БЕРНАРДИНЦІ - див.ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 7 страница

ВІЙСЬКОВИЙ ТОВАРИШ - почесний титул, який у 18 ст. гетьман України присвоював козакам за військові заслуги.Титул В.т. дорівнював сотникові. Козаки з титулом В.т. виконували особисті доручення гетьмана і мали право брати участь у раді старшини.

ВІЙСЬКОВИЙ ТОВМАЧ (кошовий товмач) -у Запорізькій Січі (16-18 ст.) службова особа, яка виконувала обов'язки військового перекладача. Повинен був знати кілька мов народів, з якими мали стосунки запорізькі козаки. Візував документи чужоземців, які проїжджали через Запоріжжя, виступав посередником між ними і Кошем. Зачитував і перекладав зміст дипломатичної кореспонденції, яка прибувала на Січ. В.т. нерідко виряджали як людину, яка знала іноземні мови, у розвідку в ворожий табір.

ВІЙСЬКОВИЙ ШАФАРІ (кошовий шафарі; з польськ. - економ) - у Запорізькій Січі(16-18 ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпр, Пд. Буг і Самару (Микитинський, Кодацькій, Бугогардівській, Самарській та ін.). В.ш., яких було четверо, вели книгу прибутків і видатків, стежили за порядком при перевезенні вантажів через переправи.

ВІЙТ - керівник місцевого самоуправління в 16-18 ст. в Україні, яке грунтувалося на магдебурзькому праві. Існували міські і сільські війти. Посада В. спочатку була спадковою, але з часом стала виборною. Здійснював судову і адміністративну владу. За виконання своїх обов'язків брав частину податків і судових виплат. В. у містах затверджував гетьман. В. були в Києві, Чернігові, Ніжині, Полтаві та інших містах. Посада В. існувала в українських в селах до 18 ст.. а в містах - до скасування магдебурзького права на початку 19 ст. У Галичині в складі Австро-Угорщини В. очолював сільську громаду, а в 1921-39 на українських землях, окупованих Польщею, був керівником найменшої адміністративно-територіальної одиниці - гміни.

“ВІК” - українське видавництво. Засноване в 1895 О.Лотоцьким, С.Єфремовим, Ф.Мату-шевським, В.Дурдуківським, В.Прокоповичем у Києві. Існувало до 1918. Видало близько 140 назв художньої, навчальної і науково-популярної літератури загальним тиражем 560 тис. примірників. У видавництві було підготовлено до друку і випущено трьохтомну “Антологію української літератури”.

ВІДЕНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1656 - перемир'я, укладене 24.10.1656 у м.Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою. Переговори у Вільно тривали на протязі серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу московської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов В.п., а висунуті гетьманом Б. Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За В.п. припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які не дали конкретних результатів. Після укладення Гадяцького договору 1658 та встановлення союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти Московського царств.

ВІЛЬГЕЛЬМ II ГОГЕНЦОЛЛЕРН (27.1.1859 -4.6.1941) - імператор Німеччини і король Прусії (1888-1918). Внук Вільгельма І, син Фрідріха III. В 1890, проголосивши т.зв. новий курс, активізував зовнішню політику Німеччини, спрямовану на боротьбу за переділ світу. Разом з іншими правителями європейських держав сприяв розв'язанню першої світової війни. В січні 1918 В.ІІ Г. наполягав на підписанні мирного договору з Україною. 19.1(1.2).1918 Німеччина разом з ін. країнами Четверного союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. За В.ІІ Г. між УНР і Німеччиною та її союзниками було укладено Берестейський мир 1918, який був ратифікований німецькою стороною в липні 1918. 2.6.1918 В.ІІ Г. визнав гетьманом України П.Скоропадського. 6.9.1918 в замку Вільгельмгоге відбулися переговори, в ході яких обговорювалися актуальні проблеми тогочасних українсько-німецьких відносин. 9.11.1918 під час революції в Німеччині виїхав до Голландії. 28.11.1918 відрікся престолу. Помер в Утрехті. Автор мемуарів “Події і постаті 1878-1918”.

ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО - українські добровільні військово-міліцейні з'єднання, створені для захисту Української держави і охорони правопорядку. Перший кіш В.К. було сформовано у квітні 1917 у Звенигородському повіті на Київщині. Кошовим отаманом став С.Тризло. Ініціатором створення В.К. був селянин з с.Гусакова Звенигородського повіту - Смоктій. В серпні 1917 добре організовані вільно-козацькі підрозділи існували в Бердичівському, Борзнянському, Київському, Канівському, Черкаському, Ніженському та Уманському повітах. Відділи В.К. створювалися за територіальним принципом з національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років. Основним тактичним підрозділом В.К. була сотня. Кількість бійців сотні могла бути різна - від 55 до 700 чол. Сотні однієї волості об'єднувалися у курінь, курені в полк. а полки цілої округи утворювали кіш. Старшина В.К. була виборна. Сотенна старшина складалася з п'ятьох членів: сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря. Сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. Курінну старшину вибирали сотні волості, полкову - курені повіту, а кошову - полки округи. В серпні-вересні 1917 вільно-козацький рух охопив всю Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Катеринославщину, Херсонщину, Кубань. Були створені коші ім.Семена Палія, ім.гетьмана П.Сагайдачного та ін. Одним з найкращих був “Гайдамацький курінь” на Херсонщині, який нараховував близько 8 тис. бійців. 3-7(16-20).10.1917 у Чигирині відбувся Всеукраїнський з'їзд В.К.. На з'їзд прибуло 200 делегатів, які представляли близько 60 тис. “вільних козаків”. На з'їзді було створено Генеральну Раду В.К. з 12 осіб. Отаманом В.К. було обрано командира Першого Українського корпусу ген. П.Скоропадського. Місцем розміщення управи було визначено Білу Церкву. З жовтня 1917 виходив щоденний часопис “Вільний козак” під редакцією М.Левицького. В січні 1918 у зв'язку з наступом більшовицьких військ за розпорядженням Генерального Секретаріату Військових Справ розпочато реорганізацію В.К. у регулярні військові частини - Реєстрове Вільне Козацтво. Взимку 1918 частини В.К. чинили стійкий опір наступаючим більшовицьким військам. Особливо визначались сотні В.К. під проводом М.Ковенка, які протягом кількох днів наприкінці січня - поч. лютого 1918 вели героїчну боротьбу проти переважаючих більшовицьких сил на підступах до Києва і в самому місті. Територія ж Звенигородського повіту, де кошовим отаманом Звенигородського коша було обрано ген. Ю.Тютюнника, залишалась вільною ви більшовиків до повернення влади. В травні-червні 1918 на вимогу німецького командування виділи В.К. було роззброєно і розформовано. Проте значна частина козаки зберегла зброю і згодом увійшла до складу частин Армії Украінської Народної Республіки.

ВІЛЬШАНСЬКА УГОДА 1617 - угода, укладена 28.10.1617 в урочищі Стара Вільшанка поблизу Таращі (тепер м.Київська обл.) між гетьманом П.Сагайдачним і командуючим польськими військами С.Жолкевським. Умови В.у. відбивали пошук компромісу між козацтвом і польським урядом. За В.у. козацький реєстр встановлювався в розмірі 1 тис. чоловік, проте на прохання старшини, остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити польський сейм; козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував польський король; за службу реєстровим козакам польський уряд зобов'язувався виплачувати платню; реєстровики мали право жити тільки на Запоріжжі; їм заборонялося здійснювати походи на Крим і Туреччину; з козацького війська виключались ті міщани, які вступили в козаки за останні 5 років, і нереєстрові козаки повертались під владу старост і шляхти. В.у. викликала велике незадоволення серед широких кіл нереєстрових козаків, і тому польському уряду не вдалося втілити її у життя. (див. також Роставицька угода 1619).

