БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 36 страница

МАЦЕЙКО ГРИГОРІЙ (псевд. Гонта; 8.8.1913-11.8.1966.) - член Організаці! Українських Націоналістів. Н. у Щирці на Львівщині. З 1925 працював у Львові. В 1932, ставши членом Організації Українських Націоналістів, брав участь в акціях організації. В жовтні 1933 був заарештований польською поліцією і звинувачений в антипольській діяльності, але, незабаром, через брак доказів звільнений. 15.6.1934 вбив у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького, який в 1930 став одним з організаторів і керівників “Пацифікації” у Галичині, а в 1931-32 репресивних акцій проти українського населення на Волині та Поліссі. М. після здійснення замаху був переправлений членами ОУН Я. Раком, К. Зарицькою і Я. Барановським у Чехо-Словаччину. Згодом жив у Аргентині, де і помер. В організації замаху на Б. Перацького були звинувачені і на Варшавському процесі 1936 засуджені до смертної кари та тривалих строків ув'язнення С. Бандера, М. Лебедь, М. Карпинець, Д. Гнатківська, М. Климишин та інші члени ОУН.

МАЦІЄВИЧ КОСТЬ (18.5.1874 - 2.4.1942) -український державний і політичний діяч, вчений - агроном. Н. на Київщині. Закінчив Новоолександрівський сільськогосподарський інститут. У 1899-1901 - вчений секретар Полтавського сільськогосподарського товариства, в 1901-05 - губернський агроном Саратовського земства. Протягом 1907-15 працював у Харківському сільськогосподарському товаристві, редагував часописи “Хлібороб” (виходив в 1907-18), “Агрономический журнал”, У 1915-17 - професор Вищих сільсько-господарських жіночих курсів у Петербурзі. В 1917 повернувся у Київ, брав активну участь у національному русі. Вступив до Української Партії Соціалістів-Федералістів і став одним з провідних її членів. Був обраний до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. Займаючи посаду товариша секретаря земельних справ М. Савченка-Більського, розробив проект земельної реформи в Україні, згодом - генеральний секретар земельних справ УНР. М., за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР, готував проект земельної реформи в Україні. В січні-лютому 1919 К. входив до складу дипломатичної місії (очолював А. Марголін), що вела переговори з представниками Антанти в Одесі. З 13.2.1919 до 9.4.1919 очолював Міністерство закордонних справ УНР в кабінеті С. Остапенка. У 1919-23 - голова української дипломатичної місії у Румунії. З 1923 жив в еміграції у Чехо-Словаччині. Викладав агрономію в Українській Господарській Академії в Подебрадах. Брав участь у суспільно-політичному житті української еміграції, був членом Української Радикально-Демократичної Партії і президентом Українського Демократичного Союзу в Празі. Помер у Подебрадах. М. - автор ряду праць з проблем агрономії: “Головні питаний підвищення урожайності с/г культур” (1904), “Селянські товариства сільського господарства” (1904), “Довідникова книга для сільських товариств” (1913) та з історії аграрних відносин: “Головні принципи земельної реформи на Україні” (1917), “Сільськогосподарська політика СРСР в світлі сучасної кризи” (1931); “Колективізація селянських господарств на Україні” (1936).

МАШКЕВИЧ БОГУСЛАВ КАЗІМІЖ (р. н. невід. - п. бл. 1649) - польський мемуарист 17 ст. Служив офіцером-у надвірних військах Я. Вишневецького і литовського гетьмана Я. Радаивілла. В 1643-49 М. вів щоденник, який містить відомості про два перші роки національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57, державні справи Речі Посполитої, детальний опис фортеці Кодак та Дніпровських порогів. Щоденник вперше був виданий в 5-ти томах у видавництві Ю. Немцовіча в 1822-33 (за ін. дан., у “Збірці пам'яток історичних про стародавню Польщу” у Лейпцігу в 1840). Оригінал щоденника не зберігся.

