Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 35 страница




МАРКОВИЧ ЯКІВ МИХАЙЛОВИЧ [16(27).10.1776 - 1804] - український історик, брат О. Маркевича. Н. у Пирятинському повіті на Потавщині. Навчався в Московському університетському пансіоні. Автор праці “Записки про Малоросію, її жителів та виробництва”, (ч. І, 1798), де висвітлюється історія України з найдавніших часів до пол. 11 ст., а також наводяться цікаві дані про культуру і побут українського народу.

МАРКОВИЧІ - український козацько-старшинський рід єврейського походження. Марко Аврамович (р. н. невід, - п. 1712) - власник маетностей у Прилуках і Пирятині, батько А. Скоропадської - дружини гетьмана П. Скоропадського. Сини Марка М.: Андрій М. (бл. 1674 -47) - генеральний підскарбій (див. А. Маркович)-, Іван М. (р. н. невід. - п. 1724) - прилуцький сотник (1709-19) і полковий суддя (1719-29); Федір М. (р. н. невід. - п. 1737 або 1738) - сотник прилуцький (1719-24), бунчуковий товариш. До чернігівської лінії М., яка походить від сина Андрія М. - Якова М. (див Я. Маркевича), належать брати Я. Маркович і О. Маркович; з роменської лінії М., родоначальником якої став другий син Андрія М. - Семен М., походять О. Маркович і Д. Маркович. Федір М. був засновником прилуцької лінії М., які з 19 ст. називалися Маркевичами, і до якої належали М. Маркевич (1804 - 1860) - український історик, етнограф і поет та Олексій Маркевич (1847 - 1903) - український історик і громадський діяч.

МАРМАРОЩИНА (Мараморщина) - історико-географічний край у басейні р. Тиси. Назва походить від назви р. Мара. Загальна площа -10,Зтис.кв.км. Північна частина М. (бл.0,7тис. км.кв.)-українська етнічна територія, яка становить східну частину українського Закарпаття. В 1910 на М. українці становили 45% населення, румуни - 24%, євреї - 16%. Назва М. вперше зустрічається в документах з 1199. До кін. 13 ст. М. була майже не заселена. З 14 ст. територію М. колонізували українці з Галичини та румуни з Семигороду (Трансільванії). З 1385 М. становила адміністративний округ - жупу (комітат) у складі Угорського королівства. В 1526 М. відійшла до Семигороду, а з 1733 перебувала у складі Австрійської імперії. З розпадом Австро-Угорщини (1918) північну частину М. у 1919 приєднала Чехо-Словаччина, а південну - Румунія. Задан, перепису 1930 на М. проживало 29 тис. чол, у т.ч. 17 тис. українців (65,4%), 6 тис, євреїв (32,1%) і 3 тис. (11%) предстаників ін.національностей. Українське національне життя в Пд. М. (у складі Румуни) в 1920-30-х рр. було пов'язане з українськими осередками у Чернівцях. Працесам румунізації у М. протидіяла Українська Греко-Католицька Церква, яка нараховувала 11 парафій. У березні 1939 українське населення М. допомагало втікачам з Карпатської України. Після 1945 Пд. М. увійшла до складу Румунії і становить Сигітський і Вишевський райони Марамурешського повіту. Українське населення у М. живе переважно в селах, а також умістахКимпулунг, Сігету-Мармацієй, Бая Спріє, Бая Маре та ін. Сьогодні існують деякі можливості для розвитку українського культурного життя на М.

МАРС (“Майстерня революційного слова”) -літературне об'єднання в Києві, яке існувало в 1926-29. Виникло з колишньої “Ланки”. До складу МАРСу входили молоді талановиті письменники різних літературних напрямів, зокрема, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, Я. Качура, Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний, Т. Осьмачка, Я. Савченко та ін. Члени М. намагалися відстоювати незалежність літературної творчості від ідеологічних концепцій комуністичної партії у літературі. В 1929 МАРС було ліквідовано. Більшість членів об'єднання згодом заарештовано і розстріляно (Г. Косинку, В. П'ідмогильного, Є. Плужника, Я. Савченка), Б. Антоненко-Давидович відбув 20-річне ув'язнення.

МАРТИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР (15.7.1899 -10.12.1960) - український політичний діяч, журналіст і публіцист. Н. у Львові. Здобув гімназійну освіту, В 1918 М. вступив добровольцем до Корпусу СС у Києві (див. Січові Стільці), згодом працював секретарем губерніального комісара Холмщини, Посяння і Підляшшя С. Скоропис-Йолтуховського. Під час українсько-польської війни 1918-19 - старшина Холмсько-Городельського коша ім. С. Петлюри. Деякий час утримувався в польських таборах для інтернованих. В 1920-23 вивчав право на юридичному ф-ті Львівського ун-ту, 1923-26 - економіку у Високій Торговельній школі в Празі, 1927-29 -політичні науки і журналістику в Берліні та 1934-36 -філософію у Сорбонському ун-ті в Парижі. В 1926-27 - заступник голови ЦЕСУС-у. М. був одним з керівників Україськоі Військової Організації та співзасновником ОУН, редактором провідних українських націоналістичних видань -“Національна Думка” (1926-27), “Сурма” (1927-33), “Розбудова Нації” (1928-34) і “Українське Слово” в Празі, В 1929-41 працював в секретаріаті ПУН, відділі преси і пропаганди. М. був в'язнем більшовицьких (Лук'янівка, 1919), польських (Каліш і Щеп'юрно, 1919), а пізніше і німецьких (Брец, 1944) тюрем і концтаборів, Після розколу в ОУН (лютий 1940) належав до ОУН (М), в 1941-42 крайовий провідник ОУН (М).

У 1941-44 очолював Союз Українських Журналістів. У післявоєнний час жив у Німеччині, з 1949 - у Вінніпезі (Канада), де був редактором “Нового Шляху”. Помер у Вінніпезі. Автор праць “За зуби і пазурі нації” (1937), “Українське підпілля: Від УВО до ОУН. Спогади і матеріали.” (1949), “Ідеологія організованого і т. з. волевого націоналізму” (1954) та ін.

МАРТИНЕЦЬ МИХАЙЛО (1859 - 8.6.1919) -український господарський і державний діяч. Н. на Бойківщині. За фахом - інженер лісництва. Закінчив Віденський ун-тет. Деякий час працював у Самборі (тепер Львівська обл.). В 1900-14 -начальник міністерського відділу регулювання гірських потоків у Галичині. В 1916-18 - начальник Львівської відділу відбудови краю. Належав до Української Національно-Демократичної Партії. У січні 1919 призначений державним секретарем земельних справ ЗУНР в уряді С. Голубовича. Був співавтором закону про земельну реформу (виданий 14.4.1919). В липні 1919 під час відступу частин Галицької Армії з Галичини М. був захоплений у польський полон. Розстріляний разом з В. Ріпецьким поблизу Надвірної (тепер Івано-Франківська обл.).

МАРТИНОВИЧ ІСИДОР (1837-15.10. 1898) -український освітній діяч на Буковині, історик. Середню освіту отримав в Бучачі, богословську - в Чернівцях. В 1863-65 - перший викладач української мови Вищої реальної школи в Чернівцях, пізніше - пароху с. Оршівцях. У 1862-94 -шкільний інспектор Кіцманського повіту. У своїх історичних нарисах (“Історичне свідчення про найстарших володарів та мешканців Буковини й Молдавії”, 1870, нім.мовою 1887; “Деякі історичні відомості про село Шипинці”, 1874) на підставі літописних даних і грамот доводив автохтонність українського населення Північної Буковини.

Я. Ісаєвич (Львів).

МАРТОС БОРИС (1.6.1879 - 19.9.1977) -відомий український громадсько-політичний і державний діяч, педагог, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (з 1946). Н. у с. Городище Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Походив зі старого козацького роду.

