БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 9 страница

 

ВРЕЦЬОНА ЄВГЕН (псевдонім Волянський: 1905, за ін. даними - 11.6.1907 - р. см. невід.) -український військовий діяч, провідний член Украінської Військової Організації та Організації Українських Націоналістів (з 1929). Н. в м.Винниках біля Львова. За фахом інженер-хімік. З кінця 20-х рр. активний учасник українського націоналістичного руху в Галичині.

Влітку 1931 підсудний у процесі над членами ОУН М.Ласійчуком і В.Соляком, разом з якими готував напад на радянське консульство у Львові як відповідь на більшовицькі репресії проти української інтелігенції у Наддніпрянській Україні. Був звільнений за браком доказів. З червня 1934 -редактор спортивно-виховного тижневика “Готові”, який видавався за ініціативою ОУН. В липні 1934- квітні 1936 ув'язнений в польському концтаборі Береза Картузька. В 1938-39 входив до складу Генерального штабу “Карпатської Січі”, брав участь в боях з угорськими загарбниками. В 1942 став одним з активних організаторів Української Повстанської Армії. З липня 1943 - член Української Головної Визвольної Ради, пізніше - президент Закордонного Представництва ЗП УГВР.

ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ (1030 - 1093) -князь переяславський (1054-1076), великий князь київський (1076, 1078-1093). Син Ярослава Мудрого. Згідно з заповітом батька отримав у володіння переяславські та ростово-суздальські землі. Разом з братами Ізяславом та Святославом до 1073 спільно управляв Київською державою. Брав участь в укладенні “Правди Ярославичів ”, що була доповненням до “Руської Правди ”, Ярослава Мудрого. Був одружений з внучкою візантійського імператора Константина Мономаха. Свою діяльність спрямовував на зміцнення влади великого князя київського та збереження єдності Київської Русі. Підтримував добрі відносини з церковною ієрархією, заснував Києво-Видубицький монастир, В.Я. був високоосвіченою на той час людиною, знав п'ять іноземних мов. Після смерті його наступником у Переяславському князівстві став старший син - Володимир Мономах.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РОБІТНИЧИХ, СОЛДАТСЬКИХ І СЕЛЯНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ 1917 - відбувався 4-6(17-19).12.1917 у Києві. Скликаний за ініціативою більшовицьких організацій, які прагнули протиставити його Українській Центральній Раді і добитися її переобрання або передачі влади радам. На з'їзд було обрано понад 2 тис. делегатів, серед яких тільки 150 більшовиків. На початку роботи з'їзду більшовик В.Затомський зробив невдалу спробу самовільно захопити головування. Абсолютною більшістю голосів з'їзд доручив головувати А.Степаненку (УПСР). Почесним головою з'їзду. Учасники3-го Всеукраїнського військового з'їзду. Київ, листопад 1917. було обрано М.Грушевського. На порядку денному з'їзду стояли питання: про ставлення до Української Центральної Ради; про політику Ради Народних Комісарів відносно України; про ноту Української Центральної Ради у відповідь на ультиматум РНК від 4(17).12.1917. На з'їзді з різкою критикою політики російського радянського уряду виступили представники органів державної влади і українських політичних партій - М.Грушевський, С.Петлюра. М.Порш, В.Винниченко, Б.Мартос, М.Шаповал та ін., а також депутати вщ українських військових організацій Баклаженко (Кавказький фронт), Гудзенко (Південно-Західний фронт), Пилипчук (Західний фронт), Бакало (Північний фронт), Ковальський (Балтійський фронт) і Петренко (Чорноморський флот). Делегати з'їзду висловили свою повну підтримку діяльності Української Центральної Ради, як такій, що відображає інтереси українського народу і спрямована на досягнення Україною повної незалежності. З'їзд майже одноголосно ухвалив резолюцію, в якій засуджував політику РНК і визнав ноту Генерального Секретаріату УЦР-УНР він 5(18).12.1917 “гідною відповіддю на ультиматум”. Більшовики, відчувши що вони не зможуть впливати на рішення з'їзду, покинули Київ і переїхали до Харкова. Тут 11-12(24-25).12.1917 об'єднавшись з делегатами обласного з'їзду рад Донбасу і Криворіжжя, проголосили себе першим Всеукраїнським з'їздом рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Делегатів від селянства, яке становило більше 2/3 населення України, на з'їзді майже не було. Було проголошено утворення Української Народної Республіки і обрано Центральний виконавчий комітет рад України (голова Ю.Медведєв). 17(20).12 1917 в окупованому більшовиками Харкові ЦВК повідомив про створення першого радянського уряду - Народного Секретаріату. Звинувативши Українську Центральну Раду в “антинародній дрібнобуржуазній політиці, в шовінізмі і націоналізмі” представники більшовиків вітали політику РНК і доручили ЦВК негайно поширити на територію України декрети і розпорядження уряду Радянської Росії. Під прикриттям маріонеткового “Народного Секретаріату” російський більшовицький уряд в грудні 1917 розпочав окупацію територій України (див. Українсько-більшовицька війна 1917-1921).