МЕДВЄДЄВ ЮХИМ ГРИГОРОВИЧ (1.4.1886 - 11.5.1938) - більшовицький партійний і державний діяч в Україні. Н. у м. Бахмут (тепер Артемівськ Донецька обл.). Після закінчення навчання у Бахмутському ремісничому училищі, працював електротехніком на заводах Бахмута і Катеринослава. 3 1904-член РСДРП. У 1917 вступив до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. В 1917 став ініціатором створення Харківської організації лівих українських соціал-демократів, яка в політичних кампаніях блокувалась з більшовиками. В грудні 1917 виступив одним з організаторів Першого Всеукраїнського З'їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів у Харкові (див. Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів 1917). У кін. грудня очолив президію Центрального Виконавчого Комітету Рад України, підтримав більшовицьку політику, спрямовану на ліквідацію Української Народної Республіки. В січні-лютому 1918 М. очолював делегацію маріонеткового більшовицького уряду в Україні (див. Народний Секретаріат) на переговорах у Бересті (див. Берестейський мир 1918). У березні 1918 усунений з посади Голови президії ЦВК України. З квітня 1919 перебував у Москві, входив до складу закордонного бюро лівих українських соціал-демократів. З серпня 1919 -член Української Комуністичної Партії (боротьбистів), а після її розпуску - КП(б)У. На поч. 1930-х рр. М, вийшов зі складу більшовицької партії і відійшов від політичної діяльності Жив у Харкові, перебував на різних господарських посадах за спеціальністю. В січні 1938 заарештований органами УНКВС, звинувачений у приналежності до військово-терористичної організації і антирадянській діяльності та 11.5.1938 розстріляний. В 1957 реабілітований.

МЕДВІДЬ ІВАН (рр. н. і см. невід.) - один з керівників гайдамацького руху в 30-х рр. 18 ст. у Правобережній Україні. Учасник гайдамацького повстання під проводом Верлана. Навесні 1736 створений М. у Чорному лісі поблизу р. Цибульника гайдамацький загін, зайняв і деякий час володів Чигирином (тепер Черкаська обл.). Восени 1736 гайдамаки М. спільно з гайдамацьким загоном І. Жили, М. Гриви, Харка, Рудя, Іваниці здобули в Київському воєводстві укріплені замки в Наволочі (тепер село Попільнянського р-ну Житомирської обл.) і Погребищі (тепер Вінницька обл.) та зруйнували кілька навколишніх шляхетських маєтків. Після 1737 його доля невідома.

МЕЗАМИР (Межамир Ідарич; рр. н. і см. невід.) -князь антів. Жив у 6 ст. Бл. 550-х рр. вів війни з аварами. Потрапив до них у полон, де був страчений.

МЕЛЕНЕВСЬКИЙ МАРКІЯН (Мар'ян; псевд. Басок, Гилька, Самойлович та ін.; 1878 - р. см. невід.) - український політичний діяч. Н. у с. Федюківці Київської губернії. Закінчив Київську гімназію. У 1896 М. був виключений з сільськогосподарського і лісотехнічного ін-ту в Новій Олександрії (Пулава) Люблінської губернії за участь у студенських виступах. Був одним з прихильників марксизму. В 1899 заарештований у Києві за участь у студенських демонстраціях і засланий на 2 роки до Вологодської губ. Після відбуття заслання емігрував у Львів і продовжив політичну діяльність в “Закордонному Комітеті” Революційної Української Партії, співробітничав з газетами “Праця” та “Селянин”. З літа 1904 М. пропагував разом В. Мазуренком і П. Канівцем ідею про недоцільність існування самостійної української соціал-демократичної партії та необхідність об'єднання з російською соціал-демократією. Діяльність М. спричинилася до розколу в РУП і створення в травні 1905 Українського Соціал-Демократичної Спілки РСДРП. “Спілка”, до складу Головного комітету якої входив М., будучи складовою частиною РСДРП, займалась пропагандою марксистських ідей серед українських робітників. В 1908 М. разом з Л. Троцьким, Скобєлевим входив до складу редакції газети “Правда”, що короткий час видавалась у Львові. Через деякий час вийшов зі складу УСДС, діяльність якої набула антиукраїнського характеру. В 1914-17 М. - член президії Союзу Визволення України, в 1914-15 - представник цієї організації у Туреччині. З травня 1915 входив до складу Загальної Української Ради у Відні. В 1923 опублікував у “Новій Громаді” (виходив у Відні) статтю “Куди йти”, в якій підтримав встановлення радянської влади в Україні. В 1920-х рр. переїхав до УСРР. Подальша його доля невідома