Ще під час навчання в Харківському ун-ті став активним учасником українського національно-демократичного руху, тричі заарештовувася і відбував покарання. Належав до Революційної Української Партії, а згодом до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. Після закінчення ун-ту в 1908 М. було заборонено займатись викладацькою роботою, тому в 1910-14 працював у кооперативних організаціях на Волині, Полтавщині і Кубані. З березня 1917 - член Української Центральної Ради і Малої Ради. В червні 1917 обраний до складу Центрального Комітету Селянської Спілки. В червні-серпні 1917 - генеральний секретар земельних справ першого українського уряду (див. Генеральний Секретаріат УЦР-УНР). В період Гетьманату відійшов від політичного життя, займався проблемами кооперативного руху. Деякий час очолював виконавчий орган Центрального Українського Кооперативного Комітету, був членом Ради директорів Дніпросоюзу, викладав у Києвському Комерційному ін-ті. В грудні 1918 М. був призначений міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського, а з 9.4. до 27.8.1919 - голова Ради Народних Міністрів УНР. У 1920 М. емігрував до Німеччини, а згодом - до Чехо-Словаччини. Був одним з організаторів і професором (з 1924) Української Господарської Академії у Подебрадах, в 1936-38 - директор Українського Технічного і Господарського Інституту. Після Другої світової війни 1939-45 переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української Вищої Школи Економіки (1945-49). Працював в Інституті вивчення СРСР; президент (1954-56), віце-президент (1956-57) і секретар (1957-58) його вченої ради. З 1958 жив у США, де і помер. Автор праць “Теорія кооперації” (1924), “Гроші української держави” (1972) та ін.

МАРТОС ІВАН ПЕТРОВИЧ [1754 -5(17).4.1835] - видатний український і російський скульптор. Н. у м. Ічні (тепер Чернігівська обл.) в козацькій родині. В 1764-73 навчався у Петербурзькій AM у Л. Роллана і Н. Жілле. У 1774-79 М., будучи пенсіонером AM в Римі, вивчав і копіював твори античної скульптури. Після повернення в Петербург став одним з найбільших представників класицизму. З 1794 -професор, з 1814- ректор AM. Автор численних монументально-декоративних творів в Україні та Росії, зокрема, надгробків - К. Розумовського в Батурині (1803-05), П. Рум'янцева в Києві (1797-1805), Павла І у Павловську (1807); пам'ятників - К. Мініну і Д. Пожарському в Москві (1804-18), А. Решельє в Одесі (1823-28), М. Ломоносову в Архангельську (1826-29), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829-35) та ін.

МАРТОС ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ [1790 -13(25).8.1842] -український історик. Син І.П.Мартоса. Н. у Петербурзі. У 1806 закінчив Петербурзький інженерний корпус, працював військовим інженером у Києві. Учасник російсько-турецької війни 1806-12 та російсько-французької війни 1812. У 1821-42 перебував на високих державних посадах. Автор 3-томної (за ін. дан., 5-томної) “Історії запорізьких козаків”, рукопис якої втрачено. Надруковано лише два розділи третього тому - про Берестецьку битву 1651 і про шлюб та смерть Т. Хмельницького. (“Северный архив”, 1822, N13-14, 1823, N6). Мемуари М., доведені до 1812, були опубліковані в “Русском архиве” (1893, № 7-8).

МАРУСЯК ДМИТРО (рр. н. і см. невід.) -ватажок загону опришків. Н. у с. Космач (тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). На поч. 19 ст. організував опришківський загін, який діяв у Галичині і на Закарпатті. Загін М. нападав на панські маєтки, громив їх, а панське майно роздавав селянам. У 1814 австрійський уряд за затримання М. встановив велику грошову винагороду. Подальша його доля невідома. Про М. складено багато народних пісень і переказів. На їх основі І. Франка написав драму “Кам'яна душа”, а Г. Хоткевич - повість.

МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ (16.9.1947 - 7.10.1984) -відомий український правозахисник, літературознавець і перекладач. Н. у Києві. Навчався на філологічному ф-ті Київського ун-ту, одночасно вивчав тюркські мови в Бакинському унті. З 1970 - співробітник газети “Літературна Україна”, за сумісництвом викладав українську мову і літературу в середній школі у Києві. Протягом 1971-72 опублікував ряд перекладів з азербайджанської творів С. Ахундова, Дж. Мамедкулі-Заде. В період 1968-73 були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки про М. Зерова (“Русское наследие неоклассика”), публіцистичні статті “Київський діалог”, “Страшний якийсь тягар” та ін. Друкувався у молодіжних виданнях Азербайджану і Туркменістану. 25.6.1973 заарештований співробітниками КГБ. За вироком Київського обласного суду від 27.12.1973 відповідно до ст.62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР. “Наклепницькі вигадки, які ганьблять радянський суспільний лад..., за поширення документів націоналістичного змісту, в яких зводиться злісний наклеп на радянську дійсність, національну політику КПРС...”. Засуджений до 6 років позбалення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання. Відбував покарання у пермському таборі для політв'язнів Є 35. В таборах познайомився з українськими правозахисниками - І. Світличним, С. Глузманом та ін. В ув'язненні написав ряд публіцистичних нарисів, в яких висвітлював умови існування в'язнів у радянських таборах, трагічні події 1940-50-х рр. у Західній Україні. Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привеладо інвалідності, М. відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Довго не міг знайти роботу, згодом працював сторожем. Займався перкладами з англійської, писав публіцистичні статті - “Там, у Київських печерах”, “ГУЛАГ”. Активно займався правозахисною діяльністю, розсилав листи-протести з засудженням існуючої тоталітарної системи. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР “Про посилення вивчення російської мови у школах України”, яку назвав “найсвіжішим Валуєвським указом” (див. Валу євський указ 1863). 21.10.1983 вже важко хворого М. заарештовують вдруге і засуджують до 10 рокіб таборів особливого режиму і 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де незабаром відмовили нирки. Помер у тюремній лікарні в Ленінграді. Похований у с. Гатному (Києво-Св'ятошинського р-ну Київської обл.). У Гамбурзі вийшла в перекладі німецькою моврю книга про життя і творчість М. - “Я не маю ні дому, ні вулиці”.

Н. Теплоухова (Київ)

МАРШАЛ ДЖОЗЕФ (рр. н. і см. невід.) -англійський мандрівник. У 1770 подорожував по Україні за маршрутом Стародуб-Чернігів-Київ-Очаків. Автор записок “Подорожі по Голландії, Фландрії, Німеччині, Данії, Швеції, Лапландії, Росії, Україні і Польщі” (тт. 1-3; 1772, 1773,1792, нім. перекл. опубл. у Гданську в 1773, 1778). В цьому творі описав природні багатства України, підкреслив високий рівень культури землеробства українських селян “вищої, ніж бачив будь-де після свого від'їзду з Фландрії”, багато уваги приділив можливостям збільшення імпорту до Англії з України конопель і льону.

Я. Ісаєвич (Львів).

МАРШАЛОК - одна з найвищих державних посад, що існувала в Польщі і Великому князівстві Литовському з 14 ст. Великий М. коронний (в Литві - земський) та його заступник М. придвірний, керували офіційними церемоніями при королівському чи великокнязівському дворі, виконували певні судові функції тощо. Символом влади М. була палиця. В пізніший час М. називався голова сейму, сеймику, трибуналу тощо. В Україні у кін. 18-19 ст. М. (або маршалом) інколи називали місцевого (губернського чи повітового) предводителя дворянства.

