БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 17 страница

ДЕРЕЩУК (Дерещенко) ПЕТРО (1884 -р.см.невід.) -український військовий діяч періоду українських національно-визвольних змагань 1917-21. В 1919 - інспектор Запорізького Корпусу. В 1920 очолив антибільшовицьке повстання на Уманщині. Загін Д. в 1921 був розбитий. В 1923 Д. засуджений на судовому процесі в Умані на 10 років ув'язнення. В 1929 достроково звільнений, але незабаром знову заарештований. Подальша доля невідома.

ДЕРЖАВНА ВАРТА - адміністративний орган в Українській Державі, що здійснював охорону правопорядку. Створена законом Ради Міністрів Української Держави від 18.5.1918. Керувалась Департаментом Д.В. при Міністерстві внутрішніх справ. На місцях органи Д.В. підпорядковувались губернським і повітовим старостам. В кожному повіті перебували резервні сотні кінних вартових, а у великих містах - дивізіони (250 чол.). Для несення патрульної і охоронної служби на залізницях створено Корпус Залізничної Варти, який подылявся на 7 регіональних відділів: Київський, Одеський, Південний, Катеринославський, Лівобережний, Харківський і Подільський.

ДЕРЖАВНИЙ БАНК УНР - єдиний емісійний банк Української Народної Республіки. Створений 6.1.1918. Був уповноважений випускати державні банківські білети.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР - член уряду Української Народної Республіки - Ради Народних Міністрів УНР та уряду Української Держави -Ради Міністрів Української Держави. Посада Д.С. відповідала посаді Генерального Писаря в Генеральному Секретаріаті УЦР-УНР. Д.С. називалися також члени уряду Західноукраїнської Народної Республіки(див. Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР).

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАРІАТ ЗУНР - ЗОУНР -найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади Західно-Української Народної Республіки та Західної Області Української Народної Республіки. Уряд республіки. Створений Українською Національною Радою ЗУНР -ЗОУНР 9.11.1918. Державні Секретаріати (міністерства) очолили: К.Левицький (УНДП) - голова Д.С. і секретар фінансових справ, В.Панейко (УНДП) -секретаріат закордонних справ, Л.Цегельський (УНДП) - секретаріат внутрішніх справ, С.Голубович - секретаріат судових справ, Д.Вітовський (УРП)- секретаріат військових справ, О.Барвінський (Х-СП) - секретаріат освіти і віросповідань, С. Баран ( УНДП) - секретаріат земельних справ, Я.Литвинович (УНДП) -секретаріат торгівлі і промисловості, І.Мирон (УНДП)-секретаріат шляхів. О.Пісецький (УНДП) - секретаріат пошти і телеграфу, А.Чернецький (УСДП) - секретаріат праці і суспільної опіки, І.Курівець (УНДП) -секретаріат охорони здоров'я, І.Макух (УРП) - секретаріат громадських робіт, С.Федак (УНДП) - секретаріат продовольства. 4.1.1919 у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) після реорганізації УНР ЗУНР було переобрано склад Д.С. До складу нового уряду входили: С.Голубович - голова, державний секретар фінансів, торгівлі і промисловості, В.Панейко -державний секретар закордонних справ, І.Макух - державний секретар внутрішніх справ, Д.Вітовський - державний секретар військових справ (з 13.2.1919 - В.Курманович), А.Артимович (буковинський відділ (УНДП) - державний секретар віросповідань і освіти, Й.Бурачинський (буковинський відділ УНДП) -державний секретар судових справ, І.Мартинець (УНДП) -державний секретар земельних справ, І.Мирон-державний секретар шляхів, пошт і телеграфу, М.Козаневич (УСДП) -державний секретар громадських робіт, Л.Цегельський, з 103.1919 - М.Лозинський (УНДП), пізніше - С.Витвицький (УНДП) - керуючий справами державного секретаріату закордонних справ на час участі В.Панейка у складі делегації Української Народної Республіки у роботі Паризької мирної конференції 1919-20. Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську державу Д.С. став урядом Західної Області Української Народної Республіки (ЗО УНР). Названий склад Д.С. залишився до 9.6.1919, коли в умовах наближення воєнної поразки Президія Виділу (Виділу) ЗУНР ЗО УНР прийняла рішення про передачу всієї повноти військової і цивільної влади Є.Петрушевичу і надала йому диктаторських повноважень (див. Диктатор ЗО УНР-ЗУНР). Функції Д.С. почав виконувати новостворений орган - Рада Уповноважених Диктатора в Галичині і за Збручем.. Головноуповноваженими були призначені В.Курманович (військові справи: згодом функції уповноваженого перейшли до Військової Канцелярії Диктатора), С.Голубович (внутрішні справи), С.Витвицький (закордонні справи), О.Назарук (преса і пропаганда), І.Мирон (шляхи). Наприкінці 1919 внаслідок зовнішньої агресії керівництво ЗО УНР, повністю втративши контроль над державною територією, було змушене емігрувати за кордон. З 1.8.1920 у Відні було сформовано закордонний (екзильний) уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. До складу уряду входили уповноважені: С.Витвицький (закордонні справи; з 1921 -К.Левицький), В.Сінгалевич (фінанси, торгівля і промисловість), Й.Ганінчак, пізніше - Р.Лерфецький (внутрішні справи, судівництво, пошта, телеграф, шляхи та ін.), К.Левицький (преса, пропаганда). Начальником Військової Канцелярії призначено Я.Селезінку. В 1922 уповноваженим для фінансових справ став Л.Сероїчковський, внутрішніх справ -В.Сінгалевич, преси і пропаганди - Р.Перфецький, фінансового контролю - М.Гаврисевич. Внаслідок рішення Ради Послів держав Антанти від 14.3. 1923 про приєднання території Східної Галичини до Польської держави уряд ЗУНР 15.3.1923 припинив своє існування.