МЕЛЬГУНОВ СЕРІЙ (9.2.1722 - 2.7.1788) -російський військовий державний діяч, генерал-поручник. В 1763-65 - головний командир Нової Сербії, губернатор Новоросійської губернії. Створив пікінерські полки на півдні України. Згодом -сенатор, президент Камер-колегії. З 1777 був генерал-губернатором Ярославльської і Вологодської губерній у Росії. В 1763 за його дорученням було розкопано Литий курган (згодом також - Мельгуновський курган; перша пол. 6 ст. до н.е.) біля с. Кучерівки (тепер Знам'янського р-ну Кіровоградської обл.), в якому було виявлено багате поховання одного із скіфських вождів. Було знайдено зброю (бронзові наконечники стріл, залізний меч в золотих піхвах, прикрашених зображенням урартського і ассірійського стилю) і різні прикраси (золоті діадеми, срібні оздоби тощо). Речі з Литого кургану були вивезені до Петербургу і сьогодні зберігаються в Ермітажі.

МЕЛЬНИК АНДРІЙ (12.12.1890-1.11.1964)-визначний український військовий і політичний діяч, полковник Армії УНР, один з лідерів Організації Українських Націоналістів. Н. у с.Воля Якубова Дрогобицького повіту на Львівщині. В 1914-16 М. командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня М. відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4.9.1916 М. потрапив у російський полон. М. разом з В. Кучабським,І. Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у с. Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія). 6.1.1917 група українських старшин, серед яких М., Р. Сушко та ін. організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. В січні 1918 став одним з організаторів Куреня Січових Стрільців. З січня 1918 був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського - заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 - виконуючий обов'язки командира корпусу. З 19.12.1918 М. було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. В листопаді 1918 М., очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918. В березні-червні 1919 - начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 - помічник команданта групи Січових Стрільців. В кін. 1919 був інтернований польськими військами у Рівному. В 1920-21 -інспектор військових місій УНР у Празі. В 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником Української Військової Організації, а згодом її краєвим командантом. В квітні 1924 М. був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув'язнення. Після звільнення продовжував займатись громадсько-політичною діяльністю. В 1932-38 - член правління видавничої спілки “Діло”, в 1933-38 - голова Головної Ради Католицької Асоціації Української Молоді “Орли”, член Товариства українських комбатантів “Молода Громада”. В 1934-член Сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН. Після загибелі Є. Коновальця 11.10.1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. На поч. 1940 після розколу ОУН очолив одну з фракцій організації. В роки німецької окупації України М. послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, а з 26.02.1944 був ув'язнений в концтаборі Саксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. В 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів М. обраний довічним головою ПУН. Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. В 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створенням Світового Конгресу Вільних Українців. Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у м. Люксембург.

К. Бондаренко, І. Підкова (Львів).

МЕЛЬНИЧУК СТЕПАН (19.12.1898 -11.11.1922) - один з командирів українського повстанського загону, що боровся проти польської окупаційної влади у Галичині в 1922. Н. у с. П'ядки (тепер Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). З 1916 служив в австрійській армії, з кінця 1918 - чотар Української Галицької Армії. Деякий час перебував у Червоній Українській Галицькій Армії. На поч. жовтня 1922 М. разом з П. Шереметою очолив збройний загін (бл. 50 чол.), який здійснив повстанський рейд по території Львівського і Тернопільського воєводств. Повстанська група під командуванням М. руйнувала маєтки польських дідичів і колоністів, нищила відділення поліції і жандармерії, вступала в бої з регулярними військами. 28.10.1922 у жорстокому бою біля м. Заліщики (тепер Тернопільська обл.) був тяжко поранений і схоплений польською поліцією. В листопаді 1922 у Чорткові М. разом з іншими учасиками партизанського рейду (П. Шереметою, В. Крупою, Р. Луцейком) був засуджений воєнним судом до розстрілу і 11.11.1922 страчений.

МЕЛЬНІКОВ ЛЕОНІД ГЕОРГІЙОВИЧ [18(31).5.1906 - р. см. невід.] - радянський партійний діяч в Україні. Н. у с. Дегтярьовка (тепер Брянська обл., Росія). Закінчив. Донецький індустріальний ін-тут. Член КПРС з 1928. З 1936 - на керівній партійній роботі в Сталіно (тепер Донецьк) і Караганді. В 1947-49 - секретар, другий секретар, у 1949-53 - перший секретар ЦК КП України. В червні 1953 звільнений з посади першого секретаря за прорахунки в національній політиці в Західній Україні (прискорені темпи русифікації освіти, зокрема Львівського ун-ту й однобічний підбір кадрів). У 1953-55 -посол СРСР у Румунії. З 1955 займав відповідальні пости в державному апараті у Казахстані. В 1966 призначений головою Державного комітету по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничому нагляду при Раді Міністрів СРСР.