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС 1917 - відбувся б-8(19-21).4.1917 (за іншими даними - 4-8(17-21).4.1917). Скликаний Українською Центральною Радою. У роботі конгресу взяли участь бл. 900 делегатів вщ політичних, культурних і професійних організацій з усієї України. Пленарні засідання конгресу вів представник Кубані С.Ерастов, почесним головою був обраний М.Грушевський. З доповідями виступили Д.Дорошенко. О.Шульгин. Ф.Мату-шевський, М.Ткаченко та інші. В прийнятих резолюціях ВНК вимагав федеративного і демократичного устрою Росії, національно-територіальної автономії України, визначення її території, повернення з заслання депортованих галичан. Конгрес переобрав УЦР у складі 115 членів, головою УЦР було обрано М.Грушевського, його заступниками - В.Винниченка та С.Єфремова. ВНК став фактично українськими Установчими зборами, які обрали УЦР - перший український парламент.

ВСЕУКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ З'ЇЗДИ (Українські військові з'їзди 1917) - з'їзди представників вщ українських фронтових частин російської армії, Чорноморського і Балтійського флотів, військових організацій і т-в. Перший військовий з'їзд був скликаний з ініціативи Українського Військового Організаційного Комітету (голова - полк. Глинський) для координації дій українського військового руху. Відбувся 5-8 (18-21).5.1917 (за ін. даними 5-10 (18-23).5.1917) - у Києві. На з'їзд прибуло понад 700 делегатів, які представляли 1.580.702 українських вояків. Відкрив з'їзд голова Української Центральної Ради М.Грушевський. До складу президії було обрано С.Летлюру. М.МІхновського, В.Винниченка, Ю.Капкана, С.Письменного. В центрі уваги з'їзду були питання загальнополітичного характеру. Делегати з'їзду поставили вимогу, щоб Тимчасовий уряд і Петроградська Рада негайно оголосила окремим актом принцип національно-територіальної автономії України і призначила міністра у справах України. З'їзд визнав Українську Центральну Раду “єдиним компетентним органом, призваним рішати всі справи, що стосуються цілої України” З'їзд розглянув питання про ставлення до війни та про загальні принципи створення національної армії. Під впливом демагогічних заяв В.Винниченка було відхилено пропозицію М.Міхновського про встановлення збройним шляхом соборної самостійної Української держави. З'їзд прийняв нав'язану прихильниками соціалістичної орієнтації резолюцію, в якій закликав воюючі сторони до встановлення миру без анексій і контрибуцій і, фактично, заперечував необхідність створення регулярної української армії. В резолюції зазначалося, що “... постійне військо як знаряддя панування буржуазних класів не відповідає змаганням народу...”. З'їзд розглянув також питання про зміцнення дисципліни у військових частинах та боротьбу з дезертирством, про запровадження викладання на українській мові в усіх цивільних і військових навчальних закладах, та ін. Другий В.в.з. проходив 5-11 (18-23).6.1917 у Києві. На з'їзді були присутні 1976 делегатів (пізніше -бл. 2,5 тис.делегатів), які представляли 1.732.444 українських військовослужбовців. Головою з'їзду було обрано В.Винниченка. З'їзд прийняв ряд резолюцій політичного і військового характеру. Делегати зажадали, що Тимчасовий уряд визнавав розпорядження Української Центральної Ради і запропонував УЦР негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді було обрано Тимчасову Раду Військових Депутатів у складі 132 чол., яка увійшла до складу УЦР.

