Формування ефективного економічного механізму охорони навколишнього природного середовища на підприємствах

4.1. Удосконалення системи планування і фінансування
еколого-економічних заходів охорони навколишнього
природного середовища на промислових підприємствах

Для того, щоб удосконалювати планування заходів з охорони навколишнього середовища на підприємствах, перш за все необ­хідно заздалегідь бачити всі шкідливі відходи у процесі вироб­ництва. Треба зазначити, що безвідхідна технологія неможлива через дію закону збереження речовини, а тому мають перед­бачуватися і плануватись заходи на підприємствах для змен­шення, а то й зовсім припинення згубного впливу на навколиш­нє природне середовище.

Нам відомо, що в практиці природоохоронного планування на підприємствах існує ряд недоліків, які можна розділити на три групи: недоліки в організації природоохоронного плануван­ня і управління, недоліки в методичному забезпеченні плану­вання охорони природи; недоліки в структурі і змісту показників праці.

На підприємствах поки що існує методичне забезпечення природоохоронного планування, розроблене галузевими служ­бами з охорони природного середовища колишнього Радянсько­го Союзу. У теперішній час деякі підприємства розробляють плани з охорони природного середовища довільно. На наш пог­ляд, як на галузевому рівні, так і на підприємствах належить підняти цю роботу на більш високий рівень та забезпечити єдині вимоги.

За існування колишнього Радянського Союзу основополож­ним документом по розробці річних планів охорони природи на рівні підприємств і виробничних об’єднань приймали Типову методику розробки техпромфінплану. Відповідно до цієї методики був виділений розділ «Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів».

Всі заходи по охороні природи і раціональному викорис­танню природних ресурсів на підприємстві, відповідно до цієї методики групувались за такими напрямками: охорона і раціо­нальне використання водних ресурсів; охорона повітряного басейну; раціональне використання землі, мінеральних ресурсів.

На підприємствах України, на нашу думку, це групування належить відтворити і здійснювати розробку заходів для збере­ження природних ресурсів згідно з цим. Ми вже підкреслювали, що зараз, як на державних так і приватних підприємствах, існують річні плани випуску продукції, але там нема жодного слова про охорону природного середовища. Необхідно зазна­чити, що заходи, скеровані на охорону навколишнього природ­ного середовища, вносяться до колективного договору підпри­ємств на кожний рік. Деякі підприємства природоохоронні заходи не включають навіть і до колективного договору. Нема таємниці в тому, що багато підприємств працюють у так званій «тіньовій» економіці, по бартеру, а кошти на відшкодування збитків, завданих природі, роками не вкладають і не планують й надалі цього робити. Багато державних підприємств не мають своїх обігових коштів, а банки не дають відповідних кредитів. Отже, в тіньовому секторі витрачаються в досить значній кількості такі ресурси, як вода, ліс, газ, земля і інші природні ресурси, електроенергія і, безумовно, в офіційні планові доку­менти вони не потрапляють.

Важливою складовою частиною удосконалення планування і управління в системі природокористування є програмно-цільо­вий метод. При плануванні охорони навколишнього природного середовища необхідно використовувати таки методи як балансовий, аналітичний, нормативний та інші.

Під програмою розуміють пов’язку ресурсів, строків, вико­навців системи заходів, які мають бути виконані. Програма природоохоронних заходів – це комплекс документів перспек­тивного планування, зорієнтованих на досягнення кінцевої мети. У цих документах повинна даватись характеристика науково розроблених заходів по охороні природи, пов’язаних з раціо­нальним використанням природних ресурсів, визначається характер заходів і послідовність їх реалізації в часі, оцінюється необхідність їх здійснення, установлюється міжвідомча органі­зація робіт для виконання програми. Програма має відобра­жувати загальнонародні інтереси і є плановим документом, обов’язковим для виконання. Вона має бути узгоджена з галу­зевими планами виробничо-господарчої діяльності, капітально­го будівництва, фінансового, трудового і матеріально-техніч­ного забезпечення.

Безплановий, стихійний розвиток економіки приведе до повного виснаження природних ресурсів. Так, наприклад, в XIX сторіччі під лісовими масивами на Україні була зайнята площа 27 млн га [117], тепер тільки 10 млн га. Отже, це може привести до всеукраїнської пустелі. На Україні є всі підстави зробити із Полісся (Київська, Чернігівська, Житомирська і Сумська області) свою «Малу Швейцарію».

Важливим напрямком удосконалення планування по збере­женню природного середовища при плануванні на державному рівні має бути функціонування економічного методу на основі контрольних цифр, гнучких економічних нормативів і держав­них замовлень.

Стосовно до природокористування контрольні цифри повин­ні відображати суспільні потреби в природоохоронній діяльнос­ті підприємств матеріального виробництва і економічної сфери, а також мінімальний рівень їх економічної ефективності. Вони повинні включати показники економічної оцінки природних ресурсів, екологічно чистої продукції, обсяг природоохоронних робіт і послуг у вартісному виразі.