ДЕРЖАВНИЙ СЕНАТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ - найвищий судовий орган Української держави, створений замість Генерального Суду відповідно до закону про утворення Державного Сенату Української держави, затвердженого гетьманом П.Скоропадським 8.7.1918. Здійснював нагляд за діяльністю всіх судів держави у межах, встановлених законом. Д.С. поділявся на Генеральні Суди: адміністративний, цивільний і карний. Д.С. призначався гетьманом після попереднього узгодження кандидатур з Радою Міністрів Української Держави у складі Президента, сенаторів Загального Зібрання і сенаторів Генеральних Судів. До складу Д.С. входило 45 сенаторів. Президентом Д.С. було призначено М.Василенка (одночасно, був міністром освіти); головами Генеральних Судів: адміністративного - Д.Носенка, цивільного -В.Гусаківського, карного - М.Чубинського. При сенаті та кожному з Генеральних Судів був прокурор.

ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ - стан селян в Росії і Україні в 18-19 ст. Д.с. вважалися особисто вільними, за користування землею платили ренту і виконували натуральну повинність. V серед. 19 ст. Д.с. становили бл. 45% селянства. В 1866 згідно з царським указом за Д.с. було закріплено за сплату оброку земельні наділи. В 1886 отримали право на земельну власність за викуп.

ДЕСЯТИНА - 1. В середньовічній Європі - десята частина урожаю або інших доходів, яку сплачувало церкві населення на утримання місцевих храмів, парафіяльного духовенства і бідних. Вперше Д. почала збиратись в 585. Д. розподілялась таким чином: 1/3 на утримання церковної будівлі, 1/3 священику, 1/3 на допомогу біднякам парафії. Відмінена в країнах Зх.Європи наприкінці 18-19 ст. 2. В Київській державі відрахування на користь церкви з доходів усіх князівських володінь та прибутків усіх землевласників. Вперше Д. встановив Київський князь Володимир Святославич після хрещення України-Русі для перебудови і утримання Десятинної церкви. В період монголо-татарського іга Д. називалась данина, яку татари стягували з місцевого населення Київської Русі. В пізніші часи Д. збиралась для утримання парафіяльних храмів. В 17-18 ст. сплата Д. припинилася.

ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА в Києві - перша кам'яна церква у Київській державі. Збудована київськими і візантійськими майстрами в 989-996 за князювання Володимира Святославича. На побудову і утримання Д.ц. князь Володимир виділив десятину (звідси назва храму). В 1240 Д.ц. була частково зруйнована ордами хана Батия. В 30-х роках 17 ст. митрополит П.Могила на частин руїн Д.ц. збудував вепику церкву св.Миколи. В 1828-42 рештки руїн були розібрані На їх місці було споруджено нову церкву з тією ж назвою, яка не мала спільних рис з первісною будовою (архітектор В.Стасов). В 1928 Десятинна церква була остаточно знесена.

 

ДЕСЯТСЬКИЙ (десятник)-1. У Київській державі 9-12 ст. - старший над десятьма дружинниками. 2. У Запорізькій Січі -керівник найнижчої воєнної одиниці - десятка. 3. У Російській імперії- виборна особа, яка виконувала адміністративно-поліцейські функції. 4. В Українській Галицькій Армії -десятник - другий підстаршинський ступінь.

ДЕУЛІНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1618 - перемир'я, укладене 1(11).12.1618 між Московською державою і Річчю Посполитою на 14,5 року в с.Деуліні поблизу Троїцько-Сергіївського монастиря (тепер м.Загорськ Московської обл.) після спроби польського королевича Владислава в 1617-18 захопити Москву. Участь у цій воєнній кампанії взяли й українські козацькі полки під проводом П.Сагайдачного, які в критичний момент врятували польські війська від розгрому піц Москвою. На переговорах у Деуліні у склад московської делегації входили бояри Ф.Шереметєв, Д.Мезецький та ін., польське посольство очолювали А.Надворський, Л.Сапєга, Я.Гонявський. За умовами Д.п. до Польщі виходили Смоленська і Новгород-Сіверська землі. Д.п. не розв'язало політичних суперечностей мок обома державами. Ще до закінчення терміну перемир'я між Московщиною і Польщею розпочалась т.зв. Смоленська війна 1632-34, в якій брали участь козацькі полки на чолі з гетьманом Т.Орендаренком і яка завершилась укладенням Поляновського миру 1634.

ДЕЦИКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (1865-1946) -український громадський і політичний діяч кін.19 - I пол. 20 ст. В 1906-16 очолював галицький департамент міністерства внутрішніх справ у Відні. У 1916-18 - віце-президент намісництва у Львові. 1.11.1918 австрійський намісник Галичини граф К.Гуйн передав свої адміністративні функції Д., який в свою чергу передав всю повноту влади в Галичині Українській Національній Раді (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗО УНР). З поч. 20-х років жив у Львові. В 1921-24 -професор адміністративного права Львівського (таємного) Українського ун-ту, голова кураторії Українських Високих шкіл у Львові. В 1928-39 - сенатор польського сейму від Українського Національно-Демократичного 0б'єднання. 3 1930 очолював кураторію Українського Національного Музею ім.митрополита А.Шептицького. В 1931-32 -перший голова Українського Католицького Союзу.

ДЖАЛАЛІЙ (Джелалій, Джеджалій, Джулай) ФИЛОН (Пилип; рр. н. і см. невід.) - визначний український військовий діяч національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького1648-57 Один з найближчих сподвижників Б.Хмельницького. Походив з татарського роду. До поч. війни служив козацьким сотником Переяславського полку. В квітні 1648 Д. разом з черкаським сотником Б.Товпигою очолив повстання реєстрових козаків з Кам'яному Затоні. У 1648 призначений кропивнянським (ічнянським) полковником. Брав участь у Жовтоводській битві 1648. Корсунській битві 1648, Пилявецькій битві 1648, Зборівській битві 1649. Виконував важливі дипломатичні доручення Б.Хмельницького. У жовтні-листопаді 1648 українська дипломатична місія на чолі з Д. уклала з Османською імперію договір, за умовами якого Україна визнавалась державою, і кримським татарам заборонялось нападати на українські землі. У вересні 1650 Д. очолював українське посольство до молдавського господаря В.Лупула. Під час Берестецької битви 1651 був обраний козаками наказним гетьманом. Призначався гетьманом генеральним осавулом. Після 1654 його доля невідома.

