Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально залишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269, а згодом його син Володимир 1269-1289) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301). Окремі незначні уділи мали і сини Данила Галицького - Мстислав (Луцьк) та Шварно (Холм з Дорогочином). Почався поступовий занепад Г.В.д. ВІд неї відходять окремі землі: турово-пінська, ятвязька. Деякою компенсацією було приєднання частини Закарпаття та деяких земель у Польщі.
На початку 14 ст. єдність Г.В.д. відновлюється. В цей час тут правив син Лева Даниловича, король Юрій I, головним здобутком якого було утворення у 1303 окремої Галицької митрополії. Після смерті Юрія І Г.В.д. перейшла до його синів Андрія Юрієвича і Лева Юрієвича, які проводили активну зовнішню політику, виступаючи проти татар.
Останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340. Продовжував політику своїх попередників. Зумів врегулювати відносини з Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак, напруженими залишилися стосунки з Польщею та Угорщиною, які стали готувати спільний наступ на Г.В.д. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали незадоволення його політикою і у квітні 1340 його було отруєно у Володимирі Волинському.
Виразу після смерті Юрія II у внутрішні справи Г.В.д. втрутились іноземці. Польський король Казимир III Великий здійснив грабіжницький похід на Львів, але не зміг утвердитися у Галичині. Лише після декількох років правління боярської олігархії на чолі з Д.Дедьком (1340-1349) Г.В.д. перестає існувати, і у 1349 Казимир III захоплює Галичину, а згодом ще й Холмщину та Волзьку землю. Волинь, де правив князь Любарт Гедимінович, відійшла до Литовської держави.
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО див Галицько-Волинська держава.
ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ культурно-освітнє товариство в Галичині, засноване 16. 07. 1848 у Львові. Основною метою ГРМ було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Зразком для його створення були “Матиці” ін. слов'янських народів, насамперед чехів та словаків. Першим головою Г.Р.М. став М. Куземський. З поч. 60-х р.р. 19 ст. керівництво т-ва опинилося в руках А. Петрушевича, Я. Головацького. Б. Дідицького, які були виразниками ідей москвофільства і заперечували існування українського народу, викидали вживання української мови, а замість неї запроваджували “язичіє”.
Видавнича діяльність Г.Р.М. була особливо активною до середини 80-х рр. До цього часу старанням т-ва видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні поручники, серед яких була і “Читанка” М. Шашкевича. Друкованим органом Г.Р.М був “ Науковий Сборник”, який з перервами і під різними назвами видавався протягом 1865-1908.3 II пол. 80-х рр. т-во поступово занепадає і остаточно перестає існувати у 30-х рр. 20 ст.
ГАЛКИН ОЛЕКСІЙ (1866-1940,) - український військовий діяч, ген.-полк. Армії УНР. У 1918 -начальник Генерального Штабу Армії УНР. У 1920-21 - військовий міністр Української Народної Республіки. У 1923-40 жив у Західній Україні. Заарештований органами НКВС Загинув у в'язниці.
ГАЛЛ АННОНІМ (Мартин Галл; кін. 11- поч. 12 ст.) - автор польської хроніки. Хроніка написана латинською мовою (3 книги) і охоплює історію Польщі до 1113. Г.А. дав, в цілому, достовірне описання історії Польщі 10-11 ст. Хроніка містить цінний матеріал про зв'язки Польщі з Київською Руссю. Більша частина хроніки присвячена правлінню Болеслава III Кривоустого. Вперше видана у Гданську в 1749.
ГАЛЛЕР ЮЗЕФ (1873-1960) - польський військовий діяч, генерал. В 1918-19 Г. сформував і озброїв у Франції на кошти урядів держав Антанти 80-тисячну польську армію, яка призначалася виключно для боротьби проти більшовиків. Проте, 15.5.1919 польський уряд направив армію Г. на українсько-польский фронт в Галичині і Волині (див. Українсько-Польска війна 1918-19). Протягом 16-18.7.1919 польська армія під командуванням Г. зуміла витіснити Українську Галицьку Армію за р. Збруч і окупувати всю територію Західної Області Народної Республіки.
