Розвиток особистості психологічному конфликте1

Ця робота В. С. Мерлина заклала основи теорії психологиче-ского конфлікту у вітчизняній науці. Незважаючи на деяку ідеологічну і "теоретичну" ортодоксальність, підхід автора до вивчення природи психологічного конфлікту не втрачає актуаль-ности і сьогодні. Визначення внутрішньоособового конфлікту, це В. С. Мерлиным, є сьогодні класичним, що знаходить отраже-ние у ряді робіт, виконаних сьогодні в Пермській психологічній школі.

 

Друкується по виданню: Мерлин В. С. Особа і суспільство. - Перм, 1990.

 

Психологічні конфлікти як форма розвитку особистості.

Пристосування особи до діяльності - стан динамічної нестійкої рівноваги. В процесі діяльності рівновага це постійно порушується. Якщо при цьому виникає стан більш менш тривалої дез-интеграции особи, що виражається в загостренні суще-ствовавших раніше або у виникненні нових противоре-чий між різними сторонами, властивостями, отноше-ниями і діями особи, то такий психологічний стан позначається як психологічний конфлікт. У психологічному конфлікті порушення пристосування особи до діяльності придбаває тривалий і гострий характер. Дезинтеграція особи завжди пов'язана з більшою або меншою дезинтеграцією нервової деятельно-сти, гостра форма якої виражається в реактивному пси-хогенном неврозі. Дезинтеграція особи проявляється в порушенні колишньої структури особи, змінюється зв'язок і співвідношення мотивів і стосунків особи.

Не всяке порушення пристосування особи до дея-тельности пов'язане з психологічним конфліктом. Як ми бачили вище, пристосування особи може бути відновлене шляхом цілого ряду пристосовних дій і процесів, наприклад зміною рівня домагань, перенесенням мотивів з мети на засоби. Психоло-гический конфлікт виникає лише за певних специфічних умов. Умови ці одночасно зовнішні і внутрішні.

Зовнішні умови конфлікту в основному зводяться до того, що задоволення яких-небудь глибоких і актив-ных мотивів і відношенні особи стає зовсім не-можливим або ставиться під загрозу. Зовнішні умови конфлікту в житті будь-якої людини в будь-якому суспільстві виникають з неминучою необхідністю. По-перше, вже через боротьбу з природою виникають неминучі труднощі і перешкоди для задоволення мотивів і стосунків особи. По-друге, задоволення одних мотивів з неминучістю породжує нові, ще неудов-летворенные мотиви. Це вічне зростання і розвиток неу-довлетворенных ще мотивів - необхідна умова об-щественного розвитку. І, нарешті, одним з найбільш важливих зовнішніх джерел конфліктів є те, що громадське життя з необхідністю вимагає подавле-ния або обмеження різних мотивів, іноді дуже глибоких і активних, наприклад, прагнення до сохране-нию життя. Тому, хоча зміст і характер внеш-них умов конфлікту дуже різні залежно від загальноісторичних і біографічних умов, їх возник-новение неминуче і необхідно.

Проте усі перераховані зовнішні умови, препят-ствующие задоволенню мотивів і стосунків лично-сти, недостатні для виникнення психологічного конфлікту. Навіть смертельна небезпека може не бути ис-точником психологічного конфлікту. Так само го-лод, хвороба, інвалідність далеко не завжди приводять до психологічного конфлікту. Останній виникає толь-ко тоді, коли ці зовнішні умови породжують опреде-ленные внутрішні умови. Тому В. Н. Мясищев справедливо розрізняє емоційний шок, возникаю-щий внаслідок чисто зовнішніх умов (наприклад при смертельній небезпеці) і невроз, результа-том психологічного конфлікту, що являється, і що виникає тільки за певних внутрішніх умов.

