Дитячі та юнацькі організації

За час існування незалежної України виникли такі ди­тячі та юнацькі організації: «Пласт», «Сокільський до-ріст», «Курінь» та ін. На принципово нових політичних засадах стала працювати піонерська організація.

Український Пласт — складова світового скаутського руху, ідейним засадам і організаційним принципам якого

¹ Див.: Анісімова Р.Р. Релігія і педагогіка: Точки зіткнен­ня // Рад. школа. — 1991. — № 8. — С. 47.

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

надано національного змісту. Діяв у Галичині в 1911 — 1930 рр. та періодично на різних теренах України до 1939 р. Після Другої світової війни Пласт було забороне­но, його вважали ворожою націоналістичною організаці­єю. З проголошенням незалежності України Пласт швидко відродився.

За своєю структурою Пласт охоплює такі вікові кате­горії: новаки і новачки (7—11 років), юнаки і юначки (11—17 років), старші пластуни і пластунки (17—ЗО ро­ків), приятелі Пласту (батьки і друзі). Кличем пластової організації є «СКОБ» (Сильно! Красно! Обережно! Бистро!). Він виявляється в усіх напрямах пластової організації і стає важливою настановою на все життя.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне виховання молоді, розвивати її моральні, ду­ховні й фізичні риси, вишколювати на свідомих, відпові­дальних і повноцінних громадян за допомогою виховних методів і на ідейних засадах Пласту, що спираються на пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обо­в'язки пластуна: плекати традиції предків, передавати мо­лоді знання і розуміння їх історії, культури, змагань за ідеї.

Головними моральними та ідейними засадами Пласту є вічні загальнолюдські цінності, які виражають ставлен­ня особи до природи, суспільства і самої себе. Усе це скон­центровано у пластовій присязі:

«Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

Бути вірним Богові й Україні,

Помагати іншим,

Жити за пластовим законом,

Слухатись пластового проводу».

Виконання присяги Пласту вимагає від пластуна до­тримання таких правил пластового закону:

1. Пластун славний. 2. Пластун сумлінний. 3. Пла­стун точний. 4. Пластун ощадний. 5. Пластун справед­ливий. 6. Пластун увічливий. 7. Пластун братерський і доброзичливий. 8. Пластун врівноважений. 9. Пластун корисний. 10. Пластун слухняний. 11. Пластун пильний. 12. Пластун дбає про своє здоров'я. 13. Пластун любить красу і дбає про неї. 14. Пластун завжди доброї гадки.

Ці вимоги передбачають формування адекватних рис характеру. Вони — основа складання плану самовихован­ня для кожного пластуна.

Пластова присяга та правила закону є тією засадою, на

Теорія виховання

якій ґрунтується вся діяльність організації, засвідчують серйозність мети організації Пласт.

Зміст виховної діяльності Пласту зумовлений завдан­нями, які він вирішує, пластовою присягою і правилам пластового закону. Пластові організації використовують загальні методи виховання, але у них превалюють ігрові моменти. Загалом виховна методика спрямована на спону­кання пластунів до самовдосконалення.

Члени Пласту проходять чотири послідовних етапи: 1) підготовчий — отримання відзнаки пластуна-прихиль-ника; 2) складання першої проби пластуна-учасника; 3) складання другої проби пластуна-розвідувача; 4) скла­дання третьої проби пластуна-скоба.

Паралельно зі складанням проб юнацтво освоює так звані вмілості — набуття практичних знань і вмінь у різ­номанітних галузях: картографії, фотографуванні, догляді за хворими, туризмі, альпінізмі та ін. Усього розроблено понад 120 різних умілостей. Знаючи перелік вимог конк­ретної вмілості, пластуни готуються до них: читають літе­ратуру, звертаються до фахівців тощо. Відтак вони відбу­вають випробування — своєрідний іспит, за результатами якого їм надають відповідну відзнаку: нашивку на рукав однострою та спеціальне посвідчення.