ГАЛУЩИНСЬКИЙ МИХАЙЛО (26.9.1878-25.9.1931; за ін. даними - 23.9.1931) - український громадсько-політичний і військовий діяч. Н. в с. Дзвиняч Чортківського повіту на Тернопільщині в родині священника. Закінчив Тернопільську гімназію. Навчався у Львівському (1898-1900) і Віденському (1900-01) ун-тах. В студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював “Академічну громаду” у Львові та “Січ” у Відні Разом з В.Старосольським, А.Крушельницьким, Л.Цегельським, С.Горуком видавав перший український студентський журнал “Молода Україна”, в якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави. Після закінчення ун-ту деякий час працював викладачем у Золочівський гімназії, а з 1909 - директор Рогатинської гімназії, св.Володимира. В цей період Г. став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині. На початку першої світової війни призначений Бойовою Управою УСС командантом Легіону Українських Снових Стрільців, обов'язки якого виконував до 14.3.1915. 3 середини 1915 військовий референт при командуванні австрійської армії. Активний учасник Листопадового повстання 1918 у Львові. В 1923-31 очолював організацію “Просвіта”, яка під його керівництвом перетворилася в значну громадсько-освітню організацію. В 1921-24 -професор Львівського (таємного) Українського Університету. В 1925 став одним з співзасновників і провідним членом Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1928-31 обирався сенатором і віце-президентом польського сенату від УНДО. Автор мемуарів “З Українськими Січовими Стрільцями” (1934).
ГАЛЯТОВСЬКИЙ (Голятовський) ІОАНИКІЙ (р.н.невід.- п.12.1.1688)-український письменник, громадсько-політичний і церковний діяч 17 ст. Навчався у Києво-Могилянській Колегії, де в 1657-65 був ректором. В 1669-88 Г. -архімандрит Єлецького Успенського монастиря у Чернігові. Видатний промовець, автор збірок проповідей і оповідань -“Ключ разуменія..” (1659 і 1660. Київ; 1663 і 1665 Львів), “Наука, або способ зложення казання” (1659). “Небо новое” (1665,1677,1699), “Скарбниця потребная” (1876). Видав польською мовою полемікобо-гословські трактати - “Лебедь з перами своїми” (1675; за ін. даними - 1679), “Азбука різним єретикам” (1681), “Алькоран Магометів” (1683) та ін.
ГАМАЛІЇ - український козацько-старшинський рід в 17-18 ст. Найвідоміші представники: Михайло Г. (рр.н. і см. невід.) - полковник черкаський (1662) за гетьманування Я. Сомка. Григорій Михайлович Г. (рр. н. невід, -п. 1702) -лубенський полковник (1665-69, 1687-88, див. Гамалія Г.); Андрій Михайлович Г. (р.н. невід. -П.1696) - лохвицький сотник, генеральний осавул (1689-94). Прихильник гетьмана І. Мазепи. Михайло Андрійович Г. (рр. н. і см. невід). -генеральний осавул (1707 - 09). Підтримував політику І. Мазепи, за що був у 1709 заарештований царськими властями і засланий. Антін Андрійович Г. (р.н. невід. - п. 1728), брат Михайла Андрійовича Г., заарештований разом з братом і висланий у Сибір.
ГАМАЛІЯ ГРИГОРІЙ МИХАЙЛОВИЧ (р.н. невід. - п. 1702) - український військовий діяч II ПОЛ.17 ст., полк. лубенський (1665-69: 1687-88). Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657. В 1655 здобув Корсунь. Прихильник гетьмана І.Виговського. Член посольства гетьмана І.Брюховецького до Московського царя Олекси Михайловича. В 1688 за дорученням І.Брюховецького разом з генеральним обозним І.Безпалим і канцеляристом Кашперовичем їздив з дипломатичною місією до Стамбулу, де обговорював з турецьким урядом умови переходу України під протекторат Османської імперії. Повернувшись в Україну, підтримував політику гетьмана П.Дорошенка. Призначався полковником паволоцьким, генеральним осавулом, наказним гетьманом.
