К. Левин. Подружні конфлікти

ХРЕСТОМАТІЯ З КОНФЛІКТОЛОГІЇ

ТЕМАТИЧНИЙ ЗМІСТ

Розділ I.

Методологічні проблеми конфліктології

 

Анцупов А.Я.

Еволюційно-міждисциплінарна теорія конфліктів

 

Леонов Н. І.

Номотетический і ідеографічний підходи вконфликтологии.

 

Петрівська Л.А.

Про понятійну схему соціально-психологічного

аналізу конфлікту.

 

Леонов Н. І.

Онтологічна суть конфліктів

 

Козер Л.

Ворожість і напруженість в конфліктних стосунках

 

Хасан Би. І.

Природа і механізми конфликтофобии

 

Донцов А. І., Полозова Т. А.

Проблема конфлікту в західній соціальній психології

 

РОЗДІЛ II

ОСНОВНІ ПІДХОДИ У ВИВЧЕННІ ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТІВ

Здравомыслов А. Г.

Чотири точки зору на причини соціального конфлікту

 

Левин До.

Типи конфліктів

 

Хорни До.

Базисний конфлікт.

 

Мерлин В. С.

Розвиток особистості в психологічному конфлікті.

 

ДойчМ.

Вирішення конфлікту (конструктивні і деструктивні процеси

 

РОЗДЯГНУЛИ III ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ І ЇХ СТРУКТУРА

Рыбакова М. М.

Особливості педагогічних конфліктів. Вирішення педагогічних конфліктів

 

Фельдман Д. М.

Конфлікти у світі політики

 

Никовская Л. І., Степанов Е. І.

Стан і перспективи этноконфликтологии

Ерина С. І.

Ролеві конфлікти в управлінських процесах

 

Левин До.

Подружні конфлікти

 

Лебедева М. М.

Особливості сприйняття при конфлікті

икризисе

 

РОЗДІЛ 1У ДОЗВІЛ КОНФЛІКТІВ

Мелибруда Е.

Поведінка в ситуації конфлікту

 

Скотт Дж. Г.

Вибір стилю поведінки, відповідної конфліктній ситуації.

 

Гришина Н. В.

Навчання психологічному посередництву

у вирішенні конфліктів.

 

ДэнаД.

4-кроковий метод.

 

КорнелиусХ., ФэйрШ.

Картографія конфлікту

 

Мастенбрук У.

Підхід до конфлікту

 

Гостев А. А.

Принцип ненасильства у вирішенні конфліктів

 

Зміст

 

К. Хорни Базисний конфлікт

К. Левин Типы конфліктів

К. Левин Подружні конфлікти.

Л. Козер Ворожість і напруженість в конфліктних стосунках.

М. Дойч/ Вирішення конфлікту (конструктивні і деструктивні процеси)

В. З, Мерлин Развитие особи в психологічному конфлікті.

Л. А. Петрівська.Про понятійну схему соціально-психологічного аналізу конфлікту

А. І. Донцов, Т. А. Полозова Проблема конфлікту в західній соціальній психології

Б. І. Хасан Природа і механізми конфликтофобии

А. Г. Здравомыслов.Чотири точки зору на причини соціального конфлікту

М. М. Рыбакова.Особливості педагогічних конфліктів. Вирішення педагогічних конфліктів

Д. М. Фельдман Конфлікти у світі політики

Л. І. Никовская, Е. І. Степанов Стан і перспективи этноконфликтологии

С. І. Ерина Ролеві конфлікти в управлінських процесах

М. М. Лебедева ^ Особливості сприйняття при конфлікті і кризі

Е. Мелибруда Поведінка в ситуації конфлікту.

Дж. Г. Скотт/Выбор стилю поведінки, відповідної конфліктній ситуації

Н. Би. Гришина/Навчання психологічному посередництву у вирішенні конфліктів Д.Дэна 4-кроковий метод

X. Корнелиус, Ш. Фэйр Картографія конфлікту

У. Мастенбрук Підхід до конфлікту

А. А. Гостев Принцип ненасильства у вирішенні конфліктів

А. Я. Анцупов.Еволюційно-міждисциплінарна теорія конфліктів

Н. І. Леонов. Номотетический і ідеографічний підходи в конфліктології

Н. І. Леонов Онтологічна суть конфліктів

 

 

К. Хорни

БАЗИСНИЙ КОНФЛІКТ

Ця робота завершує серію робіт по теорії неврозу середини 40-х років видатної американської дослідниці німецького походження і представляє перше у світовій практиці системати-ческое виклад теорії неврозу - причин невротичних конфлик-тов, їх розвитку і лікування. Підхід До. Хорни радикально відрізняється від підходу 3. Фрейда своїм оптимізмом. Не дивлячись на те, що вона счи-тает фундаментальний конфлікт руйнівнішим, ніж 3. Фрейд, її погляд на можливість його остаточного дозволу позитивніший, ніж у нього. Розвинена До. Хорни конструктивна тео-рия неврозу досі залишається неперевершеною по широті і глибині пояснення невротичних конфліктів.

Друкується по виданню: Хорни До. Наші внутрішні конфлікти. - СПб, 1997.

Конфлікти грають нескінченно велику роль в не-врозе, чим зазвичай вважається. Проте їх виявлення не яв-ляется легкою справою - частково через те, що вони носять несвідомий характер, але переважно через те, що невротик не зупиняється ні перед чим, щоб от-вергнуть їх існування. Які симптоми в цьому слу-чае могли б підтвердити наші підозри відносно прихованих конфліктів? У прикладах, раніше розглянутих автором, про їх існування свідчили два до-статочно очевидних чинника.

Перший представляв результуючий симптом - втома в першому прикладі, крадійство в другому. Річ у тому, що кожен невротичний симптом вказує на прихований конфлікт, тобто кожен симптом представляє більш менш прямий результат деякого конфлікту. Ми поступово познайомимося, що роблять неразрешен-ные конфлікти з людьми, як вони продукують состоя-ние тривоги, депресії, нерішучості, млявості, от-чужденности і так далі. Розуміння причинного отно-шения допомагає в подібних випадках направити наше вни-мание від очевидних розладів до їх джерела, хоча точ-ная природа цього джерела і залишиться прихованою.

Іншим симптомом, що вказує на існування конфліктів, була непослідовність.

У першому прикладі ми бачили людину, переконану в неправильності процедури ухвалення рішення і допу-щенной по відношенню до нього несправедливості, але що не виразило при цьому жодного протесту. У другому при-мере людина, що високо цінувала дружбу, почала красти гроші у свого друга.

Іноді невротик сам починає усвідомлювати такі непо-следовательности. Проте набагато частіше він не бачить їх навіть тоді, коли вони абсолютно очевидні неподготов-ленному спостерігачеві.

Непослідовність як симптом така ж визначена, як і підвищення температури че-ловеческого тіла при фізичному розладі. Вкажемо на найпоширеніші приклади такої непоследова-тельности.

Дівчина, що бажає щоб то не було вийти заміж, проте, відкидає усі пропозиції.

Мати, що понад міру піклується про своїх дітей, забуває дні їх народження.Людина, завжди щедра по відношенню до інших, боїться потра-тить навіть трохи грошей на самого себе.Інша людина, пристрасно прагнуча самотності, ухитряється ніколи не бути самотньою.Третій, поблажливий і терпимий до більшої частини інших людей, надмірно строгий і вимогливий по відношенню до самого собі.

На відміну від інших симптомів непослідовність дозволяє часто висунути пробне допущення относитель-но природи прихованого конфлікту.