Згаданий однострій (уніформа зеленого кольору, основ­ним елементом якої є сорочка) у Пласті набуває особливо­го виховного значення. На нього, згідно з вимогами відпо­відних приписів, нашивають пластові відзнаки: пластово­го ступеня, складених умілостей, відзнаку діловодства, відзнаку належності до гуртка чи куреня, значки успішно відбутих таборів, вишколів, мандрівок, відзначення та на­городи. Під комірцем сорочки пластуни носять хустинку кольору свого куреня. Глянувши на однострій, можна ба­гато сказати про активність і досвідченість пластуна, він є предметом особливої гордості, поваги товаришів.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні освіт­ньо-молодіжні товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинний осередок «Сокільського доросту» — соколине гніздо, яке створюється за місцем проживання. Гніздо налічує не менше 5 членів. Гнізда об'єднуються в чоти (рої). До складу чот входить 3—5 гнізд. Керує гніз­дом гніздовий, роєм — ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об'єднуються в станиці. Ста­ничний може мати ранг соколиного сотника (чотового, гніздового) залежно від кількості членів. Він формує свою канцелярію, має писаря та ін. Структура «Сокільського

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

доросту» триступенева: «Соколята» — 6—11 років, «Мо­лоді Соколи» — 12—14 років, «Соколи» — 15—18 років.

Головними напрямами діяльності товариства є: вив­чення і відродження кращих традицій «Сокола», ук­раїнських національно-патріотичних, молодіжних, дитя­чих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнен­ня форм їх діяльності; виховання членів товариства на іде­ях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв'язків, працелюбності, взаємодо­помоги й самодисципліни; виховання національної само­свідомості членів товариства на засадах християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, мило­сердя; глибоке вивчення історії України та історії Укра­їнського війська; прищеплення членам товариства любо­ві до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економіч­них і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об'єднань; налаго­дження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця зі спорідненими товарист­вами в Україні та за її межами; формування у членів то­вариства бережливого ставлення до суспільного й держав­ного багатства України, її природи, пам'яток культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих господарів на своїй землі.

З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до таких видів діяльності: національно-історичної (вивчення історії України, вікторини, уроки пам'яті, тематичні вечори, зустрічі, «круглі столи» з відповідної тематики, догляд за могилами, допомога бор­цям за волю України тощо); спортивно-оздоровчої (змаган­ня, сокільські забави, козацькі забави, спортивні випро­бування тощо); туристично-краєзнавчої (походи, мандрів­ки, табори, змагання та ін.); культурно-просвітницької (конкурси, фестивалі, ігри); інтелектуально-пошукової (ін­телектуальні ігри, конкурси, олімпіади, клуби за інтере­сами); діяльності у сфері милосердя (відвідини, допомога, вітання, збір коштів та речей для тих, хто цього потребує); господарської (створення умов для самостійної праці; гурт­ки, майстерні, кіоски для реалізації власної продукції, шкільні кооперативи, школи бізнесу).

«Курінь» — дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького

Теорія виховання

світогляду та способу життя, в дусі відданості Батьківщині та її народу, на основі відродження національних, загаль­нолюдських духовних і моральних цінностей.

Членом організації може стати кожен хлопець чи дів­чина віком від 6 до 18 років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію і літературу, давнє минуле, поділя­ють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося 18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство. їм присвоюють звання «козак-наставник», й вони беруть участь у виховній роботі з молоддю.

Члени організації діляться на козачат (молодші шко­лярі) віком 6—10 років, джур (середні школярі) віком 10—15 років та молодих козаків (старшокласники) віком 15—18 років. Основою організаційної структури є ку­рінь — первинний козацький осередок за місцем прожи­вання чи місцем навчання або за інтересами (курінь лю­бителів історії козаччини, курінь джур, бандуристів та ін.). Головна організаційна одиниця козачат, джур та ко­заків — десяток, що складається з 10—15 членів органі­зації й ділиться на застави по 3—5 осіб у кожній. Десят­ки об'єднуються в загін (чоту), загони козацької молоді одного віку входять до складу сотні, а сотні — до куреня козацької організації навчального закладу.

На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть старшина, в заставі — заставний, в десятці — отаман (де­сятник), в загоні — чотар (писар), в сотні — писар, осавул, хорунжий, в курені — отаман, писар, обозний, осавул, бун­чужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач, шафар.

Змістом виховної діяльності цієї організації є:

1) «Мій рідний край» (вивчення історії рідного краю);

2) «Гей ви, хлопці, славні запорожці» (вивчення істо­рії українського козацтва;

3) вивченя духовних цінностей українських козаків;

4) «Козацькому роду нема переводу» (відродження вій-ськова-спортивного мистецтва козаків);

5) «Козацькими стежками» (туристично-краєзнавча ро­бота);

6) «Слава козацька не вмре, не поляже...» (відроджен­ня народних мистецьких традицій).

