Усі жанри красномовства підпорядковуються риторичним законам, тобто основним правилам, що регулюють мислиннєво-мовленнєві процеси публічного мовлення.
Закони риторики взаємозумовлені й взаємопов’язані. Їх послідовність відбиває послідовність певних дій підготовки, реалізації й самоконтролю публічних виступів. Сагач Г. виділяє такі закони риторики: концептуальний, моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, ефективної комунікації, системно-аналітичний.
Риторична діяльність з античних часів поділялася на докомунікативну, комунікативне й посткомунікативну фази риторичної діяльності.
Закони риторики відповідають класичним риторичним традиціям: винайдення думок (інвенція), розташування (диспозиція), вираження (елокуція), запам’ятовування (меморія), виголошення (акціо).
Основний змістовий лан риторики виражений у риторичній формулі, яку запропонувала Г.Сагач як цілісну систему семи взаємозумовлених законів риторики, розташованих у суворій логічній послідовності.
| Р=(К+А+С+Т+М) | + (ЕК+СА) |
| організаційний аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності | власне управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності |
Р – риторика, К – концептуальний, А – закон моделювання слухацької аудиторії, С – стратегічний, Т – тактичний, М – мовленнєвий, ЕК – закон ефективної комунікації, СА – системно-аналітичний закон.
2. Концептуальний закон становить перший крок ідемовленнєвого циклу – винайдення задуму, ідеї (створення концепції). Цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета. “Концепція – це система знань про предмет, виражена в стислій короткій формі. Вона є першоосновою мислиннєво-мовленнєвого процесу.
Процес розробки концепції складається з такої послідовності дій:
1. Своє бачення суб’єктом предмета (тема).
2. Аналіз предмета (теми), тобто вибір проблем для вивчення.
3. “Привласнення” суб’єктом чужого досвіду для вивчення обраної проблеми (прилучення до цінностей людського досвіду).
4. Пропускання чужого досвіду крізь призму свого бачення і навпаки (чуже + своє) і формування позиції.
3. Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії на основи трьох ознак: соціально-демографічних, соціально-психологічних (мотиви поведінки, потреби, ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає, рівень розуміння предмета), індивідуально-особистісних, а також урахування “зон небезпеки”, уміння їх попередити.
Соціально-демографічні ознаки становлять собою перший ступінь вивчення аудиторії – соціальний статус, рівень освіти і культури, стать, вік, національність, склад сім’ї тощо. Ці відомості допоможуть зорієнтуватися в потребах і інтересах аудиторії, в настрої людей, підготувати їх до сприйняття інформації.
Соціально-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки – це другий ступінь вивчення аудиторії, спрямований на розкриття внутрішнього світу людини. До цих ознак можна віднести: мотиви поведінки (мотив поведінки розглядаємо як фактор, який зумовлює дії суб’єктів (відповідає на питання: що збудило суб’єкта до дії?), потреба – виділяють два види потреб( усвідомлена буває особистісна (інформацію суб’єкт отримує для себе; професійна (сприймає інформацію з урахуванням професійних інтересів); громадська (суб’єкт піднімається до рівня усвідомлення необхідності вкладу в суспільство) й неусвідомлена (байдужа, згоджувальна, конфліктна, конструктивна).
Рівень розуміння предмета мовлення зумовлений підготовкою суб’єкта:загальна культура, світогляд, розвиток інтелектуальних здібностей, професійна підготовка тощо.
Індивідуально-особистісні ознаки становлять наступний крок у вивченні внутрішнього світу людини. Для цього ораторові треба знати про психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні); психічні стани (бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, зосередженість чи розсіяність); психічні властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності тощо).
4. Стратегічний закон – системна побудова програми впливу на конкретну аудиторію на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії.
Першим компонентом стратегії можна назвати цільову установку, яка включає:
· завдання, спрямоване на розв’язання тих чи інших чинників, аргументів, позицій, на переконання аудиторії;
· наздавдання, яке має емотивно-спонукальний характер; надзавдання у переконувальному мовленні – елемент мистецтва, без якого стратегія мовлення буде спрямована тільки на свідомість, надзавдання розраховане на емоції слухачів; Завдан ня начебто подається слухачам, а надзавдання не підлягає прямому сприйняттю і впливає потай;
· плановий (результат впливу на аудиторію);
· спонукання аудиторії до певної дії, включення її в діяльнісний режим з реалізації завдання.
Після визначення цільової установки, вичленування з концепції кола запитань, орієнтованих на аудиторію, аналіз їх і формування власного підходу до пошуку відповідей на запитання, суб’єкт свої міркування на заключному етапі роботи по формулюванню стратегії повинен побудувати у вигляді тез.