ВІНІТАР (рр. н. і см. невід.) - король готів. В 70-х рр. 4 ст. вів війни проти антів, очолюваних князем Божем. Захопивши Божа в полон, В. наказав розіп'ясти його разом з синами і70 старійшинами на хрестах. В. загинув у боротьбі з гуннами.

“ВІСЛА” ОПЕРАЦІЯ - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації (виселенні - Авт.) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. Акт геноциду проти українського народу. 9.9.1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель 28.3.1947 в р-ні с.Яблонне (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С.Хрін) заступника міністра оборони Польщі ген. К.Свєрчевського. В цей же день на засланні політбюро ППР було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. 28.4.1947 (за ін. даними - 24.4.1947) о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл.17тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки - Авт.) оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. “В.О.” проводились під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р.Жимерські та ген. С.Моссора. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - з 28.4. до 15.6.1947 виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - до 30.6.1947 виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу (до кінця жовтня 1947) виселено населення з решти повітів Закерзоння. На 31.7.1947 за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол. заарештовано 1466 членів українського руху Опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

ВІТИК СЕМЕН (1876 - 1934; за ін. даними 1937) - український громадсько-політичний і державний діяч. Н. у Галичині. В 1899 разом з М.Ганкевичем, В.Охримовичем став одним з засновників Української Соціал-Демократичної Партії. Обирався депутатом австрійського парламенту. В жовтні-1918 увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР - ЗОУНР, член Президії УНРади. В 1918-19, будучи повітовим комісаром на Дрогобиччині, відмовився виконувати розпорядження Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР, чим значно ускладнив забезпечення військовим спорядженням частини Галицької Армії. В період Директорії УНР- голова президії Трудового Конгресу України. З 1919 перебував на еміграції у Відні, де видавав про-радянський журнал “Нова Громада”. В 20-х рр. був одним з лідерів УСДП в Галичині. Наприкінці 20-х рр. переїхав до Харкова. В 1933 В. заарештований за приналежність до “націоналістичної організації”, яка ставила собі за мету “відірвати Україну від Росії”. Загинув у концтаборі.

ВІТОВСЬКИЙ ДМИТРО (8.11.1887-4.8.1919) -визначний український військовий і державний діяч, полковник УГА. Н. в с.Медуха недалеко Галича (тепер Івано-Франківська обл.). Після закінчення гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), вступив на юридичний факультет Львівського ун-ту. Ще під час навчання у гімназії брав активну участь у роботі таємного гуртка, а в студентські роки вступив до Української Радикальної Партії. В листопаді 1908 підгототував втечу з станіславської тюрми М.СІчинського, який в 1908 вбив австрійського намісника Галичини А.Потоцького. В. був одним з організаторів т-тва “Січ” та читалень “Просвіти” на Покутті, активним учасником масових антиурядових виступів українського студентства у Львові. В 1910 за участь у боротьбі за український ун-тет заарештований, виключений з ун-ту і ув'язнений. Після звільнення завершував навчання у Краківському ун-ті. На поч. першої світової війни вступив до Легіону Українських Січових Стрільців. В 1914-15 В. командував сотнею, пізніше куренем Українських Січових Стрільців піц час кровопролитних боїв проти російських військ у Карпатах, на Маківці, над Стрипою. Влітку 1915 очолював військову комендатуру Галича. Намагаючись пропагувати ідеї українського стрілецтва серед населення Галичини, став засновником друкованого органу УСС журналу “Шляхи”, який виходив у 1915-18 у Львові. В 1916-17 В. як комісар УСС у Ковелі займався організацією українського шкільництва на Волині, де його стараннями було відкрито 17 народних шкіл. В період Української Держави - комендант Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність по створенню українських державних органів влади. 29.10.1918 (за іншими даними-30.10) очолив Український Військовий Генеральний Комісаріат, який під його керівництвом організував і провів переможне Листопадове повстання 1918 у Львові і передав всю повноту влади у Галичині Українській Національній Раді ЗУНР-ЗОУНР. 09.11.1918 призначений державним секретарем військових справ ЗУНР, В. активно взявся за розбудову збройних сил молодої української держави -Галицької Армії. З березня 1919 (за ін. даними -з травня) В. входив до складу делегації УНР, яка брала участь у Паризькій мирній конференції 1919-20 і намагалась переконати Найвищу раду країн Антанти вжити заходів для припинення агресії Польщі проти української держави. Загинув у авіакатастрофі піц Ратибором (Сілезія). Похований у Берліні на кладовищі Гугенотів.

