Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи 4 страница

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не­приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс­курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа­гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до­повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во­ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ­ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учи­телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга­нами дитячого самоврядування.

Теорія виховання

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. їх про­водять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють форму­ванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяль­ності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визна­чає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо го­тує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, вис­тупи батьків, учителів та учнів, організація виставки, під­готовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збо­ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро­шення додому. їх оформляють самі учні. У запрошенні за­значають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. До­повідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зва­жаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактов­ним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислуха­ти всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі­шеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загаль-ношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав­чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику. їх

проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон­кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімей­ного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу­стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован­ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави

Теорія виховання

та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці­он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе­ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові­ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді­грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера­тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те­лепередачі.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Для успішного виховання підростаючого покоління важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль­них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлен­ня до порушників цих норм. Цього досягають за умови, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор­гани та інші державні установи.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо­тою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв­ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічно занедбаних учнів. Батьки мо­жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на під­приємства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке­рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнан­ня навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних при­ладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь­ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро­боту Ви хотіли б вести в школі? У який час і з якими кла-

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

сами Ви б могли вести гурток?» На основі отриманих від­повідей організовують роботу спортивних секцій, гуртків художньої самодіяльності й технічної творчості, якими ке­рують батьки.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра­цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най­активніших, серед яких намічає кандидатів до класного батьківського комітету — авторитетних людей, які кори­стуються загальною повагою, яким властива висока гро­мадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь­кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді­тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник зна­йомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби­рають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма­сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови­нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, сво­єчасно реагувати на них. Це сприятиме підвищенню його активності, зацікавленості в оперативному вирішенні ак­туальних проблем. На кожному засіданні батьківського комітету класу його інформують про виконання рішень попереднього засідання, відзначають кращих виконавців. Про хорошу роботу батьків-активістів повідомляють за місцем їх роботи.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви­конує загальношкільнии батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин­ку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підприєм­ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль­ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп'ютерною технікою, проведенні ремон­ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується. їх працівники керують гуртками в шко-

Теорія виховання

лі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо­магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро­боті, організації виробничої практики. Підприємства не­рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають­ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до­помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи­стих подій, організації концертів художньої самодіяльно­сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово­дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо­дять народні депутати, педагоги, представники громадсь­ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно­літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс­ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно­літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення та розкриття скоєних ними злочинів; з'ясування причин та умов, що призводять до правопорушень неповнолітні­ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен­ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли­вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри­ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор­ганізовувати педагогічне навчання представників гро­мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро­боти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі­гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в закла­дах освіти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї

Спільна виховна робота школи, сім'ї та громадськості

ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо­вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо­відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую­чи для цього приміщення, що їм належать...»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре­лігію, той підриває водночас і основи суспільства» (Пла-тон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся­кого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою — колективною ін­станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на вихованя дітей у сім'ї Пояс­нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре­жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви­хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе­рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхід­ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат­мосферою, в якій діти зростають і розвиваються»¹.

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо­гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу­щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування грі­хів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга­нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церк­ви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

¹ Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — С. 152.

Теорія виховання

У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме:

— ідеал Людини-Легенди — безсмертної, мужньої, во­льової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ лю­бить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тися­чоліття;

— програму морального самоочищення, самовдоскона­лення людини, «науку життя», яка впродовж століть фор­мувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім сві­том, здоровий духовний стан інтимних почуттів і розду­мів, моральних вчинків і справ;

— професійно-педагогічну майстерність релігійних дія­чів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливо та делікатно «лікувати», ду­ховність;

— релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише сло­вом, а й конкретною справою: Біблія — не тільки цінна іс­торична пам'ятка, а й підручник життя;

— релігійні знання, релігійні науки як елемент світо­вої культури¹.

Релігійні ідеали — могутня сила, яка духовно живить маси.

Народна педагогіка про виховання в сім'ї:

Удома й стіни допомагають.

Скрізь добре, але вдома найкраще.

Нащо клад, коли в сім'ї лад» (родинне тепло).

Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі.

Хороші діти — це честь батька й матері.