної ситуа-ции може супроводжуватися переходом до конфліктної поведінки сторін. Конфліктна поведінка можна опре-делить як дії, спрямовані на те, щоб прямо або побічно блокувати досягнення супротивною стороною її цілей, намірів і так далі. Помітимо, що необхідною умовою, необхідною ознакою конф-ликтного поведінки є його усвідомлення сторонами як саме конфліктне. Якщо, наприклад, сторона А робить дії, блокуючі досягнення стороною б її цілей, але при цьому ні А, ні б не усвідомлюють, що ці дії перешкоджають Би, та поведінка А не можна назвати конфліктним.

Конфліктна поведінка однієї сторони по отноше-нию до іншої не обов'язково є результатом осозна-ния конфліктної ситуації між цими сторонами. Кон-фликтное поведінка А по відношенню до б може бути, на-пример, формою зняття внутрішньої напруги А. В цьому випадку ми зазвичай маємо справу з переходженням внутрен-него конфлікту в зовнішній.

Конфліктні дії різко загострюють эмоциональ-ный фон протікання конфлікту, емоції ж, у свою оче-редь, стимулюють конфліктну поведінку. Взагалі су-щественно, що взаємні конфліктні дії способ-ны видозмінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, привносячи нові стимули для подальших дій. Таким чином, стадія конфліктного поведе-ния породжує тенденції до эскалированию, дестабилиза-ции конфлікту.

В той же час цій же стадії властиві і тенденції протилежного характеру. Річ у тому, що конфликт-ные дії виконують у відомому сенсі познаватель-ную функцію. Сторони вступають в конфлікт з некоторы-ми гіпотетичні, апріорними картинами своїх инте-ресов, можливостей і т. п., намірів, цінностей іншої сторони і певними передбачуваними оцінка-мі середовища. В ході конфліктних дій сторони сталки-ваются з самою дійсністю, яка коригує їх первинні апріорні картини. Ця корекція призводить до адекватнішого розуміння сторонами наявної ситуації, що, у свою чергу, зазвичай спо-собствует вирішенню конфлікту, принаймні, у формі припинення конфліктних дій.

Нерідко конфлікт ототожнює із стадією конф-ликтного поведінка. Таке ототожнення представляет-ся помилковим: конфлікт - значно складніше, багатогранніше явище. Проте справедливо, що перехід до конфліктної поведінки означає вступ конф-ликта у свою відкриту, явну і зазвичай найбільш гостру стадію. І тому природно, що в першу чергу на усунення конфліктної поведінки бувають спрямовані різні способи вирішення конфлікту.

Вирішення конфлікту. Дозвіл - завершальна стадія еволюції конфлікту. Вирішення конфлікту воз-можно, по-перше, за рахунок перетворення самої объек-тивной конфліктної ситуації і, по-друге, за рахунок пре-образования образів ситуації, наявних у сторін. Вме-сте з тим і в тому, і в іншому випадку можливе двояке раз-рішення конфлікту: часткове, коли виключається толь-ко конфліктна поведінка, але не виключається внутрен-нее стримуване спонукання до конфлікту у сторін, і повне, коли конфлікт усувається і на рівні фактиче-ского поведінки, і на внутрішньому рівні. Повне устра-нение конфлікту за рахунок перетворення об'єктивної конфліктної ситуації ми маємо, наприклад, коли по-средством розведення сторін вони втрачають можливості і необхідності контакту і, отже, конфликтно-го взаємодії (переклад одного з конфліктуючих співробітників в інший підрозділ). До того ж типу от-носится вирішення конфлікту, що полягає в боротьбі сто-рон за деякі обмежені ресурси, за допомогою дослідження додаткових ресурсів і повного удовлет-ворения ними обох сторін. (Купівля другого телевізора в сім'ї, якщо два її члени бажають одночасно дивитися різні програми.)