МАСАРИК ТОМАС ГАРІГ (7.3.1850 -14.9.1937) - чеський учений-філософ, політичний і державний діяч, перший президент Чехо-Словаччини (1918-35). Н. ус. Годонін (Моравія) в словацько-німецькій родині. У 1786 закінчив Віденський ун-т. Після розподілу Кардового унту в Празі на німецький і чеський ун-ти (1882) -професор філософії у чеському ун-ті, У 1890 приєднався до “молодочеської” партії, а в 1900 заснував Чеську Народну Партію (т. зв. Партію Реалістів). У своїй політичній діяльності М. пройшов довгу еволюцію від космополіта до національне свідомого лідера. Як депутат австрійського парламенту взяв участь у дебатах навколо польсько-українських стосунків у Галичині й у великій промові (25.5.1908) виступив на захист українських прав. Під час Першої світової війни 1914-18 зайняв антиавстрійську позицію і пов'язував надії та розв'язання чеської проблеми з перемогою Антанти. В 1915 організував Чеський комітет у Парижі, пропонував розв'язати національне питання у Центрально-Східній Європі шляхом надання самостійності народам Австро-Угорської імперії й автономії народам Ростиської імперії. Відстоював ідею єдності чесько-словацької нації. Під час свого перебування в Росії й Україні (1917-18) організував легіон з чехо-словацьких військовополонених. Уклав угоду з урядом Української Народної Республіки про екстериторіальний статус легіону. Після укладення Берестейського миру 1918 анулював цю угоду (легіон зберігав нейтралітет під час радянсько-української війни і виїхав з України на Далекий Схід). М., незважаючи на свої русофільські тенденції, проявляв симпатії до українського національного руху. Був знайомий з І. Франком. Під час перебування в США (травень-листопад 1918) організував спілку емігрантів, які представляли народи Австро-Угорщини. У його склад увійшли М. Січинський, Л. Цегельський - від українців та Г. Таткович від угро-русинів Закарпаття. На основі угоди з Угоро-русинською радою в США Закарпаття було включене у склад Чехо-Словацької республіки у 1919. Ставши президентом Чехо-Словаччини, підтримував діяльність українських еміграційних груп у Празі та ін. містах, допоміг викрити і забезпечив фінансовою підтримкою Український Вільний Університет (1921). Вищий Педагогічний Інститут ім. Драгоманова (1923, обидва -у Празі) та Українську Господарську Академію у Подебрадах (1922). Заслугою М. було створення у міжвоєнній Чехо-Словаччині стабільного і функціонуючого демократичного ладу. Користувався значною популярністю серед українців.

Я. Грицак (Львів).

МАСУДІ (аль Масуді Абу-ль-Хасан Алі Ібн аль Хусейн; н. в кін. 9 ст.- п. бл. 956 або 967) -арабський історик і мандрівник. Н. у Багдаді. В 915-945 відвідав Персію, Аравію, Сирію, Пн. Африку (до Занзібару), Азербайджан, Вірменію і Середню Азію; плавав по Індійському океану до Цейлону і Мадагаскару. Жив у Сирії і Єгипті. Помер у Фустаті (Старий Каїр). Під час своїх подорожей зібрав численні матеріали з історії, географії, етнографії і культури багатьох народів. Автор бл. 20 праць (майже всі втрачені) з різноманітних галузей знань (історії, філософії, права, мусульманського богослов'я). Збереглися тільки твори “Промивальні золота і копальні самоцвітів” (943), “Книга повідомлень і розсудів” (956) та деякі фрагменти ін. творів. У них є відомості про слов'ян, їх побут і релігію. Повідомляється про політичне об'єднання валінана (волиняни) на чолі з Маджаком та про похід на Кавказ київського князя Ігоря (після 913).

МАТВЄЄВ АРТАМОН СЕРГІЙОВИЧ (1625 -25.5.1682) - московський державний і військовий діяч, дипломат, боярин (з 1674). У травні 1653 разом з І. Фоміним вів переговори з українським урядом, згодом - у склад) московського посольства брав участь у Переяславській раді 1654. В 1655 М. командував стрільцями, які спільно з українською армією здійснили похід під Кам'янець-Подільський і Львів. У березні 1669 М. разом Г. Ромодановським і Богдановим був присутній при обранні гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного та укладенні Глухівських статей 1669. 3 1669 очолював Малоросійський наказ, з 1671 керував і Посольським наказом. Відігравав головну роль у формуванні московської політики щодо Гетьманщини.

МАТЕЮК АНАТОЛІЙ (р. н. невід. - п. листопад 1919) - український політичний діяч, священик. Н. на Підляшші (тепер Польща). В 1917 став організатором Всенародного з'їзду українців з Холмщини і Підляшшя у Києві. М. деякий час очолював Холмський виконавчий комітет, був одним з його представників в Українській Центральній Раді. У 1918-19- військовий священик (капелан) Другої сердюцької дивізії Армії УНР, протопресвітер, У листопаді 1919 у Жмеренці (тепер Вінницька обл..) хворого на тиф М. захопили в полон денікінці і розстріляли.