У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програ­му виховної роботи з дівчатками:

1) «Хата моя, біла хата...» (про роль жінки — берегині свого роду);

2) «Рідна мати моя, ти ночей недоспала...» (пісні моєї мами);

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

3) «Ой у лузі червона калина...» (про рослини — сим­воли України);

4) «І на тім рушничкові...» (навчання жіночої майстер­ності);

5) «До надр народної медицини» (ознайомлення із сек­ретами народної медицини).

Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі, кодекс лицарської звитяги та молитву.

Кодекс лицарської честі для козачат

Шануй і маму, й тата, завжди працюй завзято;

Люби рідну країну, що зветься Україна;

Турбуйся про молодших, жіноцтво поважай;

Будь сильним, справедливим, і скромним, і правдивим,

І рідну Батьківщину ти завжди захищай!

Кодекс лицарської звитяги для козачат

За волю, за віру, за честь України

Я буду невпинно стоять до загину;

Нехай небезпека чатує навколо,

та друзів своїх я не зраджу ніколи;

А недруги наші нехай пам'ятають:

У чеснім бою козаки не втікають;

Чи горе навколо, чи радість буяє —

Козак добрим людям завжди помагає.

У зарубіжних країнах найпоширенішою молодіжною організацією є скаути. Про методику їх виховної діяльно­сті можна дістати певне уявлення, ознайомившись з «Ос­новними ідеями та цілями скаутового руху в Англії». На­водимо окремі положення з цього документа:

«...Наша ціль — виробити характер. Школа не вико­нує цього завдання, хоча це і є найважливішим для жит­тєвого успіху. Характер нашої молоді формується під впливом обставин життя, що є справою випадку, тому й наслідки цього невтішні. Скаутовий рух намагається ство­рити відповідні потрібні обставини і скерувати амбіції юнака так, щоб пробудити в ньому бажання стати поряд­ним чоловіком і громадянином...

Головна особливість скаутової системи виховання по­лягає в тому, що вона звернена безпосередньо до юнака, і це надзвичайно важливо. Завдяки цьому юнак починає са­мостійно вивчати те, що, як правило, йому пояснюють.

Проаналізуймо іспит з куховарення. Завдання інструк­тора полягає в тому, щоб пробудити в юнака бажання здо­бути цю відзнаку. Він має довідатись, що повинен робити,

Теорія виховання

щоб її отримати. Йому треба зайти до кухаря або зверну­тися до матері чи когось іншого, щоб дістати вказівки, як варити страви, і таким чином підготуватися до вмілості. Цього не вчать за певною усталеною методою. Він полише­ний собі і має сам знайти спосіб, як здобути практичні знання з куховарення. Інструктор обмежується лише тим, що іноді йому радить, як взятися до роботи, коли юнак потрапить у важке становище. Самостійна праця розвиває характер.

Юнаки полишені самі на себе, і в них з'являється по­чуття відповідальності за свій успіх і розвиток. Що ж до теоретичної науки, коли нам доводиться нею послуговува­тись, то що менше говорити, то краще.

Не читайте молоді довгих лекцій, бо думки юнака по­чинають блукати. Говоріть якомога простіше, намагаю­чись зробити свою розповідь цікавою. Починайте з якого-небудь оповідання або історії і тим самим вкажіть юнакам, що ви хочете їм сказати.

Які цілі ставить собі наша система? По-перше, вироблен­ня особистого характеру, по-друге, ми намагаємося навчити юнака якоїсь ручної роботи і розвинути любов до праці. По-третє, ми хочемо навчити його допомагати іншим і щоб він перейнявся цим бажанням. По-четверте, розвинути відда­ність своїм керівникам, родичам та патріотизм.

Нація виявляє ознаки хвороби. Ми можемо назвати цю хворобу занепадом громадянського духу. Ми знаємо ліки від цієї недуги, а саме — виховання характеру у підро­стаючого покоління...»¹.

Література

Антонов А. И., Борисов А. П. Кризис семьи и пути его преодоления. — М., 1990.

Збірник матеріалів про молодіжні об'єднання України. — К., 1991.

Капралова Р. М. Работа классного руководителя с родителями. — М., 1980.

Корнієнко С. М., Кодлюк Я. П. Батьківські збори у початкових класах. — Тернопіль, 1995.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1987.

Никитин Б. П., Никитина Л. А. Мьі, наши дети и внуки. — М., 1989.

