Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи 1 страница

Форми організації виховання поділяють на масові, гру­пові (гурткові), індивідуальні.

Масові форми виховної роботи

До них відносять конференції, тематичні вечори, вечо­ри запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зуст­річі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Читацька конференція — важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику тво­ру, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького колективу визначають структуру її проведення. У 5—7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні ви­словлюють своє ставлення до конкретного твору, читають напам'ять уривки з нього, ставлять інсценівки або пере­глядають діафільм, кінофільм. У старших класах учні вис­тупають з доповідями, повідомленнями, в яких розмірко­вують про моральні риси, якості та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей при­свячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжна­родного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх під­готовці й проведенні беруть участь самі учні.

Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими школярами.

Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують пере­важно для середнього та старшого шкільного віку.

Показниками ефективності масових форм позашкіль­ної діяльності здебільшого вважають кількісне охоплення, активність самих учнів.

Групові форми виховної роботи

До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робо­та з пресою, радіо- і телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Теорія виховання

Політичні інформації поділяють на оглядові й тема­тичні. Оглядові політінформації — короткі популярні по­відомлення про найважливіші події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю одного або кількох питань, органічно пов'язаних між со­бою. У процесі політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну, своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації (достовірність, надійність, повно­та), а також селективність їх засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з'ясувати актуальність теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність інформації, ви­користовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, ро­бити висновки. Поза його увагою не може бути й політич­на спрямованість інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність учителя.

Година класного керівника — дієвий засіб формуван­ня у школярів наукового світогляду і моральної поведін­ки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів. їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Го­дину класного керівника наприкінці кожного місяця до­цільно присвятити підведенню підсумків навчально-ви­ховної роботи класу.

Орієнтовна структура і зміст години класного керівника:

1. Підготовчий етап. Передбачає повідомлення учням теми, основних її питань для попереднього обдумування; доручення окремим із них самостійно підібрати матеріал, залучення учнів до читання літературних творів, статей, журналів, газет, перегляду кінофільмів, спектаклів, теле­передач, добору ілюстративних матеріалів, репродукцій картин, портретів, плакатів, виготовлення таблиць, схем; проведення анкетного опитування. Вся ця робота стисло фіксується в конспекті.

2. Зміст години класного керівника:

а) вступна частина — повідомляється тема, мотивуєть­
ся її актуальність і необхідність, вказуються основні пи­
тання, визначаються завдання, які треба вирішити, учнів
у загальних рисах вводять у суть теми. Вступ розрахова­
ний на 3—7 хв.;

б) основна частина — всебічно висвітлюють суть теми,
ґрунтовно розкривають головні її питання, пояснюють
зміст, невідомих понять, наводять приклади, які б спону-

Організаційні форми виховної роботи 337

кали учнів до гуманних вчинків, пробуджували позитив­ні почуття і викликали осудливе ставлення до негативних дій. На цьому етапі переглядаються і аналізуються кіно-і діафільми, репродукції творів видатних художників, об­говорюються прочитані твори, книги, журнальні чи газет­ні статті, прослуховуються фонозаписи, виступають запро­шені, учні класу. Для виступів запрошених осіб, перегля­ду й аналізу кіно- та діафільмів, картин художників, об­говорення книги, статті, дається лише план. Основна частина триває до 35 хв.;

в) підсумкова частина — короткі висновки й узагаль­
нення на основі матеріалу, що розглядався, стислий ана­
ліз виступів, а за потреби — їх доповнення чи уточнення,
підсумки сказаного, спонукання учнів до формування в со­
бі позитивних якостей, про які йшлося, завдання для
самостійної роботи над собою, рекомендування певної лі­
тератури для самостійного читання;

г) підсумкове слово класного керівника (5—7 хв.).
Класний керівник має подбати, щоб учні не були пасивни­
ми слухачами і спостерігачами, а брали активну участь у
проведенні цього заходу.

Тему класної години доцільно дати учням заздалегідь, а також розподілити необхідну літературу, підготувати пи­тання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (циф­ри, факти, спогади тощо).

Важлива роль у позакласній виховній роботі належить гурткам художньої самодіяльності. Виховна цінність уча­сті учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетич­но розвиває їх, пробуджує почуття відповідальності, колек­тивне переживання успіхів і невдач. Учні мають змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяль­ності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і приро­ди, людських стосунків, більше тягнуться до книги. Ретель­но слід підходити до репертуару художньої самодіяльності.

Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають, зокрема, колективне читання й об­говорення чергового номера газети, огляд газет з певної те­ми, використання їх матеріалів на політінформаціях тощо. Передусім необхідно дізнатись, які газети передплачують учні, як вони їх читають, з ким і як обговорюють прочи­тане, що цікавить їх найбільше.

