Навчання є безперервним процесом, що протікає, змінюється, розвивається, вдосконалюється. Рушійною силою процесу навчання є суперечність між знаннями, уміннями і навичками необхідними для розв’язання поставлених перед учнями нових завдань та досягнутим ними рівнем знань, умінь і навичок. Тобто, я маю на увазі, що чим більше людина знає(чим ширшими стають її межі пізнання) тим більше вона розуміє, що вона нічого не знає. Я хочу навести приклад з власного життя: вступаючи на факультет психології, я знала, що психологія - наука, що досліджує особливості та закономірності розвитку психічних процесів людини,. Зараз я знаю, що визначають понад 30 галузей психології, кожна з яких має свій об’єкт дослідження та величезні здобутки у вигляді різних теорій, концепцій, підходів. Так, психологія особистості вивчає особистість, її структуру. Існує безліч теорій різних вчених, які пропонують свій погляд на людину. Вивчивши психодинамічну теорію З. Фрейда, цікаво ознайомитися з теорією аналітичної психології його учня і опонента К. Юнга, а ще ж є інші представники різних течій, що пропонують свій авторський підхід- і Адлер, і Фромм, і Хорні, і Кеттел, і Олпорт… Тому, для мене розуміння, що я ще багато чого не знаю і бажання дізнатися більше є протиріччям і вагомим стимулом вчитися далі.
Виділяють 2 групи протиріч: зовнішні і внутрішні.
Зовнішні протиріччя - це протиріччя, що виникають між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і актуальним, поточним станом цього процесу.
Внутрішні протиріччя - це протиріччя, що виникають всередині самого процесу навчання.
Внутрішні суперечності процесу навчання:
- Протиріччя між висунутими ходом навчання теоретичними і практичними завданнями і наявним рівнем навченості, вихованості й розвиненості учнів;
- Протиріччя між вимогами педагога і можливостями учнів;
- Протиріччя між змістом сформованого до початку навчання особистого досвіду учнів і його недостатністю для вирішення теоретичних і практичних пізнавальних завдань;
- Протиріччя, що виникають між окремими аспектами змісту навчального предмета та відповідної наукової дисципліни та ін
Не будь-протиріччя стає рушійною силою, а лише те, яке відповідає певним вимогам.
Основні умови становлення протиріччя в якості рушійної сили процесу навчання наступні:
1) протиріччя повинно бути змістовним, тобто має сенс в очах учнів, вирішення протиріччя повинно усвідомлюватися ними як необхідність;
2) протиріччя повинно бути пропорційно з пізнавальним потенціалом учнів (так, якщо при напрузі зусиль переважна більшість учнів не в змозі виконати поставлене завдання і навіть в найближчій перспективі не зможе цього зробити, то таке протиріччя не є рушійною силою розвитку);
3) виникнення суперечності має бути підготовлено і обумовлено ходом навчального процесу, його логікою.
Отже, аналізуючи мій приклад з власного досвіду, моє протиріччя є внутрішнім і відповідає основним умовам становлення протиріччя в якості рушійної сили процесу навчання.
Принцип науковості
Принципи дидактики - вихідні положення, які визначають характер діяльності педагога та пізнавальної діяльності учня. Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.
Принцип науковості навчання грає важливу роль у процесі передачі знань учням. У ст. 9 Закону України «Про освіту» стверджується, що «заклади освіти України незалежно від форм власності відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер..».' Принцип вимагає, щоб зміст навчання знайомив учнів з основами науки, тобто з об'єктивними фактами, поняттями, законами, теоріями основних розділів відповідної науки на сучасному рівні її розвитку, та способами їх дослідження.Він орієнтує учнів на розкриття конкретних понять, використання наукових положень праць учених як джерела фактів про навколишню дійсність. Реалізація принципу науковості забезпечує формування в учнів наукового світогляду, цілісної картини світу, вмінь і навичок наукового пошуку.
В основі принципу науковості лежить ряд важливих положень: світ можна пізнавати; людські знання, перевірені практикою, дають об'єктивну картину розвитку світу; наука в житті людини відіграє важливу роль; науковість навчання забезпечується передусім змістом шкільної освіти, дотриманням принципів його формування; науковість навчання, дієвість набутих знань залежить від відповідності навчальних планів і програм рівню соціального і науково-технічного прогресу, підкріплення набутих знань практикою. Правила реалізації даного принципу:
1. Реалізуючи принцип науковості, слід добирати навчальний матеріал з урахуванням останніх досягнень науки;
2. Необхідно систематично інформувати своїх учнів про нові досягнення в науці, техніці, культурі, пов'язувати їх з системою знань.
3. Викладачу бажано застосовуйте новітню наукову термінологію, не користуватися старими термінами, і буди в курсі новітніх наукових досягнень з свого предмета.
4. Не обходити спірних наукових проблем, організовувати дискусію, обговорення сучасних проблем з учнями, щоб встановити їх погляд на ситуацію.
5. Необхідно заохочувати дослідницьку діяльність учнів.
6. Вчителю слід викладати навчальний матеріал у тісному зв’язку з життям;
Залежно від вікових та індивідуальних особливостей учнів наукова інформація має їм надаватися і засвоюватися у різних пропорціях, настільки наскільки вона може бути засвоєна. Крім цього, вона має бути розрахована на сприймання учнями в залежності від їх індивідуальних можливостей.
Принцип доступності
Принципи дидактики - вихідні положення, які визначають характер діяльності педагога та пізнавальної діяльності учня.
Принцип доступності у навчанні базується на знанні педагогом вікових особливостей учнівської молоді, індивідуальних якостей кожного з учнів для диференційованого підходу у наданні освітніх послуг і відповідно отримання передбачуваних результатів. При належному проектуванні педагогами розвитку пізнавального інтересу дітей та молоді є можливим забезпечення доступного сприйняття ними виучуваного матеріалу та посильного оволодінні необхідною інформацією. Дотримання цього принципу має вагоме значення в індивідуальній роботі з тими, хто вчиться, і при виконанні ними самостійних завдань, які потребують розумових зусиль та реалізації набутих знань. Передусім такий принцип вимагає ретельного відбору матеріалів для підручників і посібників, за якими відбувається навчання, розміщення їх таким чином, щоб послідовність вивчення сприяла його розумінню і посильному навчанню.
Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Як стверджував К. Ушинський, тільки система дає цілковиту владу над знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого – до складного, від відомого – до невідомого, від близького – до далекого.
Принцип доступності й дохідливості викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів) сформулював ще Я. А. Коменський у «Великій дидактиці». Протягом трьохсот років його розуміння змінилося незначно.
Цей принцип нібито врівноважує терези принципів: складність змісту навчального матеріалу компенсується майстерним викладанням педагога.
Основна вимога цього принципу – не допустити непосильного навчання для даної категорії учнів, проводити його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. В іншому разі дидактичний процес матиме тільки формальний характер, може призвести до втрати віри у свої здібності і, відповідно, формувати пасивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності.
Принцип доступності залежить:
– від забезпечення добору, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху;
– урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу;
– правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого;
– урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів;
– урахування фактора часу;
– поступового нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу;
– проведення занять з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів;
– широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей учнів;
– надання індивідуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні;
– широкої організації змагань за досягнення високих результатів у навчальному процесі тощо.