ГАНДЗЮК ЯКІВ (1863 - лютий 1918) -український військовий діяч, генерал. Учасник першої світової війни - ген. російської армії. В серпні1917очолив1 дивізію Першого Українського Корпусу під командуванням П. Скоропадського, після його відставки - командир корпусу. Розстріляний більшовиками у Києві в лютому 1918.
ГАНЖА ІВАН (р.н. невід.- вересень 1648) український військовий діяч, уманський полк. (1648), сподвижник Б.Хмельницького. За деякими даними - татарин за походженням. Учасник козацьких похода на Чорне море. В ніч з 23 на 24.4. (з 3 на 4. 5.) 1648 напередодні битви під Жовтими Водами (див. Жовтоводська битва 1648), за дорученням Б.Хмельницького. переконав реєстрових козаків (4 тис. чол.) у Кам'яному Затоні на Дніпрі (поблизу нинішнього села Дніпровокам'янки Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл.) приєднатись до української армії. Учасник Корсунської битви 1648. В червні 1648 в ході боїв з польськими військами козацький загін на чолі з Г. визволив Умань і Тульчин. Влітку 1648 Г. був призначений уманським полк. Загинув у Пилявецькій битві 1648.
ГАНКЕВИЧ ЛЕВ (1883- р. см. невід.) -український політичний діяч, адвокат, один з провідних членів Української Соціал-Демократичної Партії. В 1911 Г. очолив фракцію УСДП, яка стояла на самостійницьких позиціях. З 9.11.1918 - член Української Національної Ради ЗУНР-УНР. Після відступу українських військ зі Львова залишився в місті. В 1918-22 разом з П.Буняком, А.Чарнецьким, І.Квасницею та ін. редагував партійний журнал УСДП - газету “Вперед”. В 1923 виступив проти переходу партії на комуністичну платформу, за що був виключений з партії. В середині 1920-х років Г. очолив групу “Вперед”, яка у 1929 проголосила відновлення УСДП (ліквідована польською владою в січні 1924). В 1929-33 - голова УСДП. Виступав оборонцем в політичних судових процесах над членами Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів у Західній Україні. Був адвокатом М.Лебедя, Д.Гнатківської, Я.Рака і Б. Підгайного під час Варшавського процесу 1935-36. Помер у США.
ГАНКЕВИЧ МИКОЛА (1869-1939) український політичний діяч, один з організаторів робітничого руху в Галичині. В 1900 Г. разом з С. Вітиком, В. Охримовичем став засновником української Соціал-Демократичної Партії. Редагував центральні органи партії-газети “Воля” і “Земля і Воля” (1907-12). На поч. першої світової війни 1914-18 увійшов до Складу Головної Української Ради у Львові, згодом - заступник голови Загальної Української Ради у Відні. На поч. 20-х рр. виступав проти переходу УСДП на комуністичну платформу, за що був виключений в 1923 разом з В. Старосольським, Л. Ганкевичем, П.Буняком, І. Квасницею з партії. Ставши членом Польської Соціалістичної Партії, робив спроби знайти шляхи політичного партнерства з УСДП.
ГАРАЛЬД III СУВОРИЙ (Гаральд Гардрад, Гаральд Сміливий; 1015-1066) - норвезький король (1046-1066). Декілька років на чолі варязької дружини перебував на службі у Київській державі і Візантії. В 1044 одружився з донькою Ярослава Мудрого - Єлизаветою Ярославною. Автор кількох поетичних творів, зокрема, пісні присвяченої Єлизаветі Ярославні. Ставши королем, робив спроби завоювати Данію. Загинув поблизу Йорку під час походу в Англію у боротьбі з англо-сакським королем Гарольдом.
