Більшості суб’єктів господарювання в процесі ведення фінансово-господарської діяльності доводиться використовувати позичковий капітал, зокрема, у формі банківських кредитів. Необхідно відзначити, що всупереч досить поширеній думці, кредити не завжди можуть приносити додатковий прибуток. При цьому важливим критерієм є ефективність використання такого капіталу. Враховуючи, що основною часткою позичкового капіталу більшості вітчизняних підприємств є саме кредити банків, ефективне управління портфелем банківських кредитів в системі управління структурою капіталу набуває особливої актуальності.
Одним з найважливіших інструментів при визначенні ефективності використання зазначеного капіталу може бути ефект фінансового левериджу. Цей механізм широко застосовується в західних країнах в умовах ринкової економіки але, зважаючи на низьку поінформованість вітчизняних економістів з ринковими інструментами управління, майже не використовується в практичній діяльності українських підприємств.
Фінансовий леверидж є механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнтарентабельності власного капіталу. Питання теорії та методології застосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма ученими-економістами як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем, Л. Гапенски; И.А. Бланк, Е.С. Стоянова О. С. тощо.
Ефект фінансового левериджу (далі - ЕФЛ) - це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково генерується, на власний капітал при різній частці використання позичкових засобів.
Принциповий алгоритм розрахунку ЕФЛ наводиться Бланком І.А. [1, с. 360]:
, де:
ЭФЛ - ефект фінансового левериджа,що полягає в прирості коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;
СНП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;
КВРА - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ПС - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;
ЗК - середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу; СК - середня сума власного капіталу підприємства.
В наведеному алгоритмі є три складові: податковий коректор, диференціал та плече фінансового левериджу.
Податковий коректор (1- СНП) який показує, як саме виявляється ЕФЛ у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Не зважаючи на те, що даний показник практично не залежить від діяльності підприємства (тому що ставка податку на прибуток встановлюється законодавством), він може бути використаний для підвищення ефективності використання позикового капіталу у випадках, коли у підприємства є випадки диференційованого оподаткування. У таких випадках кредити доцільно направляти саме туди, де вони можуть принести більший ефект через більш низький рівень оподаткування.
Диференціал фінансового левериджу (КВРА - ПС) характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит. Саме ця складова показує, чи приносять залучені кредити прибуток або збитки на власний капітал.
Додатковий прибуток виявлятиметься тільки у разі позитивного значення диференціала. Такий ефект виявлятиметься тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит.
Це пов’язано з тим, що і коефіцієнт валової рентабельності активів (КВРА), і середня відсоткова ставка за кредит (ПС) є відносними показниками. Перший показує скільки гривень валового прибутку генерує кожна гривня активів підприємства. Другий - скільки гривень процентів виплачує підприємство за кожну гривню позичкових коштів у формі банківських кредитів. Якщо КВРА більше, ніж ПС - кредити генерують прибуток на власний капітал; якщо КВРА менше, ніж ПС - навпаки: використання кредитів приносять збитки на власний капітал. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище, за інших рівних умов, буде його ефект. У разі негативного значення диференціала залучені кредити, замість додаткового прибутку, генеруватимуть збитки. Річ у тім, що в цьому випадку, в принципі обслуговування кредитів буде проводиться за рахунок власного прибутку. Диференціал має високу динамічність, тому він вимагає постійного моніторингу.
Враховуючи вищевикладене, найдоцільніше, при негативному диференціалі, залучати нові кредити в тому випадку, якщо вони збільшують валову рентабельність активів до позитивного значення диференціала. Це не означає, що не можна залучати кредити при негативному значенні диференціалу. Проте, необхідно мати на увазі, що замість додаткового прибутку вони генеруватимуть, можливо невеликі, але збитки.
В цілому, залучення нових кредитів при негативному значенні диференціалу, має сенс лише в тому випадку, коли нові залучені кредити підвищать КВРА (шляхом підвищення валового прибутку підприємства, за рахунок використання кредиту). У всіх випадках негативного або незначного позитивного значення диференціала (при вже наявних запозиченнях) слід вживати заходи по збільшенню коефіцієнта валової рентабельності активів за рахунок збільшення валового прибутку та зниження суми активів.