Теза – провідна ідея, сукупність тверджень, що розгортаються оратором під час спілкування з аудиторією). Наявність тези дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції.
М. Сперанський стверджував: “ У всякому творі є певна панівна думка, до сеї думки повинне все стосуватися. Кожне поняття, кожне слово, кожне буква повинні йти до сього кінця, інакше вони будуть зайвими, а все зайве є нестерпним”.
Наприклад, стратегією виступуна семінарському занятті «Найяскравіший оратор Стародавньої Греції – Демосфен» (теза) може бути: переконати аудиторію в тому, що Демосфен – найяскравіший оратор Давньої Греції (завдання) та спонукати слухачів до вдосконалення своєї ораторської майстерності (надзавдання).
Теза виконує роль синтезатора всіх компонентів мовлення: концепції, питань, цільової установки, аудиторії. Отже, стратегія дій становить собою таку послідовність кроків:
1) визначення цільової установки;
2) вичленування з концепції питань, розрахованих на певну аудиторію, їх аналіз;
3) формулювання тези система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання.
5. Тактичний закон передбачає систему дій, спрямовану на підготовку ефективної реалізації стратегії. Тактика являє собою систему дій, спрямованих на ефективну реалізацію стратегії. Під принципами тактики оратора розуміються основоположні побудови промови. Це перш за все логічні принципи: тотожності, несуперечливості, послідовності, обґрунтованості. Але однієї логічності для реалізації стратегії замало. Промова будується ще за такими дидактичними й психологічними принципами, як посилення, економія й органічна єдність. Принцип посилення вимагає плавного переходу від простого до складного, від менш емоційного до більш емоційного, від менш цікавого до більш цікавого. Принцип економії означає досягнення більшої ефективності промови при мінімумі ресурсів (менше положень, аргументів, слів тощо), що складає враження незатягнутості промови, її єдності й сили. Під органічною єдністю розуміються дві вимоги:1)єдність форми й змісту; 2) дотримання пропорцій між теорією й фактами; між фактами позитивними і негативними; між відомими і невідомим тощо.
До складових тактичного закону належать аргументація та активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.
Аргументація розглядається Г.Сагач як нежорсткий засіб (пор. фізичний вплив, наказ, команда, погроза) впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого. В основі цього впливу лежить логічне обґрунтування суб’єктом тези шляхом доказу, переконання та переконання в протилежному. Аргументація – явище комунікативне, включає в себе два аспекти: гносеологічний (пізнання предмета, пошук істини...) і етичний (аргументатор визнає себе та слухачів рівними щодо права пізнання істини).
Класифікація аргументів:слабкі (доказ від сумніву, доказ від авторитету, доказ від впевненості), неістинні (доказ від загрози, доказ від обіцянки, доказ від засудження), сильні (доказ від факту).
Критерії відбору аргументів: орієнтація на певну аудиторію; раціональність, зв’язок з тезою, тобто всі аргументи повинні “працювати” на головну думку; образність, яскравість як психологічна умова результативного засвоєння матеріалу.
Умови ефективності аргументації: компетентність аргументатора; теоретична підготовленість; уміння логічно мислити; використання власних емоцій та почуттів для підкріплення, а не перекриття логічної діяльності; знання особливостей аудиторії.
Друга складова тактичного закону – активізація мислиннєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії – це система дій, завдяки якій суб’єкт забезпечує аудиторії найглибший рівень пізнання того чи іншого питання, тобто піднімає аудиторію на декілька порядків вище у пізнанні певної проблеми. В результаті активізації створюється повноцінний двосторонній процес спілкування. Послідовність дій:
– зацікавити – включити емоційно-естетичний мотив в адресата шляхом використання аудіовізуальних прийомів, статичних і динамічних; психологічних прийомів реклами, шокової терапії (зовнішній вигляд, хід думок, характер завдань); прийому “опудало опонента” (змодельована типова думка, ретельно проаналізована, а потім запропонована своя); прийому проблемного введення матеріалу.
– викликати на роздуми за допомогою логічних прийомів розгортання тези:
· спіральний (багаторазове повторення думки, кожного разу збагаченої новою інформацією, поступове прирощення до старого нового);
· ступеневий (кроковий рух думки від загального до конкретного і навпаки, від загального до конкретного на підготовлену аудиторію, від конкретного – до загального на менш підготовлену аудиторію);
· пунктирний – розгортання тези шляхом членування її на відносно незалежні рівноправні частини, які в кінці знову об’єднуються;
· контрастний – розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору на той самий предмета;
· асоціативний – розгортання тези у вигляді поєднання в свідомості різних образів; психологічних прийомів (“опудало опонента”, “запитання-відповідь”, психологічна пауза, аналогія.
