Міжгалузевий комплекс (МК) об'єднує економічно взаємопов'язані галузі виробничої та невиробничої сфер. МК формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ і галузей.
Міжгалузеві комплекси розрізняються за характером зв'язків між галузями:
- підприємства пов'язані послідовною та паралельною переробкою певного типу сировини (агропромисловий, лісопромисловий);
- зв'язки між підприємствами виникають на основі виробництва взаємозамінної продукції (паливно-енергетичний комплекс, транспортний комплекс);
- сукупність галузей, діяльність підприємств яких спрямована на розв'язання певної проблеми (продовольчий комплекс).
Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні та соціальні функції.
Міжгалузеві комплекси формуються на базі енерговиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.
Залежно від територіальних масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, господарські й територіальні. Міждержавні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох міжгалузевих комплексів декількох держав (паливно-енергетичний комплекс). Господарські комплекси складаються і функціонують в структурі економіки (господарства) країни.
До найважливіших МК належать:
- паливно-енергетичний;
- металургійний;
- машинобудівний;
- хімічний;
- лісопромисловий;
- будівельний;
- соціальний;
- агропромисловий;
- транспортний.
Міжгалузеві територіальні комплекси (МТК) формуються в межах інтегральних господарських (наприклад, АПК економічного району, області, адміністративного району тощо). Вони поділяються на регіональні та локальні. Регіональні формуються у відповідних регіонах (республіка, економічний район, область). Локальні комплекси – комплекси внутріобласних, низових районів, економічних вузлів і центрів.
Розвиток міжгалузевих комплексів є характерним і прогресивним регіональним економічним явищем. Формування МТК стає все характернішим процесом для сучасної територіальної організації виробництва.
Формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер є міжгалузеве кооперування. Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. Міжгалузева кооперація –взаємодія різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. Міжгалузеве кооперування – один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.
Міжгалузевий регіональний комплекс – сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах. Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.
Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо). Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування.
Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами:
- цільовими;
- технологічними.
При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв, об'єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. Недолік такого підходу полягає у непостійності та нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним господарством.
Технологічний підхід ґрунтується на групуванні галузей, що пов'язані послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь виробничо-технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання кінцевого продукту. Цей підхід ґрунтується на використанні методу енерговиробничих циклів.