Наприклад, гостра депресія виявляється тільки, якщо чоло-століття поглинене якою-небудь дилемою. Але якщо явно любляча мати забуває дні народження своїх дітей, ми схильні припустити, що ця мати більше віддана своєму ідеалу хорошої матері, чим власне дітям. Ми могли б також припустити, що її ідеал зіткнувся з несвідомою садистською схильністю, що і по-служило причиною порушення пам'яті.

Іноді конфлікт з'являється на поверхні, тобто вос-принимается свідомістю саме як конфлікт. Може по-казаться, що це суперечить моєму твердженню про те, що невротичні конфлікти носять несвідомий ха-рактер. Але насправді те, що усвідомлюється, пред-ставляет спотворення або модифікацію реального конф-ликта.

Так, людина може розриватися на частини і страждати від осознавае-мого конфлікту, коли всупереч своїм вивертам, що допомагають в інших обставинах, він виявляє, що варто перед необхо-димостью прийняти важливе рішення. Він не може вирішити в даний момент, чи одружуватися йому на цій жінці або на тій, і чи одружуватися йому взагалі; чи погодитися йому на цю роботу або на ту; чи сохра-нить йому або припинити свою участь в деякій компанії. З найбільшим стражданням він приступить до аналізу усіх возможно-стей, переходячи від однієї з них до іншої, і абсолютно неспбсоб-ный досягти якого-небудь певного рішення. У цій бедст-венной ситуації він може звернутися до аналітика, чекаючи від нього прояснення її конкретних причин. І буде розчарований, тому що діючий конфлікт представляє просто точку, в якій динаміт внутрішніх розбіжності нарешті вибухнув. Приватна проблема, пригноблююча його зараз, не може бути розв'язана без проходження довгої і тяжкої дороги усвідомлення конф-ликтов, що ховаються за нею.

У інших випадках внутрішній конфлікт може бути экстернализирован і усвідомлюватися людиною вже як неко-торая несумісність його самого і його оточення. Чи, здогадуючись, що, швидше за все, необгрунтовані страхи і заборони перешкоджають реалізації його бажань, він може зрозуміти, що що суперечать один одному внутрішні влече-ния виникають з глибших джерел.

Чим більше ми дізнаємося людину, тим більше ми способ-ны пізнавати конфліктуючі елементи, які объяс-няют симптоми, протиріччя і зовнішні конфлікти і, слід додати, тим більше заплутаною стає карти-на із-за числа і різноманітності протиріч. Це подво-дит нас до питання: чи існує який-небудь базисний конфлікт, що лежить в основі усіх приватних конфліктів і дійсно відповідальний за них? Чи можна предста-вить структуру конфлікту в термінах, скажімо, какого-ли-бо невдалого шлюбу, де нескінченний ряд явно не свя-занных один з одним розбіжностей і сварок із-за друзів, де-тей, часу їди, служниць вказує на неко-торую фундаментальну дисгармонію самого зв'язку.

Переконання в існуванні базисного конфлікту в людській особистості сходить до старовини і грає за-метную роль в різних релігіях і філософських кон-цепциях. Сили світла і пітьми, Бога і диявола, добра і зла - ось деякі з антонімів, за допомогою яких це переконання було виражене. Наслідуючи це переконання, як і багато чим іншим, Фрейд виконав в сучасній психо-логии піонерську роботу. Його першим допущенням було те, що базисний конфлікт існує між нашими інстинктивними потягами з їх сліпим прагненням до задоволення і заборонним оточенням - сім'єю і суспільством. Заборонне оточення интернализируется в ранньому віці і з того часу існує у вигляді за-прещающего "Сверх-Я".

Навряд чи тут доречно обговорювати це поняття з усією серйозністю, на яку воно заслуговує. Це зажадало б аналізу усіх аргументів, висунених проти теорії лібідо. Спробуємо швидше зрозуміти значення самого поня-тия лібідо, навіть якщо ми відмовляємося від теоретичних посилок Фрейда. Те, що в цьому випадку залишається, представ-ляет спірне твердження, що протилежність між початковими егоцентричними потягами і нашим за-прещающим оточенням утворює головне джерело різноманітних конфліктів. Як буде пізніше показано, я також приписую цій опозиції - або тому, що при-близительно відповідає їй в моїй теорії - важливе місце в структурі неврозів. Те, що я оспорюю, - це її базисна природа. Я переконана, що хоча це і важливий кон-фликт, але він вторинний і стає необхідним лише в процесі розвитку неврозу.

Підстави цього спростування стануть очевидними пізніше. Зараз же я приведу тільки один аргумент: я не вірю, що який-небудь конфлікт між бажаннями і стра-хами міг пояснити міру, з якою розколоте "Я" не-вротика, і кінцевий результат, настільки разрушитель-ный, що здатний у прямому розумінні зруйнувати життя че-ловека.

Стан психіки невротика, як його постулював Фрейд, таке, що той зберігає здатність щиро прагнути до чого-небудь, але його спроби терплять крах через блокуючу дію страху. Я ж вважаю, що источ-ник конфлікту обертається навколо втрати невротиком спо-собности бажати чого-небудь щиро, тому що його ис-тинные бажання розділені, тобто діють в противопо-ложных напрямах. Насправді усе це намно-го серйозніше, ніж представляв Фрейд.

Всупереч тому факту, що я вважаю фундаментальний конфлікт руйнівнішим, ніж Фрейд, мій погляд на можливість його остаточного дозволу більше по-зитивен, ніж його. Згідно з Фрейдом, базисний конфлікт є універсальним і в принципі не може бути раз-решен: усе, що можна зробити, це досягти вигіднішого компромісу або сильнішого контролю. Со-гласно моїй точці зору, виникнення базисного не-вротического конфлікту не є неминучим і його дозвіл можливий, якщо він все-таки виникає - за умови, що пацієнт готовий випробувати значне напря-жение і готовий піддатися відповідним лишени-ям. Ця відмінність є не питанням оптимізму або песимізму, а неминучим результатом відмінності наших з Фрейдом посилок.

Пізніша відповідь Фрейда на питання про базисне кон-фликте філософськи виглядає цілком задовільно. Знову залишаючи збоку різні наслідки ходу мыс-ли Фрейда, ми можемо констатувати, що його теорія ин-стинктов "життя" і "смерті" стискується до конфлікту між конструктивними і деструктивними силами, дей-ствующими в людських істотах. Сам Фрейд був за-интересован в застосуванні цієї теорії до аналізу конф-ликтов значно менше, чим в її застосуванні до того спо-собу, яким обидві сили пов'язано один з одним. Наприклад, він бачив можливість пояснення мазохістських і садист-ских потягів в злитті сексуальних і деструктивних інстинктів.

Застосування вказаної теорії до конфліктів потре-бовало б звернення до моральних цінностей. Послед-ние, проте, були для Фрейда незаконними сутями у сфері науки. Відповідно до своїх переконань він прагнув розвинути психологію, позбавлену моральних цінностей. Я переконана, що саме ця спроба Фрейда бути "науковим" в сенсі природних наук являється од-ной з найпереконливіших причин, чому його теорії і заснована на ній терапія носять такий обмежений ха-рактер. Виражаючись конкретніше, видно, саме ця спроба сприяла його невдачі в оцінці ролі конфліктів в неврозі всупереч інтенсивній роботі в цій області.