Можна запланувати обговорення з учнями окремих ма­теріалів з газет, виготовлення альбомів з газетних вирізок, ознайомлення школярів з роботою місцевої друкарні й редакції та ін. Вчителеві самому слід регулярно читати га-

Теорія виховання

зети, добираючи матеріал для читання й обговорення на політичні, моральні, спортивні та інші теми. Підібрані статті доцільно поділити на такі, що призначені для чи­тання вголос, для самостійного читання і для переказу. Можна дати учням завдання: навчитися правильно, гра­мотно читати конкретну статтю і переказувати її зміст. Розподіляючи матеріал для читання, враховують уподо­бання учнів.

Щоб привчити їх грамотно читати періодичну пресу, варто запропонувати таку пам'ятку: 1. Читати газету щод­ня. 2. Обов'язково читати статті, які висвітлюють найак­туальніші питання сьогодення. 3. Переглядати заголовки всіх статей, що допоможе зосередитися на цінному мате­ріалі. 4. Потрібну статтю читати уважніше, визначаючи в ній головне. 5. Звертати увагу на незрозумілі слова, з'ясовувати за допомогою словника їх зміст. 6. Читаючи газету, на політичній карті знайти місця, про які йдеть­ся в ній. 7. Прочитане обговорювати на політінформаціях, а також із товаришами.

Випуск стінної газети — загальношкільної, класної, предметного гуртка, сатиричної та інших, до якого слід за­лучати якомога більше учнів через створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Така діяльність спри­яє розвитку спостережливості, вміння аналізувати, визна­чати власну позицію щодо фактів і явищ життя.

Кожен черговий випуск газети повинен мати нове оформлення (крім заголовка). Вивішувати газету доціль­но в спеціально відведеному місці в школі, щоб вона ін­формувала про стан справ у класі учнів школи.

Необхідно дбати також про культуру мови, стиль ви­кладу.

Радіо- і телепередачі, художні фільми мають важливе значення у виховній роботі. Крім передач Українського радіо, важливо слухати місцеве радіомовлення, а також радіоцентри шкіл. У школах практикують спеціальні ра­діопередачі про всі аспекти її життя і тих, хто так чи інак­ше відзначився останнім часом. Шкільне радіо транслює репортажі з засідань учнівського комітету, комісії дисци­пліни і порядку, іншу інформацію. Радіопередачі виховної тематики слухають безпосередньо під час їх транслювання або в магнітофонному запису. Учням про­понують визначити, чим керувався у своїй поведінці ге­рой радіопостановки, чи правильно поводився з погляду моралі та права, в разі потреби коментують окремі міс­ця передачі. Нерідко класні керівники рекомендують уч-

Організаційні форми виховної роботи

ням прослухати певну радіопередачу, а згодом у бесіді на класній годині використовують цей матеріал. При цьому важливо вчасно прокоментувати інформацію.

Без перебільшень, першою школою сучасного школя­ра стали телеекран і кіно. Дані соціологічних досліджень свідчать, що дві третини вільного часу він віддає кінема­тографу, проводячи протягом року перед екраном телеві­зора і в кінотеатрі стільки ж часу, скільки й у стінах шко­ли. Враховуючи вікові особливості дітей, у молодших школярів за допомогою перегляду фільмів-казок і мульти­плікаційних фільмів формують уявлення про «добро» і «зло», відповідне ставлення до них.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на морально-правові теми. Підлітків захоплю­ють сильні й горді герої пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні усвідомлюють, за що бо­рються, проти чого виступають їх герої. Старшокласники з інтересом переглядають фільми детективного жанру. Об­говорення їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різ­них правопорушеннях і злочинах, на необхідності бороть­би з ними.

Учитель покликаний допомогти учням глибоко і кри­тично сприймати побачене на екрані, правильно оцінювати події, явища, героїв, що сприяє виробленню правильних уявлень про норми і правила поведінки. Проте нерідко уч­ні дивляться і кінопродукцію, адресовану дорослим, і не завжди можуть правильно зорієнтуватися в її змісті, часто захоплюються саме тим, що критикує автор, скептично ставляться до морально-правових норм поведінки, які про­пагує фільм. Якщо до того ж врахувати, що неповноліт­ні надто захоплюються пригодницькими детективними фільмами, то стає зрозумілим їх намагання наслідувати в своїх діях і вчинках героїв цих фільмів. Тому педагоги по­винні цікавитися, до яких кінофільмів вони виявляють ін­терес, і відповідно коригувати цю роботу.

Під час обговорення кінофільму створюються сприятли­ві умови для відвертої розмови, з'ясування позиції кожного учня. Педагог має можливість привернути їх увагу до про­блем соціально-правового характеру, формувати почуття по­ваги до закону, непримиренність до правопорушень тощо.

