Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин

Паління, алкоголізм і наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, які призводять до них, навіть у незначних дозах, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, паралізують волю, вбивають інтелекту­альні сили, спричиняють деградацію особистості.

Підступність нікотину, алкоголю і наркотиків у тому, що вони до певного часу руйнують організм людини непо­мітно, приховано. Звичайна хвороба дає про себе знати підвищенням температури, розладом функції якогось ор­гану чи звичайним болем. Сигнал тривоги змушує зверта­тися до лікаря.

Паління, вживання спиртного чи наркотиків таких «сигналів» не подають. Ці наркогенні речовини присипля­ють розум: він не здатний вчасно розрізнити небезпеку, що непомітно підкрадається, межу, переступивши яку лю­дина стає курцем, алкоголіком чи наркоманом, проте про­довжує вважати себе «цілком здоровою».

Якою б не була хвороба, вона несе небезпеку людям. До того ж, куріння, алкоголізм та наркоманія роками зав­дають страждань рідним і близьким людям, які потрапи­ли в тенета цих згубних звичок. Не усвідомлюють курці, пияки і наркомани тієї небезпеки, на яку вони наражають життя своїх нащадків, передаючи їм у спадок недоумку­ватість та інші вади. Боротьбу з цим соціальним лихом слід вести систематично і послідовно, починаючи з підро­стаючого покоління.

Причин поширення серед школярів паління, вживан­ня спиртного і наркотиків багато. На жаль, найчастіше во­ни призвичаюються до їх уживання в мікросередовищі сім'ї, навіть, на перший погляд, цілком благополучної, де традиційно панує поблажливе ставлення принаймні до па­ління та алкоголю. За даними досліджень, з 81 родини, де один з батьків випивав, не зловживаючи спиртним, діти знали смак алкоголю у 44 випадках; у 33 сім'ях, в яких батьки взагалі не вживали спиртних напоїв, діти пробува­ли їх у 4 випадках. У сім'ях алкоголіків і наркоманів скла­даються найнесприятливіші умови для виховання дітей.

Шкідливо впливає на школярів читання творів або пе­регляд кінофільмів, де смакуються моменти, в яких учень сам ще не в змозі правильно розібратися, а також невмін­ня організувати своє дозвілля, зайнятися корисними для розвитку справами.

Теорія виховання

Виховна робота в школі повинна передусім спрямову­ватися на запобігання палінню, алкоголізму, наркоманії.

Найперше завдання антинаркогенної виховної роботи в школі — озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків. Низький рівень їх поін­формованості про шкідливість цих речовин не може спри­яти формуванню в них негативного ставлення до пияцтва, паління і наркоманії, тому необхідно широко роз'яс­нювати шкідливість їх впливу на організм людини та її ді­яльність.

Друге завдання — вироблення в учнів певних психоло­гічних «гальм», які б утримували їх від уживання цих ре­човин, виховання навичок і звичок, що відповідають пра­вилам людського співжиття.

Третє завдання — виховання в неповнолітніх непри­миренності до вживання цих речовин їхніми однолітками. За даними досліджень, до 30% учнів не засуджують, на­приклад, пияцтво, не вважають його чимось ганебним. То­му необхідно проводити спеціальну виховну роботу з переорієнтації їхніх поглядів і переконань, виховувати не­терпиме ставлення до тих, хто вживає алкоголь.

Четверте завдання — своєчасне виявлення тих, хто пе­ріодично вживає ці речовини, проведення з ними індиві­дуальної виховної роботи щодо подолання цієї негативної звички. Досягають цього за умови, що вчителі систематич­но і глибоко вивчають своїх вихованців, їх інтереси, по­треби, коло спілкування. Досвідчені педагоги знають, що поведінка таких учнів стає незвичною: вони намагаються знайти друзів, схожих на себе, проводять вільний час з по­дібними учнями з інших класів, звужуються їх духовні потреби. Бажання придбати ці речовини штовхає на обман, крадіжки та інші негативні вчинки.

Одним із головних питань змісту антинаркогенної виховної роботи в школі має бути роз'яснення учням не­сумісності куріння, вживання алкоголю і наркотиків з принципами загальнолюдської моралі, з усім укладом сус­пільного життя. Молода людина повинна усвідомити, що так чинять лише люди зі слабкою силою волі, які не мо­жуть втриматися від спокуси.

У процесі антинаркогенної виховної роботи слід озна­йомлювати учнів з чинними правовими заходами боротьби з пияцтвом і наркоманією. Школярі мають зрозуміти, що між алкоголем, наркотиками і правопорушеннями та зло­чинністю існує тісний зв'язок. їх уживання псує характер людини, вбиває її моральний ідеал, вона стає егоїстичною,

Основні напрями виховання

слабшає її воля, з'являються нездорові примхи, удавана відвага, роздратованість, самовпевненість, знижується опір негативним впливам, втрачаються самоконтроль і по­чуття відповідальності за свої вчинки. Водночас розвива­ються моральна нестійкість, розбещеність, жорстокість, цинізм та ін.