МЕНАДР ПРОТИКТОР (рр. н. і см. невід.) -візантійський історик і юрист другої пол. 6 ст. Перебував на службі у візантійського імператора Маврикія (582-602). Автор “Історії”, що охоплює події 558-582. Твір М. подає відомості про історію, культуру, військову справу Візантії, а також про суспільний лад побут, військову справу аварів, антів, склавінів та про війни слов'ян з Візантією.

МЕНГЛІ-ГІРЕЙ (Менглі-Герей; р. н. невід. - п. 1515) - кримський хан (1468-15153 перервами) з дин. Гіреїв. Син засновника Кримського ханства Хаджі-Гірея. Переніс столицю ханства з Солхата (тепер Старий Крим) у Бахчисарай. За правління М.-Г. відбулося остаточне відокремлення Кримського ханства від Золотої Орди. В 1475 змушений визнати себе васалом Туреччини. Вів тривалу боротьбу проти хана Великої Орди - Ахмата і його синами (завершилась перемогою М.-Г, у 1502). За М.-Г. Кримське ханство вело війни проти Польщі, Великого князівства Литовського, Московії та Молдавії. В 1482 велика татарська орда на чолі з М.-Г., за намовою московського князя Івана III Васильовича, напала на Україну, захопила і зруйнувала Київ. У 1492-97 уклавши союз із золотоординським ханом, здійснив ряд спільних походів на Київщину, Поділля, Волинь і Чернігівщину. В 1497 загони М.-Г. були розбиті К. Острозьким,а 1505 - М. Глинським під Клецком. За правління М.-Г. встановлено титул калги - першого спадкоємця престолу, якого призначав хан.

МЕНЦИНСЬКИЙ МОДЕСТ (29.4.1875 -11.12.1935) - визначний український співак (героїчний тенор). Н. у с. Новосілки (Новосільці) Перемишльського повіту (тепер с. Великі Новосілки Мостиськогор-ну Львівської обл.). У 1896 закінчив Самбірську державну гімназію. Деякий час навчався у Львівській духовній семінарії. Мистецтвом співу оволодів під керівництвом проф. В. Висоцького у Львові та Ю. Штокгаузена у Франкфурті-на-Майні. 18.3.1901 вперше дебютував на франкфуртській сцені в опері Ф.Флотова “Марта” (партія Ліонеля). 3 великим успіхом виступав на оперних сценах багатьох міст Європи. В 1904-08 М. - перший тенор Королівської опери у Стокгольмі. В 1903 і 1908-09 співав у Львівській опері, а в 1910-26 - соліст опери у Кьольні. 31926 знову співав у Стокгольмській опері. Прославився виконанням партій в операх Р. Вагнера (“Зігфрід”, “Лоенгрін”, “Летючий голландець”, “Тангейзер”, “Валькірія”, “Загибель богів”, “Трістан та Ізольда”). Серед інших партій: Радамес (“Аїда”Дж. Верд), Отел-ло (“Отелло”, Дж. Верді), Надір (“Шукачі перлів”, Ж. Бізе), Каніо (“Паяци”, Р. Леонкавалло), Єлеазар (“Дочка кардинала”, Ж. Гавелі), Ірод (“Саломея”, Р. Штрауса) та ін. Часто виступав з концертами на батьківщині, залучаючи до участі в них хорові колективи, зокрема, львівський “Боян”, “Бандурист”. У лютому 1916 влаштував концерт для полонених українців у австрійському таборі Венцляр. М., як невтомний популяризатор української музичної культури за кордоном, постійно виконував твори українських композиторів: М. Лисенка (“Оті горять”, “Минають дні”, “Гомоніла Україна”, “Мені однаково” - всі на слова Т. Шевченка), Д. Січинського (“Дума про гетьмана Нечая”, “Як почуєш вночі” на слова І. Франка), Я. Ярославенка (“Гей, закуй мені зозуле” на слова В. Пачовського, С. Людкевича). Помер і похований у Стокгольмі.