Внутрішні умови психологічного конфлікту зводяться до протиріччя між різними мотивами і стосунками особи, наприклад боргу і особистих инте-ресов, або до протиріччя між можливостями і прагненнями особи. Так, ситуація смертельної опас-ности на війні не викликає психологічного конфлікту ні тоді, коли мотив боргу панує над мотивом лич-ной безпеки, ні тоді, коли мотив боргу зовсім отсут-ствует. Психологічний конфлікт при смертельній опас-ности виникає лише в результаті боротьби цих двох моти-вов. Так само труднощі і перешкоди при удовлетво-рении мотивів викликають конфлікт лише у тому випадку, якщо ці труднощі породжують які-небудь нові проти-воположные мотиви. Громадські заборони також вызы-вают психологічний конфлікт тільки тоді, коли вони усвідомлюються як належні, справедливі, необхідні. При цьому, як вказує В. Н. Мясищев, переживання яв-ляются джерелом неврозу, який є патофізіологічним вираженням конфлікту, "..лише у тому випадку, якщо вони займають центральне або, по край-ней мірі, значне місце в системі стосунків лич-ности до дійсності".

Зрозуміло, що внутрішні умови психологічного конфлікту з'являються не спонтанно, а самі, у свою оче-редь, обумовлені зовнішньою ситуацією і історією особи. Зовнішні умови, що породжують психологічні конфлікти у людини, існують і у тварин. У них з необхідністю виникають такі умови, при яких стає неможливим задоволення їх інстинктів. Ці умови можуть бути створені навіть в психологічному експерименті. Наприклад, в експериментах з фрустрацією на шляху до їжі тварина отримує сильний электриче-ский розряд. У таких ситуаціях у тварин спостерігаються специфічні емоційні реакції - реакції фру-страции. Якщо така ситуація багаторазово повторюється і має тривалий характер, то у тварини виникає не-вротическое стан, що виражається в дезинтеграції пристосовної діяльності. Проте між такою дезинтеграцією у тварин і психологічними конфлик-тами у людини істотне принципове отли-чие. Тварина не в змозі усвідомити об'єктивну обу-словленность конфліктної ситуації, тому дезинтегра-ция діяльності у нього може бути здолана тільки у тому випадку, якщо змінюється об'єктивна ситуація, що порож-дающая її. До тих пір, поки сохра-няется та ж ситуація, конфлікт необратим. Між тим у людини психологічний конфлікт може бути здоланий навіть у тому випадку, коли об'єктивна ситуація остает-ся тій же. Усвідомлюючи об'єктивні причини і умови, по-родившие конфлікт, людина в змозі змінити своє відношення до них. Якщо ж цього не відбувається, то воз-никшая в конфлікті дезинтеграція особи зберігається і поглиблюється, відбувається велика або менша дефор-мация структури особи і

пристосування до деятель-ности здійснюється на нижчому рівні.

Інша відмінність психологічних конфліктів у чело-века полягає в тому, що вони породжуються широко узагальненими мотивами і стосунками, отсутствующи-ми у тварин. Тому дезинтеграція діяльності, в якій виражається психологічний конфлікт у челове-ка, також придбаває надзвичайно широкий і обобщен-ный характер і поширюється на самі різні сфери його життя.

Розвиток і вирішення конфлікту є гострою формою розвитку особистості. У психологічному конфлікті змінюються колишні і формуються нові стосунки особи; змінюється сама структура лич-ности. Більше того, психологічний конфлікт - необхо-димое умова розвитку самосвідомості. Ось чому ис-следование психологічних конфліктів набуває істотного значення для розуміння розвитку і струк-туры особи. Загальні закономірності формування особи в діяльності проявляються тут протягом порівняно короткого часу і в гострій формі.

Оскільки гострий психологічний конфлікт проявля-ется в психогенному реактивному неврозі, то клініка не-врозов стала одним з основних джерел психологиче-ских теорій особи. Саме на цій основі виросла одна з найпопулярніших в ідеалістичній психології теорій - теорія фрейдизму і неофрейдизма.