Юнг також всіляко підкреслював протилежність людських схильностей. Дійсно, на нього про-извела таке враження активність особових противо-речий, що він постулював як загальний закон: нали-чие якої-небудь однієї тенденції зазвичай вказує на присутність нею протилежною. Зовнішня женствен-ность має на увазі внутрішню маскулинность; зовнішня екстраверсія - приховану интроверсию; зовнішня перевага розумової діяльності - внутрішня перевага почуття і так далі. Сказане могло створити враження, що Юнг розглядав конфлікти як істотну рису неврозу. "Проте ці протилежності, - розвиває він далі свою думку, - знаходяться не в змозі конфлікту, а в стані додаткової, і мета полягає в тому, щоб прийняти обидві протилежності і тим самим при-близиться до ідеалу цілісності". Для Юнга невротик - людина, приречена на односторонній розвиток. Юнг сформулював ці поняття в термінах того, що він назы-вает законом додаткової.

Зараз я теж визнаю, що протидіючі тен-денции містять елементи додаткової, жоден з яких не може бути усунений з цілісної особи. Але, на мій погляд, ці доповнюючі один одного тен-денции представляють результат розвитку невротичних конфліктів і так наполегливо захищаються з тієї причини, що представляють спроби рішення цих конфліктів. Наприклад, якщо ми рахуємо схильність до самоаналізу, самоті більше пов'язаної з почуттями, думками і вооб-ражением самого невротика, чим з іншими людьми в каче-стве справжньої тенденції - тобто пов'язаною з конститу-цией невротика і посиленою його досвідом - тоді рассужде-ние Юнга коректно. Ефективна терапія дозволила б виявити у цього невротика приховані схильності "экст-раверта", вказала б на небезпеку одностороннього следова-ния в кожному з протилежних напрямів і поддер-жала б його до прийняття і життя разом з обома тенден-циями. Проте, якщо ми дивимося на интроверсию (чи, як я вважаю за краще назвати її, невротичне відособлення) як на спосіб ухилення від конфліктів, що виникають при тісному контакті з іншими, то завдання полягає не в раз-витии більшою экстравертивности, а в аналізі глибинних конфліктів. Досягнення щирості як цілі аналити-ческой роботи може бути почато тільки після них разреше-ния.

Продовжуючи пояснення моєї власної позиції, я стверджую, що бачу базисний конфлікт невротика в що фундаментально суперечать один одному аттитюдах, які він сформував відносно інших людей. До аналізу усіх деталей дозвольте звернути Вашу увагу на інсценування такого протиріччя в розповіді д-ра Джекилла і пана Хайда. Ми бачимо, як одна і та ж людина, з одного боку, голублена, чутлива, симпатична, а з іншої - грубий, черствий і егоїстичний. Звичайно, я не маю на увазі, що невротичний розподіл завжди точно соот-ветствует описаному в цій розповіді. Я просто відмічаю яскраве зображення базисної несумісності аттитю-дов, що стосуються інших людей.

Щоб зрозуміти походження проблеми, ми повинні повернутися до того, що я назвала базисною тривогою, подразу-мевая під цим почуття, яке має дитина, будучи ізольованим і безпорадним в потенційно враждеб-ном світі. Велике число ворожих зовнішніх чинників можуть викликати у дитини таке почуття небезпеки: пряме або непряме підпорядкування, байдужість, нестійке по-ведение, відсутність уваги до індивідуальних потреб-ностям дитину, відсутність керівництва, приниження, занадто велике захоплення або відсутність його, недо-статок справжнього тепла, необхідність займати чию-небудь сторону в спорах батьків, надто багато або занадто мало відповідальність, надмірне покрови-тельство, дискримінація, невиконані обіцянки, ворожа атмосфера і так далі.

Єдиний чинник, до якого я хотіла б при-влечь особлива увага в цьому контексті, це відчуття дитиною прихованого святенництва серед оточення його лю-дей: його почуття, що любов батьків, християнське ми-лосердие, чесність, благородство і тому подібне можуть бути тільки удаваністю. Часткове те, що дитина чув-ствует, дійсно представляє удаваність; але дещо з його переживань може бути реакцією на усі ті протиріччя, які він відчуває в поведінці родите-лей. Зазвичай, проте, існує деяка комбінація зухвалих страждання чинників. Вони можуть бути поза увагою аналітика або виявитися абсолютно прихованими. Тому в процесі аналізу можна тільки по-степенно усвідомлювати їх дію на розвиток дитини.

Виснажений цими тривожними чинниками, дитина шукає шляхи до безпечного існування, виживання у загрозливому світі. Незважаючи на свою слабкість і страх, він несвідомо формує свої тактичні дії відповідно до сил, діючих в його оточенні. Поступаючи таким чином, він не лише створює стратегії поведінки для даного випадку, але і розвиває стійкі схильності свого характеру, що стають частиною його і особи. Я назвала їх "невротичні наклонностя-ми".

Якщо ми хочемо зрозуміти, як розвиваються конфлікти, ми не повинні сосредотачиваться занадто сильно на от-дельных схильностях, а швидше взяти до уваги об-щую картину головних напрямів, в яких дитина може і дійсно діє при даних обстоятель-ствах. Хоча ми і втрачаємо на деякий час із виду дета-ли, зате отримуємо яснішу перспективу головних пристосовних дій дитини відносно свого оточення. Спочатку вимальовується досить хаотиче-ская картина, але з часом з неї вичленяють і офор-мляются три головні стратегії: дитина може рухатися до людей, проти них і від них.

Рухаючись до людей, він визнає власну беспо-мощность і всупереч своєму відчуженню і страхам пыта-ется завоювати їх любов, спертися на них. Тільки таким чином він може почувати себе безпечним з ними. Якщо між членами сім'ї існують розбіжності, то він прилучиться до найбільш могутнього члена або групи членів. Підкоряючись їм, він отримує почуття принадлеж-ности і підтримка, яке дозволяє йому почувати себе менш слабким і менш ізольованим.

Коли дитина рухається проти людей, він приймає і вважає само собою зрозумілим стан ворожнечі з людьми, що оточують його, і спонукає, свідомо або несвідомо, до боротьби з ними. Він рішуче не довіряє почуттям і намірам інших відносно са-мого себе. Він хоче бути сильнішим і нанести їм по-ражение, частково для свого власного захисту, час-тично із-за помсти.

Коли він рухається від людей, він не хоче ні принадле-жать, ні боротися; його єдине бажання - триматися збоку. Дитина відчуває, що у нього не дуже багато об-щего з людьми, що оточують його, що вони зовсім його не розуміють. Він будує світ з самого себе - відповідно до своїх ляльок, книг і мрій, своїм характе-ром.

У кожному з цих трьох аттитюдов один з елементів ба-зисной тривоги домінує над усіма іншими: беспо-мощность в першому, ворожість в другому і ізоляція в третьому. Проте проблема полягає в тому, що жоден з вказаних рухів дитина не може зробити щиро, тому що умови, в яких формуються ці аттитюды, примушують їх бути присутній одночасно. Те, що ми побачили при загальному погляді, представляє толь-ко пануючий рух.

Те, що сказане справедливе, стає очевид-ным, якщо ми забіжимо вперед - до повністю розвиненого неврозу. Ми усі знаємо дорослих, у яких один з очер-ченных аттитюдов різко виділяється. Але при цьому ми мо-жем бачити також, що і інші схильності не прекрати-ли своя дія. У невротичному типі з домінуючою схильністю шукати підтримку і поступатися ми можемо на-блюдать схильність до агресії і деякий потяг до відчуження. Особа з домінуючою враж-дебностью має одночасно схильність до подчи-нению і відчуження. І особа з схильністю до от-чуждению також не існує без потягу до враждебно-сти або бажання любові.

