Проблеми зайнятості, безробіття і доходів є визначальними в галузі соціально-трудових відносин.
Основна проблема ринку праці України – скорочення попиту на праці – частіше приводить до прихованого безробіття і офіційному секторі ринку праці, зайнятості в неформальному та нетоварному секторах, посилення зовнішньої трудової міграції, ніж до відкритого безробіття, зареєстрованого закладами з питань працевлаштування. Обстеження робочої сили, що періодично проводяться в Україні починаючи з 1995 р., виявляють набагато вищий рівень безробіття порівняно з даними державної служби зайнятості (оскільки показники падіння рівня виробництва набагато випереджають показники скорочення зайнятості, слід очікувати подальшого зростання рівня безробіття передусім за рахунок перетворення прихованого безробіття у відкрите).
У зв”язку із змінами в галузевій структурі зайнятості загостилися регіональні проблеми зайнятості (в Україні найбільш загострилися проблеми безробіття в регіонах двох типів: по-перше, західні області з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, а кількість робочих місць скорочується, що і веде до зростання міграції населення, в тому числі і зовнішньої. По-друге, особливі проблеми зайнятості переживають так звані депресивні регіони, тобто ті, в яких переважають найбільш кризові галузі (військово-промисловий комплекс тощо).
Важливим для України є також питання сільського безробіття. Падіння рівня споживання і експорту сільськогосподарської продукції вкрай загострили проблеми ї збуту, і в результаті за рівнем доходів і можливістю продуктивної зайнятості сільські жителі опинилися ще в складнішому становищі, ніж городяни. Існує величезна напруга на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає як такових. Найвищий рівень сільського безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом населення.
В останні роки однією з найважливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане безробіття. Основна причина цього явища – спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв”язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращенні економічної кон”юнктури будуть працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення призваного безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників.
Слід зазначити, що з розвитком ринкових відносин, посиленням жорсткості фінансово-кредитної політики держави, розгортанням конкуренції приховане безробіття буде скорочуватися, і цей процес уже почався. Завдання полягає у тому, щоб воно скорочувалося на користь ефективної зайнятості працівників, а не лише перетворенням прихованого безробіття у відкрите.
Неформальна і нетоварна зайнятість.
Значне поширення в Україні “тіньової економіки” призводить до поділу ринку праці на формальний та неформальний. До першого, формального ринку праці, належать офіційно діючі переважно великі та середні підприємства, де здебільшого дотримуються стандарти державного законодавства про працю. До другого, неформального ринку праці відносяться “тіньові” та дрібні підприємства, що використовують працю мінімальної кількості найманих працівників, а також не дотримуються трудового законодавства, не сплачують податки тощо.
Неформальний сектор ринку праці виникає внаслідок зростання безробіття, коли формальний сектор не може забезпечити роботою всіх бажаючих, а соціальна підтримка непрацюючих відсутня або слаба.
Зайнятість у нетоварному секторі означає всі види неоплачуваної роботи, результати якої споживаються самими працівниками або членами їхніх сімей (це робота в особистому підсобному та домашньому господарстві, а також перенесення в сім”ю тієї роботи, яка при нормальній платоспроможності є платними послугами – ремонт квартири, чистка та пошив одягу тощо). Чим нижчі грошові доходи сім”ї, тим більшу частку засобів існування вона отримує з нетоварного сектору.
Проблеми зайнятості в неформальному і нетоварному секторах можна звести до таких груп:
1) порушення норм законодавства про працю, зокрема щодо її безпеки, тривалості, оплати, важкості і шкідливості для здоров1я. використання дитячої праці тощо;
2) соціальна незахищеність працівників на випадок втрати роботи, виробничої травми, хвороби, старості;
3) несплата податків державі.
Вирішення цих та інших проблем зайнятості можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулюванні створенні нових робочих місць.
