Поняття стилю керівництва, його особливості й види

Тема: Керівництво як сфера управлінської діяльності

 

План

1. Сутність керівництва.

2. Поняття стилю керівництва, його види.

 

Сутність керівництва

Ніяка організація, незалежно від її призначення, виду діяльності, розмірів, форми власності та інших ознак, нездатна функціонувати без керівників. Головна задача і специфічна особливість діяльності цих фахівців – не самим виконувати роботу, а організовувати для цього інших.

Керівник є головною фігурою в менеджменті. Він мусить знати, що сила колективу міститься в багатстві та різноманітності його індивідуумів. Умілий керівник сприяє створенню атмосфери участі та колективної зацікавленості у досягненні цілей діяльності організації, де працюючі отримують підтримку в усуненні недоліків та перепон у досягненні максимальних результатів.

Щоб згуртувати співробітників і організацію в цілому в ефективну робочу команду, менеджер повинен успішно опанувати таку сферу управлінської діяльності як керівництво.

Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Це право випливає з повноважень керівника.

Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто чи є він єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Щоб керувати, необхідно впливати, щоб впливати, необхідно мати владу, а щоб мати владу потрібно мати можливість контролю над чимось важливим для підлеглого та лідерські якості. Таким чином, керівництво – вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій і формування методів менеджменту та їх перетворення в управлінські рішення.

Керівництво складається з двох взаємозалежних процесів. По-перше, воно містить мотивацію – мета якої створити у працівників стимули до праці і спонукати працювати з повною віддачею. По-друге, керівництву властиве наставництво – під функція керівництва, покликана допомогти працівникам набути необхідних навичок в роботі. Керівник знайомить підлеглого з тим, що і як він повинен робити, показуючи йому конкретні прийоми виконання роботи, а також демонструючи особисте ставлення і підхід до роботи.

Протягом усього періоду розвитку науки менеджменту дослідники намагалися встановити взаємозв’язок між особистими якостями характеру і здатністю до керівної роботи, але так і не знайшли формулу оптимального співвідношення. Практика показала, що успіх будь-якого керівника залежить від ситуації, у якій він діє. В умовах стабільного зовнішнього середовища більшого поширення набуває регулююче керівництво – традиційні управлінські функції.

В сучасних умовах змінного зовнішнього середовища більш потрібним є творче керівництво, яке крім традиційних управлінських функцій передбачає більш активне стимулювання роботи, ніж передбачалося, спонукання працівників до розширення сфери діяльності, надання їм упевненості в їх спроможності запровадити в життя грандіозні плани керівника.

А. Файоль одним із перших сформулював вимоги, які висуваються до особистості керівника: здоров’я і фізична витривалість, розум і розумова працездатність, моральні якості – енергія, стійкість, почуття гідності, загальні знання, вміння передбачати, організовувати.

 

Поняття стилю керівництва, його особливості й види

Під словом стиль розуміють таку особливість, яка не має кількісного виміру і сприймається як щось таке, що відрізняє один об’єкт від іншого.

Стиль керівництва – це гнучка поведінка менеджера стосовно співробітників, що змінюється в часі в залежності від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських функцій.

На основі одномірного опису стилю керівництва, тобто залежно від ступеня делегування повноваженьвиділяють такі стилі керівництва:

1. Авторитарний (директивний) поділяється в свою чергу на жорсткий авторитарний та доброзичливий авторитарний

Жорсткий авторитарний (автократичний, диктаторський, адміністративно-командний). Відрізняється схильністю до єдиноначальства в гіпертрофованій формі, надмірною централізацією влади, обмеженням контактів з підлеглими.

Даний стильприйнятний в екстремальних умовах при несприятливому збігу обставин.

Він використовується у випадках, коли менеджер:

- має всю повноту влади і не має перешкод для її використання;

- зберігає за собою право на будь-які надзвичайні повноваження;

- має набір унікальних знань і навичок;

- керує формально, не є дійсним лідером;

- не має підтримки і розуміння в колективі.

