Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи 2 страница

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяль­ністю), виховну (є носієм моральних переконань), стиму­люючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасни­ків) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що «вплив соціального і фізичного ото­чення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніфор-муючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обстави­ни дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать»¹.

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності. Вони — найістотніші й

¹ Русова С. Нова школа соціального виховання // Україн­ський освітній журнал. — 1994. — МІ. — С. 32.

Виховання учнівського колективу

найважливіші елементи колективного виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цін­ність свого колективу, гордість за нього; активність (готов­ність до впорядкованої ділової ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється в тоні — за­гальному духовно-емоційному забарвленні діяльності ко­лективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьо­рість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будують­ся на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети ви­ховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним зако­ном колективу вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку — формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залу­чення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку ак­тивності, переживання радості від успішного їх виконан­ня.

Організація різноманітної діяльності. Людська особис­тість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З ура­хуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залуча­ють до суспільно корисної праці, спорту, художньої само­діяльності. Таким чином збагачується духовне життя ко­лективу взагалі й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором став­лення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почут­тями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних тра­дицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділи­ти збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістов­ним, цілеспрямованим.

Теорія виховання

Шляхи згуртування колективу

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро акти­ву з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільно­го режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до ін­ших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвит­ку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго зале­жать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам уч­нівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина ви­хованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих се­бе. Ця стадія починається створенням органів самовряду­вання. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категорич­ні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як сві­дому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами само­врядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розши­рюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і не­офіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте на­явність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього до­сягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати ав­торитет серед учнів, контролює його діяльність, прагну­чи залучити до нього найбільше учнів з метою посилен­ня його виховних можливостей. Вимоги педагогів і акти­ву учнів стають лінією поведінки всього учнівського ко­лективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колектив­ні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створю­ють умови для нових, складніших вимог, які висувають­ся в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колек­тиву.

Виховання учнівського колективу

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педа­гоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу­мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу зага­лом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор­мування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує йо­го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції що­денного вжитку» — дотримання певних правил поведін­ки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од­ному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут­тя обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунто­ваний і використовуваний А. Макаренком принцип пара­лельної дії — вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю ме­тодику можна використовувати вже на другій стадії роз­витку колективу. Такій же меті підпорядкована організа­ція колективної діяльності. Різноманітна спільна діяль­ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто­вує і первинні колективи, і загальношкільнии. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгод­жених дій його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо­ти,переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на­лежить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі спра­ви, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самовря­дування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет се­ред школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід

Теорія виховання

обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпохо-, дів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від­починку, участь у художній самодіяльності й інших захо­дах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно по­значається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на­самперед дбає про згуртованість загальношкільного колек­тиву, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшо­му, поважання гідності однокласників, здатність до поро­зуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, за­доволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні до­ручення; відповідальність за колективну справу; самостій­не висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування¹.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, час­то утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер. їх учасники, як пра­вило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

1 Див.: Щуркова Н.Е. Вм стали классньїм руководите-лем. — М., 1986. — С. 57—58.

Виховання учнівського колективу

Поведінка кожного учасника групи визначається й ре­гулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного ре­жиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп — комплектування класів або ін­ших колективів з урахуванням індивідуальних особливос­тей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше ста­не на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іно­ді користуються його члени, відсутність контролю за йо­го діяльністю призводять до непорозумінь, з'являється не­задоволення діями активу, педагогічно занедбані підлітки об'єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги * розкладають» негативно спрямо­вану групу: роз'єднують її членів, створюють групи вза­ємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокреми­ти лідера від негативної групи й звести його вплив на гру­пу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спе­ціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихо­ванців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструмен­тальні ансамблі тощо).

Педагогічно занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з поперед­ньою групою, треті конфліктують з членами нового колек­тиву. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у них з новим оточенням. Це допомо­же обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійно­му впливу самої групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації ве­лике значення має виховна робота з ним. Можна зміни­ти становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залу-

Теорія виховання

чивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж він глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічно занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативно­го спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення су­перечностей в самій групі. Для розкладу такої групи не­обхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади. У ре­зультаті в декого з членів групи може з'явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педа­гоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядуван­ня; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових сто­сунків у колективі.

Органи учнівського самоврядування

Органи колективу — органи з виборних або уповноважених осіб, яким члени колективу доручають спільно планувати громадські справи, розподіляти доручення між членами колективу, перевіряти їх виконання, координувати та об'єднувати роботу всіх первинних осередків.

Структура шкільного учнівського самоврядування не є стандартною.

