БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 14 страница

ГОРБОВИЙ ВОЛОДИМИР (1898 - після 1945) - український політичний діяч у Галичині, відомий адвокат. Виступав оборонцем у політичних процесах над учасниками національно-визвольного руху в Західній Україні - членами Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів. Під час Варшавського процесу 1935-36 - адвокат С. Бандери, Я. Чорнія і Є.Качмарського, а на Львівському процесі 1936 захищав С. Бандеру та І. Равлика. В 1933 заарештований польською владою і в 1934 ув'язнений у Березі Картузькій. В червні 1941 Г. очолив Український Національний Комітет у Кракові. В липні 1944 заарештований німецьким гестапо і тривалий час перебував у в'язниці. У 1945 заарештований органами НКВС СРСР і засланий у концтабір. Дальша його доля невідома.

ГОРДІЄНКО КОСТЬ ГОРДІЄВИЧ (р.н. невід. п.5(16). 5.1733) - кошовий отаман Запороької Січі(1702-1728, з перервами). Н. на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській Колегії. На поч. 1702 обраний кошовим отаманом Старої Січі (див. Чортомлицька Січ). Проводив незалежницьку політику, виступав проти посягань московського уряду на вольності Запоріжжя. Очолював воєнні операції запорожців проти гарнізонів московських фортець, збудованих в межах Вольностей Війська Запорізького. Спочатку знаходився в опозиції до гетьмана І.Мазепи через його формально лояльну політику щодо московського уряду. В березні 1708 Г., поборовши попередні протиріччя між ним і гетьманом, на чолі 8-тисячного загону запорожців приєднався (26.3.1709) до військ І.Мазепи у Диканьці. За посередництвом гетьмана 28.3.(8.4.)1709 уклав угоду з шведським королем Карлом XII про спільну боротьбу проти Московського царства. Поразка в Полтавській битві 1709 шведсько-українських військ змусила Г. відступити за межі України разом з І.Мазепою і Карлом XII. 26.6.1709 упорядкував переправу через Дніпро біля Переволочної, що дозволило гетьману, королю та частині гетьманських військ і запоріжців переправитись на правий берег. Після смерті І.Мазепи підтримував гетьмана П.Орлика, брав участь у створенні Конституції 1710. Весною 1711 очолював загін запорожців у невдалому поході П.Орлика на Правобережну Україну. В 1711-28 Г. обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. Виступав проти повернення запорожців на територію України, підвладну московському уряду.

ГОРДОН ПАТРІК (1635-1699) - московський генерал і контрадмірал. За походженням шотландець. До 1651 перебував на шведській і польській службі. В 1660 брав участь у боях проти московських військ під Любаром і Чудновом, але згодом перейшов на московську службу. На протязі 15 років служив в Україні. Під час Чигиринських походів 1677-78 керував фортифікаційними роботами у Чигирині. Учасник Кримських походів 1687-89та Азовських походів 1695-96. Автор щоденника, який містить цінні матеріали з історії Лівобережної України кін. 17 ст.

ГОРКУША (Гаркуша) ФИЛОН (р.р.н. і см невід.) – полтавський полковник (1658-1670, з перервами). Походив з Бихова у Білорусі. З юнацьких років перебував на Запоріжжі, згодом служив у реєстровому козацькому війську. Навесні 1648 перейшов на сторону Б.Хмельницького. Учасник Жовтоводської битви 1648 і Корсунськоі битви 1648. Влітку 1648 за наказом гетьмана разом з Н.Небабою, М.Гпадким, Кривошапкою вів боротьбу проти польсько-литовських військ у північноукраїнских землях і Білорусі. В грудні 1648 козаки на чолі з Г. взяли в облогу Бихів, а в 1649 здобули Мозир, Гомель і Пинськ. В липні 1649 спільно з С.-М.Кричевським обороняв українські землі від литовських військ під командуванням Я.Радзивілла. В 1654 у складі українського посольства перебував у Москві. Був призначений наказним полковником полтавським. В 1656 їздив з дипломатичною місією до Варшави. В червні 1657 командував козацьким військом на Волині. Підтримував політику гетьмана І.Виговського. Брав участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Дальша його доля невідома.