Часткове вирішення конфлікту на об'єктивному рівні має місце, коли за допомогою відповідної модифікації реальних умов середовища конфліктна си-туация перетвориться таким чином, що сторони оказы-ваются незацікавленими в продовженні конфликт-ных дій, хоча прагнення досягти первинної мети у сторін залишається. До цього типу відносяться, напри-мер, багато чисто адміністративних рішень конфлик-та, що вводять певні заборони і санкції на випадок їх порушення.

Вирішення конфлікту за допомогою зміни обра-зов, наявних у сторін, - особливо цікавий для со-циального психолога випадок. Подібний дозвіл конф-ликта (повне або часткове) припускає, передусім, переструктурирование наявних цінностей, мотивів, установок, а також прийняття нових, і тому тут умес-тен увесь арсенал засобів, що розробляються соціальною психологією для цих цілей.

Укладаючи розгляд динаміки конфлікту, умест-но відмітити також наступне. По-перше, усе сказане вище відносно динаміки конфлікту не слідує по-нимать в тому сенсі, що всякий конфлікт неодмінно проходить кожну з перерахованих стадій. Наприклад, об'єктивна конфліктна ситуація, що склалася, може залишитися непоміченою, не сприйнятою сторонами. В цьому випадку конфлікт обмежиться^своєю першою стадією і залишиться на рівні потенційного. З іншого боку, стадія сприйняття ситуації як конфліктною може на-ступить в умовах, коли об'єктивна конфліктна ситу-ация відсутній. Далі вирішення конфлікту може по-следовать безпосередньо за його сприйняттям, перш ніж сторони зроблять якісь конфліктні дії у відношенні один одного. Дослідження социально-психо-логических чинників, що впливають на той або інший варіант течії конфлікту, - одне із завдань соціального психо-лога.

По-друге, важливим моментом динаміки конфлікту є його можливі переходи з одних форм в дру-гие. Діапазон таких переходів дуже широкий. Наприклад, внутрішній конфлікт (внутрішньоособовий, внутригруп-повой) може переходити в зовнішній (міжособовий, міжгруповий) і зовнішній - у внутрішній. Останнє, зокрема, має місце у разі часткового дозволу конфліктів, коли тим або іншим чином присікається конфліктна поведінка, спрямована зовні (на проти-востоящую сторону), але внутрішнє прагнення до цієї конфліктної поведінки не зникає, а лише сдержива-ется, породжуючи тим самим внутрішню напругу, внут-ренний конфлікт. Далі згадуваний нами помилковий конфлікт, т. е. конфлікт, що виникає за відсутності об'єктивної конфліктної ситуації через помилкове взаємне сприйняття сторін, може трансформировать-ся в істинний, справжній. Аналогічним чином истин-ный (помилковий) конфлікт з одного приводу може перейти в істинний (помилковий) конфлікт з іншого приводу і так далі. Останнє, наприклад, відбувається, коли конфлікт, воз-никший на особистому грунті, переростає в діловий і обрат-но.

При дослідженні взаємин в різних групах соціальному психологові досить часто також доводиться стикатися з серією приватних, на перший погляд невиправданих конфліктів, які насправді репрезентують якийсь глибокий, серйозний кон-фликт. Останній, будучи базовим, иррадиирует, обрас-тая сукупністю зовнішніх, дрібніших конфліктів.

Функції конфлікту. Якщо виходити з большо-го числа соціально-психологічних досліджень, на-правленных на пошуки шляхів усунення конфлікту з внутрішньоособової сфери, сфери міжособових, внут-ригрупповых і міжгрупових стосунків, то легко прий-ти до помилкового висновку, що конфлікт грає лише нега-тивную роль, виконує лише деструктивну функцію. Насправді, проте, соціальний конфлікт, будучи одним з найбільш яскравих проявів протиріччя, сам внутрішньо суперечливий, виконуючи не лише деструктив-ную, але і конструктивну функцію. При з'ясуванні ролі конфлікту принципово важливий конкретний черінь-хід. Один і той же конфлікт може бути деструктивним в одному відношенні і конструктивним в іншому, грати негативну роль на одному етапі розвитку, в одних конкрет-ных обставинах і позитивну - на іншому етапі, в іншій конкретній ситуації.