У бесідах про шкідливість алкоголю і наркотиків для сім'ї необхідно розкрити їх негативний вплив на потомст-во (вони згубно діють на статеві клітини, які несуть пато­логічну інформацію майбутньому плоду). Навіть за умови, що дитина народилася здоровою в сім'ї алкоголіків та нар­команів, умови для її виховання надто ускладнюються. Слід також наголошувати на шкідливості впливу алкого­лю на трудову діяльність людини — продуктивність пра­ці, трудові відносини. Учні повинні усвідомити, що нау­ково-технічний прогрес зумовлює вищий розвиток вироб­ництва, який потребує від людини вміння приймати важ­ливі рішення, чіткості й уважності в роботі. Продукція, яку випускають заводи, нерідко складається із сотень де­талей, і недбале виконання будь-якої з них робить непри­датним весь виріб. Особливо дається взнаки такий брак на різних потокових і автоматичних лініях, коли від працез­датності однієї людини залежать продуктивність і кінце­вий результат праці десятків і сотень інших людей.

Розглянуті завдання і зміст антинаркогенної виховної роботи реалізуються передусім у навчальному процесі че­рез використання виховних можливостей навчальних предметів. Наприклад, певну антиалкогольну виховну ро­боту можна здійснити під час вивчення літератури, гео­графії, історії, біології. Особливе місце в антинаркогенно-му вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити про шкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

У позакласній виховній антинаркогенній роботі вико­ристовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з'ясу­вати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

Дієвим засобом антинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретних прикладів.

Теорія виховання

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реаль­ну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природ­ні багатства, які маємо»¹.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопи­ченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чисто­ти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислюва­ти екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відпо­відальності за її збереження, спонукає до природоохо­ронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах нав­чання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на ві­кові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) — формуються пер­ші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5 — 7 класи) і третій (8 — 9 класи) етапи перед­бачають накопичення знань про природні об'єкти, законо­мірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколиш­ньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знан-

¹ Сухомлинський В.О. Народження громадянина. Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 3. — С. 803.

Основні напрями виховання

ня про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10 — 12 класи) — завершується уза­гальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моде­лювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін¹.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитин­ства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващен-ко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб во­ни могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям ра­дості, і покладе основи любові до рідної природи»².

В екологічному вихованні особливого значення набува­ють предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середо­вище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс полі­технічних знань, наукові засади і принципи сучасного ви­робництва. Історія, правознавство показують неприпусти­мість варварського ставлення до природи. Предмети есте­тичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення уч­нів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, са­дівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; ро­бота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; заго­нів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зи­мовий період; кутки природи в школах, будинках школя­рів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Результат екологічного виховання — сформована еко­логічна культура людини, що характеризується різнобіч­ними глибокими знаннями про навколишнє середовище

¹ Див.: Івончик Г.Ф., Пенькова О.І. Про деякі аспекти еко­
логічної освіти школярів. Соціально-гуманітарна освіта
України та шляхи її розбудови / За ред. В.Л. Андрущенка. —
К., 1997. — С. 125.

² Ващенко Г. Комунізм, інтернаціоналізм і виховання любові
до Батьківщини // Визвольний шлях: 36. — Лондон, 1956. —
С. 313.

Теорія виховання

(природне і соціальне); наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи; екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я; набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях); безпосе­редньою участю у природоохоронній роботі; передбаченням можливих негативних віддалених наслідків природо-перетворювальної діяльності людини¹.

Трудове виховання

Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманіт­них педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з ме­тою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості люди­ни праці.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в пра­ці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особи­стості, і для суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то бі­да була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого виска­кує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство»².

У процесі фізичної праці в учнів розвиваються муску­латура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумо­вому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються про їх призна­чення, збагачують свій словниковий запас. Участь школя­рів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведін­ку, дисциплінує.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаю­чого покоління до праці — формування у нього почуття

¹ Див.: Концепція неперервної екологічної освіти та виховання
в Україні (проект) // Інформаційний збірник Міністерства
освіти України. — К., 1995. — № 14. — С. 4—5.

² Ушинський К.Д. Праця в її психічному й виховному
значенні. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. І. — С. 106.

Основні напрями виховання

самовідповідальності, розуміння необхідності самому пік­луватися про себе. Як справедливо стверджує О. Виш-невський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяль­ності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту»¹.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наго­лошував, що навчання є найскладнішим і найважчим ви­дом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написа­ти твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідо­му постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самокон­троль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Питання організації навчальної праці, здійснення вихо­вання у процесі навчання розглядалися в розділі дидакти­ки. Варто лише наголосити на важливості для навчальної праці організації самостійного здобування учнями знань, формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь і навичок в активній пізнавальній діяльності за до­помогою відомих методів і форм навчання.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мис­тецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пла­стиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкіль­ній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремон­тують наочні посібники, виготовляють корисні речі, пода-

¹ Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педаго­гічні нариси. — С. 159.

Теорія виховання

рунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така по­сильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корис­них занять у вільний час.