Пануючий аттитюд - це той, який наибо-лее сильно визначає реальна поведінка. Він представ-ляет ті способи і засоби протистояння іншим, кото-рые дозволяють цій конкретній людині чувство-вать себе найвільніше. Таким чином, обособлен-ная особа використовуватиме як щось само собою ра-зумеющееся усі несвідомі прийоми, що дозволяють їй утримувати інших людей на безпечній відстані від себе, тому що для неї скрутна будь-яка ситуація, що вимагає встановлення тісного зв'язку з ними. Крім того, домінуючий аттитюд часто, але не завжди, пред-ставляет аттитюд, найбільш прийнятний з точки зору розуму особи.

Це не означає, що менш помітні аттитюды менш могутні. Наприклад, часто важко сказати, чи уступа-ет бажання домінувати у явно залежної, подчинен-ной особи по своїй інтенсивності потреби в люб-ви; її способи вираження своїх агресивних імпульсів просто заплутаніші.

Те, що сила прихованих схильностей може бути дуже велика, підтверджується багатьма прикладами, в яких пануючий аттитюд замінюється йому противополож-ным. Ми можемо спостерігати таку інверсію у дітей, але вона трапляється також і в пізніші періоди.

Страйк-ланд з повісті Сомерсета Моэма "місяць і шість пенсів" буде хорошою ілюстрацією. Історія хвороби деяких жінок демонструє такий вид зміни. Дівчина, раніше - сорви-голова, честолюбна, неслухняна, закохавшись, може преврати-ться в слухняну, залежну жінку, без всяких ознак чес-толюбия. Чи під тиском тяжких обставин відособлена особа може стати хворобливо залежною.

Слід додати, що випадки, подібні приведен-ным, проливають деяке світло на що часто задається во-прос - чи означає що-небудь пізніший досвід, чи є ми однозначно каналізованими, обумовленими раз і назавжди нашим дитячим досвідом. Погляд на розвиток невротика з точки зору конфліктів відкриває нам воз-можность дати точнішу відповідь, ніж зазвичай предлага-ется. Є наступні можливості. Якщо ранній досвід не занадто перешкоджає спонтанному розвитку, то пізніший досвід, особливо юнацький, може мати вирішальну дію. Проте якщо дія раннього досвіду була настільки сильною, що сформувало у ре-бенка стійкий патерн поведінки, то ніякий новий досвід не буде здатний його змінити. Частково це проис-ходит через те, що подібна стійкість закриває ребен-ка для сприйняття нового досвіду: наприклад, його отчужде-ние може бути занадто сильним, щоб дозволити ко-му-либо наблизитися до нього; чи його залежність має настільки глибокі корені, що він вимушений завжди грати підлеглу роль і погоджуватися бути експлуатованим. Частково це відбувається через те, що дитина интерпрети-рует будь-який новий досвід в мові свого пат-терна, що склалося,: агресивний тип, наприклад, стикається з доброзичливим відношенням до себе, розглядатиме його або як спробу експлуатації самого себе, або як прояв дурості; новий досвід тільки посилить старий патерн. Коли невротик дійсно запозичує інший аттитюд, це може виглядати так, як якби більше позд-ний досвід викликав деяку зміну в особі. Одна-ко це зміна не настільки радикально яким кажет-ся. Те, що насправді сталося полягає в тому, що внутрішній і зовнішній тиск, об'єднані разом, змусили його відмовитися від свого домінуючого атти-тюда заради іншої протилежності. Але не цього случи-лось би, якби передусім не було ніяких конфлик-тов.

З точки зору нормальної людини немає ніяких підстав рахувати ці три аттитюда що взаємно виключають. Необхідно поступатися іншим, боротися і охороняти себе. Ці три аттитюда можуть доповнювати один одного і со-действовать розвитку гармонійної цілісної особистості. Якщо один аттитюд домінує, то це тільки вказує на надмірний розвиток в якому-небудь одному напрямі.

Проте при неврозі є декілька причин, поче-му ці аттитюды несумісні. Невротик негнучкий, він по-буждается до підпорядкування, боротьби, стану відчуження безвідносно до того, чи відповідає його дія цій конкретній обставині, і він опиняється в паніці, якщо поступає інакше. Тому, коли усе три ат-титюда виражені в сильній мірі, невротик з неизбеж-ностью потрапляє в серйозний конфлікт.

Іншим чинником, що значно розширює сферу конфлікту, є те, що аттитюды не залишаються огра-ниченными областю людських відносин, а посте-пенно пронизують усю особу в цілому, подібно до того, як злоякісна пухлина поширюється по усій тканині організму. Врешті-решт вони охоплюють не толь-ко відношення невротика до інших людей, але і його життя в цілому. Якщо ми не усвідомлюємо повністю цей всеохватыва-ющий характер, виникає спокуса охарактеризувати кон-фликт, промовець на поверхні, в категоричних термінах - любов проти ненависті, поступливість про-тив непокори і так далі. Проте це було б також оши-бочно, як помилково відділяти фашизм від демократії за будь-якою однією розділяючою ознакою, такому, напри-мер, як їх відмінність в підходах до релігії або влади. Ко-нечно, ці підходи різні, але виняткове внима-ние на них затемнило б ту обставину, що демокра-тия і фашизм - це різні громадські системи і представляють дві несумісні один з одним филосо-фии життя.

Не випадково, що конфлікт, який бере початок с. нашого відношення до інших, з часом распро-страняется на усю особу в цілому. Людські отно-шения мають настільки вирішальний характер, що вони не можуть не впливати на якості, які ми придбаваємо, на цілі, які ми собі ставимо, на цінності, в які ми віримо. У свою чергу, якості, цілі і цінності самі впливають на наші стосунки з іншими людьми, і, таким чином, усі вони знаходяться в складному палітурці-нді один з одним.

Моє твердження полягає в тому, що конфлікт, рож-денный несумісністю аттитюдов, складає ядро неврозів і з цієї причини заслуговує бути названим базисним. Я дозволю собі додати, що використовую термін ядро не лише в деякому метафоричному сенсі із-за своєї важливості, а щоб підкреслити той факт, що він представляє динамічний центр, з якого рождают-ся неврози. Це твердження є центральним в но-вой теорії неврозів, чиї наслідки стануть яснішими в наступному викладі. У ширшій перспективі цю теорію можна вважати розвитком мого більше раннього уявлення про те, що неврози виражають дезорганиза-цию людських відносин.

К.Левин. ТИПИ КОНФЛІКТІВ

З виходом цієї роботи До. Левина була нарешті здолана в науці ситуація протистояння "внутрішнє - зовнішнє" в интерпре-тации джерел соціальної поведінки. Привабливість данно-го підходу в тому, що До. Левин зв'язав внутрішній світ людини і зовнішній світ. Розвиток автором поняття конфлікту, механізму його виникнення, типів, конфліктних ситуацій зробили і продовжують чинити значний вплив на дослідження фахівців, при-мыкающих до найрізноманітніших теоретичних напрямів.

Друкується по виданню: Психологія особи: тексти. - М.: Вид-во Моск. ун-та, 1982.

 

Психологічно конфлікт характеризується як ситуа-ция, в якій на індивіда одночасно діють про-тивоположно спрямовані сили рівної величини. Со-ответственно можливі три типи конфліктної ситуації.

1. Людина знаходиться між двома позитивними валентностями приблизно рівної величини (мал. 1). Це випадок буриданова осла, вмираючого з голоду між дву-мя стогами сіна.

 

 

Рис.1.

 

Загалом, цей тип конфліктної ситуації дозволяється відносно легко. Підхід до одного привабливого об'єкту сам по собі часто буває достатнім, щоб сде-лать цей об'єкт домінуючим. Вибір між двома при-ятными речами, загалом, легше, ніж між двома неприят-ными, якщо тільки це не торкається питань, що мають глибоке життєве значення для цієї людини.