Цей стиль має свої недоліки. У багатьох випадках керівникові слід бути об’єктивнішим у своїх рішеннях або дати працівникам більш дієві стимули до праці, або уважніше ставитись до думок оточуючих. Другий закон Лібермана говорить «Начальник у середньому вдвічі тупіший, ніж здається йому самому, і вдвічі розумніший, ніж здається його підлеглим». Проте жорстку диктатуру не слід вважати зайвою хоча б тому, що історія людства знає чимало прикладів її дієвості. Наприклад, такий тип застосовувався при спорудженні єгипетських пірамід.

Доброзичливий авторитарний – керівник турбується як про успішне вирішення своїх завдань так і про добробут підлеглих.

2. Демократичний стиль керівництва (дорадчий) ефективний в умовах ринку. На практиці він застосовується за таких обставин:

- коли менеджер може самостійно встановлювати межі використання своєї влади;

- у випадку, коли колектив може зняти його з посади і замінити іншим членом колективу;

- коли менеджер обмежений у своїй діяльності часовими рамками;

- якщо вибір можливих санкцій, які може застосувати менеджер до підлеглих, у нього обмежений.

Даний стиль дозволяє менеджеру домогтися найкращих результатів у спокійній обстановці при ініціативних і кваліфікованих співробітниках, зацікавлених у загальній справі.

Менеджер-демократ прагне надати підлеглим самостійності, що відповідає їхній кваліфікації і функціям, які вони виконують. Він спокійно сприймає заперечення чи критику його позиції або думки. Контроль діяльності підлеглих проводить не одноосібно, а із залученням досвідчених і авторитетних працівників, звертаючи увагу не тільки на формальне виконання його вказівок і розпоряджень, а і на реальний результат. Конфлікти в колективі демократ сприймає як закономірне явище, прагне їх конструктивно вирішувати і отримувати максимум користі для себе і підлеглих при аналізі конфліктних ситуацій. Менеджер-демократ вважає своїм обов’язком постійно, докладно, з повною відповідальністю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку організації. Така система спілкування полегшує мобілізацію підлеглих на виконання завдань.

Демократичні підходи до управління підлеглого аж ні як не скасовують і не перешкоджають єдиноначальству, не послабляють влади керівника. Більш того, реальна влада та авторитет керівника зростають і зміцнюються, оскільки він обходиться у відносинах з підлеглими без грубого натиску і примусу, приниження та образи людей, бачить і поважає в кожному з них особистість.

3. Ліберальний (анархічний) стиль керівництва найменш ефективний у будь-яких умовах діяльності. Ліберальний керівник – це консультант, який забезпечує втілення в життя думок своїх підлеглих, висловлюючи свої погляди коли його про це попросять.

Керівник-ліберал відрізняється надмірною м’якістю характеру і поведінки, відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Такий керівник непередбачений у діях, легко піддається впливу оточуючих, пасує перед обставинами і мириться з ними, може без серйозних підстав скасувати прийняте раніше рішення. У взаєминах з підлеглими – уважний, добродушний, дбає про збереження популярності в очах керівництва та підлеглих, навіть, якщо необхідно поступитися власними принципами. В прагненні зберегти авторитет може роздавати різні пільги, незаслужені премії, нереальні обіцянки. Якщо підлеглі не бажають виконувати його вказівки, він може сам виконати роботу. Керівник такого типу не має чітко виражених організаторських здібностей, навіть, якщо він – здібна, творча людина. Результати його діяльності як керівника не високі.

Про цей тип керування добре сказав Петро Капіца: «Керувати – це значить не заважати розумним людям працювати».

4.Ситуаційний стиль - це стиль, який зумовлюється особливостями ситуацій діяльності, розвитку системи відносин. Він гнучкий, динамічний, рухливий, потребує від керівника володіння ситуацією, знання психології.