МЕНШИКОВ ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ [6(16).11.1673 - 12(23).11.1729] - російський державний і військовий діяч, князь (1707), гене-ралісімус (1727). Н. у Москві в родині придворного конюха. З 1686 - денщик ПетраІ, згодом -один з найблищих радників царя. В 1703 призначений губернатором Інгерманландії, пізніше -Санкт-Петербурзької губернії. Керував будівництвом Петербурга і Крондштадту, на спорудженні яких працювали тисячі українських селян і козаків (з них бл. 80 тис. загинуло). Під час Північної війни 1700-21 командував великими з'єднаннями московської армії. У листопаді 1708 М. зруйнував Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів за підтримку гетьмана І. Мазепи. В Полтавській битві 1709 М., командуючи лівим флангом московської армії, розбив корпус ген. Росса. Отримав величезні земельні володіння в Україні. Діяльність М. на українських землях супроводжувалась безжалісним визискуванням місцевого населення та закріпаченням козаків у його особистих володіннях. У 1709-13 командував московськими військами у Польщі, Курляндії, Померанії і Гольдштайні. В 1718-24 і 1726-27 - президент Воєнної колегії. Після смерті Петра І, при підтримці гвардії, 28.1.1725 посадив на трон Катерину І. Став одним з інінціаторів ліквідації Малоросійськоі колегії і обрання гетьманом Д. Апостола. За правління Петра II, М. було звинувачено в державній зраді, усунено від влади і заслано разом з сім'єю в Ранненбург, а в 1728 - у Березов (тепер Тюменська обл.).

МЕОТИ - давні племена (сінди, дандарії, до-схи та ін.), які за даними античних письмових джерел жили в Приазов'ї та Прикубані з 7 ст. до н.е. до 3 ст. н.е. В перших ст. н. е. частина М. проживала також у дельті Дону. Єдиної думки щодо їх походження та етнічної приналежності немає. На думку одних дослідників М. були іраномовним населенням, інших - ці племена є предками адигейського народу, В 4-3 ст. до н.е. деякі меотські племена увійшли до складу Боспорської держави. Культура, господарство і побут М. відомі з розкопок їх городищ (близько 30), поселень, а також могильників. Основою господарства М, було землеробство. Вирощували пшеницю, ячмінь, жито, просо, льон та ін. Значну роль відігравало також скотарство (коні, велика рогата худоба, свині, вівці та ін.). Розвивались різні ремесла (гончарне, залізобудівне, будівельне), торгівля з Боспорською державою (вивіз хліба, продуктів скотарства, а також рабів) і степовими племенами. Воїни-М. використовувались як найманці у боспорському війську. М. запозичили від сарматів деякі предмети озброєння. В суспільному розвитку М. у перших століттях нашої ери знаходились на етапі переходу від первісності до цивилізації та державності. У М. існували великі поселення, формувалися позародові органи територіального управління, згодом виділились вожді та професіональні воїни-дружинники. Ці процеси прискорились з входом частини М. до складу Боспорської держави. В духовному житті М. велику роль відігравали традиції первісної релігії, зокрема, звичай хоронити чоловіків-покійників разом з конем.

М. Пелещишин (Львів).

МЕРИТИН (Мердерер) БЕРНАРД (кін. 17 -1759) - український архітектор. За національністю німець. Жив і працював у Львові. Кращі споруди - Собор св. Юра у Львові (1745-70), ратуша у Бучачі (1751), ряд костьолів. Споруди М. виконані в стилі рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Велику роль в архітектурі М. відіграє скульптура.

“МЕТА”- 1) Журнал, видаваний у Львові 1863-65 (з перервою), групою молодих народовців на чолі з К. Климковичем. Один із перших т.зв. “товстих” українських журналів; 2) Перший український соціалістичний жіночий журнал, видаваний у Львові Д. Старосольською у 1908; 3) Тижневик - орган Українського Католицького Союзу. Видавався у Львові в 1931-39.

МЕХМЕД ІІ (Мехмет II Аль Фатіх, Завойовник; 30.3.1432 - 3.4 (або 3.5) 1481) - турецький султан у 1444 і 1451-81. Вів завойовницьку політику, особисто очолював походи турецької армії. В травні 1453 захопив Константинополь, поклав край існуванню Візантійської імперії. В 1452-59 внаслідок війни з Сербію перетворив її у турецьку провінцію. За правління М. II турками була завойована Морея (1460), Трапезундська імперія (1461), Боснія (1463), острів Евбея. В 1475 М. II примусив хана Менглі-Гірея визнати Кримське ханство васальними володіннями Османської імперії, чим було покладено початок постійним турецько-татарським нападам на Україну. В 1478 османські війська завоювали Волощину, а в1478-79-Албанію. В період правління М. II був складений перший збірник законів Османської імперії “Канун-наме”.