Виховна робота передбачає екскурсії на підприємства, в музеї, на виставки (про що вже йшлося раніше). З уч­нями середнього шкільного віку влаштовують близькі про­гулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також одно­денні походи (для старшокласників — кількаденні).

Теорія виховання

Індивідуальні форми виховної роботи

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її інди­відуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхід­ною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на осо­бистість, треба її знати. Передусім важливо встановити до­вірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихован­цями. Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які най­більше потребують індивідуальної виховної роботи, нерід­ко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити на­слідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямову­ватися не лише на проведення бесід з конкретного приво­ду, а й наперед продуманих профілактичних розмов та ін­ших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впли­ву вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологіч­ного стану, темпераменту. В кожному конкретному випад­ку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негатив­них. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або че­рез колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповню­ють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихо­ванця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що

Організаційні форми виховної роботи

виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачи­ти координування впливів на учня педагогів, батьків і ко­лективу. Така координація здійснюється за умови щоден­ного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка­ми з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її плану­вання, що враховує характеристики особистості й передба­чувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координува­ти всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати ці­лі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямо­ваною.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронталь­ними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури чи­тання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне чи­тання залежно від вікових та індивідуальних особливо­стей. Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховува­ти вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюб­лені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психо­логічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає безсистемно. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний роз­виток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі на­вички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Най-

Теорія виховання

частіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, пла­катів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів, плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з'ясувати, кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ста­вить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на під­ставі цих спостережень планувати роботу з учнівського ко­лекціонування. В одному випадку потрібно роз'яснити ме­ту і значення колекціонування, в другому — дати пра­вильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Ко­рисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експона­ти попередньо переглядає актив класу за участю педаго­га, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у пев­ну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

Цікавий досвід організації позакласної виховної роботи з учнями склався у середній загальноосвітній школі № 1 м. Зимогір'я на Луганщині. Тут педагогічним колективом створено навчально-виховні центри. Основна мета їх робо­ти — забезпечення органічної єдності навчальної та позаурочної діяльності учнів, виховних центрів школи, сім'ї і громадськості, розвиток творчих здібностей дітей, організація диференційованої роботи з ними. Таких цент­рів у школі сім: «Дитинство», «Здоров'я», «Екологічний», «Народознавство», «Точні науки», «Політехнічний», «Лі­тература і мистецтво». Кожний з них став об'єднанням школярів за інтересами, провідною формою організації їх позаурочної діяльності. Центри охоплюють учнів 1—12 класів.

Розміщені вони у відповідних шкільних навчальних кабінетах, використовують частину рекреацій. Так, центр «Дитинство» займає класні кімнати, де навчаються учні молодших класів, рекреації першого поверху, дитячий майданчик. Матеріальною базою центру «Точні науки» є кабінет математики і фізики, рекреації третього поверху. Діяльністю кожного центру керує вчитель. Він координує методичну, гурткову та індивідуальну роботи з учнями, спираючись на раду центру, яка затверджує режим робо­ти, вносить пропозиції щодо її поліпшення, звітує перед

Організаційні форми виховної роботи

учнями тощо. У складі ради — вчитель-консультант та уч-ні-консультанти, які надають допомогу вчителям-предмет-никам у роботі зі слабкими учнями, беруть участь в орга­нізації та проведенні різних заходів.

Форми роботи центрів зі школярами різноманітні: фа­культативи, гуртки, фестивалі, конкурси, олімпіади, зу­стрічі, концерти, спортивні змагання, туристичні походи та ін. Кожен центр проводите свої специфічні виховні за­ходи. Так, центр «Точні науки» організовує шкільні олім­піади з математики і фізики, готує їх переможців до ра­йонних олімпіад, проводить декади математики і фізики, огляди знань з математики і фізики, фізичні футболи, ви­готовлення наочних посібників, звітні виставки членів ма­тематичного і фізичного гуртків, науково-практичні кон­ференції юних математиків і фізиків, математичні експре­си, усні журнали тощо.

Учні цієї школи знають, що з 15-ї до 20-ї години во­ни можуть знайти для себе справу до душі, що в центрі завжди готові допомогти виконати домашні завдання, про­консультувати з будь-якого питання, тому радо йдуть до школи й після уроків¹.

Виховні заходи з учнями 1—4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години, з учнями 5—9 класів — не пізніше 20 години, з учнями 10—12 класів загальноосвіт­ніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх бать­кам слід систематично нагадувати про недоцільність пере­бування неповнолітніх на вулицях після 20—21 години.

Позашкільні навчально-виховні заклади

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні закла­ди освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямова­ну на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації зміс­товного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спор­тивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздо­ровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільни­ми. Комплексний — творчі об'єднання за інтересами (гурт-

¹ Див.: Прядко Л.С. Навчально-виховні центри у школі // Рад. школа. — 1991. — № 9. — С. 73—74.