На чолі Тимчасової Ради Військових Депутатів стояла президія, до складу якої входили стрілець О.Гермайзе, хорунжий М.Зрублевський, вістун П.ВойТенко, стр.С.Березняк, хорунжий О.Пали-вода, поручик П.Куцяк і пор. М.Панченко. З'їзд доручив УГВК розробити план створення Вільного Козацтва.

Третій В.в.з. відбувся 20-30.10 (2-12).11.1917 у Києві. В роботі з'їзду взяло участь бл. З тис. делегатів. Головував на з'їзді Д.Лебединець. З доповіддю на з'їзді виступили М.Грушевський, М.Ковалевський та ін. В своїй резолюції з'їзд вимагав від УЦР негайного проголошення Української незалежної республіки, повної українізації армії і флоту, укладення миру. З делегатів з'їзду було сформовано перший Український полк охорони революції. Полк у ході боїв 29-31.10 (11-13.11.)1917 у Києві розбив військові частини штабу Київської Військової Округи, які підтримували повалений Тимчасовий уряд і придушив заколот більшовиків у місті. Постанови третього В.в.з. в значній мірі вплинули на рішення УЦР проголосити Українську Народну Республіку.

В.в.з. своїми рішеннями надавали важливу політичну підтримку діяльності УЦР, сприяли розгортанню військового руху і створенню Збройних Сил Української Народної Республіки (див. також Армія Української Народної Республіки).

 

ВСЕУКРАЇНСЬКІ РОБІТНИЧІ З'ЇЗДИ 1917 І 1918 - з'їзди представників робітничих організацій України. Перший В.р.з. відбувся 11-13 (24-26).7.1917 у Києві. В роботі з'їзду взяло участь близько Зооделегатів, що свідчило про слабкість українського робітничого руху. До складу президії з'їзду було обрано В.Винниченка. М.Порша, Д.Антоновича. М.Паламарчука та ін. З'їзд закликав робітників України підтримати Українську Центральну Раду і обрав Всеукраїнську Раду Робітничих Депутатів як складову частину УЦР. Серед 100 депутатів Ради було 70 членів Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії і ЗО Української Партії Соціалістів-Революціонерів.

Другий В.р.з. проходив у Києві 26-27.5.1918 нелегально через заборону його роботи гетьманською адміністрацією. Делегати з'їзду виступили проти гетьманського режиму і вимагали відновлення Української Народної Республіки.

 

ВСЕУКРАЇНСЬКІ СЕЛЯНСЬКІ З'ЇЗДИ 1917 І 1918 - з'їзди представників селянства України. Перший В.с.з. відбувся 28.5-3.6(10-16).6.1917 у Києві. В роботі з'їзду взяло участь близько 2200 делегатів, з яких 1500 мали ухвальний голос. Абсолютна більшість делегатів з'їзду були членами СелянськоїСпілки та Української Партії Соціалістів-Революціонерів. Почесним головою з'їзду було обрано М.Грушевського. До складу президії увійшли В.Винниченко, П.Христюк, В.Мартос. І.Осадчий та ін.. З'їзд підтримав діяльність Української Центральної Ради по забезпеченню реальної автономії України. Делегати з'їзду вимагали федеративного устрою Росії, проведення українізації всіх державних і громадських установ в Україні та скасування приватної власності на землю. З'їзд постановив передати всю землю без викупу в Український земельний фонд, яким повинен був розпоряджатись Український Сейм та повітові і волосні земельні комітети, вибрані на демократичній основі. З'їзд провів вибори членів Центрального Комітету Селянської Спілки, який мав стати виконавчим органом Української Ради Селянських Депутатів. Членами Української Ради селянських депутатів було обрано 133 чоловіки, які разом з Центральним Комітетом Селянської Спілки увійшли до складу УЦР.

Другий з'їзд В.С.З. відбувся 21-23.5.1918 поблизу Києва. Гетьманська влада заборонила з'їзд. Засідання з'їзду проходили нелегально у Голосіївському лісі. З'їзд ухвалив резолюції, в яких засуджвалася політика гетьмана П.Скоропадського і вислювлювалася повна підтримка Українській Центральній Раді.