Постійний орган учнівського колективу в багатьох школах — учнівський комітет, під керівництвом якого в системі самоврядування діють комісії з представників класів:

1) навчальна (облік відвідування; керівництво роботою навчальних кабінетів, гуртків, наукових товариств; орга­нізація огляду знань, підготовка та проведення олімпіад, конкурсів, предметних вечорів тощо);

2) трудова (обладнання майстерень та кабінетів, орга­нізація таборів праці та відпочинку, створення кабінетів профорієнтації, організація трудових справ та ін.);

Виховання учнівського колективу

3) господарська (організація самообслуговування, облік збереження майна, дрібний і поточний ремонт, упорядку­вання території);

4) дисципліни та порядку (організація та контроль за чергуванням, випуск «Блискавок», боротьба за дотриман­ня учнями правил поведінки);

5) санітарна (виставлення оцінок за чистоту, піклу­вання про зовнішній вигляд учнів, боротьба за дотримання санітарно-гігієнічних вимог тощо).

У школі можуть бути й інші органи самоврядування, що працюють під керівництвом відповідних комісій: рада з туризму, рада навчального кабінету, рада фізкультури.

Для ефективної діяльності учнівського самоврядування необхідні відповідні умови. По-перше, подолання форма­лізму в діяльності учнівського самоврядування і педаго­гічного керівництва ним. Воно має займатися конкретни­ми справами, з його рішеннями повинен рахуватися і пе­дагогічний колектив, і дирекція школи, і не вважати їх дитячими забавами. По-друге, залучення членів самовря­дування до процесу оновлення змісту діяльності школи, до боротьби з негативними явищами у середовищі учнів. Вони повинні активно допомагати педагогам у викорис­танні нових форм виховної роботи з учнями, національних традицій, включатися у виховну роботу із запобігання і подолання серед школярів куріння, вживання алкоголю і наркотиків. По-третє, надання самоврядуванню реальних прав і обов'язків. Слід чітко визначити, за які ділянки шкільного життя та діяльності відповідає учнівське само­врядування, які конкретні права та обов'язки має кожен його член. По-четверте, підбір до органів самоврядування найавторитетніших лідерів учнівського колективу. Члени учнівського самоврядування мають бути взірцем для ви­хованців у ставленні до своїх учнівських обов'язків. По-п'яте, прагнення до розширення цих органів. За таких умов зростає кількість вихованців, які підтримують вимо­ги педагогічного колективу, більшій кількості учнів при­щеплюється смак до суспільно корисної діяльності, ство­рюються можливості для уникнення перевантажень най­активніших учнів, у залучених до громадської роботи ви­хованців виявляються нові сторони їх особистості, які знайшли простір для свого розвитку. По-шосте, повага пе­дагогів до самостійних рішень учнівського колективу і йо­го органів, ненав'язування учням своєї волі у справах, які є компетенцією самоврядування. По-сьоме, кваліфікована, тактовна педагогічна допомога учнівському активу, нав-

Теорія виховання

чання його складної справи управління. По-восьме, прак­тикування в дитячому колективі зміни функцій керівни­ка і підлеглого. Тривале перебування школяра на керівній посаді може призвести до формування у нього небажаних якостей (зверхності, зазнайства та ін.). Тому педагогічно доцільно, щоб у роботі органів учнівського самоврядуван­ня брало участь якомога більше учнів, щоб воно постійно оновлювалося. Це дасть змогу значній частині школярів набути організаторських навичок. По-дев'яте, систематич­не звітування членів самоврядування перед колективом, що дає можливість здійснювати контроль за їх діяльністю, сприяє її поліпшенню, а також запобігає можливим зло­вживанням становищем у колективі.

Перед кожним класним керівником постає важливе завдання — сформувати надійний актив, який став би йо­го помічником в усіх справах класу, виявив би належну активність у роботі, був би взірцем для інших у навчан­ні, праці й поведінці. Актив колективу — це передусім члени органів самоврядування (ядро активу), а також ря­дові члени колективу.

Кандидатури до дитячого самоврядування детально вивчають, підбирають тих, хто користується в учнів авто­ритетом, вимогливий до себе й до інших, принциповий в оцінці поведінки своєї і товаришів. Ураховують також ім­пульсивність, легку збудливість, які виявляються в учнів у формі неврівноваженості, невміння володіти собою. Такі активісти школи намагаються вирішити конфлікт або вплинути на товаришів не силою переконання, а криком, погрозами, що призводить до нових конфліктів, негатив­но позначається на авторитеті органів самоврядування. Члени активу повинні усвідомити, що вони не мають особ­ливих прав і привілеїв, на них покладено додаткові обов'язки і, отже, їм виявлено довіру.