Постовий В. Г. Сучасна сім'я та її педагогіка. — К., 1994.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В. А. Батьківська педагогіка. — К., 1979.

¹ Див.: Конституція і регіональні закони світової організації руху скаутів // Цвіт України. — 1992. — № 16—17. — С. 12—15.

3.8. Робота класного керівника

Завдання і функції класного керівника

У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначено, що повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, при­значений адміністрацією школи з числа вчителів, що викла­дають у цьому класі. На нього покладається розв'язання та­ких завдань: виховання в учнів культури поведінки, форму­вання в них високих моральних якостей; забезпечення єдності педагогічних вимог з боку сім'ї і школи; організація в разі потреби допомоги учням (навчальної, матеріальної, моральної); проведення заходів, які передбачають зміцнен­ня здоров'я учнів; організація суспільно корисної праці уч­нів, ведення документації класу; будування взаємин з учня­ми та їхніми батьками на демократичних засадах, співробіт­ництві, сприяння розвитку самоврядування учнів.

Класний керівник виконує діагностичну, організа­торську, виховну, координаційну, стимулюючу функції.

Діагностична функція. Передбачає вивчення класним ке­рівником учнів свого класу. Знання особливостей дітей, їхніх інтересів, нахилів, потреб, рівня вихованості, моти­вів поведінки та інших якостей дає змогу скласти цілеспря­мований і дієвий план виховної роботи, організувати ре­зультативний щоденний виховний вплив на учнівський ко­лектив загалом і на кожного учня зокрема. Для виявлення індивідуальних особливостей учнів використовують розгля­нуті раніше методи науково-педагогічного дослідження.

Теорія виховання

Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: піз­навальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну ко­ристь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орі­єнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає уч­ням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля уч­нів, що взаємозбагачує їх.

Для організації цього виду діяльності та забезпечення виховного результату педагог повинен володіти певними організаційними вміннями та навичками¹.

Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План виховної роботи в класі визна­чає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у національній школі. Переду­сім виховна діяльність класного керівника передбачає під­готовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мо­тивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, по­чуттів, позитивних моральних, правових, трудових, есте­тичних та інших якостей.

Класний керівник повинен продумати, як залучити яко­мога більше членів дитячого колективу до підготовки і про­ведення виховного заходу, знайти кожному конкретну справу, бо лише за таких умов це стане справою самих уч­нів, за яку вони вболіватимуть, до якої ставитимуться з по­чуттям відповідальності. Уміла підготовча робота з чітким розподілом обов'язків вже сама по собі виховує учнів, ос­кільки потребує відповідної дисципліни як найпершої умо­ви цікавого життя, успіху спільної справи; визнання люди­ни за її ставленням до праці, відповідальності при виконан­ні дорученої справи, допомоги товаришам та ін.² За таких умов само проведення виховного заходу є завершальним ак­том певного періоду виховної роботи.

Щоб виховний захід був ефективним і його ідеї усві­домили учні, важливо вловити, відчути, визначити сту­пінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, поло-

¹ Див.: ГЦуркова Н.Е. Ви стали классньїм руководителем. —
С. 28—31.

² Там само. — С.18.

Робота класного керівника

жень, понять. Якщо вони вже відомі учням, враховують їхнє розуміння, погляди на них, щоб внести потрібні ко­рективи.

Кожен виховний захід має свою структуру, яка зале­жить від методу або форми його проведення. Важливий структурний елемент такого заходу — підготовчий етап, на якому розподіляють обов'язки між учнями з урахуванням їх можливостей, детально продумують програму виховно­го заходу в межах відведеного для нього часу, підбирають необхідну літературу й наочне оформлення, контролюють підготовленість учнів до виконання доручених завдань.

Успіх виховного заходу значною мірою залежить і від належного оформлення приміщення, в якому його прово­дять. Вдало оформлене приміщення, виставка учнівських технічних виробів чи малюнків, плакати з висловлюван­нями видатних людей, музичний супровід, вази з квітами, естетично оформлене запрошення викликають інтерес до його змісту, пробуджують відповідні почуття.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відпо­відної вікової категорії учнів, сприяти досягненню кон­кретної мети, нести у собі нову для вихованців інформа­цію, особливо це стосується традиційних виховних захо­дів, які проводять щороку (відзначення Дня Матері, Дня учителя, 8 Березня та ін.).