“ДЗВІН” - літературно-мистецький і суспільно-політичний журнал -соціал-демократичного напряму, що виходив в 1913-14 у Києві. Видавався в основному на кошти Л.Юркевича. Всього вийшло 19 номерів. Редагували журнал: Д.Антонович і В.Левинський. Серед співробітників часопису були В.Винниченко, Леся Українка, М.Вороний, Л.Юркевич, Д.Донцов, Х.Алчевська, А.Луначарський та ін.

ДИВІЗІЯ - тактичне з'єднання в різних видах збройних сил. Розрізняють піхотні (стрілкові, мотострілкові, моторизовані), механізовані, кавалерійські, танкові, артилерійські, повітрянодесантні та ін. Д. Під час першої світової війни до складу піхотної Д. входило, як правило, 4 полки, 1-2 ескадрони кінноти і 36-72 гармати. Загальна чисельність Д. становила 16-18 тис. чол. Перші дві українські сердюцькі Д. були сформовані командуючим київської воєнної округи полк. В.Павленком. Перша сердюцька Д. складалася з полків м. гетьманів Б.Хмепьницького, П.Полуботка, П.Дорошенка і І.Богуна. Очолював Д. під-полк. Ю.Капкан. Командантом другої сердюцької Д. призначено ген. О.Грекова. На поч. березня 1918 була сформована одна з перших регулярних Д. Армії Української Народної Республіки -Запорізька дивізія. В березні-червні 1918 на Волині з полонених українців, які воювали у складі російської армії на фронтах першої світової війни, було створено дивізії Сірожупанників і Синьожупанників (див. Синьожупанників дивізія, Сірожупанників дивізія). В період існування Української держави гетьманський уряд в липні 1918 сформував Сердюцьку Д. (команд. полк.Клименко), яка складалась з 4 піхотних полків, кінного лубенського полку, гарматного і автопанцерного дивізіону та технічної сотні. У грудні 1918 військові сили Директорії УНР мали у своєму складі Чорноморську, Селянську (Київську), Волинську, Подільську та Дніпровську Д. В серпні 1919 перед походом українських армій на Київ і Одесу Армія УНР мала 12 піхотних Д. -Волинську, Січову, Холмську, Залізну, Повстанчу, Запорізькі (6, 7, 8), 3алізничу, Січових Стрільців (10,11), Селянську. Під час польсько-радянської війни 1920до складу Армії УНР входили Волинська, Залізна, Запорізька, Київська, Січова, Херсонська та Окрема кінна Д. Українська Галицька Армія не мала у своєму склад Д., а складалася з бригад. В роки другої світової війни була сформована дивізія “Галичина”. Тактичною бойовою одиницею в Українській Повстанській Армії був курінь. Сьогодні Д. -основне тактичне з'єднання Збройних Сил України (див. також Армія Української Народної Республіки).