ГАРКУША (Миколаєнко) СЕМЕН ІВАНОВИЧ (бл.1739 -п.1784) - запорізький козак, ватажок повстанських загонів в Україні у 70-80-х рр.18 ст. Н. в м.Березань (тепер село Гомельського р-ну Мєнської обл., Республіка Бєларусь) в українській родині І.Миколаєнка. З 9 років перебував на Запоріжжі, де його й прозвали Гаркушею. Учасник походів запорізьких козаків на Очаків і Хаджибей. За деякими даними, знав І.Гонту і брав участь у Коліївщині. В 1772-84 Г. на чолі повстанських загонів нападав на панські маєтки на Лівобережі, Слобідській і Правобережній Україні. Склад цих загонів постійно змінювався, а сам Г. часто виступав під іншими прізвищами. Протягом 1773-76 і 1778-83 тричі був заарештований царськими властями і ув'язнений, але щоразу втікав з в'язниці та продовжував боротьбу. Востаннє схоплений 17(28).2.1784 у Ромнах (тепер Сумська обл.) і після жорстоких катувань засланий на довічну каторгу у Херсон, де незабаром помер.
ГАСИН ОЛЕКСА (псевд. “Лицар”; 1907-31.1.1949) - визначний український політичний і військовий діяч, полковник Української Повстанської Армії. Н. в с.Конюхові недалеко м. Стрия на Львівщині. Закінчив Стрийську гімназію, навчався у Львівському політехнічному ін-ті. Ще навчаючись у гімназії став одним з лідерів “Організації Вищих Класів Українських Гімназій”.
Член Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, один з організаторів націоналістичного руху на Стрийщині. В 1933-34 брав участь у технічному забезпеченні видання “Бюлетня Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ”. Неодноразово заарештовувався польською поліцією. В 1934 -в'язень концтабору у Березі Картузькій. Після звільнення - військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. У вересні 1938 Г., внаслідок постійного переслідування польськими спецслужбами, змушений виїхати за кордон. Працюючи у військовій референтурі Проводу ОУН. був одним з найближчих співробітників Є. Коновальця. В 1940 був обраний членом Проводу ОУН (С. Бандери), а з 1941 - керівником організаційно-мобілізаційного відділу ГВШ ОУН. В 1941 заарештований гестапо і засуджений до страти. 9.4.1943 звільнений підрозділом УПА під час нападу на в'язницю. В 1943 став одним з керівників партизанської боротьби проти гітлерівців у Карпатах, яку вели відділи Української Народної Самооборони. З 1944 Г. зайняв пост командира групи військ “УПА-Захід”. В 1940 - 41 і 1947-49 - член Проводу ОУН (С.Бандери). В січні 1946 Г. був призначений, начальником (шефом) Штабу УПА. Розробив і реалізував план боротьби УПА в нових умовах. Загинув у перестрілці з співробпниками МДБ СРСР 31.1.1949 у Львові. Співавтор з Є.Коновальцем “Військового підручника ”.
ГАШТОВТ (Гаштольд) МАРТИН ІВАНОВИЧ (рр. н. і см. невід.) - литовський магнат 15 ст. Після смерті київського князя Семена Олельковича (1470) призначений польським королем Казимиром ІV Ягеллончиком воєводою київським. Однак кияни не впустили його у місто. В 1471 за допомогою війська здобув Київ. Не знайшовши підтримки серед міського українського населення в 1475 повернувся у Литву. В 1480 київським воєводою був призначений киянин Іван Ходкевич.
ГВИНТОВКА МАТВІЙ (рр. н. і см. невід.) -український військовий діяч 60-70-х рр.17 ст. В період гетьманування І. Брюховецького -ніжинський полковник (1663-67). Був одним з найближчих співробітників гетьмана Д. Многогрішного, генеральний осавул (1668-72) в його уряді. В січні 1669 їздив у складі українського посольства до Москви. Після усунення з гетьманства Д. Многогрішного був заарештований і вивезений до Сибіру, де і помер.