ВУЄХОВИЧ-ВИСОЧИНСЬКИЙ МИХАЙЛО (Вуяхевич; бл.1625-1697) - український державний діяч 2-ої пол. 17 ст. На поч. 60-х рр. 17 ст. В.-В. був військовим писарем за гетьманства Я.Сомка. Деякий час перебував на засланні в Московському царстві. 3. 1668 - генеральний писар за П.Дорошенка, в 1683-91 - генеральний суддя. У 1687 разом з В.Кочубеєм; А.Гамалією, Є. Лизогубом та деякими ін. старшинами брав участь в усуненні від влади гетьмана І.Самойловича. З 1691 - архимандрит Києво-Печерської лаври.

ВЯЗЛОВ АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ (1862 -1919) -український громадсько-політичний і державний діяч. Н. на Волині. Навчався на юридичному ф-ті Київського ун-ту, по закінченні якого працював мировим суддею і членом окружного суду. В 1906 - депутат Державної Думи, де належав до Української Парламентської фракції. Був членом Товариства Українських Поступовців, входив до Ради товариства. В роки першої світової війни брав активну часть в роботі Союзу Міст Південно-Західного фронту, який займався організацією госпіталів для поранених, допомогою біженцям з Галичини і Буковини, створенням будинків для дітей-сиріт та ін. В 1917 - губернський комісар Волині. З 1917 - в Українській Партії Соціалістів-федералістів. 2.4.1918 В. обраний генеральним суддею УНР. За Гетьманату з липня 1918 - начальник Головного управління нагляду за місцями ув'язнення на правах товариша міністра юстиції, сенатор адміністративного Суду Української Держави (див. Державний Сенат Української Держави). В жовтні-листопаді 1918 - міністр юстиції Української Держави. В 1919 очолював українське виділення Міжнародного Червоного Хреста. Помер у Кам'янці- Подільському.

ГАБРУСЕВИЧ ІВАН (псевдоніми Іртен, Джон, Северко; 1902-16.5.1944) - відомий український політичний діяч. Н. в Галичі у родині священика. Ще навчаючись на філософському ф-ті Львівського ун-ту (закінчив у 1931), став одним з організаторів молодіжного націоналістичного руху на Львівщині. З поч. 20-х рр. належав до провідних членів Групи Української Державницької Молоді, згодом-Союзу Української Націоналістичної Молоді. З лютого 1929 -член Організації Українських Націоналістів, керівник підреферентури юнацтва Крайової Екзекутиви ОУН на Західно - Українських Землях (ЗУЗ). Г. за дорученням Проводу Українських Націоналістів розгорнув широку діяльність по створенню підпільної сітки молодіжних націоналістичних груп та організації акцій непокори польській окупаційній владі. Деякий час редагував часопис для молоді "Юнак". В 1930 за рекомендацією голови ПУН Є. Коновальця Г. призначено заступником, а з липня 1931- Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ.

Декілька разів заарештовувався польською поліцією. В 1934 Г. увійшов до складу ПУН, де очолив референтуру ідеологічного вишколу. Співпрацював в Українській Пресовій Службі (УПС) у Берліні, пізніше - Відні, В 1941 активно сприяв проголошенню 30.6.1941 відновлення української державності та створенню Українського Державного Правління. 15.9.1941 заарештований німецькою таємною поліцією (гестапо) і ув'язнений в концтаборі Саксенгаузен. Помер у концтаборі 16. 5.1944.