ГОРЛЕНКИ - український козацько-старшинський рід на Чернігівщині. Засновник роду Лазар Г. (р.н. невід.-п..1687) полковник Прилуцького полку. Загинув у липні 1687 під час козацьких заворушень. Найвідоміші представники роду Г. Дмитро Г. (рр. н. і см. невід.) - прилуцький полк. (1692-1708). Один з найближчих сподвижники гетьмана І.Мазепи, активний прихильник розриву з Москвою. В 1708 разом з І.Мазепою перейшов на сторону Карла XII. Супроводжував гетьмана I.Мазепу в еміграцію. Після смерті І.Мазепи (1709) був поряд П.Орликом і А.Войнаровським (одним з кандидатів на гетьманство). В 1711 і 1713 брав участь у походах гетьмана П.Орлика на Правобережну Україну. В 1715 внаслідок особистого конфлікту з П.Орликом повернувся в Україну. В 1715-30 змушений жити у Москві. В 1731 отримав дозвіл повернутися в Україну. Яким Г. (р. н. невід.-бл. 1758)- український військовий діяч, бунчуковий товариш. З 1729 Г. -генеральний хорунжий. В 1737 під час кримського походу - наказний гетьман, згодом -генеральний суддя. Яким Г. (Йоасааф: 1705-1754) - український церковний і освітній діяч, письменник. Внук Лазаря Г. і Д. Апостола. В 1725 закінчив Київську Академію. прийняв чернецтво, працював викладачем в цій академії. В 1737 став ігуменом Лубенського Мгарського Преображенського монастиря. 3 1748 білгородський і обоянський єпископ. Дбав про розвиток освіти в Україні. Автор драми “Брань чесних седми добродстелей зь седми грьхами смертними” (1737). Василь Г. (1853-1907) -український письменник і мистецтвознавець. Н. в с.Яронівці (тепер Сумська обл.), освіту здобув у Ніжинському лицеї та Сорбонському ун-ті (Париж). Активно співпрацював з журналом “Києвская старина”. Автор численних праць про українських письменників (І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Мирногота ін.). Йому належать статті на історико-побутові та етнографічні теми, зокрема дослідження про українські думи і кобзарів. Частина праць опублікована у книгах “Южнорусские очерки й портреты” (1898), “Украинские были” (1899). “Отблески” (1908).

ГОРНОВИЙ ОСТАП (справжнє прізвище та ім'я - Дяків Осип; 1921-1950) - відомий діяч Організації Українських Націоналістів, письменник і публіцист. В 1943-44 Г. редагував у підпіллі журнали “Юнак” і “Вісті”. В 1945-48 - член відділу пропаганди Проводу ОУН. В 1948 Г. призначений Краєвим Провідником Львівського краю. В 1949-50- член Української Головної Визвольної Ради, заступник голови Секретаріату УГВР. Загинув у бою весною 1950.

ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ - угода між польським королем Владиславом II Ягайло та великим князем литовським Вітовтом укладена 2.10.1413 у м. Городлі на р. Західний Буг. Рішення Г.у., заперечуючи положення Кревської унії 1385 підтверджували існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалась політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Г.У. передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Результатом Г.У. було зміцнення союзу Литви та Польщі у війнах з Тевтонським орденом.

ГОРОДОВІ КОЗАКИ - 1. Частина українського козацтва, яка на відміну від низового запорізького козацтва проживала не на Січі, а на волостях, або на городах тобто на землях що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського. Г.к. виникли у першій половині 16 ст. у зв'язку з необхідною чинити опір, спустошливим набігам татар та турків на українській землі. Найбільш відомими організаторами загонів Г.К. були черкаський староста О. Дашкевич, барський староста Бернард Претвич, шляхтич С.Заборовський, князі Д.Вишневський та Б.Ружинськийп ін. За свою службу Г.к. одержували від уряду платню, та користувались різного роду правами та привілеями. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорізькими козаками. У 1572 значну частину Г.к. було взято на державну службу і внесено до реєстру (див. реєстрове козацтво).