ГЕДИМІН (Гедимінас: р.н.невд.-1341) - великий князь литовський (1316-1341), син Путувера, брат Витеня. Вів непримиренну боротьбу з німецькими лицарями, яким завдавав ряд поразок. В 1325 уклав союз з польським королем Владиславом Локетком для спільної боротьби проти хрестоносців. В 1331 розбив війська Лівонського ордену під Пловцями (Польща). Активно проводив політику захоплення і приєднання українських і білоруських земель. В 1319-20 захопив Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам' янець та ін. міста. У васальній залежності від Г. знаходились Мінське, Вітебське, Друцьке і Турово-Пинське князівства, завершив підкорення Полоцького князівства. Після смерті Юрія II Болеслава в 1340 поставив свого сина Любарта князем Волині. Г. почав титулувати себе “королем литовців і руських”. Г. вважається засновником столиці Литви Вільнюса, яка вперше згадується у 1322-23. Смертельно поранений під час облоги німецької фортеці Баєрбург на р.Німан.
ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОР - в Російській імперії з 1775 - вища урядова особа в губернській адміністрації, яка очолювала генерал-губернаторство. До 1775 звання Г.-г. було почесним. З 1708 очолювали органи колоніальної адміністрації в Київській губернії (перший -М.Лєонтьєв). В цей період цивільна влада належала гетьманському правлінню, а Г.-г. здійснював нагляд за військовими справами і обороною кордонів. Київський Г.-г. мав повноваження вести переговори з Кримським ханством, Туреччиною і Польщею. Після проведення Катериною II в 1775 губернської реформи, влада Г.-г., особливо в колоніальних володіннях Росії, набула характеру військової диктатури. Будучи главою всієї військової, адміністративної, судової і фінансової влади, Г.-г. мав практично необмежені повноваження. Г.-г. був одночасно і командуючим військами військового округу. Призначався царем. Як правило, на посаду Г.-г. призначались найбільш реакційні і шовіністично настроєні російські генерали. В різний час в Україні функції Г.-г. виконували, відомі своїми антиукраїнськими заходами П.Румянцев, Д.Бібіков, Г.Бобринський.
ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО - в Російській імперії у 1775-1917 велика адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої входила одна або кілька губерній. Створювалось російським урядом, в основному, для боротьби з національно-визвольним рухом поневолених народів або у воєнний час. У Г.-г. фактично запроваджувався стан військової диктатури. На чолі Г.-г. стояв генерал-губернатор. В 1764 після ліквідації гетьманства на Лівобережній Україні було створено Малоросійське Г.-г., яке протягом 1764-82 очолював П.Румянцев. В Україні у різний час існували Харківське (1775-96) з Харківською і Воронезькою губерніями, Київське (1832-1914) з Київською, Волинською і Подільською губерніями, Новоросійське з Катеринославською, Таврійською і Херсонською губерніями та ін. Г.-г. Так, в 1914-17 на території Галичини і Буковини. окупованій російськими військами, було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство.
ГЕНЕРАЛЬНА БУЛАВА - в період українських національно-визвольних змагань 1917-21 - одна з назв Генерального штабу Армії Української Народної Республіки.
ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ найвища адміністративна установа Гетьманщини в 17-18 ст. Створена Б.Хмельницьким під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. Здійснювала все військове, адміністративне, судове і фінансове управління. Гетьман через Г.в.к. здійснював управління військовими, адміністративними, судовими і фінансовими справами держави. Г.в.к. підпорядковувалась гетьману, а безпосередньо керував її діяльністю генеральний писар. До складу Г.в.к. входила вся генеральна старшина, крім генерального судді. Здійснювала нагляд за рішеннями Генерального Військового Суду з кримінальних і політичних справ. Все діловодство велося українською мовою. Місцем перебування канцелярії була гетьманська резиденція (в різні часи - Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів). З 28. 11. 1720 указом Петра I позбавлена фінансових і судових функцій. З 1722 діяльність Г.в.к. контролювалась Малоросійською колегією. В 1727-34 за гетьманства Д. Апостола знову підпорядкувалась гетьману. Після його смерті реорганізована у Правління гетьманського уряду. За гетьмана К. Розумовського була знову відновлена і функціонувала до остаточної ліквідації російським урядом гетьманства 10(21.)11.1764.
ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА - найвищий державний і політичний орган у часи Гетьманщини протягом 1648-1750. Скликалася для обрання гетьмана, або вирішення важливих державних, політичних, військових і судових питань, обговорювала зовнішньополітичні справи. Г.в.р. скликалася окремими універсалами гетьмана. Брати участь у раді мали всі козаки, іноді делегації від міщан, в окремих випадках - селяни (т.зв. Чорна рада). Учасники ради ставали в коло, в центрі якого стояв гетьман з старшиною. Число присутніх могло доходити до кількох тисяч. Постійного місця проведення Г.в.р. не існувало. Найчастіше рада збиралася на р.Росаві (Київщина) та в м.Переяславі. Наприкінці 17 ст. вплив її на державне життя України послаблюється. Основні функції переходять до ради старшини. На поч. 18 ст. Г.В.Р. збиралася лише для затвердження рішень, які вже прийняли гетьман і генеральна старшина. В лютому 1750 відбулась остання Г.В.Р. (див. Глухівська Рада 1750), на якій було проголошено гетьманом України К.Розумовського.
ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ (Генерал-губернаторство) - тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, утворена 12.10.1939 гітлерівським урядом (під час другої світової війни) у центрально-східній частині Польської держави Адміністративний центр знаходився у Кракові. До складу Г.-г. входили і українські етнографічні землі - Лемківщина, Підляшшя, частина Посяння і Холмщина (заг. площа 16 тис. км. кв.). 1.8.1941. Г. була об'єднана з дистриктом (провінцією) Галичина. На чолі Г. г. стояв генерал-губернатор (Г.Франк), якому належала вся повнота адміністративної і військової влади. Г.г. поділялась на окружні староства (“крайзгауптманшафти”) та виділені в окремі одиниці “вільні міста” (“крайзфрайштадти”) на чолі з штадтгауптманами. В Галичині було відновлено поділ на повіти і гміни. Сільське населення отримало право територіального самоуправління. Окупаційний режим на галицьких землях був дещо ліберальніший, ніж на решті українських територій, що було пов'язано з “тривалим перебуванням у складі Австро-Угорщини.
ГЕНЕРАЛЬНА СКАРБОВА КАНЦЕЛЯРІЯ найвища фінансова установа гетьманського уряду у 1723-81 в Україні. Г.с.к. займалась збиранням податків з населення, відала військовим скарбом, контролювала державні прибутки та видатки, наглядала за будівництвом укріплень. Г.с.к. очолював генеральний підскарбій. Знаходилась у Глухові.
ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА 1.-вища державна адміністрація в Гетьманщині в 17-18 ст. Г.с. становила найближче оточення гетьмана. До складу Г.с. входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули. Г.с. брала участь у Генеральній Військовій Раді, вирішувала найважливіші політичні, адміністративні та військові питання, проводила дипломатичні переговори, відала фінансами і судовими установами, очолювала збройні сили Гетьманщини. Протягом 18 ст. права Г.с. у вирішенні державних справ України постійно обмежувалися заходами російського уряду. По мірі обмеження російським царизмом державних прав України Г.с. втрачає свої функції. На поч. 80-х років 18 ст. Г.с., як адміністративний орган перестав існувати.
2. В період Гетьманату 1918 - вищий старшинський командний склад Збройних Сил Української Держави, до якого належали генеральний хорунжий, генеральний бунчужний і генеральний осавул (див. також Українські військові звання).
ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ 1. виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманщині 17-18 ст., член генеральної старшини. До обов'язків Г.б. належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук-символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Г.б. виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби.
