Реальні економічні перетворення почалися після проголошення керівництвом української держави курсу на створення державно регульованої соціально спрямованої ринкової економіки. Для подолання кризових явищ у вересні 1996 року була проведена грошова реформа. Її суть полягала у фактичній деномінації карбованця, який був в обігу, в 100 тис. разів і заміні його гривнею. Проводилась жорстка монетарна політика, що сприяло фінансовій стабілізації. Темпи зростання цін почали зменшуватися з 400 % в 1992 р. до 40 % в 1996 р. Продовжувалась лібералізація цін, валютного курсу. Розвивався ринок цінних паперів і вся ринкова інфраструктура. Почалася реальна приватизація. Зменшилися темпи падіння ВВП: 3,2 % у 1997 р. проти 10,1 % у 1996 р. Заробітна плата зросла у валютному еквіваленті з 1994 р. до 1997 р. більш ніж у 4 рази – з 22 до 90 доларів США [5, с. 241].
Серед перетворювань, здійснених у цей час, найбільші соціально-економічні протиріччя виникли у зв’язку з процесами роздержавлення і приватизації підприємств. Ці процеси відбувалися у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юридичним особам і громадянам.
З одного боку, внаслідок роздержавлення суттєво зменшилась частка державної власності, почалось становлення інших форм власності, здійснилось акціонування значної частини підприємств та зосередження частини державної власності в руках трудових колективів. У 1995 р. в Україні було роздержавлено 16265 об’єктів, з яких 4051 відносилися до загальнодержавної власності – удвічі більше, ніж у 1994 р.
До січня 1999 р. частка держави в основних фондах виробничого сектору зменшилася з 81,4 % (у 1990 р.) до 50 %, а у чисельності працівників – з 82,9 % (1992 р.) до 58 % [5, с. 242].
Але, з другого боку, приватизація та роздержавлення супроводжувались негативними явищами та руйнівними процесами. Так, частка державної власності була надмірно знижена, в тому числі за рахунок приватизації прибуткових підприємств.
Первісне нагромадження капіталу йшло більшістю шляхом розкрадання державної власності, економічної злочинності та формування тіньової економіки при посиленні процесу відчуження праці від власності, що означало подальшу диференціацію доходів громадян, зниження їх соціальної захищеності та, як наслідок, посилення соціальної напруги у суспільстві. Цілком справедливо А. Гриценко ці процеси розглядає як формальний та фактичний перехід від суспільної до приватної власності з відділенням основної маси працівників від засобів виробництва. Виділяються також два методи первісного нагромадження капіталу в Україні – приватизація, що реально економічно зайшла набагато далі, ніж це представлено у формально-правовому вираженні, і інфляція, що дозволила за короткий час зібрати великі грошові накопичення і перерозподілити багатство [3, с. 6–7].
Проява корпоративних інтересів, номенклатурний характер приватизації призвели до заниження вартості багатьох об’єктів приватизації і, як наслідок, до значного зменшення надходжень доходів від приватизації до держбюджету. Це призвело пізніше до перегляду через суди результатів приватизації низки значних промислових підприємств та їх переоцінки.
За період 1995–1998 рр. проявились деякі позитивні тенденції: інтенсивність падіння виробництва знизилась, накопичувались передумови виведення економіки з кризи. Незважаючи на усі складнощі, до 2000 року були переборені фінансовий хаос та гіперінфляція, викликані бюджетним дефіцитом, створені правові та економічні інститути ринкової економіки, почалися структурні перетворення економіки. Тобто, до 2000 року були створені засади не тільки змішаної економіки, але й її інфраструктури.
Намітилися і тенденції до економічного зростання. Приріст ВВП у 2000 р. склав 6 %. З 2000 року темпи зростання ВВП почали стабільно підвищуватись. Найбільших темпів приросту виробництва було отримано саме в тих галузях, де істотно переважала недержавна власність – в промисловості підприємства недержавної форми власності випускали 75 % продукції [5, с. 249]. Офіційний рівень безробіття знизився до 4 %, почали зростати реальні доходи громадян.
Таким чином, масштаби економічних перетворень в Україні були дуже великі. Вважають, що Україна пережила цілих три трансформації: перехід від тоталітаризму до демократії, від частини народногосподарського комплексу СРСР до самостійної економіки та від економічного спаду до зростання. Небагатьом країнам в історії людства доводилось вирішувати усі три проблеми одночасно [7, с. 7].
В той же час ще не були сформовані умови оптимізації ринкової ефективності та соціальної захищеності всіх громадян, що є обов’язковим для соціально орієнтованих суспільств. Рівень життя більшості населення України був ще низьким. Світовий банк визначив Україну (як і більшість постсоціалістичних країн) як «ринки, що народжуються» (емеrging markets). Одним із критеріїв віднесення до цієї категорії вважається річний ВВП на душу населення у розмірі менш 9,6 тис. дол.[1, с. 35].
Подальше зберігання тенденції до економічного зростання сприяло збільшенню реальних доходів населення, зниженню рівня інфляції, зростанню прямих іноземних інвестицій. Все це сприяло тому, що у 2005 р. Європейський Союз офіційно визнав Україну країною з ринковою економікою.
Таким чином, Україна, реалізуючи визнані людством закони ринкової економіки, одночасно почуває вплив на економіку та на економічні відносини як політики та наявності економічних ресурсів, так і української історії, культури, звичаїв, традицій, і все це, безумовно, сприяє створенню своєї, власної української моделі ринкової економіки.