Ліміти, котрі повинні доводитись державним підприємствам, мають передбачати граничний розмір централізованих капіталь­них вкладень для вирішення особливо важливих економічних проблем.

Державні замовлення у природокористуванні мають гаранту­вати задоволення першочергових еколого-ресурсних потреб суспільства. За їх допомогою здійснюється економічне управ­ління на державному рівні і перш за все, в області екології, де праця носить безпосередньо суспільний характер, а її результати (праці) будуть мати суттєвий тимчасовий розрив із витратами на природоохоронні заходи. Необхідно подбати, щоб державне замовлення фінансувалось так, аби не було «відмивання» коштів за кордон та перерозподіл їх на інші потреби, як це інколи роблять місцеві владні структури.

Стратегічне планування означає управлінський процес ство­рення і підтримки стратегічної відповідності між метою підпри­ємства (фірми), його потенційними можливостями і шансами в сфері маркетингу. Воно обпирається на чітко сформульовану програмну заяву підприємства (фірми), складання допоміжних цілей і задач, здоровий господарчий портфель і стратегію зрос­тання. На думку вчених із Сум [135], необхідність екологізації стратегічного і маркетингового планування визначається такими основними складовими економічного механізму для регулю­вання природокористування:

1. Функціонування системи платного природокористування середовища в процесі становлення ринкових відносин.

2. Розвиток ринку екологічних товарів і послуг.

3. Можливість введення системи екологічного страхування.

Основні положення, які стосуються суті стратегічного плану­вання і його використання в розв’язанні екологічних проблем, можна звести до наступного:

Стратегічне планування найчастіше ототожнюють з перспек­тивним (довгостроковим) плануванням. Однак на відміну від останнього, стратегічне планування характеризує, перш за все, особливий механізм – регулювання планових рішень, оформ­лених у вигляді стратегії, концепції, пріоритетів, здатних зроби­ти їх реальними. Стратегічне планування відображає активний пошук альтернативних варіантів, вибір найбільш ефективних із них, побудову на основі цього вибору загальної стратегії роз­витку, формування спеціального механізму її реалізації. Основ­не змістовне навантаження в стратегічному плануванні має бути покладене на довгострокове планування, яке буде правомірним трактувати як систему, яка є узагальненням довгострокового, середньострокового, річного, оперативного, функціонального планування. Найчастіше стратегічне планування як особлива функція стратегічного управління обмежується процесом роз­робки стратегії і формуванням стратегічної політики. У більш широкому плані воно становить собою спільність вироблення мети і підготовки рішень з визначенням конкретних шляхів їх реалізації.

Розглянуті положення, що торкаються суті стратегічного планування, стосовно до завдань регулювання природоохорон­ної діяльності підприємства надають можливість скласти загаль­ну схему здійснення еколого-стратегічного планування [135]:

1. Вироблення напрямів природоохоронної діяльності у взаємозв’язку з кінцевими результатами виробництва і його еколого-економічним рівнем.

2. Пошук промислових альтернативних варіантів екологічної поведінки для досягнення поставленої мети у визначених напрямках та рамках існуючої системи регулювання і стиму­лювання природоохоронної діяльності.

3. Обґрунтування рішення по вибору визначеної альтерна­тиви на основі системи показників, які характеризують еколого-економічний рівень виробництва.

4. Визначення шляхів реалізації прийнятої альтернативи екологічної поведінки.

Формалізовані вирази для оцінки чистого економічного ефекту за альтернативами розглядаються [170, с. 41–46] таким чином:

(4.1)

де Е₁ – можливий чистий доход у випадку реалізації першої альтернативи економічної поведінки підприємства;

Ш_аз – ставка штрафних платежів або відшкодування еконо­мічного збитку за аварійний, понадрегламентований залпо­вий викид;

Р_аз – вірогідність виникнення аварійного або понаднор­мативного залпового викиду;

М_аз – приведена маса аварійного або понаднормативного залпового викиду;

Р_аз – вірогідність виникнення аварійного або понадрегла­ментовного залпового викиду після проведення превен­тивних атмосфероохоронних заходів;

М_аз – приведена маса аварійного або понадрегламентного залпового викиду забруднюючих речовин після проведення превентивних атмосфероохоронних заходів;

Z – сумарні (інтегральні) витрати на вдосконалення і експлуатацію превентивного атмосфероохоронного заходу по зниженню екологічного ризику.

(4.2)

де Е₂ – можливий чистий доход підприємства-забруднювача у випадку реалізації другої альтернативи;

S – розмір (виплати) відшкодування екологічного збитку підприємству-забруднювачу (страховику) при існуючому екологічному ризику;

В – розмір внеску страховика (підприємства-забруднювача) в страховий екологічний фонд при існуючому екологічному ризику.