На другому етапі (5—9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електро­техніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу й тех­нічну.

На третьому етапі (9— 12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння ба­гатьма професіями. Профілі трудової підготовки визнача­ють на місці, з урахуванням потреб народного господарст­ва і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визна­чають однозначно професійного спрямування юнаків і дів­чат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозу­міти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначи­тись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчаль­но-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними сус­пільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїт­тя видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу роз­вивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі праці.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспіль­ною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову. Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних цінностей. її організаційні фор­ми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших

Основні напрями виховання 281

школярів продуктивна праця поєднується з грою, викори­стовуються інструменти та обладнання, спеціально виго­товлені для дітей. Підлітки і старші школярі працюють в однакових умовах з дорослими, користуються тими ж зна­ряддями праці. Вони самі отримують трудові завдання, планують і намічають порядок роботи, контролюють її ви­конання й оцінюють результати. Продуктивна праця уч­нів може бути організована в навчальних майстернях, ко­ли виготовляється продукція на замовлення, на пришкіль­них ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заво­дах, у сільськогосподарських спілках та ін.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, працюю­чи поруч з дорослими, учень прилучається до життя сус­пільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здат­ний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить естетичне задово­лення; по-третє, плата за роботу переконує школяра в зна­чущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать бе­режливості, господарського підходу до організації власно­го життя, вміння співвідносити задоволення потреб з реальними можливостями; по-четверте, продуктивна пра­ця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до тру­дових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й та­кі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відпо­відальність, ініціатива, точність і ретельність.

Суспільно корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, на­дання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку. Такій роботі надають змагального характе­ру, що пробуджує бажання дітей робити добрі справи не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці відносять і ви­готовлення іграшок для дошкільнят, створення і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільно корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усві­домлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.

Важливою в системі трудового виховання є праця з по-

282 Теорія виховання

бутового самообслуговування. Учні ремонтують навчаль­не обладнання, підтримують порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю дорослих, ру­ками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, у них розвивається бережливе став­лення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допо­мога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки оберіга­ють дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що во­ни спроможні зробити самі. В таких сім'ях виростають ді­ти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслугову­вання дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговуван­ня — чергування учнів у класі та в школі, виконання різ­них організаторських функцій у класному і в загально-шкільному колективі.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повин­ні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого во­ни її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неус-відомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, лю­бові до неї.

Працю учнів неббхідно пов'язувати з їх навчальною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно пов'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, допомагала формуванню в них висо­ких моральних якостей, підвищувала суспільну актив­ність і сприяла підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва. А. Макаренко стверджував, що" пра­ця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що уч­ні самі є її організаторами, а не лише виконавцями. То-м"у педагоги повинні залучати школярів до пошуків

Основні напрями виховання

об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть зацікавле­ні у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і від­повідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця поро­джує невпевненість учня у власних силах, небажання ви­конувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує пев­них зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збіль­шуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати почату справу, особливо у молодших класах.

Виховання любові до праці. Потребує підбору цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоціль­но пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Про­те їх слід психологічно готувати до того, що в житті не­рідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них культу­ри праці, під якою розуміють продуманий порядок на ро­бочому місці (раціональне розміщення інструменту, ма­теріалів, готової продукції), ефективне використання ро­бочого часу, раціональних прийомів праці, економне вит­рачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У про­цесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товарись­кість, виробляється здатність до спільного трудового зу­силля. «Спільне трудове зусилля, робота в колективі, тру­дова допомога людей та постійна їх взаємна трудова за­лежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношен­ні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У тру­довому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка

Теорія виховання

людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, — це вже буде мо­ральна підготовка»¹.

Трудове виховання має спрямовуватися на формуван­ня творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умо­ви, що людина любить працю, відчуває радість від неї, ро­зуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї ос­новною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів на ефектив­ність трудового виховання. Участь вихованців у праці, до­сягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинен не тільки порів­няти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на індивідуальні якості осо­бистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналі­заторське ставлення до процесу праці, трудова, виробни­ча, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.

Економічне виховання

З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне ви­ховання.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є еконо­мічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробниц­тва, перебудови його структури, вдосконалення виробни­чих відносин, системи управління та методів господарю­вання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економіч­ного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної

¹ Макаренко А.С. Виховання в праці. Твори: У 7-ми т. — Т. 4. — С. 388—389.

Основні напрями виховання

свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мис­лення — здатність до осмислення явищ економічного жит­тя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно спри­яє творчому розв'язанню особистістю економічних про­блем, конкретних трудових завдань.

Економічному життю людини властиві також соціаль­ні почуття: колективізму, господаря, відповідальності, обов'язку та дисципліни.

Економічна культура передбачає і формування у шко­лярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активно­сті, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналіза­торських здібностей, відповідальності, прагнення до рен­табельності, оновлення технологічних процесів і обладнан­ня, продуктивності праці, високої якості продукції, осо­бистого успіху й добробуту.