ДИВІЗІЯ “ГАЛИЧИНА” (Перша Українська дивізія Української Національної Армії) - українська військова частина, яка в 1944-45 воювала на боці гітлерівської Німеччини. Формування дивізії розпочалося в квітні 1943 під керівництвом Військової Управи (гол. В.Кубійович). Дивізія створювалась за зразком німецьких піхотних дивізій. Командиром дивізії був призначений ген.Ф.Фрайтаг. Воєнний вишкіл бійці дивізії проходили у Нойгамері (Німеччина). Перед відправкою на радянсько-німецький фронт дивізія нараховув.ала 16 тис. чол. 17-22.7.1944 під час боїв під Бродами (тепер Львівська обл.) дивізія була оточена і розбита. Окремим частинам дивізії вдалося прорвати оточення і відступити на Захід. Деякі відділи Д.“Г”. увійшли до складу Української Повстанської Армії. Наприкінці 1944 була сформована нова дивізія загальною чисельністю 18 тис. чоловік. Наприкінці 1944 на поч. 1945 Д.“Г” вела оборонні бої в Словаччині і Словенії. На поч. березня 1945 дивізія за розпорядженням Українського Національного Комітету була включена до складу Української Національної Армії під командуванням ген. П.Шандрука. На поч. квітня 1945 дивізія займала позиції в р-ні Грацу, де залишалась до капітуляції Німеччини. 14.4.1945 воїни дивізії склали присягу на вірність українському народові. Після капітуляції Німеччини Д.“Г”. виступила в зону окупані західних союзників і була інтернована у табори Фельдкірхен (Австрія), Удіне, Белярія. Ріміні (Італія). В травні 1947 українські полонені були вивезені до Великобританії і звільнені.

ДИКЕ ПОЛЕ - історична назва нерозмежованих і слабо заселених причорноморських степів між середньою і нижньою течією Дністра на заході, нижньою течею Дону і Сіверським Дінцем на сході, від лівої притоки Дніпра - Самари і верхів'їв притоків південного Бугу - Синюхи та Інгула на півночі, до Чорного і Азовського морів та Криму на півдні. У 16-17 ст. уряд Польсько-Литовської держави Д.п. вважав українські землі, що знаходилися на схід і південь від м.Білої Церкви, і роздавав їх магнатам і шляхті у приватну власність як незаселені, хоча там проживало українське населення. Степи Д.п. були придатними для розвитку землеробства, скотарства та промислів, що спричиняло колонізацію їх ще в добу Київської держави. Перешкоджали цьому набіги степових кочівників, що хвилями прокочувались по цих землях від найдавніших часів (кіммерійці, скіфи, сармати, гунни, авари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.). Особливо сприятливими для заселення українцями Д.п. стало 14-15 ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. Під впливом зростаючої небезпеки від нападів кримських татар тут у 15 ст. сформувалося українське козацтво. Наприкінці 18 ст. назва “Д.П.” перестала вживатися.

ДИКТАТОР ЗАХІДНОЇ ОБЛАСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ - ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ - титул Є.Петрушевича, наданий йому 9.6.1919 Президією Виділу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР та Державним Секретарем ЗУНР-ЗОУНР. На поч. червня 1919 внаслідок воєнних дій на українсько-польському фронті (див.Українсько-польська війна 1918-19) становище ЗО УНР стало критичним. Майже вся територія республіки, за винятком трикутника між Дністром і Збручем, була окупована польськими військами. В умовах загрози воєнної поразки і остаточної втрати державності вся повнота військової і цивільної влади на території ЗО УНР передавалась Д. ЗО УНР-ЗУНР. Є.Петрушевич призначав Раду Уповноважених (Головноуповноважених) Диктатора та Військову Канцелярію. До складу Ради Уповноважених увійшли: С.Голубович (внутрішні справи), С.Витвицький (закордонні справи), В.Курманович (військові справи), І.Мирон (шляхи і транспорт), О.Назарук (преса). Директором Військової Канцелярії став К.Долєжаль, а Начальним Вождем У ГА - О.Греков. Після відступу Української Галицької Армії за Збруч і окупації польськими військами всієї Галичини уряд ЗО УНР і Д. перебували у Кам'янці-Подільському. В сер. листопада 1919 Є.Петрушевич і Рада Уповноважених Д. були змушені виїхати до Відня, де продовжували вести активну міжнародну діяльність, спрямовану на захист державних інтересів Західно-Української Народної Республіки Закордонний (екзильний) уряд ЗУНР (див. Державний Секретаріат ЗУНР-ЗО УНР) і Д. ЗО УНР-ЗУНР склали свої повноваження 15.3.1923 після рішення Ради Послів держав Антанти від 14.3.1923 про визнання фактичних кордонів Польської держави (див. також. Західноукраїнська Народна Республіка, Західна Область Української Народної Республіки).

ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ - найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений в листопаді 1918. Наприкінці квітня, розпустивши Українську Центральну Раду та проголосивши Українську Державу, до влади прийшов обраний 29.4.1918 на з'їзді Земельних Власників (н. назва -Хліборобський Конгрес) гетьманом України П.Скоропадський. Незабаром проти дій гетьманської адміністрації розгорнувся опозиційний рух політичних партій просоціалістичної орієнтації, які в травні 1918 утворили Український Національний Державний Союз (згодом -Український Національний Союз). 13.11. 1918 у Києві відбулося таємне засідання Українського Національного Союзу, на якому розглядалося питання про повстання проти П. Скоропадського. Учасники зборів, в яких брали участь представники українських політичних партій, Селянської Спілки. профспілки залізничників та командування Січових Стрільців, ухвалили розроблений Повстанчим оперативним штабом план збройного виступу. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Народної Республіки і вирішили визначити форму державного правління після усунення від влади гетьмана. Для керівництва антигетьманським повстанням було створено тимчасовий верховний орган - Директорію УНР. До складу Директорії увійшли В. Винниченко (УСДРП) - голова, члени - С. Петлюра (УСДРП), О. Андрієвський (УПСС), Ф. Швець (Селянська Спілка) і А. Макаренко (безпартійний, віц профспілки залізничників). Обраний заочно С. Петлюра був.затверджений Головним Отаманом Армії УНР. Приступивши до виконання своїх обов'язків. Директорія створила тимчасовий уряд - Раду завідуючих державними справами та Військовий Революційний Комітет (М. Авдієнко, В.Чехівський, А.Пісоцький, З.Висоцький, М.Галаган, Н.Загородній і М. Марченко). Протигетьманське повстання було прискорене проголошенням П. Скоропадським 14.11.1918 федеративної спілки з майбутньою небільшовицькою Росією. 15. 11. 1918 члени Директорії виїхали у Білу Церкву, місце розташування своєї основної військової сили - Січових Стрільців.

Днем раніше туди прибув С. Петлюра. 16. 11. 1918 відділи Січових Стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. 18.11. 1918 відбувся Мотовилівський бій 1918, в якому гетьманські формування були розбиті. 20 - 21.11. республіканські війська, підійшовши до Києва, розпочали його облогу. На бік Директорії масово переходили гетьманські частини, дислоковані в різних районах України, та приєднувались численні повстанські загони на чолі з отаманами Зеленим, М. Григор'євим, Ангелом та ін. Загальна чисельність військових з'єднань, які підпорядковувались наказам Директорії, в грудні 1918 становила більше 100 тис. чол. (за деякими даними - бл. 300 тис. чол.). Наприкінці листопада - поч. грудня 1918 Армія Української Народної Республіки контролювала майже всю територію України. Після укладення Директорією угоди про нейтралітет з командуванням німецьких військ в Україні 12.12. 1918 частини Армії УНР розпочали загальний штурм Києва. В результаті дводенних запеклих боїв з противником відділи Січових Стрільців і Дніпровська дивізія здобули місто. 14. 12. 1918 гетьман України П. Скоропадський зрікся влади, передав управління країною Раді Народних Міністрів і виїхав за кордон. 19.12.1918 Директорія УНР урочисто в'їхала в Київ.

26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським -Раду Народних міністрів УНР. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР, ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу; закон про автокефалію Української Православної Церкви (1.1.1919), закон про скликання Трудового Конгресу України (5.1.1919) та ін. Після проголошення 22.1.1919 на Софіївському майдані у Києві Акту Злуки Західноукраїнської Народної Республіки і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є.Петрушевич. Сесія Трудового Конгресу, який виконував роль предпарламенту об'єднаної України, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації в державі, тимчасово передала всю законодавчу, виконавчу і судову владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави.