Кращого типу керівництва не існує. У кожній конкретній ситуації тип керівництва визначається такими основними факторами, як:

ü здібності та особисті якості керівника (вміє або не вміє працювати);

ü здібності та особисті якості підлеглих (бажають або не бажають працювати);

ü робоча ситуація (сприятлива або несприятлива);

ü зміст завдання (просте або складне);

ü традиції та принципи керування, які діють у даній організації

Оптимальним можна визнати такий стиль керівництва, який базується на демократичному, найбільш динамічному стилі, здатному в гострих ситуаціях перетворюватися в автократичний, а стосовно творчих особистостей високої кваліфікації – у ліберальний стиль керівництва.

Професор Роберт Блейк і його співробітниця Джейн С. Мутон запропонували двомірний опис стилю керівництва і розробили так звану «решітку менеджменту». Вони дійшли висновку, що будь-який результат досягається в «силовому полі» між виробництвом і людиною. Перша «силова лінія» веде до максимального обсягу виробництва який виявляється в різноманітних формах товарів і послуг, постійними цілями тут є максимально високий прибуток, економія витрат виробництва та ін.

Друга «силова лінія» націлена на людину, на те, щоб умови праці найбільшою мірою відповідали її потребам і бажанням. Основна мета – гарне самопочуття і задоволення роботою.

Між цими двома «силовими лініями» є деяке протиріччя, при якому створюється певне «поле», яке можна поділити на 9 градацій по кожній силовій лінії. Це дає змогу визначити п’ять характерних типів управлінської поведінки.

 

9

1.9. Демократичне управління («будинок відпочинку»): увага до людських потреб створює дружню атмосферу і відповідний рівень виробництва. Керівник-демократ

9.9 «Групове управління»: високі результати одержуються завдяки залученню підлеглих до реалізації цілей організації Керівник-організатор

5.5. «Організаційне управління»: керівник досягає належної якості виконання завдань, знаходячи компроміс між ефективністю та моральним настроєм працівника. Керівник-маніпулятор

1.1. «Збіднене управління»: мінімальна увага як до виробництва так і до потреб працівника Керівник-песиміст

9.1. «Підпорядкування»: керівник досягає високих результатів,не звертаючи уваги на моральний настрій підлеглих Керівник-диктатор

 

Низький Ступінь врахування інтересів виробництва Високий

Код 9: 1 визначає стиль управління, який максимально орієнтований на виробництво. Це жорсткий тип адміністратора, який приділяє мінімум уваги персоналу і сприймає його лише як виконавців власних розпоряджень. Його девіз: "Результат — це все!" Підлеглі намагаються вийти з-під тиску диктатора, а він відповідає тотальним контролем діяльності. Менеджер 9:1 — незадовільний керівник.

Код 1: 9 протилежний попередньому типові менеджера; його не надто хвилює продуктивність праці; девіз: "Постійно залишатися самим собою". Перевагу надає демократичному стилю керівництва.

Код 5: 5 орієнтований на створення команди. Проте його прагнення "вполювати двох зайців одночасно" часто призводить до посередніх результатів.

Код 1:1 — приклад незадовільного керівництва. Лібералізм, мінімум зусиль, безхарактерність або некомпетентність адміністрації спричинюють анархію в колективі.

Код 9:9 — це ідеальний і, як правило, недосяжний на практиці стиль керівництва, який дозволяє досягти блискучих результатів. Виконання роботи забезпечується спільними зусиллями всього колективу. Розвинута система заохочення, висока продуктивність праці.

Вимоги до сучасного стилю керівництва:

- обґрунтований розподіл повноважень і відповідальності між виконавцями;

- своєчасне інформування колективу про необхідність і критерії прийняття рішень з тих чи інших питань;

- залучення персоналу до вироблення і реалізації прийнятих рішень;

- доручення конкретних завдань працівникам з урахуванням їх здібностей, навичок і знань;

- шанобливе ставлення до пропозицій і прохань підлеглих;

- згуртовування колективу;

- створення нетерпимого ставлення до порушень трудової дисципліни і до прагнення приховати недоліки в роботі;

- виховання у співробітників сумлінності й ініціативи;

- прояв волі і наполегливості з метою своєчасного і якісного виконання завдань.