ВІТОШИНСЬКИЙ-ДОБРОВОЛЯ ЙОСИФ-МИХАЙЛО (1857-9.12.1931) - український військовий діяч, генерал-майор УГА. В роки першої світової війни - генерал-майор австрійської армії. Командував 130 бригадою в корпусі П.Гофмана, до складу якої входив Легіон Українських Січових Стрільців. З листопада 1918 до весни 1920 командував військовими з'єднаннями Української Галицької Армії піц час українсько-польської війни 1918-19 та в період воєнних дій галичан проти більшовиків і денікінців у Наддніпрянській Україні. З 1920 перебував в еміграції.

ВІЧЕ - народні збори у стародавніх слов'ян на Київській Русі, на яких вирішувалися важливі громадські та державні справи. Виникли з племінних зборів у слов'ян. Вперше згадується в літописах у Новгороді - 1016, Києві - 1068, Володимир-Волинському - 1097,3венигороді -1147, Переяславі -1175. В II пол. 11-12 ст. внаслідок послаблення князівської влади і розпаду Київської держави роль В. у суспільному житті набуває особливого значення. В. скликалися не регулярно, за ініціативою населення або представників влади. В. оголошувало війну і укладало мир, обирало і усувало князя та головних осіб (посадників, тисяцьких, соцьких), вело переговори з чужоземними купцями, чинило вічовий суд і приймало закони. Іноді городяни-учасники В. виганяли з міста або карали на смерть найбільш ненависних представників князівської адміністрації (наприклад, під час Київського повстання 1068). Рішення приймали без голосування, шляхом схвалення тієї чи іншої пропозиції криком. В., як орган державної влади, занепадають з втратою українськими землями незалежності.

“ВІЧНИЙ МИР” 1686 - мирний договір між Польщею і Московською державою, підписаний 6(16).5.1686 у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли К.Гжимултовський і М.Огінський, з московської - В.Голіцин. Текст договору складався з преамбули 133 статей. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я 1667. За “В.М.” Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом. Польща відмовлялася від претензій на Київ, за що отримувала 146 тис. крб. компенсації. Брацлавщина та пд. Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею і Московією. Пн. Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької “Священної Ліги” (Польща, Священна Римська імперія, Венеція) зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689). Хоча умови “В.М.” набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. “В.М.” остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

ВЛАДИСЛАВ І ЛОКЕТЕК (між 3.3.1260 і 19.1.1261)- князь брестський (з 1275), польський король (з 1320). Син куявського князя Казимира. З правління В.І.Л. було покладено початок політичному об'єднанню Польщі. При підтримці польського рицарства і частини міщан зумів об'єднати під своєю владою Малу Польщу, Помор'я і Велику Польщу (1296). Придушив повстання німецького бюргерства у Познані (1310) і Кракові (1311), яке виступало проти зміцнення королівської влади і об'єднання Польщі. В 1320 коронований у Кракові. Підтримував союзні зв'язки з галицько-волинськими князями Андрієм Юрійовичем і Левом Юрійовичем. Ведучи війни проти Бранденбургу (1316-17 і 1326-29) і Тевтонського ордену (1327-32) уклав воєнний союз з Угорщиною і Литвою. В 1331 розбив війська ордену біля с.Пловців. Помер підчас переговорів з орденом про повернення Польщі Помор'я.