Іноді така конфліктна ситуація може привести до коливання між двома привабливими об'єктами. Дуже важливо, що в цих випадках рішення на користь однієї мети змінює її валентність, роблячи її слабкіше, ніж у мети, від якої людина відмовилася.

2. Другий фундаментальний тип конфліктної ситуа-ции має місце, коли людина знаходиться між два приблизно рівні негативні валентностя-ми. Характерним прикладом є ситуація покарання, яку нижче ми розглянемо більш повно.

3. Нарешті, може статися так, що один з двох повік-торів поля йде від позитивної, а інший - від отрицате-льной валентності. В цьому випадку конфлікт виникає то-лько тоді, коли і позитивна, і негативні вален-тности знаходяться в одному і тому ж місці.

Наприклад, дитина хоче погладити собаку, якого він боїться, або хоче з'їсти торт, а йому заборонили.

У цих випадках має місце конфліктна ситуація, зображена на мал. 2.

Пізніше у нас буде можливість детальніше обсу-дить цю ситуацію.

 

 

Тенденція відходу. Зовнішній бар'єр

Загроза покарання створює для дитини конфліктну ситуацію. Дитина знаходиться між двома отрицательны-ми валентностями і відповідними взаимодействую-щими силами поля. У відповідь на такий тиск з обох сто-рон дитина завжди робить спробу уникнути обе-их прикростей. Таким чином, тут існує неу-стойчивое рівновага. Ситуація така, що щонайменше зміщення дитини (Р) в психологічному полі убік повинне викликати дуже сильну результуючу (Вр), перпендикулярну до прямої, що сполучає області зада-ния (3) і покарання (Н). Інакше кажучи, дитина, прагнучи уникнути і роботи, і покарання, намагається вийти з поля (у напрямі пунктирної стрілки на мал. 3).

пунктирної стрілки на мал. 3).

Можна додати, що дитина не завжди потрапляє в ситуацію із загрозою покарання таким чином, що він знаходиться точно в середині між покаранням і неприємним завданням. Часто він може бути спочатку поза усією ситуацією. Наприклад, він повинен під загрозою покарання закінчити непривабливе шкільне завдання протягом двох тижнів. В цьому випадку завдання і покарання утворюють відносну єдність (цілісність), яка удвічі неприємно дитині. У цій ситуації (мал. 4) зазвичай сильна тенденція до втечі, що виникає більшою мірою із загрози покарання, чим з прикрості самого завдання. Точніше, вона виходить із зростаючої непривабливості усього кому плекса, обумовленою загрозою покарання.

Найбільш примітивна спроба уникнути одночасно і роботи, і покарання - це фізичний вихід з поля, відхід геть. Часто вихід з поля набуває форми відкладання роботи на декілька хвилин або годинника. У разі суворого повторного покарання нова загроза може привести до спроби дитини втекти з будинку. Боязнь на-казания зазвичай грає істотну роль на ранніх ста-диях дитячого бродяження.

Часто дитина прагне замаскувати свій відхід з поля, вибираючи заняття, проти яких дорослому нічого заперечити. Так, дитина може взятися за інше шкільне завдання, яке йому більше за смаком, виконати раніше дане йому доручення і т. д.

Нарешті, дитина може випадково піти і від наказа-ния, і від неприємного завдання шляхом більш менш гру-бого обману дорослого. У випадках, коли дорослому важко це перевірити, дитина може заявити, що він закінчив за-дание, хоча це не так, або він може сказати (дещо тонша форма обману), що якась третя людина звільнила його від неприємної справи або що з якоїсь іншої причини його виконання стало непотрібним.

Конфліктна ситуація, обумовлена загрозою нака-зания, викликає, таким чином, дуже сильне стремле-ние вийти з поля. У дитини такий відхід, що варіюється відповідно до топології сил поля в цій ситуації, відбувається обов'язково, якщо не прийняти спеціальних заходів. Якщо дорослий хоче, щоб дитина виконала зада-ние, незважаючи на негативну його валентність, просто загрози покарання недостатньо. Потрібно зробити так, щоб дитина не могла вийти з поля. Дорослий повинен поста-вить якийсь бар'єр, який заважає такому відходу. Він повинен так поставити бар'єр (Б), щоб дитина могла полу-чить свободу тільки або закінчивши завдання, або подверг-нувшись покаранню (мал. 5).

 

Рис.5.

 

І справді, погрози покарання, спрямовані на те, щоб змусити дитину закінчити деяке определен-ное завдання, завжди побудовані таким чином, що разом з полем завдання вони повністю оточують дитину. Взрос-лый вимушений так ставити бар'єри, щоб не залишилася жодної лазівки, через яку дитина могла б усколь-

знуть. Від недосвідченого або недостатньо авторитетного дорослого дитина вислизне, якщо побачить щонайменший пролом в бар'єрі. Найбільш примітивні з таких барье-ров - фізичні: дитину можна замкнути в кімнаті до тих пір, поки він не закінчить роботу.

Але звичайно це бар'єри соціальні. Подібні бар'єри - це засоби влада, яку має дорослий через своє громадське положення і внутрішні взаимоот-ношений, існуючі між ним і дитиною. Такий бар'єр не менш реальний, чим фізичний.

Бар'єри, визначувані соціальними чинниками, мо-гут обмежувати область вільного руху дитини до вузької просторової зони.

Наприклад, дитина не замкнута, але йому заборонено покидати комна-ту до завершення справи (завдання). У інших випадках зовнішня свобода пересування практично не обмежується, але дитина нахо-дится під постійним спостереженням дорослого. Він не випускається з-під нагляду. Коли дитина не може бути під постійним на-блюдением, дорослий часто використовує віру дитини в существова-ние світу чудес. Здатність постійного контролю за дитиною приписується у такому разі поліцейському або привидові. Бог, якому відомо усе, що робить дитина, і якого неможливо обдурити, також нерідко притягується для подібних цілей.

Наприклад, таємне поїдання солодощів може бути предотвраще-но у такий спосіб.

Часто бар'єри ставляться життям в цій соціальній спільності, традиціями сім'ї або шкільної организа-цией. Для того, щоб соціальний бар'єр був действен-ным, істотно, щоб він мав достатню реаль-ной міцність. Інакше в якомусь місці дитина прорве його

Наприклад, якщо дитина знає, що загроза покарання тільки сло-весная, або сподівається добитися розташування дорослого і уникнути покарання, то замість виконання завдання він намагається прорвати ба-рьер. Подібне слабке місце утворюється, коли мати доручає на-блюдение за працюючою дитиною няні, учителеві або більше взрос-лым дітям, які, на відміну від неї самої, не мають можливості запобігти виходу дитини з поля.

Разом з фізичними і соціальними існує ще один вид бар'єрів. Він тісно пов'язаний з соціальними факто-рами, але має важливі відмінності від тих, що обговорювалися вище. Можна, скажімо, апелювати до марнославства ребен-ка ("Пам'ятай, ти не який-небудь вуличний шибеник"!) або соціальним нормам групи ("Адже ти дівчинка"!). У цих випадках звертаються до певної системи ідеології, до цілей і цінностей, які визнаються самою дитиною. Таке звернення містить загрозу: небезпека виключення з певної групи. В той же час - і це найбільш важливо - ця ідеологія створює зовнішні бар'єри. Вона огра-ничивает свободу дії індивіда. Багато погроз на-казания дієві тільки до тих пір, поки індивід чув-ствует себе пов'язаним цими межами. Якщо він більше не визнає цієї ідеології, моральних норм опреде-ленной групи, то погрози покарання часто стають ма-лоэффективными. Індивід відмовляється обмежувати свою свободу дій цими принципами.