Хоч би які функції виконував активіст, його треба навчити самостійно мислити, аналізувати й оцінювати конкретну ситуацію з громадянських позицій, приймати розумне рішення. Тому під час обговорення конкретних питань допускаються дискусії, прислухаються до пропо­зицій активістів, довіряють членам самоврядування вті­лювати в життя не тільки свої поради, а й пропозиції ак­тиву.

Особливу увагу в роботі з активом звертають на вмін­ня аналізувати поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і шкільний режим. Він повинен замислювати­ся над причинами їх пасивного ставлення до навчання і

Виховання учнівського колективу 357

праці. Водночас наголошують, що завдання кожного ак­тивіста — допомагати таким учням, спираючись на їхні позитивні якості, залучати їх до громадського життя ко­лективу.

Учитель повинен вміло використовувати і такий важ­ливий орган учнівського самоврядування, як збори колек­тиву класу. Раціональна їх організація — могутній чин­ник зміцнення учнівського колективу і важливий засіб виховання в учнів високих моральних якостей: почуття честі й обов'язку, сміливості та мужності, принциповості й відповідальності за свої вчинки, вміння самостійно ана­лізувати питання, підпорядковувати особисті інтереси сус­пільним, сказати правду у вічі та вислухати справедливу критику товариша.

Учнівські збори класу можуть стосуватися найрізніших аспектів життя колективу. Найчастіше їх присвячують пи­танням повсякденного життя: організації допомоги кому-небудь із школярів, обговоренню заходів щодо поліпшен­ня успішності та зміцнення дисципліни, підготовці до культурно-масового заходу, випуску журналу, підсумкам навчальних занять за семестр або рік та ін. Особливо важ­ливими є збори, присвячені хвилюючим питанням сучасно­сті, визначним історичним подіям, досягненням у галузі державотворення, питанням морального виховання.

Звісно, в усіх випадках слід зважати на вік учнів, їх підготовленість і розвиток. Слід домагатися того, щоб пи­тання, які розглядаються на зборах, були близькі, зрозу­мілі дітям, цікавили їх. Ідейність і цілеспрямованість збо­рів не повинні випадати з поля зору вчителя.

Періодичність проведення класних зборів залежить від конкретних умов роботи класу. В окремих випадках, особ­ливо коли тільки знайомляться з класом, починають згур­товувати його, збори проводять частіше. Коли колектив зміцніє, налагодяться стосунки між класним і загально-шкільним колективом, класний керівник вивчить клас, такі збори збирають рідше. У зв'язку з непередбаченою по­дією в класі, яка потребує негайного обговорення, прово­дять термінові непланові збори.

Особливу увагу звертають на класні збори в 4—6 кла­сах, коли учні тільки-но залучаються до нової форми сус­пільного життя. На цьому етапі доводиться зупинятися на дрібних, часто організаційних питаннях, вчити їх готува­ти збори, організовано вести їх, фіксувати прийняті рі­шення, стежити за їх виконанням. Усі ці питання, нерід­ко технічного характеру, мають вагоме виховне значення,

Теорія виховання

бо привчають школярів серйозно ставитися до керівного органу учнівського колективу, поважати його рішення, дисципліновано поводитися під час його виконання.

Учням старших класів надається більше самостійнос­ті як у складанні порядку денного зборів, так і в їх про­веденні. Завдання класного керівника — своєчасно помі­тити питання, що найбільше хвилюють учнів, допомогти ґрунтовніше підготуватися до їх обговорення на зборах, тактовно наполягати на правильному їх вирішенні.

Наприклад, у школі-гімназії юридичного профілю №47 м. Запоріжжя висока управлінська культура забез­печується передусім дотриманням членами учнівського са­моврядування таких правил:

1. Сміливіше внось свої пропозиції задля прийняття колективного рішення.

2. Не бійся, що вносиш ідеї прості, з банку ідей вибе­ремо золоті.

3. Ідею іншого не маєш права критикувати, покрити­куєш — не буде ідей.

4. Думку викладай розважливо, якщо потрібно — по­втори.

5. Часу не марнуй, пропозиції внось коротко і ясно.

6. Чітко втямиш — краще зробиш.

7. Погодився легко — не означає сприйняв глибоко.

8. Не думай, що ти в чомусь переважаєш друзів, і не
смій задаватися.

9. Довіру треба розуміти так: усе перевіряється ділом,
турботою і дружбою.

10. Перш ніж приймати рішення, навчись бездоганно його виконувати.

11. Будь-яке діло вінчає результат. Не соромно поми­лятися. Соромно не вміти і не бажати виправитися.

12. Зауваження приймаються, пропозиції виконуються.

13. Твори, фантазуй сміливіше — шукай шляхів ви­конання рішень.