2. Офіційна назва козацького стану, яка вживалась на Україні з середини 17 - до 80-х років 18 ст. До Г.к. зараховувались особи, що були внесені до козацьких компутів (списків). Внаслідок укладення Березневих статей 1654 кількість Г.к. встановлювалась у 60 тис.. На Г.к. поширювались всі привілеї козацтва. Основною їх повинністю була військова служба, від виконання інших повинностей та сплати податків вони звільнялися. В залежності від майнового стану Г.к. поділялися на кінних, піших та тяглих. Перші з них брали участь у військових походах, другі несли гарнізонну та сторожову службу, а треті віддавали повинності старшині. Після Андрусівського перемир'я 1667 і ліквідації козацтва на українських землях, що залишилися під владою Речі Посполитої. Г.к. збереглися тільки на Гетьманщині. Внаслідок реформи 1735 права і привілеї Г.к. надалі поширювались тільки на виборних козаків. Значна частина Г.к. була переведена у категорію підпомічників.

У 1783 виборні козаки також були позбавлені своїх прав і прирівняні до державних селян, одержавши назву “малоросійські козаки”.

ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА (18.9.1929-28.11.1970) - українська художниця і відомий діяч правозахисного руху 60-х років в Україні. Н. в м.Ялті. Підчас війни пережила блокаду Ленінграда. Навчалась в художньому інституті в Києві. В 1961-65 разом з В.Стусом, В.Симоненком, І.Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт. В 1964 за виконання Шевченківського вітражу до вестибюлю Київського університету (був знищений), виключена з Спілки художників, однак згодом поновлена. Належачи до групи “шестидесятників”, брала активну участь в українському правозахисному русі. За участь в акціях протесту в 1965-68 проти розправ над українськими правозахисниками - Б. і М.Горинями, П.Заливахою, С.Караванським, В.Морозом, В.Чорноволом та ін. Г. була знову виключена зі Спілки художників і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. В квітні 1968 поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. 28.11.1970 трагічно загинула при нез'ясованих обставинах у Василькові біля Києва. Похорон Г перетворився в демонстрацію протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні.Авторчисленних художніх творів: “Автопортрет з сином” (1960), “Портрет батька” (1960), “Абетка” (1960), “Біля річки” (1962-63), “Портрет В.Симоненка” (1963) та ін.

ГОРУК СЕМЕН (Сень:13.9.1873; за ін. даними -12.9. 1875-1920) - Український військовий діяч, журналіст, отаман Легіону Українських Січових Стрільців і Української Галицької Армії. Н. в м.Снятині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчався у Коломийській гімназії, згодом -львівському ун-ті. В довоєнний період був активним членом “Молодої України” та Християнсько-Суспільної Партії, редагував часопис “Руслан”. Став одним з організаторів товариства “Сокіл” в Галичині. В роки першої світової війни - командир сотні, з листопада 1914 - куреня Легіону Українських Січових Стрільців. Стрілецькі військові підрозділи під командуванням Г. визначалися в боях на Маківці над Стрипою і на Лисоні. Поранений під Потуторами. В листопаді 1918 входив до складу Українського Генерального Військового Комісаріату, який очолив підготовку і проведення Листопадового повстання 1918 у Львові. З 5.11. до 10.12. 1918 Г -начальник штабу Начальної Команди УГА. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19 і українсько-більшовицькій війні 1917-21. Заарештований більшовиками в квітні 1920 в Києві. З весни 1920 Г. перебував у більшовицькому полоні у концтаборі Кожухов недалеко від Москви. В червні 1920 Г. разом з іншими галичанами був перевезений у табір особливого призначення на Соловецьких островах, де і загинув.

ГОСПОДАР - титул правителів Волощини і Молдови. У п.п. 14 ст. титулу Г вживали князі Галицько-Волинської держави, а в 14-16 ст. і князі Великого князівства Литовського.

ГОТИ (готони) - східногерманські племена (племена східних германців). За твердженням античних авторів (Пліній, Таціт, Птолемей), Г. на поч. н.е. жили на південному узбережжі Балтійського моря та в пониззі Вісли, куди переселилися з Скандінавії (о.Готланд). З 2 пол. 2 ст. Г. почали рух на Південь. В 1 пол. З ст. досягли Українського Причорномор'я, де бл.260 захопили ряд античних міст держав - Ольвію, Тіру та Боспорську державу. Племена Г. поділялися на племінні групи, на чолі яких стояли вожді або конунги. Г. в союзі з іншими племенами здійснювали успішні воєнні походи в Малу Азію на Балканський п-ів (Дакію, Мезію). Вели війни проти Римської імперії, які привели до втрати імперією (в 271; за ін. даними - 274) Дакії. В 2 пол. 4 ст. з Г успішно боролися анти. Г, що осіли на захід від Дністра, називалися вестготами, а племена, які жили в нижній течії Дніпра - остготами. В 4 ст. прийняли християнство у формі аріанства. В цей же період Г. створили сильне політичне об'єднання на чолі з остготським королем Германаріхом. В 375 готське об'єднання племен було розгромлене гуннами і витіснене з Причорномор'я. Невелика частина Г. залишилася в Криму.