МЕХМЕД IV (Махмед IV, Магомед IV; 1642 -1692) - турецький султан (1648-87). За правління М. IV турецький уряд проводив політику налагодження союзницьких відносин з Україною та надавав підтримку гетьманам Б, Хмельницькому, І. Виговському, Ю. Хмельницькому, П. Гетері, І. Брюховецькому і П. Дорошенку. В 1650 турецький уряд внаслідок тривалих двосторонніх переговорів, запропонував Б. Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської імперії як Молдавія, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство. На думку деяких українських істориків (М. Грушевський, О. Оглоблинтаін) на поч. 1651 Б.Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (А. Кисіль) і вищого духовенства (С. Косів) прийняв пропозицію М. IV. і визнав турецький протекторат. Проте плани створення антипольської каоліції у складі України, Туреччини, Кримського ханства, Молдавії, Волощини та Трансільванії не були реалізовані. В 1667 з ініціативи П. Дорошенка розпочалися переговори з турецьким урядом про створення військово-політичного союзу України з Туреччиною. М. IV погодився взяти Україну під турецький протекторат, причому Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, звільнялась від данини і отримувала воєнну допомогу у боротьбі за об'єднання всіх українських земель під владою Війська Запорізького. Цей договір був ухвалений Корсунською Радою 1669. У 1672 М. IV очолював турецьку армію, що спільно з українськими військами під проводом П. Дорошенка здобула Кам'янець та звільнила від польських військ значну частину Поділля і Галичини. Внаслідок турецько-польської війни 1672-76 та умов Бучацького договору 1672 і Журавненського договору 1676 до Османської імперії відійшло Поділля, а під владою П. Дорошенка залишалась тільки Брацпавщина і Пд. Київщина, що було порушенням українсько-турецької угоди 1668 і стало початком краху зовнішньої політики гетьмана П. Дорошенка. В 1677-81 уряд М. IV, підтримуючи Ю. Хмельницького, вів спільною українськими військами війну проти Московського царства за Лівобережну Україну (див. -Чигиринські походи 1677 і 1678), яка завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору 1681. За М. IV у вересні 1683 турецька армія під час облоги Відня зазнала поразки від польських військ під командуванням Яна III Собеского, у складі яких були і українські козаки. В 1687 М. IV був усунений від влади яничарами.

МЕЧНИК -1) У Київській Русі в 9-12 ст. особа, що належала до молодшої князівської дружини разом з дітським виконувала деякі судові функції (зокрема, брала участь при випробуванні “залізом”. 2) У Речі Посполитій М.-особа з почту короля або великого князя, що під час урочистих церемоній несла перед ним меч. Коронний М. здійснював також військове судочинство. В 17 ст. почесний шляхетський титул.

МЕШКО ОКСАНА ОМЕЛЯНІВНА (ЗО. 1.1905 -2.1.1991) - відома українська правозахисниця. Н. у Старих Санжарах (тепер Решетняки Ново-санджарського р-ну Дніпропетровської обл.). В 1931 закінчила Інститут народної освіти у Дніпропетровську. Деякий час вчителювала, працювала в науково-дослідних установах. В 1947-54 за політичні переконання відбувала ув'язнення в сталінських таборах. У 1970 М. висилала листи-протести проти ув'язнення В. Мороза до Верховної Ради і Верховного Суду УРСР. Протягом 1972 добивалася звільнення з ув'язнення свого сина - дисидента О. Сергієнка. В 1976 М. разом з П. Григоренком, О. Тихим, Л. Лук'яненком та ін. діячами українського дисиденського руху стала членом-засновником Української Гельсінської Спілки, з березня 1979 - очолила цю правозахисну організацію. М. була автором числених документів визвольного руху 1960-80-х рр, підтримувала зв'язки з майже усіма правозахисниками колишнього Союзу. За свою дисидентську діяльність М. постійно переслідувалась радянськими репресивними органами. Деякий час примусово утримувалась в психіатричній лікарні, а в 1980 (за ін. дан., в січні 1981) була засуджена до 6 місяців таборів та п'яти років заслання у Хабарівський край. В 1985 М. повернулась в Україну, де приєдналась до відновленої УГС на чолі з В. Чорноволом. Стала одним з засновників Української Республіканської Партії та Союзу Українок. У 1987 перебувала на лікуванні в Австралії, відвідала США і Канаду. Залишила спогади. “Між життям і смертю” (1981; видані англійською мовою).