Особлива актуальність економічного виховання визна­чається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особисто­му житті. Школяр як майбутній працівник має оволо­діти такими економічними навичками: планування і ор­ганізації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в га­лузі своєї професійної діяльності.

Економічна діяльність у сфері особистого життя пере­дбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку то­варів, які купують для особистого користування, їх раціо­нальне використання; розумне ставлення до свого здо­ров'я, режиму і способу життя, використання вільного ча­су та ін. Окрім того, кожен громадянин як морально ви­хована людина повинен: бережливо і по-господарському ставитися до природи, активно протидіяти негативним явищам у цій галузі діяльності людини; дбайливо стави­тися до народного надбання; активно вивчати і осмислю­вати економічну політику нашої держави.

Зміст економічної освіти та виховання учнів загально­освітньої школи визначений навчальним предметом «Ос­нови економічних знань», що вивчається в 11-му класі.

Теорія виховання

Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б не­логічно. Тому «Державним стандартом загальної середньої освіти. Економіка» запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:

нульовий рівень — 1—4 (1—3) класи;

перший рівень — 4—7 класи;

другий рівень — 8—9 класи;

третій рівень — 10—12 класи.

Нульовий рівень вивчення економіки розрахований на початкову школу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище. Формуються первин­на економічна культура та грамотність. У цьому віці пе­редбачено: вивчення основних економічних понять, з яки­ми діти стикаються у повсякденному житті; навчання ді­тей умінню робити вибір та оцінювати його наслідки для себе і для своєї родини, друзів; формування почуття від­повідальності за прийняті рішення.

На цьому етапі вивчення економіки може здійснюва­тися на окремих уроках та інтегровано.

Перший рівень передбачає послідовне розширення кру­гозору учнів, подальше вивчення економічних понять; на­громадження нового досвіду у прийнятті зважених еконо­мічних рішень у процесі вибору; висвітлення зв'язків, що існують у ринковій економіці між людиною (дитиною), сім'єю, державою.

У 5 класі доцільно почати формування первинних уяв­лень про родинну економіку: доходи і витрати сім'ї, дже­рела доходів (заробітна плата, стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини з інши­ми суб'єктами ринкової економіки тощо.

У 6 класі — вивчати економічні умови міста (села), ре­гіону, в якому живе дитина. З цією метою учнів слід оз­найомити з економічними потребами міста (школи, лікар­ні тощо), з діяльністю таких ланок виробництва, як завод, фабрика, ферма, та з професіями, потрібними регіону.

У 7 класі діти засвоюють елементи національної еко­номіки, знайомляться з функціями держави, деяких рин­кових інститутів (банків, страхових компаній тощо).

Другий рівень спрямований на вивчення економіки на рівні систематизованого підходу до набуття знань про еко­номічні поняття, категорії. Цей вік найсприятлівіший до засвоєння основ підприємницької діяльності, малого біз­несу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири.

Основні напрями виховання

Економічні основи у 8—9 класах охоплюють вивчення ключових економічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічного середовища на діяльність підприємця, набуття вмінь та навичок застосування здо­бутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуття досвіду роботи з економічною періодикою.

Третій рівень є завершальним у формуванні економіч­ної освіти на загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал, розглядають категорії та закони, які через їхню складність не аналізувалися на попередніх етапах.

Маючи уявлення про універсальні економічні поняття та концепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивча­ти основи менеджменту, елементи маркетингу тощо.

Економічна освіта та виховання в 10—12 класах по­винні забезпечити поглиблене засвоєння комплексу уні­версальних економічних категорій і законів, набуття дос­віду роботи зі спеціальною економічною літературою, на­вичок робити економічно обґрунтовані висновки замість емоційних, досвіду планування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової діяльності тощо¹.

У процесі економічного виховання важливо формува­ти в учнів здорові матеріальні потреби.

Потреба — необхідність у чомусь, яка задовольняється переваж­но завдяки трудовій діяльності у процесі якої створюються необ­хідні людині предмети.

Матеріальні потреби, як і духовні, мають тенденцію зростати. Задоволення потреб потребує від особистості високої активності. У вихованні учнівської молоді важ­ливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духов­ними.

Духовність — специфічно людська риса, що виявляєть­ся в багатстві духовного світу індивіда, його ерудиції, роз­винутих інтелектуальних та емоційних запитах, мораль­ності й передбачає оволодіння духовними цінностями — витворами людського духу.

«Історичний досвід передових націй переконує, — за­значає В. Москалець, — що духовний розвиток — необхід­на умова всілякого прогресу — культурного, соціального, економічного. Все це особливо актуальне сьогодні для

¹ Див.: Державний стандарт загальної середньої освіти. Економіка // Освіта України. — 1997.—№ 48. — 28 листопада.

Теорія виховання

України. Без духовного злету ми не станемо цивілізованою нацією»¹.

Втрата духовності рівнозначна втраті моральності.

Розрізняють потреби реальні та ілюзорні. Перші мо­жуть бути задоволені, другі — наслідок неадекватного ві­дображення в думках людей їх прагнень. Великої соці­альної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані) по­треби окремої особи чи соціальної групи (наркотики, ал­коголь та ін.).