ГОФМАН КАРЛ (р.н. невід.- квітень 1920) -австрійський і український військовий діяч, отаман (майор) Української Галицької Армії. За походженням австрієць. В роки першої світової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командував армійською групою “Рудки” (група Гофмана), яка визначилася в боях з польською армією за Львів (див.Українсько-польська війна 1918-19). В лютому 1918 галицькі частини під командуванням Г., прорвавши оборону противника і розвиваючи наступ, зайняли населені пункти Поріччя, Долиняни, Вовчухи, Милятин, Бар та Довгомостиська, чим в значній мірі спричинилися до успішного завершення першого етапу Вовчухівської операції 1919. В червні 1919 очолив новосформовану Самарську (восьму) бригаду УГА. Розстріляний більшовиками у квітні 1920 в Одесі.

ГОФМАН МАКС (1869-1927) - німецький генерал начальник генерального штабу Східного фронту під час першої світової війни. В грудні 1917 - лютому 1918. Г. разом з державним секретарем закордонних справ Р. фон Кюльманом представляли Німеччину на мирних переговорах з делегацією Української Народної Республіки у Бресті. 27.1.)9.2.) 1918 як представник Німецької Найвищої Військової Управи підписав Берестецький мир 1918. Автор цікавих спогадів про події першої світової війни, в т.ч. про переговори в Бресті - “Der Krieg vеrsaumten Gelegenheiten”.

ГОФМАН ПЕТЕР (1865-1938) - австрійський військовий діяч, генерал, учасник першої світової війни. В 1914-15 - командуючий корпусом австрійської армії, до складу якого входив Легіон Українських Січових Стрільців. В 1918 -головнокомандуючий австрійськими військами в Україні.

ГРАВЕЦЬ ОМЕЛЯН (псевд.Батько; 1909-10.6.1944) - український військовий і політичний діяч, полковник Української Повстанської Армії. Н. в Чесанові на галицько-холмському прикордонні. В 1938-39 - організаторі технічний виконавець відомих демонстрацій українського населення, спрямованих проти польського окупаційного режиму. В 1939 заарештований польською поліцією. У вересні 1939 був звільнений з ув'язнення і повернувся на Холмщину. В 1939-41 - керівник підпільного зв'язку Проводу ОУН з осередками організації на українських землях. З 1941 Г. - член Головного Військового Штабу ОУН, Провідник Генеральної Округи ОУН на східноукраїнських Землях. Влітку 1943 призначений командиром групи військ “УПА-Північ”. Загинув у бою з регулярними частинами Радянської армії на Вінниччині.

ГРАБ'ЯНКА ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ (р.н. невід.-бл.1738) - український козацький літописець, гадяцький полковий суддя (1717-28), обозний (1728-29) і полковник (1729-38). 31686 перебував на службі в козацькому війську. Учасник Кримських походів 1687 і 1689, Азовських походів 1695-96 і Північної війни 1700-21. В 1723 Г. разом з іншими старшинами їздив до Петербурга добиватися скасування Малоросійської Колегії та відновлення виборів гетьмана (див. Коломацькі петиції 1723). За це був 1723-25 ув'язнений у Петропавловській фортеці. В 1725 Г. після смерті Петра I повернувся в Україну. Брав участь в російсько-турецькій війні 1735-39. Влітку 1738, прикриваючи зі своїм полком відступ російської армії з Криму, загинув у бою. Г. - автор історичного твору літописного характеру “Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницкого... с поляками... Року 1710”. Твір викладає історію України з давніх часів до 1709. Джерелом для написання твору Г. служили офіційні документи, польські хроніки, щоденники, розповіді сучасників подій. Головну увагу приділяє історії козацтва та національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. Оригінал твору не зберігся. Відомо бл. 20 списки літопису Г.