А. Русначенко (Київ)

МЄДЗВЄЦКИЙ-КОВАЛЬ МИКОЛА (1868 -1929) - український військовий геодезист. У роки Першої світової війни 1914-18 - генарал-майор російського Генштабу. В 1918-19 Н.-К. генерал-поручник Армії Української Народної Республіки, начальник Геодезичної управи і член Ради Міністерства військових справ УНР. Помер в еміграції у Варшаві.

МЄШКО І (Мечислав 1; 922 - 25.5.992) -перший історично достовірний польський князь. (бл. 960-992) з дин. П'ястів. Батько Болеслава і Хороброго. За правління М. почала формуватися Польська держава. Вів війни з лютичами (967) за Помор'я, з Чехією (990) за Сілезію і Малу Польщу. В 966 запровадив християнство.

МЄШКО II (990 - 10.5.1034) - польський король (1025-34) з дин. П'ястів, син Болеслава І Хороброго. За М. II в 1027 Польща зазнала поразки від Угорщини в боротьбі за Словакію. В 1031 Ярослав Мудрий відвоював Червенські міста, захоплені королем Болеславом І Хоробрим у 1018. У 1031 М. II був скинутий з престолу братом Беспримом. При підтримці чеського короля Ольджиха знову посів польський престол. М. II видав свою дочку Гертруду заміж за Великого князя Київського Ізяслава Яроспавича.

МЄШКОВСЬКИЙ (Мишковський) ЄВГЕН (12.4.1882 - 9.7.1920) - український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. на Полтавщині. В 1912 закінчив Академії Генштабу в Петербурзі. Учасник Першої світової війни 1914-18, полковник російської армії. В 1918- начальник оперативного відділу Генштабу Армії УНР, з 10.12.1918 - начальник штабу Української Галицької Армії. В січні-лютому 1919 М. розробив план реорганізації Галицької Армії, реалізація якого дозволила значно підвищити боєздатність Збройних Сил ЗУНР. З 26.2.1919 - начальник штабу Східного фронту (команд, полк. Хилобоченко), пізніше Волинської групи і Армії УНР, У 1920 - генерал-квартир мейстер Генштабу Армії Украінської Народної Республіки. У складі українських частин брав участь у радянсько-польській війні 1920. У липні 1920 М. був смертельно поранений в бою з більшовицькими військами під Чорним Островом. Похований у Тернополі.

МИГУРА (Мігура) ІВАН ДЕТЕСОВИЧ (церковне ім'я - Іларіон; рр. н. і см. невід.) - визначний український гравер кін. 17 ст.- поч. 18 ст. Навчався в Києво-Могилянській Колегії. Був архідияконом Києво-Печерської Лаври, в 1709-12 ігуменом Миколаївського Крупицько-Батуринсь-кого монастиря (біля с. Осіч на Чернігівщині). М. створив панегіричні гравюри в стилі українського барокко з віршованими текстами і портретами історичних осіб, зокрема, гетьманів України П. Конашевича-Сагайдачного, І. Мазепи (1706), І. Скоропадського (1703), Д. Апостола, митрополита Стефанія Яворського, козацьких старшин В. Кочубея, 3. Корниловича (1705) та І. Ломиковського, портрети святих Івана Золотоустого і Миколая, А. Войнзровського і митрополита В. Ясинського (1708), автопортрет та ін.

МИКИТИНСЬКА СІЧ -Запорізька Січ на Дніпрі, що існувала в 40-50-х рр. 17 ст. Була заснована в 1638 (за деякими дан., козаком Федором Линчаєм) і розташовувалась на мисі Микитин Ріг на правому березі Дніпра (тепер у межах м. Нікополя Дніпропетровської обл.). На М.с. у лютому 1648 було проголошено гетьманом Б. Хмельницького і розпочалось повстання, яке поклало початок національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. Існувала не далі 1652, коли запорожці заснували Чортомлицьку Січ.