МАТЛА ЗИНОВІЙ (псевд. Святослав Вовк, Дніпровий; 26,11.1910 - 23.9.1993) - відомий діяч Організації Українських Націоналістів, активний учасник національно-визвольного руху в Західній Україні. Н. у с. Містки (тепер Пустомитівського р-ну Львівської обл.). Навчався на математичному ф-ті Львівського ун-ту. В 1933-34 - надобласний провідник Львівської, Бережанської, Тернопільської, Перемишлянської областей ОУН. У 1934 заарештований польською поліцією і звинувачений як співучасник вбивства поліцейського агента Яцини у м. Жовкві (тепер Львівська обл.). 28.11.1934 рішенням негайного суду засуджений разом з безпосереднім виконавцем замаху Г. Куликівцем до смертної кари. В лютому 1935 цей вирок було замінено на довічне ув'язнення. З поч. Другої світової війни 1939-45 і розвалом польської держави звільнений з тюрми. Влітку 1941 М. очолив Південну Похідну групу ОУН (Б), у 1941-42 - Крайовий Провідник ОУН на Південно-Східних Українських Землях. У 1942-43 входив до складу Проводу ОУН (Б), у травні 1943 обраний членом Бюро Проводу ОУН. У 1943 був заарештований гестапо і ув'язнений у німецькому концентраційному таборі. З 1945 - член Проводу Закордонних Частин ОУН. Жив у Німеччині, а з 1952 - у Франції, потім - у Філадельфії (США). В грудні 1953 М. разом з С. Бандерою і Л. Ребетом створили Колегію Уповноважених, яка повинна була реорганізувати ОУН і накреслити завдання організації в нових умовах. У лютому 1954 внаслідок наростання протиріч у 34 ОУН Л. Ребет і М. створили організацію, яка отримала назву -Організація Українських Націоналістів за кордоном (ОУН з; т. зв. двійкарі). В 1971-81 головний редактор часопису “Америка”. Помер у Філадельфії. М. - автор спогадів “Південна похідна група” (1952).

МАТУШЕВСЬКИЙ ФЕДІР (21.6.1869 -21.10.1919)- відомий український громадсько- політичний діяч, дипломат, публіцист. Н. у м. Сміла Черкаського повіту Київської губ. Закінчив духовну семінарію. Навчаючись на юридичному ф-ті Дерптського (Тартуського) ун-ту, організував українську студентську громаду. Незабаром був обраний головою українського клубу “Родина”. Підтримував тісні стосунки з М. Лисенком, І. Франком, М. Грушевським, М. Коцюбинським, Лесею Українкою. Після закінчення (1904) у-ту повернувся в Київ, займався літературною і видавничою діяльністю. В 1906 М. був редактором першої української щоденної газети “Громадська Думка” у Наддніпрянській Україні, згодом - “Ради”. За свою діяльність заарештований і деякий час ув'язнений у Лук'янівській тюрмі. М. був одним з активних членів Товариства Українських Поступовців, Української Радикально-Демократичної Партії, а з 1917 - Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917 став членом Української Центральної Ради від УРДП. З листопада 1917 входив до скаладу Крайового комітету для охорони революції в Україні. В січні 1919 призначений послом України в Греції. Помер у жовтні 1919 в Афінах. Автор ряду літературознавчих праць: “Жертвы переходной эпохи” (про А. Свидницького), “В. Антонович у світлі автобіографії та даних історичних нарисів”, про Т. Шевченка, спогадів “З щоденника українського посла”.