14. Не відкладай на завтра вирішення питання, яке необхідно і можна вирішити сьогодні.

15. Прийняв рішення — виконуй! Доручив іншим — довіряй! Довіряючи — перевіряй! Перевіряючи — допома­гай! Допомагаючи — не підміняй!

Співпраця керівництва школи з учнівським самовря­дуванням передбачає: відмову від адміністративного ха­рактеру управління; в своїй основі — повагу до особисто­сті школяра; особливу організацію діяльності, яка поро­джує у школярів потребу в самоврядуванні; конкретну ме-

Виховання учнівського колективу

тодику залучення учнів до процесу творення; дружні, то­вариські, довірливі стосунки між педагогами й учнями; за­хищеність школярів від приниження, звинувачень, доко­рів, образ підозрою у нездатності або небажанні брати участь у діяльності; унеможливлення примусу до діяльно­сті; впевненість у досягненні мети; створення інтелекту­ального тла колективу; колективний, спільний аналіз загальної роботи; звільнення від звички мовчати.

Розроблено також відповідні умови, які забезпечують ефективність діяльності учнівського самоврядування: аналіз діяльності учнівського самоврядування як його ланки і частини педагогічного процесу; визначення ос­новних напрямів співпраці; доброзичлива вимогливість і піклування про учнів, педагогів; управління стосунка­ми між педагогами й учнями; корекція діяльності педа­гогів, що співпрацюють з різними видами самоврядуван­ня; довіра до самоврядування; підтримка за будь-яку ціну ініціативи з боку самоврядування; стимулювання через схвалення й узгодження адміністративної дії (наказу) з органами самоврядування; недирективні бесіди з дові­реними особами учнівського самоврядування; інформу­вання самоврядування у школах про перспективи розвит­ку школи¹.

Нерідко в роботі з учнівським самоврядуванням при­пускаються таких типових помилок: дотримання тради­цій адміністративно-наказової педагогіки, відсутність ба­жання і вміння співпрацювати з учнівським самовряду­ванням; ігнорування прав і обов'язків органів самовряду­вання, їх думки при розв'язанні найважливіших питань життя колективу школи; нерозуміння своїх функцій і функцій учнівського самоврядування; упереджене ставлен­ня до членів учнівського самоврядування, відсутність тер­плячості й витримки у стосунках з членами учнівського самоврядування тощо.

В американських школах особливу увагу звертають на організацію способу життя учнів, який сприяв би їх мо­ральному розвиткові. У багатьох школах діють спеціаль­ні правила «Діти навчаються, як їм жити»:

«Якщо діти живуть в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати;

якщо діти живуть в умовах ворожнечі, вони навчають­ся насильства;

•Див.: Коваль В. Працюємо сумлінно і творчо // Рідна шко­ла. — 1997.— №6. — С.62—65.

Теорія виховання

якщо дитину постійно висміювати, вона навчається зневажати себе;

якщо дітей постійно соромлять, вони навчаються від­чувати постійну провину;

якщо діти живуть в умовах толерантності, вони навча­ються терпимості;

якщо дітей підтримують, вони навчаються впевненості в собі;

якщо дітей хвалять, вони навчаються самоповаги;

якщо діти живуть в умовах справедливості, вони нав­чаються бути справедливими;

якщо діти живуть у безпеці, вони навчаються довіряти;

якщо діти живуть з визнанням, вони навчаються дру­желюбності.

Вони навчаються знаходити любов до землі»¹.

Виховний вплив колективу

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох на­прямах. Передусім він реалізується у колективній діяль­ності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невда­чі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуд­жує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колекти­ві встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено три найпошире­ніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колекти­вом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних сто­сунках (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожній з цих моделей виділяють ба­гато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив від­штовхує особистість; особистість нехтує колективом; спів­існування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефектив­ність взаємовідносин між особистістю і колективом дося-

1 Див.: Красовицький М. Моральне виховання учнів у теорії і практиці американської школи // Рідна школа. — 1998. — №4. — С.34.

Виховання учнівського колективу

гається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учня­ми, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єди­ні поняття про добро і зло»¹.

Для гуманних стосунків між членами колективу ха­рактерний постійний дружелюбний тон, увага один до од­ного, готовність допомогти товаришеві. У такому колек­тиві всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошо­го товариша, друга.

Виховний вплив колективу залежить також від стано­вища учнів у системі внутріколективних взаємин, від став­лення до первинного колективу.

Виходячи з цього, А. Розенберг виділяє чотири групи дітей, підхід до виховання яких потребує певної дифе­ренціації².

Перша група — учні, які цілковито віддані своєму ко­лективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно став­ляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відпо­відне ставлення до них усіх членів колективу.