Економічне виховання здійснюється передусім у про­цесі вивчення основ наук, зокрема основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання. На уро­ках математики учні розв'язують задачі економічного змі­сту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють викори­стання у виробництві досягнень науки і техніки.

Класний керівник здійснює економічне виховання у такий спосіб: залучення дітей до праці із самообслугову­вання, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкіль­ного бюджету; обговорення газетних та журнальних ста­тей на економічні теми; виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств; залучення учнів до економіч­них відносин у школі та вдома.

Активізації економічного виховання школярів сприяла всеукраїнська акція «Живи, книго!», яку проводило Міністерство освіти і науки України у березні—вересні 1999 р. її метою було широке залучення учнівських та пе­дагогічних колективів загальноосвітніх навчальних закла­дів до роботи щодо виховання в учнів бережливого став­лення до підручника, поваги до праці людей, які його створюють, відповідальності за його правильне і раціо­нальне використання, створення і поповнення фондів шкільних бібліотек. Під час акції у школах проводили бе­сіди, лекції, ігри, читацькі конференції, вікторини, вис­тавки, огляди підручників, зустрічі з письменниками, ав­торами книг, працівниками видавництв. У багатьох шко­лах було створено гуртки «Юний палітурник», «Друзі книги», «Книжкова лікарня» та інші, запроваджено в практику шкільних бібліотек проведення свят книги «Звідки прийшла книга», «Як зроблено твій підручник», «Скільки коштують державні підручники» та ін.

¹ Москалець В.П. Психологічне обґрунтування української
національної школи. — Львів, 1994. — С. 4. •

Основні напрями виховання

Профорієнтаційна робота в школі

Завершальним етапом психологічної та практичної під­готовки учнів до трудової діяльності є їх правильна профе­сійна орієнтація.

Професійна орієнтація — система організації та проведення нав­чально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необ­хідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізу­вати вимоги різних професій до психологічної структури особисто­сті, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх роз­витку.

Правильний вибір професії — це моральне задоволен­ня, висока самооцінка. Водночас це й висока продуктив­ність праці, висока якість продукції. Вибір професії — точка, в якій сходяться інтереси особистості та суспільст­ва, де можливе й необхідне поєднання особистих і загаль­них інтересів.

Завданнями профорієнтації є ознайомлення учнів з професіями та правилами їх вибору, рекомендованими Мі­ністерством освіти і науки України; виховання в молоді спрямованості на самопізнання і власну активність як ос­нову професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для на­буття конкретної професії, складати на цій основі реаль­ний план оволодіння професією; забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компо­нентів: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійна інформація — психолого-педагогічна сис­тема формування в особистості активної профорієнтаційної позиції, що відповідає суб'єктивним і об'єктивним умовам вільного та свідомого професійного самовизначення особи­стості. Вона дає школярам змогу ознайомитися з різними професіями, зі змістом трудової діяльності в галузі кожної з них, з вимогами, які ці професії висувають до людини, а також з тим, де ними можна оволодіти. Завдяки такій до­помозі учні виявляють свої індивідуальні схильності, пси­хофізіологічні можливості, вміння зіставити їх з вимогами тієї професії, до якої вони мають інтерес і нахили, щоб прийняти правильне рішення про свою придатність до про­фесійної діяльності в обраній галузі праці.

Теорія виховання

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно зна­чущих властивостей і якостей.

Професійна консультація — надання особистості на ос­нові її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійно­го самовизначення.

Професійна консультація має також на меті навчити учнів прийомів самооцінки своїх якостей, щоб встанови­ти їх відповідність вимогам професії. Мріючи про ту чи ту професію, школярі повинні водночас замислюватися, чи справді вони годяться для такої роботи. Щоб відповісти на це питання, вони мають знати вимоги професії до її носія. Такі вимоги розроблено до багатьох професій.

Аналогічні консультації слід надавати і батькам учнів, щоб вони серйозніше підходили до обрання майбутньої професії дітьми, змогли певною мірою допомогти їм у цьо­му. До професійної консультації залучають також медич­них працівників школи, які знають перелік медичних про­типоказань стосовно основних професій і можуть запобігти небажаним випадкам, коли учням доводиться змінювати професійну орієнтацію вже на етапі відбору.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкрет­ної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, здатностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки і працевлашту­вання.

Професійний відбір здійснюють навчальні заклади, що висувають до вступників конкретні вимоги, або уста­нови, які приймають випускників на роботу. На цьому етапі з молодими людьми слід проводити роз'яснювальну роботу. Вони повинні усвідомити: якщо вони мають певні недоліки, що не є відхиленням від абсолютно важливих професійних вимог, то, попрацювавши над собою, мо­жуть їх подолати або згладити й досягнути професійної майстерності.