ГАБСБУРГ ВІЛЬГЕЛЬМ (Василь Вишиваний; 1895-після 1950, можливо, 1951) - український військовий діяч, австрійський архікнязь-ерц-герцог, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. Онук австрійського імператора Франца-Йосифа. Н. в сім'ї престолонаслідника Карла-Стефана. З 12 років жив у с.Живець у Західній Галичині, де вперше познайомився з побутом і звичаями українців. Навчався у воєнній академії у Віннер Нойштадті. Самостійно вивчив українську мову. Учасник першої світової війни. 31915 - лейтенант піхотного полку, в якому служили українці з Золочівщини. Згодом очолив армійську групу у корпусі ген. П.Гофмана, до складу якого входив Легіон УСС. У квітні 1918 під час боїв у р-ні Жмеринки Г. призначено командиром Легіону УСС. В 1919-20 - співробітник Міністерства військових справ Української Народної Республіки, радник з військових питань Головного Отамана С.Летлюри. В 1921 повернувся в Австрію. Жив у Відні. 26.8.1947 був заарештований радянськими спецслужбами у Відні і таємно вивезений в СРСР. Перебував у радянських концтаборах, де і загинув. Автор збірки поезій українською мовою “Минають дні” (1921).

ГАБСБУРГИ (нім. Habsburger) - одна з європейських династій, представники якої на протязі 13-20 ст. правили у ряді країн Західної та Центральної Європи.

Родоначальником Г. вважається Гунтрам Багатий, один в знатних землевласників Верхнього Ельзасу (ІОст). У 1090 Г. одержали графський титул, а з 1135 стали ландграфами в обл. Верхнього Рейну та Швейцарії. Саме тут, у обл. Аргуау, бл.1020 було побудовано замок Габсбург, від якого походить назва династії.

Першим відомим Г. був Рудольф I, обраний у 1273 імператором Священної Римської імперії (1273-1291), Він поширив свою владу на герцогства Австрію та Штірію (1276,1282) й закріпив їх за Г. У 14 ст. Г. приєднали до своїх володінь Карінтію та Крайну (1335) і Тіроль (1363). У 1379 рід поділився на дві лінії: альбертинську (Австрія) та леопольдинську (Штірія, Карінтія, Крайна, Тіроль).

Після смерті останнього з представників люксембургської династії, у 1437 Г. тимчасово поширили свою владу на Чехію та Угорщину, а у 1438 знову стали німецькими імператорами.

В результаті шлюбу Максиміліана Г. (1493-1519) з Марією Бургундською до родових володінь було приєднано Нідерланди. В період правління Карпа V (з 1516 - іспанський король Карл I, а з 1519 - імператор Священої Римської імперії) під владою Г. опинились величезні території: Німеччина, Австрійські володіння, Нідерланди, частина Італії, Іспанія та її колонії.

За угодою 1521-1522 між Карлом V та його братом Фердинандом австрійські спадкові землі були передані останньому. Таким чином Г. поділились на австрійську та іспанську лінії. Після загибелі короля Чехії та Угорщини Людовіка II в бита під Мохачем (1526) його володіння вийшли до Г.

Припинення у 1700 іспанської лінії Г., внаслідок війни за т. зв. “іспанську спадщину”, до володінь австрійських Габсбургів відійшли Південні Нідерланди (Бельгія) та італійські володіння. Австрійська лінія припинилась у 1740 з смертю імператора Карла VI (1711-1740). Шлюб його доньки Марії Терезії (1740-1780) з герцогом Францом Стефаном Лотарнгським поклав початок габсгурзько-лотарнгській лінії династії Г.

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772 Г. поширили свою владу на Галичину, а у 1774 одержали також Буковину.

У період наполеонівських воєн імператор Франц II (1792-1835) змушений був відмовитись від титулу імператора Священої Римської імперії, яка перестала існувати (1806), а зберіг за собою титул імператора Австрії (1804).

Представниками династії Г., які носили титул королів Галичини та Володимирії (Galiciae et Lodomeriae) були: Марія Терезія (1740-1780), Йосиф II (1780-1790), Леопольд II (1790-1792), Франц II (1792-1835), Фердинанд I (1835-1848), Франц Йосиф I (1848-1916) та Карл I (1916-1918). У 1849 Г. дістали титул князів Буковини. У 1867 Австрійська імперія була перетворена у двоєдину Австро-Угорську монархію на чолі з представником династії Г,

11.11.1918 імператор Карл I відрікся від престолу. 3.4.1919 Установчі збори Австрійської республіки прийняли закон про позбавлення Г. всіх прав, вигнання їх за межі Австрії та конфіскацію всього майна. В Угорщині Г. формально панували до 1946.