З поч. 1919 Директорія вимушена була діяти в надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх умовах. Молода українська держава знаходилась в кільці ворожих сил, найнебезпечнішими серед яких були більшовики, денікінці та війська Антанти. Ще наприкінці листопада - на поч. грудня 1919 радянська Росія без оголошення війни розпочала воєнну агресію проти України (див. українсько-більшовицька війна 1917-21).16.1.1919 після тривалих безплідних намагань прокомуністично настроєних діячів УНР (В.Виниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін.) дипломатичними засобами порозумітися з Москвою, Директорія УНР оголосила війну РСФРР. Незважаючи на героїчну боротьбу республіканських військ проти частин Червоної армії у Лівобережній Україні, 5-62.1919 більшовики захопили Київ. Директорія УНР і уряд. залишивши столицю, були змушені змінювати місце перебування в залежності від воєнної ситуації.

Прагнучи ліквідувати хоча б один з фронтів, більшість членів Директорії виступила за переговори з командуванням військ Антанти, які в цей період займали майже всю територію півдня України. Не погоджуючись з цим рішенням, 11.2.1919 (за іншими даними - 10.2. 1919) В.Винниченко вийшов зі складу Директорії. Головою став С.Петлюра. 13.2.1919 у Вінниці був створений новий уряд на чолі з С.Остапенком. Однак, незважаючи на поступки Директорії на переговорах з представниками французького командування в Одесі і Бірзулі, досягти компромісу з Антантою щодо умов надання Армії УНР матеріально-технічної допомоги не вдалося.

Після евакуації в квітні військ Антанти з території України Директорія у Рівному створила уряд під проводом Б. Мартоса. 4.5.1919 зі складу Директорії вийшов О.Андрієвський, який підтримав спробу державного перевороту, очоленого отаманом В. Оскілком. В червні 1919 під натиском більшовицьких військ Директорія була змушена переїхати до Кам'янця-Подільського. До її складу входили С.Петлюра, А. Макаренко, Ф.Швець і С. Петрушевич. Останній займався справами тільки Галичини. 27.08.1919 Директорією було проведено нову реорганізацію уряду. Його очолив Іс.Мазепа.

На протязі літа-осені 1919 Директорія робила спроби стабілізувати воєнно-політичну ситуацію в Україні. Проте відкрита агресія кількох іноземних держав та неприхильне ставлення деяких лідерів Антанти до незалежності УНР на Паризькій мирній конференції.1919-20 звели нанівець ці намагання. 15.11.1919 (за іншими даними - 14.11.1919) на спільній нараді членів Директорії та уряду УНР було прийнято рішення про скасування повноважень Ф.Швеця і А.Макаренка, які виїжджали для проведення роботи за кордон. У постанові наради визначалося, що на час їх відсутності “керування справами Республіки покладається на Голову Директорії пана Головного Отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони і постанови, ухвалені Радою Народніх Міністрів”. Правовий статус існування Директорії як найвищої влади в УНР у складі однієї особи регулював закон “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці”, ухвалений урядом 12.11.1920. На основі цього закону Директорія УНР в особі Голови Директорії мала затверджувати ухвалені Державною Народною Радою закони; затверджувати прийняті Радою Народних Міністрів призначення та звільнення; ухвалені Державною Народною Радою умови з іноземними державами та ін. Закон передбачав, що при неможливості виконання Головою Директорії своїх обов'язків, влада передавалася заступникові Голови Державної Народної Ради, а до її скликання - Колегії (мала складатися з трьох членів: голови Ради Народних Міністрів, порядкуючого у Найвищому суді УНР і представника всіх політичних партій). До початку роботи Колегії Голову Директорії заступав у випадку необхіцності Голова Ради Народних Міністрів. Наприкінці 1920 Директорія УНР втратила контроль над територією України і С. Петлюра був змушений емігрувати. Після загибелі 25.05.1926 С. Петлюри у Парижі верховну владу в УНР перейняв тодішній голова уряду УНР за кордоном а.лівицький.