Професійна адаптація — процес пристосування люди­ни до професійної діяльності, її умов; досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Здійснюється тоді, коли учень уже обрав професію і пе­ребуває на стадії оволодіння нею. Ознаками професійної адаптації є: збереження і розвиток здібностей і схильно-

Основні напрями виховання

стей до обраної професійної діяльності, збіг суспільної та особистої мотивації праці, яка залежить від її змісту, впливу сім'ї та виробничого оточення. Професійна адапта­ція здійснюється разом із суспільною адаптацією. її ре­зультативність значною мірою залежить від того, як шко­ла зуміла закласти основи адаптації.

У Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається, визначено етапи профорієнтаційної роботи зі школярами різного віку:

Початковий (пропедевтичний). Ознайомлення дітей у процесі навчальної, позакласної та позашкільної роботи з найпоширенішими професіями, виховання позитивного ставлення до різних видів трудової та професійної діяль­ності, інтересу до пізнання своєї особистості, формування початкових загальнотрудових умінь і навичок, здатності до взаємодії з іншими особами в процесі діяльності. Ре­зультат — сформоване у молодших школярів ставлення до себе, суспільства і професійної діяльності.

Пізнавально-пошуковий (5 — 7 класи). Передбачає: фор­мування ціннісних орієнтацій, мотивації самопізнання, ус­тановки на власну активність у професійному самовизна­ченні та оволодінні професійною діяльністю; систематичне ознайомлення з професіями у навчально-виховному проце­сі; формування умінь самооцінки, самоаналізу з метою ус­відомлення власної професійної спрямованості; консульту­вання щодо вибору профілю подальшої освіти, форм трудової підготовки. Результат — вибір напряму (профілю) навчання, продовження освіти у 8—9 класах.

Базовий (визначальний) (8—9 (8—12) класи). Здійсню­ється вивчення наукових основ вибору професії, класифі­каційних ознак професії, вимог професій до людини, ос­новних професійно важливих якостей, правил вибору професії; оволодіння методиками самопізнання, самооцін­ки; розвиток індивідуальних професійно важливих яко­стей; формування вміння зіставляти вимоги, необхідні для здобуття конкретної професії, з власними можливостями та кон'юнктурою ринку праці; створення умов для випро­бування можливостей учнів у різних видах трудової діяль­ності (консультації щодо вибору професії та навчального закладу; проведення професійного відбору для випускни­ків загальноосвітніх навчально-виховних закладів). Ре­зультат — сформованість особистісно значущого сенсу ви­бору професії, певної професійної спрямованості, професій­не самовизначення учнів, готовність до зміни професійної спрямованості та переорієнтації на суміжні професії, на ін-

Теорія виховання

ші види діяльності відповідно до індивідуальних особли­востей учнів та результатів профвідбору¹.

Профорієнтаційну роботу в школі проводять учителі всіх навчальних предметів, класні керівники, інші члени педагогічного колективу, фахівці різних галузей вироб­ництва.

У навчальних програмах з предметів природничо-мате­матичного циклу закладено можливості розкриття природ­ничих основ праці, формування практичних навичок (ви­мірювальних, обчислювальних, лабораторних, графічних), необхідних для роботи на сучасному механізованому та ав­томатизованому виробництві. На уроках трудового навчан­ня учні на політехнічній основі оволодівають системою техніко-технологічних та економічних знань, набувають умінь і навичок самостійної роботи з різними матеріала­ми, використовуючи з практичною метою інструменти, пристосування і прилади, в них формується сумлінне став­лення до процесу праці та її результатів. Усі ці якості ма­ють безпосереднє значення для подальшої професійної орієнтації.

Важливу роль у професійній орієнтації школярів віді­грають факультативні курси. Значна їх частина орієнтує старшокласників на конкретну професію і дає їм певний обсяг знань, умінь і навичок з цієї професії.

Провідна роль у цій роботі належить класному керів­никові. Він упродовж тривалого часу спостерігає за учня­ми свого класу, вивчає їх індивідуальні особливості, інте­реси, здібності й нахили, контактує з батьками, знає ви­ховний потенціал кожної сім'ї. Це дає йому змогу органі­зувати профорієнтаційну роботу на належному рівні.

Серед форм такої роботи, використовуваних класними керівниками, найефективнішими є екскурсії, зустрічі з фахівцями, колишніми випускниками, вечори, диспути, конференції, класні години, заняття в гуртках, факульта­тиви, що дає їм змогу спостерігати за розвитком у школя­рів професійних інтересів.

Для ефективного інформування учнів про певну профе­сію використовують її професіограму, що передбачає роз­криття таких питань:

1. Як називається робота, у чому її суть? (Назва робо­ти, спеціальності, професії, посади, можливого робочого

¹ Див.: Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається // Інформ. зб. Міністерства освіти України. — 1995. — № 15. — С. 4—5.

Основні напрями виховання

місця, тобто опис істотних характеристик і видових особ­ливостей праці.)

2. Яка ефективність і мета роботи?

3. Що є предметом праці?

4. У який спосіб виконується робота?

5. На основі чого вона здійснюється?

6. Які критерії оцінки результатів праці?

7. Яка кваліфікація потрібна для роботи?

