Критерії відбору інвестиційних проектів фінансово-кредитними установами

Порядок роботи фінансово-кредитної установи над пропозицією інвестиційних проектів містить два взаємозв’язаних етапи:

1. Якісна оцінка проекту за економічними критеріями, що містять оцінку фінансового стану засновників проекту, оцінку галузі діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкової життєздатності, обґрунтованості попереднього плану проекту, і виконується підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.

2. Проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: оцінюються реальність вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованість прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прийнятність проекту і ризики, пов'язані з його реалізацією, і ухвалюється фінансове рішення, яке, на відміну від інвестиційного, містить спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень є базою для фінансового аналізу інвестиційного проекту й ухвалення інвестиційного рішення.

Оцінка проекту за економічними критеріями починається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, положення на ринку товарів і послуг, репутація тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями є визначення зацікавленості партнерів у реалізації проекту і їх здатності виконати комерційні і фінансові зобов'язання.

Під час аналізу надійності партнерів досліджуються загальний фінансовий стан, досвід зовнішньоекономічної діяльності, наявність експорту, обсяг ресурсів. На цій стадії вивчаються також основні звітні документи партнерів, а саме: баланси, рахунки прибутків і збитків, звіти про зміни фінансового стану за ряд років. Аналіз фінансового стану фірми будується на розгляді грошових потоків, що дозволяє точно визначити вид діяльності, що приносить їй найбільший дохід, витрати, а також дасть можливість складати прогнози на найближчу перспективу.

Разом з аналізом різних фінансових показників розглядається цілий ряд аспектів майбутньої діяльності в рамках реалізації проекту: сфера діяльності, потреби, ринки збуту тощо.

Під час оцінки фінансових критеріїв проекту проводять аналіз реальності вартості проекту і графіка його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат і доходів за проектом та економічною прийнятністю проекту.

Фінансова оцінка базується на інформації, отриманій і проаналізованій під час розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту і є ключовою для ухвалення інвестором рішення про участь у проекті.

Цінність результатів оцінки однаково залежить як від повноти і достовірності початкових даних, так і від коректності методів, використовуваних у процесі аналізу

Таким чином, фінансова оцінка — це складна процедура, яка визначає результат техніко-економічного обґрунтування проекту з метою організації його фінансування. Вона заснована на обробці й аналізі маси даних, підготовлених в процесі ТЕО, яке підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, на якій відбуваються оцінка і відбір проектів.

12. Правове регулювання договірних відносин щодо проектного фінансування.(СРС)

Договір — це угода між окремими особами або організаціями, в якій визначені права та обов’язки договірних сторін. Тобто він визначає відповідальність учасників угоди і юридично закріплює їх зобов’язання.

Зміст кожного договору може бути різний, однак основною умовою під час укладання будь-якого договору є необхідність чітко знати, які цілі потрібно досягти після його реалізації, і уточнити найбільш важливі моменти, пов’язані з його оформленням, підписанням і виконанням.

Основними видами договорів, які укладаються в процесі реалізації інвестиційного проекту, є:

 угода про банківський кредит — угода, що містить умови, права та обов’язки стосовно надання банківського кредиту банком і повернення банківського кредиту позичальником, а також умови сплати винагороди за надання банківського кредиту;

 договір купівлі-продажу — договір, за яким одна сторона зобов’язується передати товари у власність іншої сторони (покупця) за певну грошову суму (ціну);

 договір оренди — договір, за яким одна сторона — орендодавець — зобов’язується надати орендатору майно за певну плату та на певний термін;

 договір концесії (концесійний договір) — договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб’єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити об’єкт концесії чи суттєво його поліпшити та здійснювати його управління (експлуатацію) з метою задоволення громадських потреб;

 консорціумний договір є основою правових взаємовідносин членів консорціуму. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку, мета, представництво та керівництво консорціуму, обов’язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов’язання членів консорціуму щодо головного банку

 договір підряду — угода, в якій одна сторона (підрядник) зобов’язується виконати на замовлення іншої сторони (замовника) певну роботу та здати її результат замовнику; у свою чергу, замовник зобов’язується прийняти ці результати, попередньо оплативши їх.

Найпоширенішою формою правового регулювання договірних відносин у інвестиційній сфері є договір підряду. Розрізняють кілька видів договорів підряду: генеральний, річний субпідрядний і прямий.

Генеральний договір укладається між інвестором (замовником) і генеральним підрядником, можливо з генеральним проектувальником (стосовно великих об’єктів). В цих умовах підрядник зветься генеральним і бере на себе координацію робіт, передбачених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, які укладені ним особисто.

Субпідрядні договори укладаються між генеральним підрядником та субпідрядними фірмами на виконання окремих спеціалізованих видів робіт.

Прямий договір укладається між замовником і заводом-виготовлювачем технологічного обладнання.