ГРЕК ДАНИЛО (Д.Калаугер, Д.Олівеберг, Олівеберг де Грекані: рр.н. і см. невід.) - український державний діяч і дипломат 50-х років 17 ст. Грек за походженням. Був ієромонахом в Афінах. За деякими даними, прибув в Україну з антіохійським патріархом Макарієм (за ін. даними - як посол шведської королеви Христини) 28.3.1654 був прийнятий під Білою Церквою гетьманом Б.Хмельницьким. З червня 1654 перебував на українській дипломатичній службі. 28.6.1654 очолив посольство до королеви Христини, а 30.10. був прийнятий новим королем Швеції Карпом X. За дорученням Б.Хмельцицького представив план створення антипольської коаліції і балтійсько-чорноморського союзу проти Османської імперії. В 1655 брав участь в поході української армії у Галичину, а в травні 1655 їздив разом з К.Бурляєм з дипломатичною місією у Швецію. В червні 1656 очолював українське посольство в Трансільванію, а згодом до Молдавії і Волощини. Деякий час жив у Пруссії. Влітку 1657 Г. за згодою Б.Хмельницького вступив на шведську дипломатичну службу і в червні 1657 разом з шведським послом Лілієнкроною приїздив до Чигирина. Був шведським резидентом у Молдавії, де відстоював інтереси України. За гетьманства І.Виговського займав відповідальну пости в гетьманській адміністрації. Дальша його доля невідома.

ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ - вищий духовний навчальний заклад, заснований в 1928 у Львові митрополитом А.Шептицьким. Мала два факультети -богословський і філософський. Навчання тривало п'ять років. Мови викладання -українська і латинська. У 1934-39 у академії навчалося 350-400 студентів. Одним з організаторів і ректором Г.-К.Б.А. був Й.Сліпий. Серед професорсько-викладацького складу навчального закладу були митрополит А.Шептицький, Й.Сліпий, М.Чубатий, І.Крип'якевич та ін. Закрита радянською владою в 1944.

Сьогодні здійснюються заходи по відновленню діяльності Г.-К.Б.А.

ГРЕКОВ (Греків) ОЛЕКСАНДР (Михайло) (1875-1958) - відомий український військовий діяч, ген.-хорунжий Армії УНР. Родом з Чернігівщини. В роки першої світової війни -ген. російської армії. В листопаді 1917 призначений командиром 2 Сердюцької дивізії, сформованої за наказом коменданта київської воєнної округи полк. В.Павленка. З грудня 1918 командуючий Південної Групи військ Армії Української Народної Республіки. Наприкінці 1918 на поч. 1919 - міністр військових справ УНР. У складі української делегаті вів переговори в Одесі з представниками Антанти про надання Директори УНР воєнної допомоги у боротьбі проти більшовиків. 9.6. 1918 Є.Петрушевич призначив Г. командуючим Українською Галицькою Армією. Підготував і провів Чортківський наступ 1919. В еміграції жив у Австрії. В 1945 заарештований радянськими спецслужбами у Відні і засланий у концтабір. В 1956 звільнений з ув'язнення.

ГРЕНЕР ВІЛЬГЕЛЬМ (1868-1939) - німецький військовий діяч. начальник штабу німецьких військ в Україні (1918), генерал-поручник. Н. в м.Вюртенберзі. Навчався в Академії генерального штабу. На поч. першої світової війни керував роботою німецьких залізниць і організацію військових перевезень. З кін. 1916 перебував на Східному фронті, де командував дивізією, згодом - корпусом.

-представником німецької центральної влади на українських землях. Підтримав прихід до влади гетьмана П.Скоропадського. За ініціативою Г. було демобілізовано Синєжупанників та Сірожупанників дивізії і полк, Січових Стрільців. На поч. листопада 1918 призначений начальником Генерального штабу німецької армії. З 1919 міністр шляхів, з 1927 військовий міністр. Один з засновників Українського Наукового Інституту в Берліні. Автор спогадів “Полководець проти волі”.