Відповідно до четвертого етапу планування визначаються конкретні шляхи реалізації вибраної альтернативи згідно з формулами (4.1) і (4.2), накреслюються визначені організаційно-технічні заходи (взаємодія з екологічним фондом, інформаційне забезпечення, екологічна експертиза проекту та інше).

Стратегія природоохоронного планування – процес здійс­нення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт, які б забезпечували здійснення охорони навколишнього середо­вища діючими підприємствами у місцях їх розташування відпо­відно з нормами і нормативами природоохоронного законодав­ства. Зазначимо, природоохоронні норми – це максимально допустимі величини шкідливих речовин, що надходять до навколишнього середовища від діяльності підприємств; норма­тиви характеризують режими використання природних ресурсів.

Першим, найбільш суттєвим і визначальним рішенням за стратегічного природоохоронного планування є вибір цілей. Основну ціль раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища називають природоохоронною місією. Вибір місії на підприємстві має здійснюватись з ураху­ванням дії ряду зовнішніх чинників, що торкаються природного середовища.

Аналіз навколишнього середовища – це безперервний процес спостереження довкілля, вивчення та контролю дії внутрішніх виробничих чинників та зовнішніх чинників щодо природного середовища – політичних, еколого-економічних, ринкових, науково-технічних, соціальних, міжнародних тощо.

Для розробки та здійснення природоохоронної стратегії на підприємстві має аналіз ринкових чинників, які через свою пос­тійну й високу мінливість можуть безпосередньо впливати на успіх природоохоронної діяльності і природоохоронного підприємництва на підприємстві. Тому автором дисертації пропонується здійснювати на мікрорівні маркетингове еколо­гічне планування, за якого на підприємстві можна здійснювати реалізацію екологічно безпечної продукції, надання економічно-екологічних послуг (очищення та озеленення територій, пере­робку відходів виробництва, очищення водоймищ тощо).

На рис. 4.1 представлена схема і взаємозв’язок стратегічного і маркетингового планування природоохоронної діяльності підприємства [12]. У рамках екологічного маркетингового пла­нування розробляються конкретні заходи для виробництва еко­логічних послуг (екологічна експертиза, інформаційні послуги, екологічне нормування), їх руху, збуту і визначення цін на ці послуги.

Рис. 4.1. Зміст і взаємозв’язок стратегічного і маркетингового
планування природоохоронної діяльності на підприємствах

Впровадження еколого-стратегічного планування і маркетин­гового екологічного планування вимагає утворення на підпри­ємствах відповідних організаційних структурних підрозділів, про які було зазначено у першому розділі цієї роботи.

В останні роки надзвичайно ускладнилась проблема фінан­сування екологічних програм у регіонах. Уряд практично перек­лав вирішення цієї проблеми на місцеві органи влади. А вони, як відомо, не мають достатніх коштів навіть для фінансування соціальної сфери. Проте справа не тільки у нестачі ресурсів. Адже нерідко навіть кошти, що виділяються на реалізацію регіо­нальних екологічних програм, або не доходять до конкретних адресатів, або використовуються на інші цілі, або витрачаються неефективно. Ситуація значно ускладнюється тенденціями до посилення регіональної дезінтеграції, «механічної» зміни форм власності тощо. Тому ця проблема потребує першочергового вирішення.

Ґрунт і вода – це найважливіші природні ресурси, від яких залежить життя людини. Вони є основою існування людського суспільства як і взагалі всього живого на Землі. Саме тому дер­жава повинна турбуватися про їх всебічну охорону, збереження й відтворення, про поліпшення їх якості та екологічної чистоти, про підтримання на високому рівні їх відтвореного, віднов­леного і асимільованого потенціалу. Забезпечення екологічної безпеки України базується на створенні рівноваги між соціаль­но-економічними проблемами українського суспільства, з одно­го боку, і навколишнім природним середовищем з другого. У зв’язку з цим в основу формування екологічної політики Украї­ни закладено ідею пріоритетності екологічної безпеки, без якої не може бути й мови про національну безпеку. Це сформульо­вано в «Основних напрямах державної екологічної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, викорис­тання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки», розроблених і прийнятих у 1994 р. [84].

В межах цих «Основних напрямів» в Україні з’явився фінан­совий механізм для захисту навколишнього середовища. Одним із елементів його є плата за використання природних ресурсів, яка дає змогу концентрувати фінансові кошти для цільового фінансування програм щодо захисту природи. Другою складо­вою цього механізму є штрафні санкції за завдання шкоди навколишньому середовищу. Однак використання цих меха­нізмів не стане ефективним доти, доки в державі не з’явиться сучасна система моніторингу стану навколишнього середовища, оснащена необхідним устаткуванням та інтегрована у між­народну систему моніторингу.