 

ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658 - угода, укладена між гетьманом України І.Виговським та польським урядом 16.9.1658 у м.Гадячі. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Г.д., і П.Тетеря, а польську - К.Беньовський та К.Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів. За умовами Г.д., Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерального державного утворення - Речі Посполитої. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися ви усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства - козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана.

Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам. Четвертий розділ Гд. трактував питання освіти. У ньому говорилося, що Київська Колегія (див. - Києво-Могилянська Колегія) отримує такі ж права, як і Краківський ун-т. Другу академію або університет мали заснувати в ін. місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, “скільки буде потрібно”.

В ході переговорів українські делегати домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського були включені ще Волинське, Белзьке і Подільське воєводства. Проте, в цьому і в деяких ін. питаннях польська сторона виявляла негоступливість, чим викликала незадоволення частини козацьких мас, настроєних проти польської влади. Умови Гд. не задовольняли жодної з сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.

ГАДЯЧ (Гадяче) - місто Полтавської обл. України, центр Гадяцького р-ну. Розташоване на р. Пслі (притока Дніпра). За деякими даними -засноване в 1634. З початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 - центр Гадяцького полку. У вересні 1659 тут було укладено Гадяцький договір 1658. В 1663-68 Г. - столиця Гетьманщини за правління
I. Брюховецького. З 1803 - повітове місто Полтавської губернії. В 1841 в Г. народився М. Драгоманов. У 1858-65 в місті жив видатний український письменник Панас Мирний. Тут народилася мати Лесі Українки -письменниця Олена Пчілка і декілька років провела сама поетеса.

ГАЙДАМАКИ - 1) Учасники національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту в 18 ст. у Правобережній Україні (див. Гайдамацький рух). Вперше Г. згадуються в історичних документах в 1717 (за даними -1712,1714.)

2) Учасники українських військових формувань в 1917-21, що входили до складу Армії УНР.

Створювалися з добровольців і з українізованих частин російської армії. В листопад 1917 одним з перших був організований Гайдамацький Курінь під командуванням сотника Пустоцвіга. В грудні 1917 - січні 1918 з окремих гайдамацьких частин було сформовано два великі з'єднання -Гайдамацький Кіш Слобідської України (k.omwr. - отаман С.Петлюра) і Гайдамацький кінний полк ім. кошового К. Гордієнка (ком. полк. В. Петрів), які в лютому 1918 увійшли до складу української регулярної армії (див. Армія Української Народної Республіки).

ГАЙДАМАЦЬКИЙ КІШ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ - військова частина у складі Армії УНР. Сформована в грудні 1917 С. Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів -червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону. Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Г.К.СУ. визначився у зимових боях 1918 під час оборони Києва від військ більшовиків.

В березні 1918 Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (команд.-полк. В. Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. В червні 1918 полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман О. Волох.

ГАЙДАМАЦЬКИЙ КІННИЙ ПОЛК ІМ. КОШОВОГО К. ГОРДІЄНКА (Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків) -перша регулярна кінна частина Армії Української Народної Республіки. Сформовано полк В. Петрівим наприкінці 1917. В січні 1918 під час українсько-більшовицької війни брав участь у боях з військами більшовиків на Північно-Західному фронті та у вуличних боях з російськими червоногвардійцями у Києві. З березня 1918 входив до складу Запорізького Корпусу під назвою Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків. Визначився в боях за Полтаву (27.3.1918) та Бахчисарай (24.4.1918)

ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ - український національно-визвольний рух проти польського гніту в Правобережній Україні” 18 ст. Виник на поч. 18 ст. на Волині і Зх. Поділіі, а з 2 чв. 18 ст. розгорнувся на Київщині і Брацпавщині (за ін. даними - 1712,1714). Перша вдома в історичних джерелах згадка про гайдамаків датована 1714.

Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам. Четвертий розділ Г.д. трактував питання освіти. У ньому говорилося, що Київська Колегія (див. - Києво-Могилянська Колегія) отримує такі ж права, як і Краківський ун-т. Другу академію або університет мали заснувати в ін. місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, “скільки буде потрібно”.