ВЛАДИСЛАВ II ЯГАЙЛО (1348-1434) -великий князь литовський (з 1377) і польський •король (1386-1434). Див. Ягайло.

ВЛАДИСЛАВ III ВАРНЕНЧИК (31.10.1424 -10.11.1444) - король Польщі (1434-1444) і Угорщини (під ім'ям Ласло V) з 1440. Син Владислава II Ягайла. За правління В.ІІІ.В. посилився вплив шляхти на державне життя. В 1435 на українських землях, що входили до складу Литви, було обмежено право переходу селян від одного землевласника до ін.. В 1443 разом з угорським полководцем Янушем Гуняді очолив польсько-угорські війська, які вели боротьбу проти Османської імперії. В серпні 1444 уклав у м.Сегеді 10-річне перемир'я, яке зупинило наступ турків на Балканах. Незабаром порушив умови перемир'я і розпочав воєнні дії проти турецької армії. В 1444 армію В.ІІІ.В., у складі якої воювали і українські козаки, було розбито в битві під Варною. В цій битві загинув і сам Владислав III (звідки і походить його посмертне прізвисько).

ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА (19.4.1595 - 20.5.1648) -король Польщі (1632-1648), син Сигізмунда ІІІ Вази. В липні 1610 B.IVB. будучи королевичем, був проголошений московським боярським урядом царем Московської держави. Домагаючись московського престолу, вів 1617-18 і 1632-34 війни з Московським царством. Вирішальну роль у ході воєнних дій щоразу відігравали козацькі війська під проводом гетьманів П.Сагайдачного (1618) та Т.Орендаренка (1632-34), які рятували польську армію від поразок. В 1643 B.IVB. уклав з Московською державою Поляновський мирний договір, за умовами якого відмовлявся від домагань московського престолу, але під польською владою залишалась Сіверщина. В 1633 B.IVB., прагнучи залучити козаків до участі в польсько-московській війні, видав, всупереч позиції магнатів у сеймі, т.зв. “Статті для заспокоєння руського народу”. У цих “Статтях” було узаконено існування на території України двох українських митрополій - православної і греко-католицької, першу з яких після укладення Берестейської унії 1596 польська влада трактувала як незаконну. За B.IVB. для контролю за військовим і політичним життям Запоріжжя на правому березі Дніпра за проектом французького інженера, архітектора Г.-Л. де Боплана було збудовано фортецю Кодак. 3-4 (13-14).8.1635 козацький загін під проводом гетьмана І.Сулими зруйнував цю фортецю. Під час правління B.IVB. відбувались Павлюка повстання 1637 та Остряника повстання 1638. В 1646 B.IVB., готуючись до війни з Туреччиною вів таємні переговори з представниками козацької старшини, серед яких був Б.Хмельницький. В травні 1648 на початку національно-визвольної війни українського народу 1648-57B.IVB. помер.

ВОВК АНДРІЙ (1882 - 1960-ті рр.) -український і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Брав участь у першій світовій війні, офіцер російської армії. В 1917 став одним з організаторів українських військових підрозділів на румунському фронті. В 1918-19 очолював частини Армії Української Народної Республіки на українсько-більшовицькому фронті (див. Українсько-більшовицька війна 1917-21). В грудні 1919-травні 1920 брав участь у першому Зимовому поході Армії України (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Влітку 1920 командував Київською стрілецькою дивізією. В листопаді 1920 був інтернований у польських таборах. В 1925 став першим головою Українського Воєнно-Історичного Товариства у Варшаві. В період після другої світової війни жив у ФРН.