– виведення на рівень обговорення досягається логіко-психологічними прийомами:
· аналіз раніше виявлених різних думок, поглядів, точок зору:
§ І етап аналізу – виявлення протилежностей з метою психологічного настрою на об’єктивний аналіз, створення атмосфери для можливого співіснування різних підходів,
§ ІІ етап аналізу – зіставлення протилежностей (вияв загального й специфічного в поглядах);
· синтез – поєднання протилежних сторін; виділяють такі форми:
§ компроміс – досягається шляхом взаємних еквівалентних поступок за наявності певної спільної основи;
§ перемога прогресивної сторони характеризується переважанням найбільш розумної сторони, а друга набуває підпорядкованого значення;
§ консенсус – вища форма поєднання протилежностей, коли досягається оптимальне узгодження позицій одна з одною.
Отже, тактичний закон дозволяє суб’єктові знайти ефективні засоби впливу на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової установки (завдання й надзавдання) і розгортання тези.
Закони (концептуальний, моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний) спрямовані на розвиток інтелектуального центру, таких якостей, як самостійність, самокритичність, глибина, ерудиція, гнучкість, відкритість мислення.
Застосування цих законів сприяє розвиткові ефективного мислення. “ Усе, що хочеш сказати, розглянь перш за все в голові своїй, бо в багатьох язик передує і самій думці ” (Сократ). “ Перш, ніж випустити слова нижньої частини голови, пропусти їх спочатку через верхню частину ” (Цицерон).
6. Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дієвій словесній формі – системі комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, ємність, стислість, доцільність). Цей закон фокусує в собі досвід різних лінгвістичних дисциплін (стилістики, прагматики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо).
7. Закон ефективної комунікації передбачає систему дій суб’єкта з метою налагодження контакту на всіх етапах комунікації як необхідну умову ефективної реалізації продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності. Цей закон містить механізм запуску концепції (а попередні закони – на підготовку запуску концепції): контакт – спілкування без перешкод.
Система дій для встановлення й збереження контакту:
§ коригування продукту підготовчого етапу під час спілкування залежить від складу аудиторії (прогнозований портрет може повністю або частково не збігатися з реальним образом аудиторії) і її поведінки під час спілкування (загальний психологічний настрій, моментальні реакції – те, що практично завчасно не прогнозується). У ході спілкування суб’єкт може вносити зміни в стратегію (уточнити цільову установку, коло проблем для обговорення, тезу), в тактику (замінити, доповнити засоби аргументації та активізації мовленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії), у мовленнєву сферу (здійснити відбір найбільш ефективних мовленнєвих засобів впливу на аудиторію);
§ управління поведінкою аудиторії передбачає уміння зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії через різного роду стимули (обличчя, очі, жести, поза, репліки...) і реагувати на неї;
§ управління власною поведінкою передбачає уміння суб’єкта узгоджувати свої жести, міміку, щоб вони “працювали” на головну думку.
Ця система дій спирається на відповідну технологію налагодження контакту на всіх етапах безпосереднього спілкування суб’єкта й аудиторії:
· докомунікативний етап – етап, який передує вступові, створює передумови до встановлення контакту, що досягається за допомогою цілої системи засобів:
§ чуттєво-візуальних (рівень чуття),
§ мислиннєвих (аналітичний рівень),
§ вербальних, спрямованих на орієнтацію суб’єкта в ситуації за допомогою запитань, адресованих аудиторії (хто ви? з якою метою ви тут? звідки ви? яке ваше самопочуття?);
· етап вступу, мета якого збереження контакту шляхом організації процесу засвоєння аудиторії; досягається такими засобами:
§ включення аудиторії в ситуацію спілкування (усмішка, привітання, перша фраза);
§ засоби аналізу ситуації спілкування (чуттєво-візуальні, різні стимули, вираз обличчя, очі, репліки, міміка...);
§ включення аудиторії в проблему (проблемне запитання. Яскравий приклад, доречна цитата, чітко сформульоване завдання спілкування...);
· етап основної частини; його мета – збереження контакту шляхом організації процесу засвоєння аудиторією проблеми; досягається за допомогою таких засобів:
§ формальні засоби засвоєння, які вводять суб’єкт в діяльнісний режим, що забезпечує міцне засвоєння (активні форми ігри, практикуми);
§ змістовні засоби засвоєння (прийоми активізації мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії);
· етап висновку, мета якого полягає в закріпленні контакту, умінні викликати в аудиторії потреби в подальшому спілкуванні; серед ефективних засобів виділяють:
§ вербальні (підведення підсумків, висновки оформлені у вигляді тези – лаконічно вираженої головної думки спілкування;
§ мисленнєву (внутрішній аналітичний процес осмислення того, що вийшло, чого не вийшло, що можна скорегувати на заключному етапі – додати, актуалізувати).
8. Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності.
Аналіз якості (як зроблений продукт) здійснюється на всіх етапах мислиннєво-мовленнєвої діяльності (підготовчому, виконавському, наслідковому).
Аналіз ефективності (результативності) ступеня реалізації цільової установки, співвідношення задуманого результату (мети) й одержаного результату проводиться на наслідковому етапі діяльності.
Причини неефективності якісно підготовленого (побудованого) продукту: короткий термін спілкування з аудиторію, не проникнення, закритість мислення аудиторії, руйнівні тенденції в аудиторії, могутня сила інерції, властивої аудиторії (небажання щось міняти, бо треба до цього докладати зусиль).
Системно-аналітичний закон базується на самоаналізові й аналізові інших. Самоаналіз становить двохелементну систему:
§ рефлексія (дослідження відчуттів) – переведення їх із сфери несвідомого у сферу свідомого (зробити неявне явним: що треба зробити, щоб посилити приємні відчуття? Як уникнути причин, які викликають неприємні відчуття? Це сприяє зняттю стану тривоги;
§ коригування продукту мислиннєво-мовленнєвої дії – уточнення, додавання, заміна одних положень іншими: що хотів? → що зробив? → що отримав? → що вийшло? → що не вийшло? → як зробити краще?
Сенека молодший зазначав: “ Спершу слід викрити себе, потім виправлятися... Тому скільки можеш, сам себе виводь на чисту воду, шукай проти себе звинувачення? Спочатку виступай обвинувачем, потім – суддею і тільки під кінець – захисником. Іноді варто самому собі бути кривдником! Ти обурюєшся тим, що є на світі невдячні люди. Спитай у совісті своєї, чи знайшли тебе вдячними ті, хто надавав тобі послуги ”.
Аналіз інших – оцінювання якості та ефективності чужого продукту мислиннєво-мовленнєвої діяльності та дій іншого суб’єкта. Базується на системі принципів:
§ узагальнення чужого досвіду для збагачення власного, допомога іншому в тому, як зробити його справу ще краще;
§ оцінювати зі свого рівня підготовки;
§ вміти слухати й чути іншого, оцінювати те, як він робить, а не як ти бачиш;
§ вміти відійти від однобічності оцінок;
§ перш за все бачити раціональне в чужому продукті;
§ бути точним і стислим в оцінках;
§ дати оцінку, не принижуючи суб’єкта, не знищуючи його бажання удосконалювати себе і свій продукт мислиннжєво-мовленнєвої діяльності.
Отже, системно-аналітичний закон становить собою інструмент розвитку таких якостей, як самокритичність і відкритість мислення, здатність сприймати інші точки зору, мовне чуття. Шанобливість, тактовність, коректність. Цей закон завершує риторичну формулу, та не робить її замкненою, застиглою, бо сам символізує вічний процес удосконалення.
Три “золоті” правила риторики:
· теза й гасло – оратор повинен логічно, яскраво доводити аудиторії свої аргументовані “тези”, а не гасла; “теза” – положення (думка), яке автор повинен довести;, а “гасло” – заклик, стисла чітка фраза, що гарно запам’ятовується, не вимагає ніяких обґрунтувань;
· формула Цицерона – оратор є той, хто будь-яке питання викладе із знанням справи (наука), струнко (зміст), витончено (мистецтво), згідністю (форма) під час виконання;
· план і епітета – епітета – в античній філософії найвищий тип безсумнівного, достовірного. Абсолютного знання; епідемічна підготовленість оратора до виступу передбачає, щоб він готувався до процесу виступу найкращим із можливих для нього варіантом. План виступу має бути підготовлений на основі античної епітети, тобто так, щоб лекція (виступ) принесла аудиторії максимум користі й естетичну насолоду.
Література:
Основна
1. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч.посіб. – К., 2003. – С.90-186.
2. Онуфрієнко Г.С. Риторика. Навч.пос. – К., 2008. – С. 11-45.
3. Ораторське мистецтво: Навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів юрид.спец. Видання друге / Н.П.Осипова та ін. – Х., 2006. – С.35-55.
4. Тягнирядно Є.В., Яворська Г.Х. Риторичні вміння правників: теорія і практика: монографія // Є.В.Тягнирядно, Г.Х. Яворська – Одеса: ОДУВС, 2009. – 190 с.
Додаткова
1. Кохтев Н.Н. Риторика: Учебн.пособие. – М., 1994. – С.127-133.
2. Тягнирядно Є.В. Практичні завдання з риторики: метод. пос. / Є.В. Тягнирядно. – Одеса: ОДУВС, 2011. – 72 с.
Практичне заняття №2