МАТЧАК МИХАЙЛО (28.2.1895 - 19.11 1958) -український військовий і громадсько-політичний діяч, видавець. Н. ус. Воля Якубова Дрогобицького повіту (тепер Львівська обл.). Закінчив Дрогобицьку гімназію. Учасник Першої світової війни 1914-18. З 1914 - підхорунжий Легіону Українських Січових Стрільців, командир чети в сотні Д. Вітовського. В 1914-15 М. брав участь в боях на Маківці, за Галич, над р. Стрипою. У вересні 1916 під час боїв на Лисоні потрапив у російський полон. Після звільнення з полону на поч. 1918 М. повернувся у Київ і став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. Входив до складу Старшинської Ради (Є. Коновалець, А. Мельник, Р. Дашкевич, Р. Сушко, І. Андрух, В. Кучабський, Я. Чиж), був ад'ютантом Є. Коновальця. В 1920 М. став одним з засновників Української Військової Організації у Галичині, в 1920-23 - член її керівного органу Начальної Команди УВО. Очолив Український бойовий комітет, що займався збором коштів для потреб УВО. В 1920-х рр. вчився на юридичному ф-ті Львівського (таємного) Українського Університету. В 1923-26 редагував разом з Д. Палієвим орган УВО “Новий Час” (з 1925 - безпартійна газета), в 1923-24 постійно друкувався в суспільно-політичному часописі “Заграва”. З серед. 1920-х рр. був провідним діячем Української Соціалістично-Радикальної Партії, член секретаріату партії. В 1030-х рр. депутат польського сейму від УСРП. У 1923-39 очолював видавництво “Ізмарагд” у Львові. Під час гітлерівської окупації Польші жив у Кракові, був членом управи “Спілки Українських видавництв”. У 1944 емігрував в Австрію. В лютому 1947 М. був схоплений радянськими спецслужбами у Відні, вивезений до СРСР і засуджений до 25-річного ув'язнення у таборах. Після звільнення з сибірських концтаборів М. заборонили повернутись в Україну. Помер у Потьмі (Мордовія).

МАТЮШЕНКО БОРИС (1883 - 25.3.1944) -український громадський і політичний діяч, дійсний член НТШ (з 1931). Н. у Києві. Закінчив Київський ун-т. Лікар за фахом. Був активним діячем Революційної Української Партії (з 1903), з грудня 1905 - в Українській Соціал-Демократичній Робітничій Партії. З серед. 1917 очолював Головну медично-санітарну управу при Генеральному Секретаріаті УЦР-УНР. У 1917-18 організував медично-санітарну службу в Україні. В період Гетьманату - директор департаменту здоров'я. У 1919 входив до складу української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-20. Протягом 1919-21 - голова Закордонного бюро Українського Червоного Хреста. З 1922 жив у Празі, був професором кафедри гігієни Українського Вільного Університету та Української Господарської Академії в Подебрадах. Належав до провідних діячів “Закордонної делігації УСДРП”. Виступив засновником Спілки Українських Лікарів у Чехо-Словаччині (в 1922-35 - її голова). В 1923-25 редагував журнал “Український Медичний Вістник”, був співредактором “Латинсько-українського медичного словника” (1926).

МАТЮШЕНКО ПАНАС (Опанас) МИКОЛАЙОВИЧ -[2(14).5.1879 - 20.10.(2.11). 1907] - один з керівників повстання на броненосці “Потьомкін” у червні 1905. Н. у с. Дергачах (тепер Харківська обл.). Працював робітником у паровозному депо в Харкові, пізніше - в Одеському порту. З 1900 служив на кораблях Чорноморського Флоту в чині унтер-офіцера. В червні 1905 під час заворушень матросів з приводу недоброякісної їжі закликав команду броненосця до збройного повстання. З 14.6. до 25.6. очолював судову комісію. Після придушення повстання емігрував у Швецію. З 1906 жив у Румунії, згодом - в Америці. В 1907 переїхав у Париж, де зблизився з анархо-синдикалістами. В червні 1907 нелегально повернувся в Україну. 3(16).7.1907 заарештований в Миколаєві. За вироком воєнно-морського суду був страчений (повішений) у Севастополі.