Координаційна функція. Полягає у спрямуванні клас­ним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів. Класний керівник передусім домагаєть­ся, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індиві­дуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-ви­ховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимога­ми та стосунками з учнями, обмінюється думками щодо поведінки окремих учнів, методів впливу на них. Об'єд­нання та спрямування виховної діяльності — найважли­віше його завдання¹.

Успіх виховної діяльності класного керівника зале­жить також від того, наскільки тісно він співпрацює з батьками, може забезпечити єдність шкільного та сімей­ного виховання, від зв'язків із підприємствами та устано­вами, які шефствують над школами, допомоги в орга­нізації виховання учнів за місцем їх проживання, у подо­ланні бездоглядності школярів тощо.

¹ Див.: Болдирєв М.І. Класний керівник. — К., 1982. — С. 13.

Теорія виховання

Стимулювальна функція. Полягає у своєчасному вияв­ленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків. (Технологію використання методів стимулюван­ня було розглянуто раніше.)

Різноманітна діяльність класного керівника потребує високого рівня культури й належної психолого-педа-гогічної підготовки. Передусім він повинен мати тверді пе­реконання, які засвідчують його відданість педагогічній справі, відчувати плин часу, знати про події, що відбува­ються в Україні та за її межами. Цю інформацію класний керівник має своєчасно передавати учням, формуючи у них певне ставлення до неї.

Класний керівник мусить бути високоморальною осо­бистістю, чесним, справедливим, порядним у всіх своїх помислах і вчинках. Він має добре знати своїх вихован­ців, розуміти їх духовний світ і душевний стан, жити їхніми радощами і смутками, бути делікатним і тактов­ним у стосунках з ними, любити їх і водночас бути вимог­ливим до них і до себе. Одна з сутнісних його рис — на­лежний рівень знань з педагогіки і психології, що дає йо­му змогу швидко знаходити контакт з учителями й учня­ми, вміло організовувати виховний процес, залучати учнів до різних видів діяльності, виявляти рівень їх виховано­сті, вносити до програми виховання відповідні корективи, спонукати їх до самоосвіти та самовиховання.

Планування роботи класного керівника

Успішна діяльність класного керівника можлива лише за умови чіткого планування виховної роботи в класі, яке допомагає визначити цілісну виховну систему, проек­тувати розвиток усього колективу класу і окремих його членів. План роботи класного керівника — це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку колек­тиву учнів класу і кожного вихованця зокрема. Він скла­дається з таких структурних елементів: характеристики класу, завдань виховання, системи виховної діяльності.

Планування виховної діяльності потребує від класно­го керівника передусім аналізу стану справ в учнівсько­му колективі, ознайомлення з передовим досвідом і реко­мендаціями психолого-педагогічної науки. На основі ана­лізу складають характеристику класу, в якій відобража­ють стан рівня вихованості колективу і окремих учнів,

Робота класного керівника 393

ступінь згуртованості колективу, дієвість громадської думки в ньому, стиль взаємин між членами учнівського самоврядування і рядовими членами колективу, рівень знань учнів, відхилення від норм поведінки окремих уч­нів та їх причини й інші особливості. Така характеристика дає можливість намітити конкретні завдання виховної роботи з класом.

Формулюючи завдання виховної роботи, спираються на «Орієнтовний зміст виховання в національній школі», яким визначено загальні завдання з кожного напряму ви­ховання відповідно до вікових особливостей учнів. Ці зав­дання мають ураховувати конкретні умови виховання (вік, вихованість, соціальне оточення).

Відповідно до намічених завдань визначають зміст виховної діяльності в класі, підбирають ефективні методи і форми його реалізації. Продумуючи систему виховної ді­яльності — зміст і шляхи її реалізації — дотримуються та­ких вимог: а) урахування актуальних питань у галузі народної освіти та виховання, плану роботи школи; б) цілеспрямованості, конкретності, розумної насиченості, опори на інтереси учнів; в) поєднання словесних, наочних і практичних форм і методів виховання; г) відповідності форм і методів виховання віковим особливостям школярів і рівню їх вихованості; ґ) урахування ювілейних і суспіль­но-політичних дат, подій у житті України; д) єдності педа­гогічного керівництва і самостійності учнів.