Сила бар'єру у кожному конкретному випадку завжди зави-сит від характеру дитини і від сили негативних валент-ностей завдання і покарання. Чим більше негативна валентність, тим міцніше має бути бар'єр. Бо чим потужніше бар'єр, тим що сильніше штовхає до відходу з поля ре-зультирующая сила.

Таким чином, ніж більший тиск дорослий ока-зывает на дитину, щоб викликати необхідну поведінку, тим менш проникним має бути поставлений барь-ер.

К. Левин. ПОДРУЖНІ КОНФЛІКТИ

Книгу До. Левина "Разрешение соціальних конфліктів" по праву можна вважати першим дослідженням по психології конфлікту. У його теорії поля поведінка людини обумовлена усією сукупністю сосуществу-ющих фактів, простір яких має характер "динамічного поля", що означає, що стан будь-якої частини цього поля залежить від будь-якої іншої його частини. З цієї точки зору автором і рассматрива-ются подружні конфлікти.

Друкується по виданню: Левин До. Вирішення соціальних конфліктів. -СПб: Мова, 2000.

 

А. Загальні передумови конфлікту

Експериментальні дослідження особи і групи показали, що одним з найважливіших чинників частоти конфліктів і емоційних зривів є загальний рівень напруги, на якому існує особа або група. Чи приведе до виникнення конфлікту те або інша подія, значною мірою залежить від рівня напруги особи або соціальної атмосфери груп-пы. Серед причин напруги слід особливо відмітити наступні:

1. Міра задоволеності потреб особи. Незадоволена потреба означає не лише те, що певна область особи знаходиться в на-пряжении, але і те, що людина як цілісний орга-низм також перебуває в стані напруги. Це особливо характерно для базових потреб, та-ких, як потреба в сексі або безпеці.

2. Величина простору вільного руху лично-сти. Занадто обмежений простір вільного руху зазвичай призводить до посилення напруги, що було переконливо доведено в дослідженнях гніву і експериментах по створенню демократичної і ав-торитарной групової атмосфери. У авторитарній ат-мосфере напруга набагато вища, і його результатом зазвичай буває або апатія, або агресія (мал. 1).

Недоступний регіон

Мал. 1. Напруга в ситуаціях фрустрації і вузького простору

вільного руху, де

Л - особа; Ц - мета; Пр - простір вільного руху;

а, Ь, з, d - недоступні області; Слц - сила, діюча на особу

у напрямі досягнення мети.

3. Зовнішні бар'єри. Напруга або конфлікт зачас-тую приводять до того, що людина намагається покинути неприємну ситуацію. Якщо це можливо, то напря-жение буде не занадто сильним. Якщо ж людина не-досить вільна, щоб покинути ситуацію, якщо йому заважають якісь зовнішні бар'єри або внутрен-ние зобов'язання, це з високою вірогідністю приве-дет до виникнення сильної напруги і конф-ликта.

4. Конфлікти в житті групи залежать від того, наскільки цілі групи суперечать один одному, і від того, насколь-ко члени групи готові приймати позицію партне-ра.

Б. Загальні стани, що стосуються подружніх конфліктів

Ми вже відмічали, що проблема адаптації людини до групи може бути сформульована таким чином: чи може людина забезпечити собі в групі простір вільного руху, достатній для задоволення його особистих потреб, і при цьому не заважати реализа-ции інтересів групи? Враховуючи специфічні харак-теристики подружньої групи, забезпечення адекватної приватної сфери усередині групи представляється особливо складною справою. Група має маленький розмір; отно-шения між членами групи дуже тісні; сама сущ-ность браку полягає в тому, що особі доводиться допускати іншу людину у свою приватну сферу; затро-нуты центральні області особи і само її социаль-ное буття. Кожен член групи особливо чутливий до усього, що розходиться з його власні потребностя-ми. Якщо ми представимо спільні ситуації як пересе-чение цих областей, то побачимо, що подружня група характеризується тісними взаєминами (мал. 2 а). Група, члени якої мають менш тісні,, поверхност-ные взаємини представлена на мал. 2 би. Можна відмітити, що членові групи, представленої на малюнку 2 би, набагато простіше забезпечити свою свободу для удовлет-ворения власних потреб, не припиняючи при цьому доста-точно поверхневих стосунків з іншими членами групи. І ми бачимо, що ситуація в подружній групі з більшою частотою і вірогідністю призводитиме до виникнення конфліктів. І, враховуючи тісноту отно-шений в такого роду групі, ці конфлікти можуть стати особливо глибокими і емоційно переживаними.

а

Мал. 2. Міри тісноти взаємин між членами

різних груп, де

а - тісні взаємини;

би - поверхневі стосунки;

З - подружня група; М - чоловік; Же - дружина;

Л" Л2, Л3, Л4- особи, підтримувальні поверхневі

взаємини; ц - центральна область особи;

з - середня область особи; п - периферична область особи.

В. Ситуація потреби

1. Різноманітність і суперечність потреб, що задовольняються в браку.

Існує безліч потреб, реалізації ко-торых люди зазвичай чекають від подружнього життя. Чоловік може чекати, що його дружина буде йому одночасно воз-любленной, товаришем, домогосподаркою, матір'ю, що вона розпоряджатиметься його прибутками або ж сама зарабаты-вать гроші для утримання сім'ї, що вона буде представ-лять сім'ю в соціальному житті співтовариства. Дружина може чекати, що її чоловік буде її коханим, товаришем, годувальником сім'ї, батьком і дбайливим хазяїном будинку. Ці такі різноманітні функції, виконання яких чекають один від одного шлюбні партнери, часто предпола-гают абсолютно протилежні види діяльності і риси вдачі. І вони далеко не завжди можуть бути совме-щены в одній людині. Нездатність до виконання од-ной з цих функцій може привести до стану неудов-летворенности найважливіших потреб, а следователь-но, до постійно високого рівня напруги в житті подружньої групи.

Які саме потреби є доминирующи-ми, які повністю задовольняються, які удовлетво-ряются частково, а які не задовольняються взагалі - усе це залежить від особливостей особи подружжя і від особливостей середовища, в якому існує ця супруже-ская група. Очевидно, що існує необмежена кількість моделей, що співвідносяться з різної степе-нью задоволеності і важливості тих або інших потреб-ностей. Манера реагування партнерів на ці разнооб-разные поєднання задоволення потреб і фруст-рации - емоції або розум, борба або прийняття - ще більше збільшують різноманітність умов, що мають принципове значення для розуміння конфліктів між конкретним подружжям.

Є і ще два моменти, що стосуються природи потреб-ностей, які варто згадати у зв'язку з подружніми конфліктами. Потреби провокують напругу не лише тоді, коли вони не задоволені, але і тоді, ког-да їх реалізація привела до перенасичення. Надмірна кількість консумматорных дій призводить до перена-

сыщению не лише у сфері тілесних потреб, та-ких, як секс, але також і в тому, що стосується потреб власне психологічних - таких, як гра в бридж, кулінарія, соціальна активність, виховання дітей і так далі. Напруга, що виникає внаслідок перенасыще-ния, анітрохи не менш інтенсивна і не менше эмоциональ-но, ніж те, що є результатом фрустрації. Таким чином, якщо кількість консумматорных дій, що не обходяться кожному з партнерів для задоволення тієї або іншої потреби, не співпадає, цю проблему розв'язати не так вже просто. В цьому випадку неможливе ориентирова-ться на більше незадоволеного партнера, оскільки той об'єм дій, який потрібно йому для реалізації потреби, може виявитися надмірним для партнера, чия потреба не так велика. Відносно ряду потреб-ностей, таких, як танці або інша соціальна актив-ность, менш задоволений партнер може почати ис-кать задоволення на стороні. Проте частенько, осо-бенно коли йдеться про сексуальну потребу, це не може не позначитися самим катастрофічним чином на подружньому житті.