В ході переговорів українські делегати домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського були включені ще Волинське, Белзьке і Подільське воєводства. Проте, в цьому і в деяких ін. питаннях польська сторона виявляла непоступливість, чим викликала незадоволення частини козацьких мас, настроєних проти польської влади. Умови Г.д. не задовольняли жодної з сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.

“Гайдамаками” (походить вsl турецького “гайда” - тати, переслідувати, турбувати) польська шляхта називала українських повстанців, а згодом вони і самі себе почали називати цим іменем. Гайдамацькі загони формувалися у неприступних місцях Правобережної України і Запоріжжя -Чорному, Мотронинському, Кучманському лісах, Холодному Яру. Там вони створювали табори, де формувались нові гайдамацькі загони. Зберігалися зброя та провіант. З'являлися гайдамаки переважно навесні і діяли до осені. Гайдамацький загін нараховував 200-300 повстанців, які, швидко пересуваючись, завдавали ворогові несподіваних ударів. Напади були заздалегідь підготовлені розвідкою, яку вели гайдамаки, переодягнуті у старців, крамарів тощо. Гайдамаки руйнували маєтки польських магнатів і шляхти, палили і захоплювали їх майно, знищували архіви, документи на власність, карали смертю особливо ненависних визискувачів. До гайдамацьких загонів входили козаки, селяни, міщани. Активними учасниками і ватажками цих загонів були, здебільшого, запорізькі козаки. Г.р. знаходив глибоке співчуття і цілковиту підтримку у місцевого населення, яке поповнювало повстанські війська, давало провідників, постачало продовольство і повідомляло про небезпеку. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло 1734. Після смерті короля Августа II Фридерика, у Правобережну Україну вступило російське військо разом з гетьманськими полками, щоб добитися обрання на польский престол Августа III Фридерика. Серед українського населення розійшлася чутка, що цариця Анна Іванівна видала грамоту, в якій закликала нищити шляхту. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. Очолив повстання сотник надвірних козаків князів Любомирських - Верлан, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником. Його півторатисячний загін став основною силою повстання. Одночасно діяли повстанські загони М.Гриви, Г.Голого, Жили, Г.Медвідя, Писаренка та ін. Гайдамаки звільнили Жванець, Броди, Збараж, обложили Кам'янець-Подільський, з'явились під Львовом. Лише наприкінці 1738 російські та польські війська при допомозі зрадника С.Чалого після запеклих боїв розбили основні сили повстанців та примусили частину гайдамацьких загонів відступити у Молдавію, а іншу припинити на деякий час збройну боротьбу.

В 1750 Г.р. знову охопив Брацлавщину, Київщину і Поділля. Гайдамацькі загони очолили О.Письменний, М.Сухий, П.Таран, М.Тесля та ін. Повстану, розгромивши польскі загони, здобули Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів і Трахтимирів. Повстання тривало до зими 1750 і було придушене спільними зусиллями польських і російських військ. Проте боротьба гайдамаків не припинялась. Найбільшого розвитку Г.р. набрав 1768, коли на Правобережній Україні спалахнуло велике національно-визвольне повстання - Коліївщина. Безпосереднім приводом для повстання стала поява на Правобережжі російських військ, які вели боротьбу з військовими загонами Барської конфедерації 1768. Українське населення сприйняло прихід царських військ як допомогу у боротьбі проти польської влади. Одним з ідейних натхненників і організаторів повстання став ігумен Мотронинського монастиря М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець М.Залізняк. В урочищі Холодний Яр поблизу Чигирина, М.Залізняк зібрав гайдамацький загін, який в травні 1768 здобув Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Лисянку. 10.6.1768 гайдамаки М. Залізняка разом з загоном надвірних козаків на чолі з сотником І.Гонтою, який приєднався до них, зайняли Умань. Одночасно на Київщині і Брацлавщині діяли повстанські загони І.Бондаренка, А.Журби, С.Неживого, М.Швачки. Поставння і на цей раз було жорстоко придушене. 27.6.1768 гайдамацький табір під Уманню оточили російські війська. Одночасно з російськими частинами діяла і польська армія. Після короткої сутички повсталі були змушені здатися. У полон потрапили М.Залізняк, І.Гонта та ін. ватажки повстання. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів. Учасників повстання жорстоко покарали.