МАХМУД ІІ (20.7.1784 -1.7.1839)-турецький султан (1808-39). Вступив на престол 28.7.1808 внаслідок державного перевороту, здійсненого Мустафою-пашою Байрактаром. Проводячи політику централізації держави, провів ряд реформ. У 1826 видав наказ про формування регулярної армії і розпустив яничарський корпус. У 1834 ліквідував воєнно-ленну систему, запровадив новий адміністративний устрій країни. В 1836-38 створив за європейським зразком міністерства внутрішніх і закордонних справ, міністерство фінансів. За М. II значно посилилась національно-визвольна боротьба балканських народів, яка привела до здобуття незалежності Грецією (1830) та автономії Сербією, Молдавією і Валахією. За правління М. II Османська Імперія зазнала поразки в збройній боротьбі з єгипетським пашою Мухамедом Алі. Під час російсько-турецької війни 1828-29 частина козаків Задунайської Січі на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким перейшла на бік російських військ, що привело до ліквідації задунайського козацького війська.

МАХНО НЕСТОР ІВАНОВИЧ [14(26). 10.1888; за ін. дан., 17(29). 1889; - 25.7. 1934; за ін. дан., 6.7.1934]- український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні. Н. у с. Гуляй-Полі Катеринославської губ. (тепер Запорізька обл.). Деякий час навчався у гуляй-пільській початковій школі. В 1906 став членом анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”, що діяла на Катеринославщині. В 1906-08 М. за участь в експропріаційних акціях кілька разів заарештовувався поліцією. В березні 1910 Одеський військово-окружний суд засудив М. до смертної кари, яка незабаром була замінена довічною каторгою. У 1911-17 М. був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції 1917 у Росії М. у березні 1917 М. повернувся на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним з ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена М. місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. В кін. 1917- поч. 1918 М. сформував “селянські вільні батальйони”, які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського ф-тів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ ген. О. Каледіна. Наступ в березні 1918 німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918) примусив М. виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві. Влітку 1918 М. знову повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П. Скоропадського. В серед. грудня 1918 М. уклав угоду з керівництвом Дерикторії УНР, яка виявилася недовготривалою. В грудні 1918 загони М. перейшли на сторону більшовиків і захопили разом з червоноармійцями Катеринослав. Проте вже 31.12.1918 частини Армії УНР під командуванням Самокиша звільнили місто. З поч. січня 1919 М. розпочав боротьбу проти денікінців, військ Дерикторії та Антанти. Очолював бригаду у Першій Задніпровській дивізії (ком. П. Дибенко), до складу якої входила частина от М. Григор'їва. Ідейне обгрунтування махновського руху в 1918-20 здійснювала українська анархістська організація “Набат” (створена в 1918), що висунула лозунг проведення “третьої соціальної революції”. М., перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої форми влади (ідея “вільних рад” та “безвладної держави”), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. М. в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати “третьою силою” проряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити “політику воєнного комунізму”, проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У червні 1919 М. об'єднавшись з армією М. Григор'їва відкрито виступив проти радянської влади. На поч. вересня 1919 М. завершив переформування своїх загононів, які було перейменовано в “Революційну повстанську армію України” (махновців; нараховувала бл. 80 тис. бійців). З літа 1918 М. вів переговори з С. Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20.9.1919 у Жмеренці договору між командуванням Армії УНР і махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 війська М. вели бої проти А. Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівск, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти М. денікінське командування було вимушене кинути свої кращі сили на чолі з ген. Я. Слащовим і от. А. Шкуром. В кін. 1919 - на поч. 1920 проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Частини РСЧА вели бойові дії не тільки з загонами М, але проводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. М. відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні - жовтні 1920 М. знову пішов на зближення з більшовиками і 2.10.1920 уклав у Старбільську воєнно-політичну угоду з командуванням Південного фронту (ком. М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало рішучу ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кін. листопада 1920 до серпня 1921 М. вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя. 28.8.1921 М. разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. Деякий час М. жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 М. був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСС. У кін. 1923 М.був “за неясністю доказів” звільнений. М. з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом - у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції. В квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені. М. підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в “Анархическом веснике” та “Деле труда”. Помер у Парижі. Урну з прахом М. було замуровано в стіні комунарів на кладовищі Перля-Шез.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 367 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Студент может не знать в двух случаях: не знал, или забыл. © Неизвестно
==> читать все изречения...

2754 - | 2314 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.