Ми вже відмічали, що вірогідність серйозних конфлик-тов зростає в тих випадках, коли торкнулися центральні області особи. До нещастя, будь-яка потреба стано-вится більше центральної у тому випадку, коли вона не удов-летворена або ж її задоволення привело до перенасы-щению; якщо ж вона задоволена в адекватному об'ємі, вона стає менш важливою і переходить в розряд пери-ферических. Іншими словами, незадоволена потреб-ность, як правило, дестабілізує ситуацію, і це, не-сомненно, збільшує вірогідність конфлікту.

2. Сексуальна потреба.

Коли йдеться про подружні стосунки, то загальні характеристики потреб мають особливу значущість відносно сексу. Нерідко можна зустріти твердження про те, що сексуальні стосунки біполярні, що вони од-новременно означають і сильну прихильність до іншої людини, і володіння ім. Сексуальне бажання і отвра-щение тісно пов'язані між собою, і одне з легкістю мо-жет перейти в інше, коли сексуальний голод удовлетво-ряется або настає пересичення. Навряд чи можна ожи-

дати того, що у двох різних людей будуть абсолютно оди-наковый ритм сексуального життя або зразка сексуально-го задоволення. Крім того, багатьом жінкам свой-ственны періоди підвищеної нервозності, пов'язані з менструальним циклом.

Усі ці чинники можуть привести до виникнення бо-лее або менш серйозних конфліктів, і необхідність взаємної адаптації не викликає ніяких сумнівів. Якщо в цій сфері не буде досягнутий певний баланс, що забезпечує достатнє задоволення потребно-сти обох партнерів, стабільність браку виявиться під во-просом.

Якщо розбіжність партнерів не занадто велика і брак для них має достатню позитивною ценно-стью, то кінець кінцем баланс все-таки буде достиг-нут. Таким чином, найбільш важливим чинником, обу-словливающим як подружнє щастя, так і супруже-ские конфлікти, являється позиція і значення браку внут-ри життєвого простору чоловіка і дружини.

3. Потреба в безпеці.

Я міг би особливо відмітити ще одну додаткову по-требность (хоча у мене є сумніви відносно того, чи можна вважати це "потребою"), а саме потреб-ность в безпеці. Ми вже говорили про те, що одна з найбільш суттєвих загальних особливостей соціальної групи - це забезпечення людині основи существова-ния, "грунти під ногами". Якщо ця основа нестійка, че-ловек почуватиме себе незахищеним і напряжен-ным. Люди зазвичай дуже чутливі навіть до щонайменшого збільшення нестійкості їх соціального грунту.

Не викликає сумніву той факт, що подружня група як соціальна основа існування грає в життя людини найнайголовнішу роль. Подружня груп-па є "соціальним будинком", де людину приймають і захищають від знегод зовнішнього світу, де йому дають зрозуміти, наскільки він цінний як особа. Имен-но цим можна пояснити, чому жінки так часто сприймають недостатню щирість і финансо-вую неспроможність чоловіка як причини нещастя в браку. Навіть подружня невірність не впливає на пред-ставление об ситуації і стабільність загальною соціальною

грунти так же сильно, як відсутність довіри. Недоста-точна довіра до чоловіка призводить до загальної неопределен-ной ситуації.

Г. Простір вільного руху

Достатній простір вільного руху внут-ри групи - необхідна умова для реалізації потреб-ностей людини і його адаптації до групи. Недостатній простір вільного руху приводить, як ми вже відмічали, до виникнення напруги.

1. Тісна взаємозалежність і простір вільного руху.

Подружня група відносно нечисленна; вона припускає загальні будинок, стіл і ліжко; вона затраги-вает найглибинніші області особи. Практично кожен рух одного з членів подружньої групи так чи інакше відбивається на іншому. А це, природно, означає кардинальне звуження простору вільного руху.

2. Любов і простір вільного руху.

Любов, з абсолютно зрозумілих причин, зазвичай буває усеосяжною, тягнеться на усі області жиз-ни іншої людини, на його минуле, сьогодення і буду-щее. Вона впливає на усі сфери діяльності, на його успіхи в бізнесі, на його відношення з оточенням і так далі. На мал. 3 представлений вплив, який робить лю-

Мал. 3. Життєвий простір чоловік, де

Пр - професійне життя; Мк - чоловічий клуб; Дх - домашнє

господарство; Від - відпочинок; Д - діти; Соц - соціальне життя;

Оф - поділа в офісі; Ярем - спортивні ігри.

 

бовь дружини на життєвий простір чоловіка за межами подружніх стосунків.

Очевидно, що властивість любові бути всеобъемлю-щей представляє безпосередню загрозу для основ-ного умови адаптації особи до групи, а саме на достатній простір приватного життя. Навіть у тому випадку, коли чоловік або дружина відносяться до тих або інших аспектів життя свого партнера із заинтере-сованностью і симпатією, він або вона позбавляють його тим самим певного простору вільного движе-ния.

Заштрихована частина малюнка означає області, на які в тій або іншій мірі впливає дружина. Пространст-во вільного руху чоловіка (незаштрихована частина) звужене внаслідок надмірно великого інтересу дружини до життя чоловіка.

У певному відношенні подружня ситуація толь-ко посилює проблеми, що виникають внаслідок любові. Звичайне членство в групі припускає, що тільки опре-деленный тип ситуації буде загальним для усіх членів груп-пы і що взаємне прийняття потрібне тільки в отноше-нии певних характеристик людини.

Наприклад, якщо людина вступає в ділову асоціацію, достаточны-ми якостями будуть його чесність і певні спо-собности. Навіть ст. кругу друзів цілком допустима обеспе-чивать наявність тільки тих ситуацій, які дозволяють розкриватися сторонам особи членів групи, що приймаються, і уникати тих ситуацій, які проживати вмес-те не хочеться. Історія двох сімей, які тісно і украй доброзичливо спілкувалися між собою до тих пір, поки не ре-шили провести літні канікули разом, а після цих ка-никул припинили усілякі стосунки, - це типовий приклад того, як середовище, що позбавляє людей самоти, мо-жет зруйнувати дружбу. Шлюб припускає як не-обходимость приймати і приємні, і неприємні каче-ства партнера, так і готовність до постійного тісного контакту.

Те, наскільки людина потребує самоти, залежить від особливостей його особи. Це залежить також від значе-ния, яке надається шлюбу в життєвому про-странстве обох подружжя.

Д. Значення шлюбу в життєвому просторі особи

1. Шлюб як допомога або перешкода.

Давайте порівняємо життя холостяка і одруженого мужчи-ны. Життєвий простір холостяка визначають кон-кретные основні цілі Ц. Він намагається здолати пре-пятствия, які заважають йому досягти мети.

Після одруження багато цілей залишаються без зміни, так само, як і ті перешкоди, які треба здолати для досягнення цих цілей. Але тепер як членові супруже-ской пари, відповідальному, приміром, за її зміст, йому доводиться долати існуючі перешкоди, вже будучи "обтяженим сім'єю". А це може тільки посилювати труднощі. І якщо перешкоди стануть слиш-ком складні для подолання, само по собі шлюб може набути негативної валентності; воно стане лише перешкодою на шляху чоловіка. З іншого боку, сім'я мо-жет надати серйозну допомогу в подоланні препятст-вий. І це відноситься не лише до фінансової допомоги з боку дружини, але і до усіх видів соціального життя. Можна відмітити, що сьогоднішні діти, з економічної точки зору, - швидше тяжка ноша, ніж помічники, хоча, наприклад, діти фермера досі приносять боль-шую користь у веденні господарства.