2. В період Гетьманату 1918 – військове звання особи вищого командного складу у Збройних Силах Української Держави. Разом з генеральним хорунжим і генеральним обозним становив генеральну старшину.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД (Генеральний Суд) - найвища судова установа Гетьманщини в 17-18 ст. Виник підчас національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. Підпорядковувався гетьманові. Розглядав справи про вбивства, грабежі, підпали маєтків. Найважливіші справи (напр., злочини проти Української держави, невиконання розпоряджень гетьмана та ін.) та суд над генеральною військовою і полковою старшиною розглядались у Г.в.с. членами генеральної старшини. Був найвищою апеляційною інстанцію для полкових і сотенних судів. Рішення Г.в.с. могло бути оскаржене у гетьмана. За гетьманства К.Розумовського складався з 12 членів - 2 генеральних судді і 10 виборних членів. Офіційно діяв до утворення намісництва (1782 - 83), а фактично існував до 1790.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОБОЗНИЙ- 1)вища службова особа державної адміністрації у Гетьманщині в 17-18 ст. Входив до складу генеральної старшини (див. Обозний) 2) В період Гетьманату 1918 - найвище військове звання у Збройних Силах Української Держави. Разом з генеральним хорунжим і генеральним бунчужним становив генеральну старшину.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОСАВУЛ - член генеральної старшини, вища службова особа державної адміністрації у Гетьманщини 17-18 ст. Г.о. було двоє -старший і молодший - (підосавульний). Старший Г.о. був охоронцем гетьманської булави. Г.о. був найближчим помічником гетьмана у військових питаннях, розслідував тяжкі злочини, брав участь у переговорах з іноземними послами, виконував обов'язки наказного гетьмана. Г.о. здійснював інспектування війська, вів козацькі списки. Г.о. брав участь у роботі Генеральної Військової Канцелярії.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР - 1. член генеральної старшини, вища службова особа, яка вела справи гетьманського уряду в Україні в 17-18 ст. Іноземці називали його канцлером. Г.п. керував діяльністю Генеральної Військової Канцелярії, приймав іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне листування. Г.п. зберігав державну печатку.
2. В 1917-18 - член Генерального Секретаріату УЦР УНР, вища службова особа Української Народної Республіки. Вів справи українського уряду, зберігав державну печатку, стверджував законність та чинність документів. Посада Г.п. існувала з 15.(28.).6.1917 до 9.(22.)1.1918. Г.п. були П.Христюк. О.Лотоцький, з листопада 1917 - справи Генерального Секретаріату вів заступник Г.п. І.Мірний. 22.1.1918 у зв'язку з перетвореннями Генерального Секретаріату у Раду Народних Міністрів УНР, замість Г.п. було встановлено посаду Державного писаря. Державним писарем УНР став ІІ.Мірний. В період Української Держави функції Г.п. виконував Державний Секретар.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПІДСКАРБІЙ- вища службова особа державної адміністрації в Україні в серед. 17-18 ст., член генеральної старшини. Відав державною скарбницею, прибутками і витратами державних коштів. Г.п. керував збором податків, встановлював мита. Г.п. стояв на чолі Генеральної Скарбової Канцелярії.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ - УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ - найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади в Україні з 15(28).6.1917 до 9(22).1.1918; Уряд України. Створений на закритому засланні Малої Ради 15(28).6. 1917. Складався з 8 генеральних секретарів і генерального писаря. Головою Г.С. і генеральним секретарем внутрішніх справ було обрано В. Винниченка. До складу Г.С. також входили: П.Христюк (УПСР) - генеральний писар, генеральні секретарі: військових справ - С.Петлюра (УСДРП), фінансів - Х.Барановський (безпартійний), земельних справ - Б.Мартос (УСДРП), судових справ - В.Садовський (УСДРП), продовольчих справ - М.Сгасюк (УПСР), народної освіти І.Стешенко (УСДРП), міжнаціональних справ - С.Єфремов (УПСФ). 26(9)7.1917 В.Винниченко оголосив декларацію, в якій Г.С. проголошувався крайовим органом влади і окреслювались основні завдання його діяльності. Внаслідок переговорів у липні 1917 між Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом Г.