Принципи системності і послідовності

Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опру на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учня на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення між предметних зв’язків), а також системність у роботі учнів (системне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконання домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).

Принцип систематичності й послідовності полягає в тому, що пізнання навколишнього світу можливе лише в певній системі; кожна наука становить систему знань, які об'єднані між собою внутрішніми зв'язками. Тому цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та вікових можливостей школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, посібниках та ін., дотримання такого самого порядку засвоєння знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Тут має реалізовуватися дія закономірності оволодіння знаннями в форматі концентричної спіралі

Принцип системності й послідовності навчання можна розглядати, певною мірою, як похідний від принципу науковості, оскільки кожна наука, маючи свою систему, передбачає певну систему і послідовність викладу в дидактичному процесі. Цей принцип стосується як змістового, так і процесуального компонентів навчального процесу, тобто визначає його логіку і послідовність.

Я. А. Коменський вважав цей принцип одним із основних правил освіти: освіта стане зрозумілою, а тому міцною й ґрунтовною, якщо все те, що викладається і вивчається, «буде не темним і заплутаним, а світлим, роздільним, ніби пальці руки».

К. У. Ушинський передбачав системність знань і підкреслював: тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язаними знаннями, на його думку, схожа на комору, де панує безладдя, і де сам хазяїн нічого не знайде; голова, де є тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх шухлядах є написи, а в шухлядах порожньо.

Власне кажучи, зміст навчання в навчальних програмах піддається певній систематизації за роками, семестрами навчання і з кожного окремого предмета згідно з освітньо-професійною програмою підготовки конкретного спеціаліста. Тому для авторів навчальних програм і підручників цей принцип став нормою – їхнє завдання так подати матеріал, щоб у ньому відчувалася обгрунтована система професійних знань, навичок і вмінь. Основне тут полягає в тому, щоб хід навчання забезпечував учням опанування необхідного обсягу знань, формування практичних загально-наукових і професійних навичок і вмінь в оптимальних для цього умовах. Отже, тут діє принцип не тільки системності, а й послідовності навчання. Порушення правил системності й послідовності в навчанні спричиняє уривчастість знань, які важко використовувати в практичній діяльності. Я. А. Коменський говорив, що все перебуває у взаємозв'язку, тому слід викладати матеріал у такому самому зв'язку.

Цей принцип вимагає дотримання таких правил:

1. широке застосування логіки навчального процесу і структурування змісту навчання під час викладання;

2. послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл на-' вчального матеріалу з різних предметів за семестрами і роками навчання, з урахуванням всіх знань, навичок і вмінь, змістового компонента, кінцевого результату та особливостей попередньої підготовки учнів;

3. цілеспрямоване планування навчального процесу з урахуванням оптимальної послідовності вивчення навчальних дисциплін і найбільш раціонального розташування навчального матеріалу за темами;

4. перехід від простих систем і структур до складних, від конкретних до загальних, і навпаки;

5. перехід до вивчення наступного навчального модуля тільки після міцного засвоєння попереднього;

6. максимальне врахування структур, характерних для більшості навчальних предметів;

7. чітке виокремлення головного, суттєвого в матеріалі, що вивчається, намагання його систематизувати, узагальнити і класифікувати учнями;

8. уміле врахування особливостей майбутньої діяльності учнів для вдосконалення 'їхніх професійних знань, навичок і вмінь;

9. проведення теоретичних занять раніше практичних, методично обгрунтоване чергування теоретичних і практичних занять;

10. широке впровадження в дидактичний процес сучасних технологій навчання;

11. систематичне керування навчально-пізнавальною діяльністю суб'єктів учіння, прагнення глибокого засвоєння ними знань, якісного опанування практичних дій;

12. пошук можливостей комплексного використання знань, навичок і вмінь під час проведення різноманітних занять;

13. систематичне керування самостійною роботою суб'єктів учіння тощо.

Принцип послідовності, першою чергою, має враховуватися під час складання навчальних програм. Він передбачає розміщення за правилами лінійності та концентричності, правило лінійності – вивчається матеріал з повторенням; правило концентричності – матеріал вивчається без повторення, на більш високому рівні мислення суб'єктів учіння з кожним наступним заняттям.

 

 

Принцип наочності

Принцип наочності виявляється у використанні педагогами різноманітних навчальних матеріалів, які ілюструються або демонструються під час заняття для кращого сприйняття необхідної інформації. Це пов’язано з тим, що мислительна діяльність учнівської молоді з часом ускладнюється, наповнюється суперечностями і має бути підкріпленою чуттєвим сприйняттям, та, як результат, сприяти ліпшому усвідомленню і відтворенню виучуваного матеріалу. Принцип наочності свого часу пропагував Ян Амос Коменський, який нині є одним з найбільш визнаних педагогів.

Принцип наочності в навчанні вважається похідним від принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення заняття, тим доступнішим буде пояснення нової теми. Сутність цього принципу можна передати висловом: «краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Він спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу (адже за їхньою допомогою людина отримує від 80 до 90 відсотків інформації). Тому навчальний матеріал потрібно подавати в найбільш унаочненій формі.

Засновник цього принципу Я. В. Коменський стверджував, що «…все, що можливо, надавати для сприйняття почуттями: видиме – для сприйняття зором; чутне – слухом; запахи – нюхом; підлягає смаком – смаку; допустиме дотику – шляхом дотику. Якщо ж будь-які предмети або явища можна відразу сприймати кількома відчуттями, - надати кільком почуття...»

Основні правила принципу наочності:

1. чітко визначити мету використання засобів наочності;

2. комплексно використовувати такі види наочності, які давали б найбільший ефект, але ні в якому разі не зловживати ними;

3. активно залучати суб'єктів учіння до роботи із засобами наочності;

4. керувати спостереженнями суб'єктів учіння;

5. відкидати все зайве, щоб не викликати додаткових асоціацій;

6. застосовувати наочність на всіх етапах навчального процесу;

7. демонструвати засоби наочності послідовно в міру подання навчального матеріалу;

8. забезпечувати змістовність і естетичність їх оформлення;

9. наочність має відповідати психологічним закономірностям сприймання;

10. не використовувати засоби наочності як самоціль, а вдало доповнювати матеріал, що вивчається;

11. не переоцінювати й не недооцінювати роль наочності в навчанні тощо.

Під час навчання необхідно застосовувати різні види наочності – натуральну, образну, словесно-образну наочність (динамічну і статичну, пласку і об'ємну).

Наочність виконує такі функції:

– сприяє розумовому розвиткові суб'єктів учіння;

– допомагає виявити зв'язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;

– полегшує навчально-пізнавальну діяльність учнів і сприяє формуванню у них інтересу до професійних знань;

– допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;

– сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.

Отже, принцип наочності можна визначити як «сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляху від конкретного до абстрактного, і навпаки».