ДИФЕНЗИВА - назва контррозвідки в 1918-1939 у Польщі. Популярна назва - “двуйка”. Основна діяльність Д. була спрямована на боротьбу з українським національно-визвольним рухом на окупованих Польщею українських землях.

ДІВОВИЧ СЕМЕН (рр. н. і см. невід.) -український письменник серед. 18 ст. Походив з козацького роду Стародубського полку. Вчився у Києво-Могилянській Академії та у Петербурзі. Працював перекладачем у Генеральній Військовій Канцелярії та архіваріусом Малоросійського Генерального Архіву. У 1762 написав у формі віршованого діалогу великий твір “Розмова Великоросії з Малоросією”, головною метою якого було відстоювання ідей державної самостійності козацької держави та висловлення протесту проти політики російського уряду щодо України. У своїй праці Д. широко використав “Короткий опис Малоросії” (1734) та інші сторичні джерела і змалював історію України від найдавніших часів до серед. 18 ст. Особливу увагу звернув на події національно-визвольної війни під керівництвом Б.Хмельницького 1648-57.

ДІДЕНКО АНДРІЙ (рр.н. і см. невід.) - козацький гетьман (1632-33). Обраний гетьманом при підтримці православного митрополита київського Ісаї Копинського замість прихильника Польщі гетьмана І.Кулаги-Петражинського.

“ДІЛО” - найстаріша і довгий час єдина українська щоденна газета в Галичині. Виходила у Львові в 1880-1939 (в 1880-82 -двічі на тиждень, 1883-87 - тричі на тиждень, з 1888 -щоденно). Засновниками “Д” була група народовців на чолі з Ю.Романчуком. Першим редактором “Д” став В.Барвінський, співробітниками - І.Балей, Ю.Романчук, А.Вахнянин, М.Подолинський та ін. В 1881-1906 при “Д” виходила “Бібліотека найзнаменитіших повістей” (74 тт.), а в 1936-39 -“Бібліотека “Діла” (48 п.). З часу свого виходу газета проводила ідеологію народовської течії в українському суспільно-політичному русі Галичини. Небудучи ніколи офіційним партійним органом, “Д” відстоювало на своїх сторінках політичну лінію Народної Ради (з 1886), Української Національно-Демократичної Партії (з 1899), Української Трудової Партії (з 1919); в партії існувала фракція “Д”, Українського Національно-Демократичного Об'єднання (з 1925).

ДІЯРІЮШ (Діарій) - назва щоденних записів в Україні в 17-18 ст. Один з найвидатніших Д. брестського ігумена Анастасія Филиповича (1648). Д.С.Зорки,секретаря Б.Хмельницького,незберігся, але був використаний С.Величком. Цінними є Д. М.Ханенка (1727-53), Я.Марковича (1720-1732). Відомі офіційні щоденні записи, ведені у Генеральній Військовій Канцелярії за гетьманів І.Скоропадського і Д.Апостола. Ряд Д. досі не опубліковано.

ДМИТЕРКО (Ратич) ГАННА (Анна, Гандзя; 9.2.1893-1981) - десятник Легіону Українських Січових Стрільців, згодом - Української Галицької Армії. Н. в с. Підберізці біля Львова. В 1913-14 була членом Пласту та т-ва “Українських Січових Стрільців” (див. “ Оч”). Наприкінці серпня 1914 вступила до однієї з сотень Легіону Українських Січових Стрільців. В 1914-15 Д. працювала сестрою милосердя у стрілецькому госпіталі. З серед. 1915 служила у курені Г.Коссака. Брала участь у боях під Лісовичами і над Стрипою. В еміграції жила у США де займалася педагогічною діяльністю.