8. За допомогою яких засобів виконується робота?

9. В яких умовах виконується робота?

 

10. Яка організація праці?

11. Яка кооперація праці? (Хто, що і з ким виготов­ляє?)

12. Яка інтенсивність праці?

13. Які моменти небезпеки та відповідальності трапля­ються в процесі роботи?

14. Яку вигоду дає робота працівникові? (Зарплата, премія, пільги, моральне задоволення, суспільне визнан­ня.)

15. Які вимоги й обмеження характерні для роботи?

Під час орієнтації учнів на конкретну професію мож­ливі такі помилки: а) поділ професій на «престижні» й «непрестижні»; б) ототожнення навчального предмета з професією; в) перенесення ставлення до людини —пред­ставника професії — на саму професію; г) вибір професії під чиїмсь впливом; ґ) застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва.

Естетичне виховання учнів

Важливою складовою всебічного гармонійного розвит­ку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяль­ності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є ети­ка — наука про загальні закономірності художнього осво­єння дійсності людиною, про сутність і форми відображен­ня дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетич­на свідомість і поведінка школяра.

Теорія виховання

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності че­рез естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оці­нювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрас­не, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в ма­нерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити уч­нів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрас­не, людина не може залишатися байдужою, вона пережи­ває, відчуваючи любов або ненависть до спостережувано­го. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді краси­ве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емо­ції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистец­тва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба ма­ти елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймаєть­ся те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей принци­повий підхід слід узяти за основу при використанні в ес­тетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і роз­винена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порів­нюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищеп­ленням естетичних смаків у процесі естетичного вихован-

Основні напрями виховання

ня в учнів формують естетичне ставлення до навколиш­ньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися кра­сою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захи­щати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естети­ки поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і ма­нер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не ли­ше сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «до­мальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за до­помогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню лі­тературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб виражен­ня в літературному творі набуває подвійної художньої си­ли. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприй­мається насамперед розумом. Тому література — важли­вий засіб розвитку інтелекту учнів¹; г) театр, кіно, теле­бачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують у собі елементи ба­гатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортив­ній, громадській, художній діяльності повинні стати пред­метом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, законо­мірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; є) факти, події суспільного життя. Героїчні вчин­ки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети

¹ Див.: Ушинський К.Д. Рідне слово. Вибрані пед. твори: У 2-х т. — Т. І. — С. 123—124.

Теорія виховання

народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етногра­фічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі про­водять подорожі до витоків рідного слова, уроки на при­роді, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства, мистецтво­знавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів ві­діграють предмети естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів учні не лише здобу­вають певні теоретичні знання з конкретних видів мистец­тва, а й набувають відповідних практичних умінь та нави­чок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим допов­ненням до цього циклу є уроки української мови, ук­раїнської та світової літератури, на яких учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури. На уроках природничо-мате­матичних дисциплін відкриваються великі можливості ви­користання краси природи, формування бережливого став­лення до неї. Краса фізики і математики — в логічній чіт­кості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури. Певне виховне значення має як естетика праці учнів і про­дуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні вчаться красиво і пра­вильно триматися й ходити.

На розв'язання завдань естетичного виховання спрямо­вана також позакласна виховна робота. Крім бесід, лек­цій, диспутів, тематичних вечорів, вечорів запитань і від­повідей на естетичну тематику, цінною в естетичному ви­хованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних об'єднаннях, музичних ансамблях і шкіль­них оркестрах, шкільних театрах. Розширювати й поглиб­лювати свої естетичні знання, уміння й навички учні мо­жуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музич­них і художніх школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів віді­грає сім'я. Належне естетичне оформлення квартири, на­явність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сі­мейних традицій з обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвіду­вання театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.

Основні напрями виховання

Фізичне виховання

Компонентом усебічного гармонійного розвитку особи­стості є фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей лю­дини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і мето­дику фізичного виховання закономірностями розвитку ор­ганізму людини, правильного врахування впливу різнома­нітних чинників на його функціональну діяльність. На ос­нові її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Виховання підростаючого покоління фізично здоро­вим — важливе завдання сім'ї та школи. На жаль, нині практично здоровими є лише 27% дітей дошкільного ві­ку, лише 65% дітей і 60% підлітків фізично гармонійно розвинені. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров'я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до військової служби.

На думку професора О. Вишневського, потрібна доко­рінна перебудова організації фізичного виховання школя­рів. По-перше, слід кардинально змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом повинен демонструвати важливість фізкульту­ри, здорового способу життя. По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми, значно скоро­тивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових класах і 10—12 — у старших, як це харак­терно для європейських шкіл. Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—ЗО год., включаючи виконан­ня домашніх завдань. Таким чином можна збільшити пи­тому вагу уроків фізичної культури. По-третє, слід відмо­витися від традиційних форм і режиму діяльності на уро­ці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці дитини, проте є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху. По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і

Теорія виховання

методики фізкультурної роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб дитини¹. Важко не погодитись з цими думками.