ГРИВА МАТВІЙ (рр.н. і см. невід.) - запорізький козак, один з керівників гайдамацького руху в 30-х рр. 18 ст. В 1734 загін повстанців під проводом Г. здобув Вінницю. Учасник повстання під керівництвом Верлана. Після поразки повстання з невеликим загоном виступив на Запоріжжя. Восени 1736 гайдамацький загін Г. зайняв Паволоч (Житомирська обл.) і Погребище (Вінницька обл.). Історичних даних про дальшу долю Г. немає.

ГРИГОРІЙ II БОЛГАРИНОВИЧ ( ГРЕК Григорій: р.н.невід.- 1472) - православний митрополит київський (1458-1472). Після прийняття Флорентійської унії 1439 Константинопольский патріарх Григорій Мамма висвятив, а Папа Римський Каліст III в 1458 призначив Г.ІІ Б. київським митрополитом. Висвячення Г.ІІ Б. на Київську митрополію означало відновлення незалежної митрополії, яка охоплювала всі українські і білоруські землі. Митрополит отримав титул “Київського і всієї Русі”, а з 16 ст.-“Київського, Галицького і всієї Русі”. В 1469 Г.ІІ Б. відійшов від унії і був Затверджений на митрополичій кафедрі Константинопольським Патріархом Діонісієм, який не визнавав Флорентійської унії.

ГРИГОРІЇВ (Григор'єв) МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ (1888-27.7.1919) - український військовий діяч, полк. Армії УНР. Н. в с.Верблюжці на Херсонщині. До першої світової війни служив у державних установах. В 1914 мобілізований у російську армію. Воював у чині штабс-капітана, за участь у боях відзначений Георгієвським хрестом. В 1917 Г. взяв активну участь в українізації військових частин російської армії. У 1918 служив у Збройних Силах Української Держави. З II пол. 1918 за дорученням С.Петлюри готував повстання проти гетьмана П.Скоропадського на півдні України. В листопаді 1918 об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, передав їх у розпорядження Директорії УНР. Ведучи боротьбу проти білогвардійських військ повстанська армія (бл. 20 тис. чол.) під командуванням Г. в грудні 1918 зайняла Миколаїв і продовжила наступ у напрямі на Херсон. Після відступу Директорії УНР з Києва, Г. 18.2.1919 розпочав у Харкові переговори з більшовицьким урядом України. Наприкінці лютого очолив Задніпровську стрілецьку бригаду, з квітня - дивізію. Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, здобувши на 10.3. 1919 Херсон, а 15.3.1919 Одесу. Побачивши грабіжницьку політику більшовиків в Україні, яка супроводжувалася кривавими репресіями проти українського селянства, Г. вирішив підняти антибільшовицьке повстання. 8.5.1919 він звернувся з універсалом “До українського народу”, в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів, та створення Рад без більшовиків. 9.5.1919 повстанська армія розпочала наступ з р-ну Знам'янки-Олександрії-Куцівки на Катеринослав і Єлисаветград. 10.5. загони повстанців здобули Черкаси. 11.5. -Золотоношу, 12.5. - Кременчук. Г. розраховував швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти Харковом. Проте дальшим успіхам Г. перешкодили амбіційні устремління деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об'єднати всі антибільшовицькі сили. В кін. травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням К.Ворошилова і О.Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині Г. зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину. Влітку 1919 війська Г. об'єднались з загонами Н.Махна. Г. був обраний командиром об'єднаної армії, а Н.Махно -головою реввійськради. 27.7.1919 під час конфлікту з отаманом Махном у с.Сентовому на Харківщині Г. загинув. Деякі загони військ Г. приєднались до повстанців Н.Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялась.

ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ (псевд. Плака, Альбов; 1701-7.10,1747) - український мандрівник і письменник. Н. в Києві. В 1715-23 навчався в Київській Академії, в 1723-24 - у Львівському єзуїтському колегіумі. В 1724-47 подорожував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Греції, Італії, Палестині, Сірії, Аравії та Єгипту. Залишив цінні записки про свої подорожі, в яких описував життя і побут, культуру відвіданих ним країн. Свої подорожні записи оформив 150 малюнками - види міст, пам'ятки архітектури (“Каїр”, 1727; “Гора Ліван. Ліванські кедри”, 1728 та ін.). Вперше надруковано в 1778.

ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ (1713-1785) - видатний архітектор, представник українського барокко. Брат В.Г.Григоровича-Барського. Вчився в Київській Академії. Побудував водогін на Подолі з павільйоном-фонтаном “Феліціан” (1748-49; на поч. 19 ст. - “Самсон”, відновлено в 1982), надбрамну церкву з дзвіницею у Кирилівському монастирі 17 (50-60), церкви -Покровську (1766) і Миколи Набережного (1772-85)-всі у Києві, бурсу Київської Академії (1778); Собор Різдва Богородиці (1752-63), церкву (1761) в с.Лемешках (тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.). Творчість Б. відіграла визначну роль у розвитку українського барокко 2 пол. 18 ст., в якому зароджувалися риси класицизму.

ГРИДЬ (гридінь, гридень) - назва князівських дружинників у Київській державі. Г, звичайно називали молодших воїнів на відміну від старших (бояр). Г. несли воєнну службу і брали участь в управлінні князівським господарством.

ГРИЦАЙ ДМИТРО (псевд. Перебийніс; 1907-1945) - український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий Української Повстанської Армії. Н. в с.Дорожів Самбірського повіту на Львівщині (тепер село Самбірського р-ну Львівської обл.). Середню освіту здобув у Дрогобицькій гімназії. Ще навчаючись у гімназії, брав участь у діяльності Організації Вищих Класів Українських Гімназій, а згодом став членом Української Військової Організації. В 1928 вступив на фізико-математичний факультет до Львівського ун-ту. Не закінчивши навчання, був мобілізований. Служив у польській армії, з відзнакою закінчив офіцерську школу. В цей період свого життя став членом Організації Українських Націоналістів. З 1933 керівник Військової Референтури Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934 заарештований польською поліцією і протягом двох років був ув'язнений у концтаборі Береза Картузька. Після звільнення з концтабору Г. продовжив навчання в ун-ті. В 1939 був знову ув'язнений у Березі Картузькій. Звільнений у вересні 1939 після розвалу польської держави. В 1940-41 - член Революційного Проводу ОУН і учасник другого Великого Збору ОУН. В 1941-43 Г. брав активну участь у партизанській боротьбі проти гітлерівців. Восени 1941 очолив Крайовий Військовий Штаб ОУН, який займався викриттям тактичних планів німецького командування, створенням складів зі зброєю і боєприпасами, підготовкою офіцерських кадрів для майбутньої української армії. Весною 1943 -заарештований гестапо. Звільнений з ув'язнення під час нападу на тюрму відділу Української Повстанської Армії. Очолив Головний Військовий Штаб УПА. З січня 1945 призначено на пост Шефа Штабу УПА. 1.11.1945 Г. було присвоєно звання генерала. Восени 1945 разом з членом Проводу ОУН Маївським Тарасом, виконуючи завдання Української Головної Визвольної Ради. потрапив у засідку чеської поліції при переході через чесько-німецький кордон. Був захоплений в полон і після жахливих тортур страчений в тюрмі у Празі.

ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ (літ. псевд. Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий та ін.; 27.11(9.12).1863-23.4.(6.5).1910) - видатний український письменник, громадсько- політичний діяч, вчений - мовознавець і педагог. Н. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумська обл.). Вчився в реальному училищі у Харкові. З 1881 вчителював на Слобожанщині і Катеринославщині. В 1891 (за н. даними - 1892) Г. спільно з І.Липою, М.Міхновським, Ю.Міхновським, В.Боровиком, М.Вороним, О.Черняхівським заснував Братство Тарасівців. В 1884-1900 працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти І.Череватенка, організував на Підросійській Україні видавництво популярних книжок українською мовою (“Про грім та блискавку”, “Велика пустиня Сахара”, “Жанна д'Арк”, життєписи І.Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка та ін. 31902 жив і працював у Києві. 31904-став одним з лідерів новоствореної Української Демократичної Партії. Наприкінці 1904 очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську Радикальну Партію, (наприкінці 1905 об'єдналась з УДП в Українську Демократичну - Радикальну Партію. За дорученням київської Громади редагував “Словар української мови” (т.т. 1-4, 1907-09), з 1906 - співробітник газети “Громадська Думка”.а редактор журналу “Нова Громада”. В 1906-09 очолював київську “Просвіту”. Г. належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні, виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у “Листах з Наддніпрянської України” (газета “Буковина”, 1892-93).