Соціально-економічна суть і види зайнятості

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов”язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства.

Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення потрібного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволенням професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом України “Про зайнятість населення” відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

1) виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов”язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності;

2) створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомог в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України “Про зайнятість населення” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:

1) забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статті, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну праці і вільний вибір зайнятості;

2) розвиток людських ресурсів;

3) попередження масового і скорочення тривалого безробіття;

4) підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивно, творчої праці;

5) забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;

6) заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

З економічної точки зору розрізняють повну, неповну, часткову, первинну і вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність на протязі повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або на протязі неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.

Часткова зайнятість – добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість – це основні зайнятість по основному місцю роботи або навчання.

Вторинна зайнятість – це зайнятість, пов”язана з сумісництвом.

Крім видів зайнятості з економічної точки зору існують такі поняття зайнятості, які зв”язані з робочими місцями, з потребою держави у трудових ресурсах, з потребою населення у праці. До них відносяться: раціональна зайнятість і повна зайнятість населення.

Повна зайнятість (в ринковій економці) означає достатність робочих місць для добровільно бажаючих працювати, тобто відображає забезпечення потреби населення у роботі або робочих місцях. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональна (раціональність) зайнятість визначається у тому випадку, коли досягається відповідність між потребою населення в робочих місцях і їх наявністю, між потребою суспільного виробництва в кадрах і можливістю її задоволення. Раціональність зайнятості визначається в найширшому розумінні цього поняття: суспільно. Корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров”я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності називають продуктивною або ефективною зайнятістю (ці поняття за змістом набагато ширші й об”ємніші понять продуктивності та ефективності праці).

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв”язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.