У плануванні виховної роботи в класі може прислужи­тися посібник «Орієнтовний зміст виховання в національ­ній школі. Методичні рекомендації», в якому розкрито пи­тання змісту виховання з урахуванням вікових особливо­стей учнів молодших, середніх і старших класів, запропо­новано для кожного віку цікаві форми та методи реалізації цього змісту, види діяльності, до яких можна залучати учнів. Згідно з рекомендаціями згаданого посіб­ника зміст виховної роботи класного керівника передба­чає: формування національної свідомості і самосвідомості; виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору світоглядних позицій; виховання по­ваги до Конституції, законодавства України, державної символіки; виховання свідомого ставлення до навчання, розвиток пізнавальної активності та культури розумової праці; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; утвердження принципів загально­людської моралі; формування творчої, працелюбної особи­стості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення

Теорія виховання

високої художньо-естетичної культури особистості; забез­печення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я; формування еко­логічної культури людини, її гармонійних відносин з при­родою; розвиток індивідуальних здібностей і талантів мо­лоді, забезпечення умов для її самореалізації.

Плануючи певні виховні заходи, необхідно враховува­ти конкретні умови: вік учнів, рівень їх вихованості, стан успішності та дисципліни, стадії розвитку учнівського ко­лективу, наявність матеріальної бази тощо. Важливо пе­редбачити якнайбільше практичних справ і залучення до їх виконання самих учнів.

Окремим розділом плану виділяється робота з батька­ми і громадськістю: тематика батьківських зборів і термі­ни їх проведення, робота з класним батьківським коміте­том, відвідування сімей учнів, бесіди з батьками, форми й методи роботи з громадськістю для залучення її до виховної роботи з учнями класу.

Основний розділ плану виховної роботи класного керів­ника складають за такою формою:

 

№ п/п	Зміст, форми і методи роботи	Термін виконання	Виконавці	Відмітка про виконання

План виховної роботи з учнями складають і вихователі груп подовженого дня. Він містить такі розділи: 1) участь у комплектуванні групи; 2) піклування про здо­ров'я, фізичний розвиток і режим школяра; 3) керівниц­тво самопідготовкою учнів; 4) керівництво їх суспільно ко­рисною працею; 5) організація відпочинку учнів. Вихова­телеві також рекомендують складати план на тиждень, який передбачає роботу з вихованцями до і після самопід­готовки на кожен день.

Література

Азаров Ю. П. Искусство воспитьівать. — М., 1985.

Болдирєв М. І. Класний керівник. — К., 1982.

Омеляненко В. Л., Омеляненко С В. Робоча книга класного керівника. — Черкаси, 1996.

Орієнтовний зміст виховання в національній ■ школі: Методичні рекомендації. — К., 1996.

Розенберг А. Я. Комплексний підхід у діяльності класного керівника. — К., 1985.

Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві. — К.,1982.

Щуркова Н. Е. Вьі стали классньїм руководителем. — М., 1986.

4.

Школознавство

4.1. Наукові засади внутрішкільного управління

Принципи управління освітою

Важливим розділом педагогіки є школознавство.

Школознавство — галузь педагогічної науки, що має своєю метою дослідження змісту і методів управління шкільною справою, роз­криття особливостей системи керівництва школою, організації її роботи.

Управління — діяльність, спрямована на розробку рішень, орга­нізацію контролю регулювання об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації¹.

Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в тому, що ді­яльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на ут­вердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в тому, що при ви­рішенні проблем діяльності закладу освіти керівник має

¹ Див. Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Мищенко А.И., Шия-нов Е.Н. Педагогика. — С. 421.

Школознавство

зважати на думку членів педагогічного колективу, бать­ківської громадськості та учнівського колективу, система­тично звітувати про свою роботу перед колективом праців­ників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуман­них стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція—учите­лі, учні, батьки; учителі—учні, батьки; учителі—учителі; учні—учні; учнівське самоврядування—рядові вихованці; батьки — діти; передбачає формування гуманної особисто­сті гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв'язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого перспективно­го і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогіч­ні та інші працівники закладу освіти повинні мати висо­кий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов'язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педа­гогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладі ос­віти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності. Передбачає наяв­ність цих якостей у керівництва закладу освіти та створен­ня умов для творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівни­ками закладу освіти своїх обов'язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закла­ду, об'єктивна оцінка її результатів, гласність і врахуван­ня думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіональності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяль­ність перед державними органами, але під час прийнят­тя важливих рішень з питань діяльності школи зобо­в'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо во­на не суперечить законам України.

Наукові засади анутрішкільного управління 397