ВОВК ФЕДІР (Волков Хведір) КІНДРАТОВИЧ (5(17)3.1847 - 30.6.1918) - видатний український антрополог, етнограф і археолог. Н. в с.Крячківка на Полтавщині (тепер Пирятинського р-ну Полтавської обл.). Навчався у Новоросійському (Одеському) і Київському ун-тах. Разом з В.Антоновичем брав участь в археологічних розкопках на Київщині і Волині. Як учасник київської Громади зазнав переслідувань з боку царського уряду. В 1879 змушений емігрувати у Францію, де перебував до 1905. Опублікував французькою мовою працю “Шлюбний ритуал на Україні”, брав участь у виданні “Кобзаря” (Прага, 1876), в якому були надруковані безцензурні твори Т.Шевченка. В 1904-06 В.Ф. здійснив ряд експедицій у Галичині і Буковині, під час яких проводив антропологічні дослідження. 31907 - приват-доцент, а з 1917-проф. Петербурзького ун-ту. В кінці 1917 Київський ун-т обрав Вовка професором географії і антропології. Помер у Гомелі, повертаючись в Україну. В.Ф. зібрав великий антропологічний матеріал, який ліг в основу близько 200 його праць. Серед найважливіших: “Українці в антропологічному відношенні” (1906), “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини, Угорщини” (1908), “Український народ в його минулому і сучасному” (1916), “Етнографічні особливості українського народу” (1916). У своїх роботах В.Ф. прийшов до висновку, що українці за антропологічними ознаками становлять єдиний тип, вдмінний від східнослов'янських народів, а близький до південних слов'ян. В. Ф. був дійсним членом Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові (з 1893), Російського Географічного Товариства в Петербурзі, Історичного, Антропологічного Товариства у Парижі та багатьох ін. наукових установ.

“ВОВКИ” - назва відділу Української Повстанської Армії, який у післявоєнні роки діяв на Холмщині і Підляшші. Учасник цих боїв. П.Новина залишив хроніку “Щоденник із днів боротьби відділу УПА “Вовки” 1948.

ВОВЧУХІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ 1919 (Вовчухівська офензива) - наступальна воєнна операція Української Галицької Армії в лютому-березні 1919 під час українсько-польської війни 1918-19. Після двох невдалих спроб наприкінці грудня 1918 - січні 1919 оволодіти Львовом, командування УГА на початку лютого, завершивши реорганізацію частин, укомплектувавши їх командними кадрами і довівши реальну чисельність військ до 60 тис. чоловік, вирішило провести третю операцію по визволенню столиці Західно-Української Народної Республіки. Стратегічний план Начальної Команди УГА (командант М.Омелянович-Павленко, начальник штабу В.Курманович) передбачав три етапи наступу: на першому -Третій Корпус УГА (командир полк, Г.Коссак) мав оволодіти залізничною лінією Львів-Перемишль; на другому етапі - планувалося визволення Львова Другим Корпусом УГА (командир полк. М.Тарнавський), на завершальному етапі операції українські війська мали здобути Перемишль і вийти на лінію р.Сян. В.о. розпочалась 16.2.1918 обстрілом польських передових позицій по лінії Судова Вишня-Городок і у Львові. 19.2.1918 армійські групи “Ширець”, “Рудки”, Яворівська група перейшли в наступ під Бондарівкою, Малим Любенам, Дубовою Долиною і Вовчухами. Долаючи запеклий опір противника, сотні Львівської бригади А.БІзанца та Перший Корпус УГА вийшли впритул до залізниці Львів-Перемишль. Таким чином, перша частина оперативного плану, яка передбачала оточення Львова, була практично виконана. Проте цей успішний початок операції був зупинений на вимогу Найвищої Ради держав Антанти, яка вислала до Львова місію на чолі з генералом Бертелемі для переговорів з урядом ЗО УНР. Члени цієї делегації почали вимагати від командування УГА припинити наступ і укласти перемир'я на фронті. Виступаючи за справедливе і мирне вирішення конфлікту, українська сторона погодилась на укладення перемир'я, яке вступило в силу 25.2.1919. Однак місія ген. Бертелемі зажадала в ультимативній формі встановлення демаркаційної лінії між сторонами, взявши за основу Бертелемі лінію. 28.2.1919 делегація ЗОУНР викинула ганебні умови перемир'я, запропоновані місією країн Антанти. 2.3 воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися. 7.3.1919 українські війська продовжили розпочатий в середині 'лютого наступ. В ході кровопролитних боїв українські підрозділи розгромили групу генерала Бекера в р-ні Вовчухів, що відкрило шлях на окупований поляками Перемишль. Однак, в цій ситуації, Начальна Команда припустилася тактичної помилки: замість того, щоб розширити пролом у польській обороні і продовжити наступ, командування УГА наказало розгорнути бойові дії у напрямі на Городок і далі на Львів. 9-11.3.1919 значні сили українських військ вели тяжкі бої за Городок. В цей час польське командування, яке, порушуючи умови лютневого перемир'я, стягнуло в район бойових дій значні підкріплення (група ген. Александровича), зосередило велику ударну групу в районі Судової Вишні і 15.3.1919 розпочало контрнаступ. Виснажені місячними наступальними боями українські війська змушені були відступати. 18.3. польські з'єднання завершили операцію по деблокуванню Львова. В.о. УГА, через несприятливі зовнішньополітичні обставини і прорахунки командування, яке не використало сприятливих умов для розгрому ворога, незважаючи на проявлений героїзм стрільців і старшин, завершилася невдачею.