С був визнаний органом державної влади в Україні, склад якого мав визначатися УЦР спільно з всеросійським урядом. 14(27)7.1917 В. Винниченко сформував новий склад уряду, до якого входили: голова і генеральний секретар внутрішніх справ - В.Винниченко, генеральний писар - П.Христюк, генеральний секретар земельних справ - Б.Мартос, генеральний секретар фінансових справ Х.Барановський, генеральний секретар військових справ - СПетлюра, генеральний секретар народної освіти - І.Стешенко, генеральний секретар шляхів - в.Голубович(УПСР), генеральний секретар пошт і телеграфу - О.Зарубін (рос. есер), генеральний секретар судових справ - В. Садовський, генеральний секретар продовольчих справ - М. Стасюк, генеральний секретар державного контролю (державний контролер) - М.Рафес (БУНД), генеральний секретар міжнаціональних справ - О.Шульгин (УПСР). Товаришами генерального секретаря міжнаціональних справ було обрано М.3ільберфарба (Єврейська Об'єднана Соціалістична Партія) та В.Міцкевича (Польський Демократичний Централ). Статс-секретарем в справах України при Тимчасовому уряді призначено П.Стебницького (УПСФ). 16(29).7.1917 УЦР ухвалила “Статут вищого Управління Україною” (“Статут Генерального Секретаріату”), який проголошував Г.С. найвищим карйовим виконавчим органом, визначав його структуру і функції. Однак, стурбований розгортанням державотворчих процесів в Україні, російський уряд не затвердив “Статуту Генерального Секретаріату”, видав “Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату” а 4(17).8.1917. “Інструкція” значно обмежувала автономні права України: Г.С. мав стати органом Тимчасового уряду і фактично не одержував виконавчих функцій; Г.С. обмежувався до семи генеральних секретарів; дії українського уряду могли поширюватися тільки на 5 губерній - Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську. 9(22).8.1917 після довгих і бурхливих дебатів УЦР взяла до вдома інструкцію й 21.8.(3.9.)1917 затвердила Г.С. у наступному складі: голова і генеральний секретар внутрішніх справ -В.Винниченко, генеральний секретар фінансів -М.Туган-Барановський (УПСР), генеральний секретар земельних справ - М.Савченко-Більський (УПСР), генеральний секретар народної освіти -І.Стешенко, генеральний секретар міжнародних справ - О.Шульгин (товариші - М.Зільберфарб і В.Міцкевич), генеральний писар - О. Лотоцький (УПСФ), генеральний контролер - О.Зарубін, комісар України при Тимчасовому уряді -П.Стебницький. Більшовицький переворот і повалення Тимчасового уряду в Росії у жовтні 1917 зумовили перехід всієї повноти влади в Україні до УЦР і Г.С. 30.10.(12.11.)1917 Центральна Рада ухвалила доповнити склад Г.С. і призначили таких нових генеральних секретарів: військових справ - С.Петлюра, продовольчих справ -М.Ковалевський (УПСР), торгівлі і промисловості - В.Голубович, юстиції - М.Ткаченко (УСДРП), шляхів - В.Єщенко, пошти і телеграфу - С.Зарубін, праці - М.Порш (УСДРП). Крім того, було призначено третього товариша генерального секретаря з міжнаціональних справ Д.Одинця. Після проголошення 7(20).11.1917 Української Народної Республіки в Г.С. відбулися деякі зміни. В серед. листопада подали у виставку М.Савченко-Більський, О.Зарубін, О.Шульгин, згодом - М.Туган-Барановський і О.Лотоцький. На поч. січня 1918 до складу Г.С. входили: голова і генеральний секретар внутрішніх справ В.Винниченко, генеральні секретарі: військових справ і праці - М.Порш, судових справ - М.Ткаченко, морських справ -Д.Антонович, продовольчих справ -М.Ковалевський, пошт і телеграфу - М.Шаповал (УПСР), торгівлі і промисловості - В.Голубович, земельних справ - Б.Зарудний, шляхів - В.Єценко, освіти - І.Стешенко, великоруських справ -Д.Одинець, жидівських (єврейських) справ -М.ЗІльберфарб, польських справ - В.МІцкевич, генеральний контролер - О.Золотарьов, виконуючий обов'язки генерального секретаря фінансів - В.Мазуренко, виконуючий обов'язки генерального писаря - І.Мірний. 9(22).1.1918. Українська Центральна Рада IV Універсалом (див.Універсали УЦР) проголосила УНР незалежною і самостійною державою. Цей універсал перейменував Г.С. в Раду Народних Міністрів УНР. В 1917-18 видавався “Вісник Генерального Секретаріату України” (згодом – “Вісник Генерального Секретаріату УНР”).