Основний клінічний факт, що послужив поштовхом для розвитку теорії Фрейда, полягає в тому, що моти-вы, якими сам хворий пояснює свої хворобливі переживання, не співпадають із справжніми мотивами, по-родившими захворювання. Про це свідчить те, що гіпнотичне навіювання, що знімало ці мотиви, проте виявлялося неефективним при лікуванні неврозу. Неефективною була і так звана раціональна психотерапія (Дюбуа), що намагалася здолати ці моти-вы шляхом логічного переконання. Виходячи з цих фактів, Фрейд припустив, що справжні мотиви, вызываю-щие невроз, несвідомі. Основне положення фрей-дистских і неофрейдистских теорій полягає в тому, що в результаті психологічного конфлікту поведінка визначається несвідомими мотивами. Що стосується змісту несвідомих мотивів, то для розуміння суті фрейдизму воно не має істотного значе-ния. У самого Фрейда спочатку це був статевий потяг, що розуміється в дуже широкому сенсі як удов-летворение, викликане роздратуванням слизових оболонок (лібідо). Потім він приєднав до цього інший бессозна-тельный мотив - потяг до смерті. Несуттєва для фрейдизму характеристика несвідомих мотивів як біологічних. Так, у Адлера (1928) як такого мо-тива виступає прагнення до могутності, у Фромма (1944) - прагнення затвердити свою індивідуальність, т. е. мо-тивы, властиві тільки людині. Істотно, проте, те, що несвідомі мотиви, що виникають в психологиче-ском конфлікті, є загальнолюдськими, природ-ными. Саме тому вони не можуть відбивати соціальних закономірностей розвитку особистості.

Інше основне положення фрейдизму і неофрей-дизма полягає в тому, що в психологічному конф-ликте мотив стає несвідомим тому, що по-давляется і витісняється зі свідомості іншими противо-действующими йому мотивами, пов'язаними з реальними або уявними моральними і соціальними заборонами. Мотив, що став несвідомим, шукає свого удовлет-ворения на обхідних шляхах, в таких проявах і симво-лических образах, які прямо і безпосередньо не суперечать цим соціальним і моральним запре-там. Ці прояви і дії і є не-вротические прояви.

У новітніх неофрейдистских теоріях істотне значення в розвитку особистості надається не стільки самим мотивам, скільки несвідомим формам реагування на незадоволення мотиву. Незадоволення або по-давление мотиву викликає різні форми агресивних реакцій проти реального або уявного "виновни-ка" незадоволення. Спрямованість цих агресивних реакцій на різних "винуватців" створює нібито уста-новки і стосунки особи (Розенцвейг, 1944). Наобо-рот, відновлення особи після неврозу досягається тоді, коли хворому вдається усвідомити вытес-ненных зі свідомості мотивах і знайти таке свідоме їх задоволення, яке не суперечить соціальним заборонам і нормам. Таким чином, з цієї точки зору основний шлях розвитку особистості в психологічному кон-фликте - це акт самосвідомості, очищаючий подавлен-ный мотив (катарзис).

Інший загальний стан динамічної психології полягає в тому, що та або інша міра неудовлетворе-ния природних мотивів дитини неминуча і потрібна з перших років його життя, т. до. ці мотиви вступають в проти-воречие з соціальними і моральними нормами, з пра-вилами поведінки і взагалі з об'єктивними умовами життя в будь-якому суспільстві.

За винятком потреби в повітрі, міркує, на-пример, Саймондс (1946), усі інші потреби ни-когда не задовольняються повністю в кожен момент життя. Таким чином, дитина приречена на конфлікт. Усі наступні психологічні конфлікти в житті возни-кают на грунті дитячих конфліктів, тих безповоротних изме-нений особи, які сталися в ранньому віці. З цих положень фрейдистських і неофрейдистских концеп-ций витікають їх основні вади і основні проблеми дослідження психологічних конфліктів, дозвіл яких потрібний для подолання цих вад.

Протиріччя, що породжують конфлікт з точки зре-ния фрейдизму, створюються вічними неминучими проти-воречиями між природними потягами людини і вимогами будь-якого суспільства. Конкретні объектив-ные причини незадоволення в ранньому дитинстві, з точки зору одних авторів, визначаються індивідуальними біографічними умовами. Також вважають, що при-чина конфлікту з природою людини корениться в загальних умовах життя сучасного суспільства (До. Хорни, 1937) або в специфічних нормах і традиціях виховання в ранньому дитинстві, характерних для цієї культури. Авто-ры при будь-якому з цих пояснень не бачать тих справжніх причин психологічних конфліктів, які обуслов-лены соціально-економічною структурою суспільства. Особи, що з цієї точки зору проявляються в психологічному конфлікті відношення, не відбивають историче-ских громадських стосунків і соціально-класову структуру суспільства.