Деструктивна функція конфлікту. Прояви дест-руктивных функцій конфлікту украй різноманітні. Внутрішньоособовий конфлікт, наприклад, породжує со-стояние психологічного дискомфорту, який тягне, у свою чергу, серію різних негативних наслідків і в крайніх випадках може привести до руйнування лично-сти. На рівні групи конфлікт може порушувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послабляти ценностно-ори-ентационное єдність, знижувати групову згуртованість і у результаті знижувати ефективність функціонування групи в цілому. Аналогічним чином деструктивні функції конфлікту проявляються і в міжгрупових взаи-моотношениях. Помітимо, що деструктивний вплив кон-фликта може мати місце на кожному з етапів його эволю-ции: етапі об'єктивної конфліктної ситуації, етапі її усвідомлення сторонами, етапі конфліктної поведінки, а також на стадії вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивні дії конфлікту виявляються зазвичай на стадії конфліктної поведінки, конфликт-ных дій.

Конструктивна функція конфлікту. Конструктивні дії конфлікту також дуже різноманітні. Так, загальновідомо, що внутрішньоособовий конфлікт не толь-ко здатний робити негативний вплив на особу, але і часто служить потужним, джерелом розвитку лично-сти, її вдосконалення (наприклад у вигляді почуття неу-довлетворенности собою). У групових і міжгрупових стосунках конфлікт може сприяти предотвра-щению застою (стагнації), служить джерелом нововве-дений, розвитку (поява нових цілей, норм, ценно-стей і т. п.). Конфлікт, особливо на стадії конфліктної поведінки, грає пізнавальну роль, роль практиче-ской перевірки і корекції наявних у сторін образів ситуації. Крім того, виявляючи, оголяючи объектив-ные протиріччя, існуючі між членами групи (групами), і усуваючи їх на стадії дозволу, конф-ликт звільняє групу від чинників, що підточують її, і тим самим сприяє її стабілізації. Загальновідомо також, що зовнішній конфлікт може виконувати интегра-тивную функцію, об'єднуючи групу перед лицем зовнішньої небезпеки, зовнішніх проблем. Як це видно частково з вищесказаного, конструктивні функції конфлікту, подібно до його деструктивних функцій, можуть проявляти себе на усіх этапад еволюції конфлікту.

Для марксизму в цілому характерне підкреслення саме подвійної ролі соціального конфлікту, вы-полнение ним не лише деструктивною, але і конструктив-ной функції. Як відомо, центральною ідеєю усієї мар-ксистской діалектики є трактування протиріччя як джерела всякого розвитку взагалі і соціального прогресу зокрема. Концепції класової боротьби і со-циальной революції, що служать наріжними каменями марксистської соціальної теорії, є конкретною реалізацією вказаного діалектичного принципу.

На відміну від марксизму буржуазному суспільствознавству властива тенденція до одностороннього розгляду конфлікту, що акцентує увагу на його деструктив-ных функціях. У області соціології типовим прикладом може служити позиція школи структурно-функциональ-ного аналізу. Переслідуючи явно апологетичні цілі і огра-ничивая область дослідження соціальними механізм-мі, сприяючими "інтеграції", "адаптації", "со-хранению рівноваги" суспільства, Т. Парсонс, Р. Мертон і інші буржуазні соціологи-функціоналісти рассмат-ривают протиріччя і конфлікти як аномалію, свого роду соціальну хворобу.

Абсолютно виразний акцент на деструктивній функції конфлікту властивий також основним направ-лениям зарубіжної психології і соціальної психоло-гии. Психоаналітична теорія з її принципом удоволь-ствия і трактуванням внутрішньоособового конфлікту в каче-стве джерела психічних захворювань, теорія поля До. Левина з її акцентом на скороченні напруги, тео-рия-когнитивного дисонансу з її зосередженістю на зменшенні, знятті дисонансу можуть служити достаточ-но характерними прикладами.