ВОЄВІДКА ЯРОСЛАВ (5.3.1882-28.3.1920) - український військовий діяч, отаман Української Галицької Армії. Н. в с.Петранцях Калушського повіту на Станіславівщині (тепер Івано-Франківська обл). За фахом юрист. На поч. першої світової війни був мобілізований у австрійську армію. С кінця грудня 1918 командував першим артилерійським полком у складі бригади УСС Наприкінці 1919-ПОЧ.1920 В. служив у Червоній Українській Галицькій Армії. 283.1920 убитий більшовицьким комісаром Табукашвілі в Одесі. Над вбивцею В. стрільці вчинили самосуд.

ВОЄВОДИ - воєначальники слов'янських народів, правителі. 1. У Київській Русі з 10 ст. командуючі князівською дружиною або народним ополченням. 2. В Московській державі 16-17 ст. існували полкові В., які очолювали кожний з 5 полків московського війська. Посада полкових В. ліквідована Петром I. В кінці 1775 існувала посада городових В., які здійснювали адміністративне 1 воєнне управління містом або повітом. З 1654 московський уряд призначив городових В„ як комендантів фортець та командуючих московських гарнізонів в Україні. 3. В Польщі і Литві - королівський намісник в мирний час і воєначальник у воєнний час. Згодом В. стояв на чолі адміністративно-територіальної одиниці - воєводства. Посада В. була довічною. В. був членом сенату. Існували у Польщі до кінця 18 ст. 4. В 1921-39 у Західній Україні, яку окупувала Польща, В. називались керівники адміністративно-територіальних округів - воєводств.

ВОЄВОДСТВО - 1. Адміністративна територіальна одиниця в Литві і Польщі у 15-18 ст., яку очолював воєвода. На українських землях у складі Речі Посполитої існували Волзьке, Берестейське, Брацлавське, Волинське, Київське, Підляське, Подільське і Руське воєводства.

2. Адміністративно-територіальна одиниця у Польщі в 1921-39. Українські землі, окуповані Польщею, входили до складу шести воєводств: Волинського, Люблінського, Львівського, Поліського, Станіславського і Тернопільського.

3.. Адміністративно-територіальна одиниця у сучасній Польщі.

ВОЗНИЙ - судовий урядовець у Польщі, Литві, Україні до 19 ст. В Україні В. змінив староукраїнських урядовців - дітських і вижів. В. вручав повідомлення до суду, підтримував контакти зі сторонами, оглядав місце злочину, жертви або постраждалих, виконував рішення суду у цивільних справах та наглядав за порядком під час судового процесу.