Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов”язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства.
Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.
Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення потрібного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволенням професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.
Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).
У відповідності з Законом України “Про зайнятість населення” відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:
1) виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов”язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності;
2) створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомог в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.
Закон України “Про зайнятість населення” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:
1) забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статті, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну праці і вільний вибір зайнятості;
2) розвиток людських ресурсів;
3) попередження масового і скорочення тривалого безробіття;
4) підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивно, творчої праці;
5) забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;
6) заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.
З економічної точки зору розрізняють повну, неповну, часткову, первинну і вторинну зайнятість.
Повна зайнятість – це діяльність на протязі повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або на протязі неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.
Часткова зайнятість – добровільна неповна зайнятість.
Первинна зайнятість – це основні зайнятість по основному місцю роботи або навчання.
Вторинна зайнятість – це зайнятість, пов”язана з сумісництвом.
Крім видів зайнятості з економічної точки зору існують такі поняття зайнятості, які зв”язані з робочими місцями, з потребою держави у трудових ресурсах, з потребою населення у праці. До них відносяться: раціональна зайнятість і повна зайнятість населення.
Повна зайнятість (в ринковій економці) означає достатність робочих місць для добровільно бажаючих працювати, тобто відображає забезпечення потреби населення у роботі або робочих місцях. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.
Раціональна (раціональність) зайнятість визначається у тому випадку, коли досягається відповідність між потребою населення в робочих місцях і їх наявністю, між потребою суспільного виробництва в кадрах і можливістю її задоволення. Раціональність зайнятості визначається в найширшому розумінні цього поняття: суспільно. Корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров”я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.
Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності називають продуктивною або ефективною зайнятістю (ці поняття за змістом набагато ширші й об”ємніші понять продуктивності та ефективності праці).
Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв”язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.
В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.
1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість. Чим вища продуктивність праці, тим більше передумов для високих доходів працівників, для вдосконалення сфери праці, підвищення якості трудового життя та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше вільного часу без зниження рівня життя. Тому повна зайнятість зі зростанням продуктивності праці досягається при зменшенні рівня участі працездатного населення в суспільному виробництві.
2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві, відображає, з одного боку, потребу громадян у оплачуваній роботі, а з іншого – потребу суспільного господарства у працівниках. Кількісно він визначається відношенням кількості населення, зайнятого професійною працею, що, приносить доход, до загальної кількості працездатного населення. В будь-якому випадку високий рівень зайнятості означає її низьку ефективність, оскільки не забезпечує достатнього рівня продуктивності праці і достойного рівня її оплати.
3. Структура розподілу працівників за галузями народного господарства, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. (Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображує низьку ефективність зайнятості і потребує докорінних змін у відповідності із загальносвітовими тенденціями).
4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих – показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках. Сучасна професійно-кваліфікаційна структура працюючого населення України явно неефективна. Серед зайнятих висока частка працівників фізичної праці, низькокваліфікованих робітників, надзвичайно мала частка технічних виконавців тощо. Це засвідчує про збереження в нашій економіці застарілих технологій. Значно погіршує показники професійно-кваліфікаційної структури інтенсивна еміграція з України висококваліфікованих робітників, спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якісної професійної (особливо вищої) освіти, що загострилися до погіршення цих показників. Вирішення цих проблем потребує особливої уваги держави.
Наведена система показників дозволяє на макрорівні оцінити зайнятість з позицій її ефективності. Сам зміст цих показників засвідчує, що зайнятість має не лише економічне, а і велике соціальне значення, у зв”язку з чим вона стає важливими елементом соціально-економічної політики держави.