Зміст фізичного виховання школярів визначається нав­чальною програмою з предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а) засвоєння теоретич­них відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни фі­зичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами). Теоретичний матеріал повідомля­ють на вступних заняттях і в системі навчально-трену­вальної роботи на уроці у зв'язку з виконуваними вправа­ми; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізич­ному розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи, спрямовані на загальний розви­ток дитини, на формування правильної постави, акроба­тичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стриб­ки); в) легка атлетика (різні види бігу, стрибки в довжи­ну і висоту, метання на відстань); г) рухливі ігри, розра­ховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швид­кості дій, виховання колективізму і дисциплінованості; ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, фут­бол); д) лижна підготовка (оволодіння основними прийо­мами техніки пересування на лижах, розвиток рухових якостей); є) кросова і ковзанярська підготовка; є) плаван­ня (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнан­ня і прийоми рятування тих, хто тоне).

Складність реалізації програми в тому, що на одному уроці доводиться опановувати елементи кількох розділів. Це утруднює планування навчального матеріалу на се­местр і на кожний урок.

Зміст фізичного виховання на всі роки навчання учнів у школі підібрано з таким розрахунком, щоб забезпечити:

1) зміцнення здоров'я і загартування організму шко­лярів, сприяння їх фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Становлення і розвиток основних функ­цій організму, що відбувається в шкільні роки, потребує використання всіх чинників, які позитивно впливають на цей процес. Піклування про здоров'я школярів — голов­не завдання кожного вчителя на кожному навчальному занятті;

¹ Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. — С. 112—113.

Основні напрями виховання

2) формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь та повідомлення пов'язаних з ними знань. Мета фі­зичного виховання — формування життєво важливих на­вичок і вмінь у природних видах рухів: бігу, стрибках, хо­діння на лижах, плаванні. Для цього потрібні знання про способи і правила виконання рухових дій, які учні здобу­вають під час пояснень і демонстрування;

3) розвиток основних рухових якостей. Для виконан­ня багатьох дій людині необхідні певні якості, зокрема си­ла — здатність долати зовнішній опір або протидіяти йо­му за рахунок мускульних зусиль; швидкість — здатність виконувати рухи за мінімальний період часу; витрива­лість — здатність виконувати певну роботу тривалий час; гнучкість — здатність виконувати рухи з великою амплі­тудою; спритність — здатність швидко засвоювати нові рухи й успішно діяти в умовах, що змінюються. Ці рухо­ві якості розвиваються й виявляються в тісному взаємо­зв'язку;

4) формування звички та стійкого інтересу до систе­матичних занять фізичними вправами. Позитивний вплив фізичних вправ можливий лише за умови їх сис­тематичного виконання, що переростає у звичку і потре­бу. Для виховання такої потреби, необхідно пробудити в дитини інтерес до вправ, підбирати цікаві вправи, вчас­но заохотити учня до їх виконання. Змістовне дозвілля сприяє активному відпочинку і духовному вдосконален­ню школярів.

Важливим у формуванні звички до занять фізичними вправами є правильний режим дня і тижня, здорове хар­чування, достатній за часом сон. Неприпустиме вживан­ня алкоголю, нікотину, наркотиків;

5) виховання гігієнічних навичок, повідомлення знань
про фізичні вправи та загартування. Гігієнічну освіту учні
здобувають під час вивчення різних предметів, зокрема
біології. Вони дізнаються про режим дня, гігієну харчу­
вання, сну та ін. У процесі занять фізичними вправами за­
своюють правила їх застосування, дізнаються про вплив
вправ на організм, про гігієнічні вимоги до загартування.
Водночас учні оволодівають прийомами самоконтролю за
своєю працездатністю, втомлюваністю, пульсом, загаль­
ним самопочуттям.

У фізичному вихованні використовують фізичні впра­ви, природні та гігієнічні чинники.

Фізичні вправи. Під ними розуміють рухові дії, спеці­ально організовані й свідомо виконувані відповідно до за-

Теорія виховання

кономірностей і завдань фізичного виховання. До фізич­них вправ належать гімнастика, ігри, туризм, спорт.

Гімнастика. Спеціальний вид фізичного вдосконален­ня, що охоплює найрізноманітніші вправи: стройові та по­рядкові (навчання раціональних способів шикувань, пере-шикувань та пересувань з метою виховання навичок ко­лективних дій); загальнорозвиваючі (передбачають розви­ток як окремих частин тіла, так і всього організму); вільні вправи (удосконалення координації рухів, вироблення чут­тя ритму, краси рухів); прикладні як засіб всебічного роз­витку особистості (біг, стрибки, метання та ін.); гімнастич­ні — вправи на різних спеціальних снарядах (акробатич­ні, що розвивають силу, спритність, уміння орієнтувати­ся в просторі; вправи художньої гімнастики як засіб фізичного та естетичного виховання).

Ігри. Задовольняючи природний потяг дітей і підлітків до рухової активності, ігри збуджують колективні пережи­вання, дають радість від спільних зусиль, спр