У сучасному буржуазному суспільствознавстві намети-лась, правда, тенденція розглядати конфлікт не толь-ко як явище деструктивне. Цей підхід, що йде від Г. Зиммеля і пов'язаний в першу чергу з іменами Л. Козера, Р. Дарендорфа, М. Дойча, намагається вичленувати позитивні функції конфлікту. Проте, будучи ограни-чены соціальними класовими рамками, буржуазні ис-

слідчі трактують ці позитивні функції дуже од-носторонне, з позицій соціального консерватизму і со-циальной апологетики, ототожнюючи їх, по суті, із здатністю конфлікту служити цілям стабілізації і адаптації соціальної системи, що склалася.

Типологія конфлікту. Як вже відзначалося, соціальні конфлікти досліджуються цілим поруч дис-циплин, і в кожній з них існує безліч различ-ных типологий конфлікту. Останнє справедливо і в от-ношении соціальної психології. У зарубіжній литера-туре, наприклад, різні класифікації конфлікту представлені в роботах М. Дойча, А. Рапопорта, Д. Віри-нард, Л. Козера, Л. Понди, Р. Маку і Р. Снайдера і т. д.

Подібна різноманітність типологий конфлікту неиз-бежно і виправдано. Вивчаючи конфлікт з самих різних точок зору, дослідники можуть виділяти самі раз-ные, істотні для їх приватних цілей підстави клас-сификации і відповідно отримувати різні види типології. Зважаючи на це будь-які спроби пропонувати ка-кую-либо єдину, так би мовити, істинну класси-фикацию конфлікту представляються свідомо неоправ-данными. Оскільки ця стаття переслідує мето-дологические цілі, ми обмежимося в розгляді проблеми типології деякими методологічними за-мечаниями.

Типологизация конфлікту відіграє важливу методоло-гическую роль. Вона служить не лише засобом охоплення і впорядкування накопичених знань, що вже само по собі дуже істотно, але і часто грає помітну эвристи-ческую роль в процесі отримання нових знань. Попыт-ки проаналізувати наявні конкретні приклади конфліктних ситуацій з точки зору вибраного осно-вания класифікації нерідко виявляють совершен-но нові аспекти конфліктів, що вислизали раніше від уваги дослідника.

Повною мірою, проте, методологічна роль типо-логизации конфлікту може позначитися лише при выпол-нении основних логічних вимог, що пред'являються до наукової класифікації. Зокрема, основа клас-сификации має бути чітко виділена і последователь-но проведене, внаслідок чого класифікація повинна виявитися повною (по виділеній основі) і непере-секающейся.

Окрім аспектів, що торкнулися вище,: структури, дина-мики, функцій і типології конфлікту - є ще одна дуже істотна сторона даної проблеми, що полягає в практичному відношенні до конфлікту. У рамках цього аспекту можна виділити це-лый ряд важливих понять: окрім згадуваного раніше вирішення конфлікту, можна, наприклад, назвати пред-отвращение конфлікту, його профілактику, послаблення і т. п. Проте, як вже відзначалося, конфлікт не являється бе-зусловно негативним і небажаним, названі поня-тия є часткою випадком загальнішої позиції по от-ношению до конфлікту, а саме позиції управління ім. В плані управління конфліктом разом з його разрешени-ем, запобіганням, послабленням і т. д. слідує також на-звать симптоматику, діагностику, прогнозування і кон-тролирование конфлікту. Розгляд цього круга кате-горий, що відносяться вже не до самого дослідження конф-ликта, а до практичного використання результатів тако-го дослідження, є великою самостійною проблемою і виходить за рамки цієї статті. Проте хотілося б підкреслити на закінчення величезну значущість круга питань, що тільки що торкнувся, поско-льку саме практичним цілям управління конфлик-том в усіх його аспектах служить власне дослідження конфлікту, виявлення його соціально-психологічних механізмів і закономірностей.