Повне подолання ідеалістичних і реакційних фрейдистських теорій особи можливе тільки на їх соб-ственной території дослідження. Необхідно в конк-ретном клінічному дослідженні психологічних кон-фликтов знайти правильне, матеріалістичне їх объяс-нение. При цьому один з найважливіших шляхів обгрунтування те-ории конфліктів - нові психотерапевтичні шляхи вос-становления особи. Щоб здолати антиісторизм фрейдистських концепцій, потрібно досліджувати такі психо-логические конфлікти і психогенні неврози, возникаю-щие на їх основі, які типові для нашого суспільства і відсутні в клінічному матеріалі фрейдистів. Такими є конфлікти, що виникають на основі отрицатель-ной громадської оцінки або недооцінки трудовий деяте-льности людини. Їх специфічність для радянського обще-ства пояснюється тим особливим місцем, яке займає отно-шение до праці в особі радянської людини. Як возни-кают і протікають ці конфлікти?

Виникнення психологічних конфліктів на основі історично обумовлених і специфічних для цього суспільства мотивів і стосунків особи, одна-ко, зовсім не виключає існування інших конфлик-тов на основі загальнолюдських мотивів, наприклад вы-званных смертю близької людини. Серед цих общече-ловеческих мотивів класична теорія Фрейда надає універсальне значення статевому потягу. Вада фрей-дизма полягає не лише в антиісторичності понима-ния особи, але і в потворно-односторонньому розумінні ролі загальнолюдських мотивів в психологічних конф-ликтах. Для подолання Цієї вади істотне зна-чение має дослідження любовних конфліктів, в кото-рых статевий потяг грає активну дієву роль. Правда, поняття лібідо у Фрейда значно ширше, ніж звичайне розуміння статевого потягу. Проте очевид-но, що статевий потяг є однією з форм фрейдівського лібідо. Яка ж справжня роль полово-го потягу в любовних конфліктах? У якому зв'язку воно знаходиться з іншими мотивами і стосунками особи в психологічному конфлікті?

З фрейдистської точки зору, рушійною силою разви-тия особи в конфлікті є несвідомі мо-тивы. Тому не можна судити про справжні мотиви конф-ликта за усвідомленими мотивами і стосунками особи.

Свідомі узагальнені мотиви і стосунки особи грають роль лише маски, реабілітовуючої людину у своїх власних очах і в очах суспільства. Це твердження суперечить усій теорії і практиці нашого виховання, основне завдання якого - виховання свідомості. Щоб здолати це, необхідно з'ясувати, яка под-линная роль і походження несвідомих мотивів в психологічному конфлікті. Чи дійсно единст-венный шлях вирішення протиріччя між мотивами полягає в тому, що найбільш дієвий мотив вытес-няется зі свідомості, стає несвідомим?

З фрейдистської точки зору, розвиток особистості пре-допределяется психологічними конфліктами раннього дитинства. Таке представлення не в змозі розкрити справжню соціальну історію особи, роль школи, колективу, праці у формуванні особи. При такому представленні не можна зрозуміти і пояснити тих очевидних зрушень і корінних змін особи, які ми на-блюдаем упродовж усього життя людини. Щоб пре-одолеть це, по-перше, необхідно досліджувати такі психологічні конфлікти дорослих, у виникненні яких найбільш очевидну роль грає яка-небудь мас-совая зовнішня ситуація і тому індивідуальні со-бытия раннього дитинства не мають істотного значення. Такі, наприклад, конфлікти інвалідності. По-друге, необхідно відібрати такі випадки, коли в анамнезі от-сутствуют вказівки на невропатичні і психопатиче-ские відхилення в поведінці в дитинстві, які можна було б зв'язати з конфліктними переживаннями.

З фрейдистської точки зору, відновлення лично-сти після психологічного конфлікту досягається шляхом акту самопізнання, усвідомлення пригнічених потягів і джерел цього пригнічення. Таким чином, абсолютно ігнорується роль активної колективної діяльності у формуванні особи - одного з основних принци-пов комуністичного виховання. Щоб здолати це, необхідно досліджувати, яку роль у вирішенні психологічного конфлікту і у відновленні особи після психогенного неврозу грає психотерапія, опираю-щаяся на активну діяльність самого хворого (актоте-рапия) і на залучення його до колективної діяльності.

Такі основні проблеми дослідження психологи-ческих конфліктів.

 

 

Л. А. Петрівська