Одначе навіть сучасна система моніторингу не зможе вирі­шити проблему екологічної безпеки України, якщо в державі і на її підприємствах не вдасться створити національної програми переробки відходів, яких в Україні накопичується до 2 млрд т. Неодмінною складовою цієї програми має стати механізм пере­робки радіоактивних і токсичних відходів, обсяг нагромадження яких за рік також перевищує сотні мільйонів тонн.

Дефіцит оборотних коштів на підприємствах не дає можли­вості забезпечувати розвиток вітчизняних виробництв, здійсню­вати природозахисні заходи на виробництвах, а це, безумовно, сприяє поглибленню екологічної кризи. В зв’язку з глибокою економічною кризою на Україні, централізоване фінансування державних підприємств ще довгий час не буде здійснюватись. Тому державі своїм законодавством важливо надати можливість підприємствам з різною формою власності створювати у себе природоохоронні фонди, які доцільно звільнити від оподатку­вання і витрачати тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх керівниками на інші цілі. За витрати цих фондів в інших напрямках керівники підприємств повинні притягуватись до кримінальної відповідальності.

Для цього Верховна Рада України повинна найближчим часом доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємство, в тому числі законами «Про екологічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми про охорону навколишнього середовища», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навко­лишнього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах» [84, с. 14]. Утворення природоохоронних фондів на підприємствах і напрямки їх витрат повинні бути відображені у Статуті підприємства.

Створення Екологічного банку в Україні буде давати можли­вість підприємствам отримувати кошти на здійснення природо­охоронних заходів та виконання цільових програм. Стягнені з підприємств платежі за викиди і скиди забруднених речовин до навколишнього середовища справді матимуть природоохорон­ний характер і будуть використовуватись за призначенням.

Дуже «модним» стало стягнення у містах України за в’їзд автотранспорту. На територію курортного міста Бердянська згідно з ухвалою на літній період з 15 травня 1998 року були виставлені такі тарифи стягнення: мопедів, мотоциклів, моторо­лерів по 2 грн, легкових автомобілів – 6 грн, мікроавтобусів до 12 місць – 8 грн, автобусів до 30 місць по 9 грн, автобусів більш 30 місць – 10 грн (Про організацію в’їзду до міста та на Бердянську косу // Південна зоря. – 1998. – 22 квітня). Вилучені кошти за в’їзд до міста було розподілено та переказано у такому співвідношенні: 70 % на рахунок МВ УМВС України в Запо­різькій області і 10 % на рахунок ЗАТ «Символ». За в’їзд до міс­та Бердянська без оплати стягувався штраф у десятикратному розмірі вартості в’їзду. Потрібно зазначити, що ці стягнення передбачаються у першу чергу начебто на відшкодування збит­ків довкіллю від автотранспорту, але скільки відсотків коштів буде виділено міськвиконкомом на покращання екологічних обставин, невідомо.

Отже, якби існував екологічний банк, то із 70 %, що залишає на своєму рахунку міськвиконком, значну частину можна було б переказати до відділення екологічного банку. Екологічний банк, у свою чергу, міг би надавати кредити підприємствам на впро­вадження природоохоронних заходів.

Збитки природному середовищу, які утворюються від ви­пуску продукції, що здійснюють підприємства з різною формою господарювання, можна б було включати у вартість і ціну виробленої продукції, а після її реалізації вилучити з доходів і направляти у фонди відновлення природи. Таким чином, плата, що вноситься як збиток внаслідок забруднення природного середовища від випуску продукції, виступає як амортизація природи та вписується в собівартість і ціну продукції. Ця плата не є відокремленим штрафом і буде направлятись за своїм прямим призначенням.

Значних успіхів у фінансуванні природоохоронних заходів на підприємствах можна досягнути завдяки залученню іноземних інвестицій для впровадження новітніх технологій виготовлення виробів із відходів виробництва. Слід впроваджувати найпри­вабливіші для іноземних інвесторів податкові стимули. Частину коштів, що залишаються від зменшення викидів чи скидів шкід­ливих речовин в природне середовище в результаті впрова­дження новітніх технологій або вдосконалення природоохорон­ного устаткування, пристроїв, належить направляти в екологіч­ний фонд підприємства. Підприємство, що зуміло скоротити об’єм викидів до рівня нижчевстановленого, може продавати право іншим підприємствам на розташування надлишків вики­дів у спеціальні «банки». Вилучені кошти мають направлятись у природоохоронний фонд підприємства, фінансування з якого може направлятись тільки на здійснення природоохоронних заходів.

В результаті приведеного обґрунтування по удосконаленню фінансування природоохоронних заходів на підприємствах нами пропонується модель фінансового механізму для впровадження названих заходів (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Модель природоохоронного фонду підприємства

[Вгору] [Вниз]