Теорія виховання

ки, секції, ансамблі, театри тощо). Профільний — забезпе­чує умови для розвитку природних нахилів та інтересів ді­тей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму ді­яльності. Усі вони працюють за річним планом, навчальний рік у них починається, як правило, 10 вересня поточного ро­ку і закінчується 26 травня наступного року.

Набір учнів відбувається як на безконкурсній основі, так і за конкурсом, умови якого виробляє сам заклад. Нав­чально-виховний процес здійснюється диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з ура­хуванням їх вікових особливостей.

Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркест­ри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школя­рів роботу в галузі техніки, організовуючи гуртки радіотех­нічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші.

Центри і станції юних натуралістів мають на меті ви­ховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садоводів, механі­заторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подо­рожі школярів за межі постійного проживання для відпо­чинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фі­зичного розвитку кваліфікованих спортсменів. У таких школах працюють секції з окремих видів спорту, а в них — навчальні групи за статтю, віком і ступенем спор­тивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку технічної творчості учнів, допома­гають в організації професійної орієнтації.

Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу шко­лярам у засвоєнні ними знань з основ наук, сприяють роз­витку читацьких інтересів, вихованню читацької культу­ри, любові до книги.

У 1521 позашкільній установі займається понад 1 млн. 250 тис. дітей. З ними працює понад 3,5 тис. педа­гогічних працівників.

Організаційні форми виховної роботи

Як і в позакласній, у позашкільній виховній роботі ви­користовують масові, групові та індивідуальні форми ви­ховання дітей. У цих закладах читають лекції про досяг­нення науки і техніки, організовують зустрічі з діячами науки, техніки, мистецтва, проводять виставки дитячої творчості, олімпіади, огляди, конкурси та ін. Групові фор­ми виховної роботи зосереджують учнів на діяльності гурт­ків, секцій, клубів, студій та ін. Індивідуальна форма ро­боти передбачає виконання школярами творчих індивіду­альних завдань, заняття з навчання гри на музичних ін­струментах, образортворчу діяльність у художніх школах тощо.

Творчі об'єднання у цих закладах класифікуються за трьома рівнями:

Початковий — творчі об'єднання загальнорозвиваючо-го спрямування, що сприяють виявленню творчих здібно­стей дітей, розвитку їх інтересу до творчої діяльності.

Основний — творчі об'єднання, які розвивають стій­кі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додатко­ву освіту, задовольняють потреби у професійній орієн­тації.

Вищий — творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і пер­спективи діяльності творчого об'єднання, його чисельний склад, кількість годин для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надан­ня школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три державні позашкіль­ні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр нау­ково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного виховання. Набуло поширення створен­ня позашкільних навчально-виховних закладів нового ти­пу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих цен­трів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва, спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів, соціально-педагогічних комплексів, кіноцен-трів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Та­ланти твої, Україно», виставки, олімпіади, турніри, кон­курси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ виплива­ють із загальних принципів організації позакласної та

Теорія виховання

позашкільної роботи, що передбачають органічний зв'язок позашкільних установ з виховною діяльністю школи; уз­годженість дій з виховною роботою дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і громадськості; масове охоплення дітей за умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях позашкільних установ; поєднання масових, гру­пових та індивідуальних форм виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності; стимулювання їх активної творчої діяльності.

Література

Кобзар Б.С. Громадськість і виховання. — К., 1973.

Кобзар Б.С, Харінко Н.Ф. Проблеми виховання в позашкільних закла­дах. — К.₍ 1969.

Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. — К., 1991.

Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. — Тернопіль, 1998.

Положення про позашкільний навчально-виховний заклад // Законодав­ство України про середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної практи­ки України. — 1999. — № 9. — С. 239—246.

3.6. Виховання учнівського колективу

Поняття колективу:

суть, ознаки, функції, структура

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що «ніякі благородні цілі ніколи не були досягну­ті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колек­тивістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повно­цінного члена суспільства»¹.

Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною ко­рисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською ро­ботою).

Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досяг­нення, наявність органів самоврядування, встановлення

¹ Красовицький М.Ю. Не втрачати ні крихти надбань // Рідна школа. — 1994. — № 12. — С. 43.

Теорія виховання

певних психологічних стосунків між його членами. Дитя­чий колектив відрізняється від інших колективів вікови­ми межами, специфічною діяльністю (навчання), послідов­ною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, по­требою в педагогічному керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — клас­ний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації — колек­тиви художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднан­ня за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної ді­яльності. Найважливіший за характером діяльності — ко­лектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом станов­лять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загальношкільного ко­лективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особ­ливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинни­ми колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові ши­роких соціальних контактів, інтересу до життя та діяль­ності інших колективів, запозиченню досвіду.