2. Домашнє життя і активність зовні удома.

Різниця в значенні шлюбу для обох партнерів може виражатися і в різних відповідях на питання: "Сколь-ко годинника в день Ви присвячуєте домашнім справам"?. Зачас-тую чоловік говорить про те, що проводить зовні удома більше вре-мени, ніж дружина, чиї основні інтереси пов'язані, як пра-вило, з домашнім господарством і дітьми. У жінок часто є глибший інтерес до особи і личностно-му розвитку, чим у чоловіків, які приділяють більше вни-мания так званим об'єктивним досягненням.

За ситуації, коли чоловік прагне зменшити об'єм со-вместной сімейної діяльності СД, а дружина - збільшити цей об'єм; у тому, що стосується об'єму сексуальних отно-шений З, залежність зворотна.

Реальний час, витрачений на домашні справи, отра-жает баланс сил, результуючих інтереси чоловіка і дружини. сли розбіжність між потребами партнерів слиш-ком велика, швидше за все, матиме місце більше або ме-нее постійний конфлікт. Подібні розбіжності можуть виникати і відносно часу, що витрачається на певну діяльність, наприклад на розваги або соціальну активність.

3. Гармония і різночитання в оцінці значення шлюбу.

Конфліктів зазвичай не вистачає серьез-ными до тих пір, поки уявлення подружжя про значення шлюбу є більш менш узгодженими.

Як правило, люди абсолютно по-різному оцінюють шлюб. Частенько для дружини брак представляється важливішим або більше усеосяжним, ніж для чоловіка. У нашому суспільстві професійна сфера зазвичай важливіша для чоловіка, ніж для дружини, і, отже, питома вага усіх інших життєвих сфер знижується.

Буває, що для обох подружжя брак - це деяка про-межуточная, допоміжний ступінь, засіб достиже-ния певної мети, такої, як соціальний вплив і влада. Або ж шлюб представляється самоціллю, основою для виховання дітей або просто спільного проживання. До виховання дітей різні люди також відносяться по-різному.

І немає нічого страшного в тому, що подружжя має раз-особисте уявлення про значення браку. Само по собі це не обов'язково веде до конфлікту. Якщо дружина більше заин-тересована у вихованні дітей, вона більше часу про-водит удома. Це не суперечить інтересам чоловіка і навіть може призводити до більшої гармонії в їх стосунках. Розбіжність інтересів породжує проблеми лише у тому випадку, коли різні завдання, які прагне вирішити кожен з подружжя в браку, не можуть бути реалізовані одночасно.

Е. Пересічні групи

У сучасному суспільстві кожна людина є членом безлічі груп. Чоловік і дружина теж частково при-надлежат до різних груп, які можуть мати проти-воречащие один одному мети і ідеології. Не так вже рідко буває, що подружні конфлікти виникають внаслідок приналежності подружжя до цих пересічних груп, та і загальна атмосфера сімейного життя не в по-следней мірі обумовлюється характером цих груп.

Очевидно, що ця проблема стає значущою у тому випадку, коли чоловік і дружина належать до різних національних або релігійних груп або до занадто різних соціальних або економічних класів. Мно-гое з того, що ми обговорювали у зв'язку з потребами і значенням браку, вірно і відносно групової принад-лежности, оскільки багато хто з потреб людини обумовлений саме його приналежністю до определен-ным груп: діловим, політичним і так далі.

Нижче ми розглянемо лише два приклади.

1. Подружжя і батьківські сім'ї.

Молодожони нерідко стикаються з труднощами, що виникають внаслідок сильної прихильності парт-неров до своїх батьківських сімей. Теща може воспри-нимать свого зятя просто як ще одного члена своєї се-мьи, або ж кожна з двох батьківських сімей може по-пытаться притягнути молодожонів на свою сторону. Така ситуація може привести до конфлікту, особливо у тому випадку, якщо із самого початку між сім'ями не установи-лись досить дружні стосунки.

Вірогідність конфлікту між чоловіком і дружиною умень-шается, якщо потенціал їх членства в подружній групі вищий, ніж потенціал їх членства в колишніх групах, по-скольку в цьому випадку подружня група буде действо-вать як єдине ціле. Якщо ж зв'язок з батьківською се-мьей залишається досить сильним, то вчинки чоловіка і дружини будуть значною мірою обумовлені їх член-ством в різних групах і вірогідність конфлікту воз-растет. Саме це, видно, мається на увазі в розхожій раді для молодожонів "не жити занадто близько до своїх батьків".

2. Ревнощі.

Ревнощі - це одна з найпоширеніших проблем, вона зустрічається вже у дітей; ревнощі можуть бути сильними навіть у тому випадку, коли для неї немає совер-шенно ніяких підстав. Емоційні ревнощі час-тично базуються на відчутті того, що на чиюсь "власність" претендує хтось інший. Враховуючи велику міру перекриття сфер (див. мал. 2 а) і тенденцію любові бути усеосяжною, стає цілком зрозуміло, що це почуття легко виникає між людьми, що знаходяться в дуже тісних відносинах.

Інтимне відношення одного з партнерів до третьої особи не лише робить його "втраченим" для другого парт-нера, але і у другого партнера, крім усього іншого, появ-ляется відчуття, що якась частина його власною ча-стной, інтимному життю стає відомою цій тре-тьему особі. Дозволивши шлюбному партнерові доступ у своє приватне життя, людина зовсім не мала наміру зробити її доступною для усіх інших людей. Відношення партнера з третьою особою сприймається як пролом в перешкоді, за-крывающей чиєсь інтимне життя від оточення.

Важливо чітко розуміти, чому ситуації такого роду можуть бути по-різному сприйняті партнерами. Дружба чоловіка з третьою особою (Др) може вирости з якихось де-ловых стосунків. Вона може стати досить важливою для нього особисто, але проте все одно залишатися в його де-ловой сфері б або, принаймні, за межами його су-пружеской області С. Таким чином, чоловік не бачить про-тиворечия між своїм сімейним життям і стосунками з третьою особою: шлюб не втрачає жодної зі своїх областей, і співіснування цих двох зв'язків не призводить до виникнення конфлікту. Ту ж саму ситуацію дружина може уявляти собі абсолютно інакше. У її жизнен-ном просторі усе життя чоловіка включене в сімейні стосунки, і особливе значення надається якраз області дружніх і інтимних стосунків. І, таким чином, дружині подібна ситуація представляється явним вторжени-ем в її подружню сферу.

У життєвому просторі чоловіка область "дружба чоловіка з третьою особою" не перетинається з "областю супру-жества", що є характерною відмінністю життєвого простору дружини.

Ж. Дружини як група в процесі становлення

Чутливість подружньої групи до зміни позиції кого-небудь з її членів особливо помітна в ран-нем періоді браку. Будучи молодим організмом, група в цей час є найбільш гнучкою. У міру пізнавання чоловіком і дружиною один одного формується і їх спосіб справ-ляться з труднощами, і з часом змінювати цю модель стає все важче і важче. До деякої міри в цьому винне суспільство, пропонуюче моло-доженам традиційну модель взаємодії. Проте ми вже звертали увагу на приватний характер супруже-ства, який робить атмосферу групи залежнішої не від суспільства, а від особливостей особи і ответствен-ности партнерів. Подружжю, що має невеликий стаж спільного життя, дуже важко визначати баланс між своїми власними потребами і потребами партнера і спробувати забезпечити його. Це призводить до виникнення типових конфліктів, хоча в той же час є передумовою більшої гнучкості в їх разреше-нии.

 

Л. Козер