Широта практичного застосування механізму фінансового левериджу також обумовлюється тим, що цей показник можна розрахувати не тільки в цілому, за всім обсягом позикового капіталу, але і в розрізі кожного з його джерел (короткостроковим і довгостроковим кредитам і т.п.).
Необхідно відзначити, що західні економісти вважають оптимальним його значення на рівні 30-50%. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той же час при значенні більше 50% - у підприємства підвищуються фінансові ризики.
Цей механізм повинен знайти широке застосування в умовах перехідної економіки, оскільки він дозволяє самим підприємствам оцінити ефективність залучення таких кредитів.
З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки:
1. Механізм фінансового левериджу є ефективним інструментом оптимізації структури капіталу.
2. При суттєвому розкиді величини процентних ставок необхідно використовувати середньозважену процентну ставку за всіма кредитами, що значно підвищує точність розрахунків.
3. При розрахунку ЕФЛ необхідно враховувати збільшення КВРА за рахунок додаткового прибутку, отриманого від використання цих кредитів.
Необхідність та значення участі банків у фінансовому забезпеченні інвестиційних проектів. Участь комерційних банків в якості платіжних агентів, кредиторів, інвесторів та фінансових посередників.
Активну участь у фінансуванні інноваційного процесу в Україні відіграють комерційні банки, кредитна політика яких спрямована насамперед на банківське обслуговування інноваційної діяльності підприємств.
Відомо, що комерційне фінансування передбачає стандартні банківські послуги і кредитування, зберігання вільних коштів під відсотки, розрахункове і касове обслуговування, організацію цільових інвестицій.
У свою чергу, інноваційне фінансування банки здійснюють за деякими принципами функціонування «ризикових» фондів: організація часткового фінансування розробки; впровадження у дослідне підприємство перспективних науково-технічних досягнень, а на цій основі у подальшому — одержання прибутків від спільного володіння патентом на профінансовану банком розробку.
Специфікою інноваційного фінансування комерційного банку є те, що:
по-перше, він забезпечує акціонерам можливість одержання високого відсотка на вкладений капітал;
по-друге, за сприяння банку акціонери мають можливість оперативно і якісно вирішувати питання власного науково-технічного розвитку і одержати під це додатковий прибуток, а також організувати широкомасштабне впровадження розроблених ними нововведень і безпосередньо брати участь в одержанні прибутку від їх експлуатації;
по-третє, через банк акціонери можуть одержати на пільгових умовах кредит для вирішення не тільки науково-технічних, а й виробничих завдань власного розвитку;
по-четверте, завдяки обліку потреб у науково-технічній продук-
ції та можливостей наукового потенціалу регіону банк забезпечує високий рівень інформованості акціонерів з таких питань. Це дає можливість з більшою ефективністю планувати та здійснювати власні програми науково-технічного і соціально-економічного розвитку.
Розглянемо головні напрями діяльності комерційних банків на інноваційному ринку.
1. Фінансування, створення і впровадження прогресивних науково-технічних нововведень. Внаслідок цієї операції банк стає на певний строк співвласником кінцевого результату, повертаючи витрати у вигляді частки прибутку від експлуатації нововведення. У договорі про фінансування обумовлюється строк, після закінчення якого частка банку може бути продана зацікавленій юридичній особі (наприклад, підприємству-новатору).
2. Придбання авторських прав на нововведення. Відповідно до Закону України «Про винахідництво» банк, придбавши повний обсяг або частину авторських прав на нововведення, організовує його впро-
вадження і широкомасштабне тиражування. Витрачені фінансові ресурси повертаються до банку у вигляді частки прибутку, що відраховується підприємствами, які прийняли нововведення до експлуатації.
3. Лізингові операції. Банк може придбати діючі (здебільшого збиткові) підприємства або
На схемі виділено три види венчурного фінансування, пов’язані з найважливішими стадіями життєвого циклу продукту.
1. Фінансування інкубаційного періоду.
2. Фінансування комерційного освоєння.
3. Фінансування розвитку. Венчурне
