Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Завдання 7. Виголосіть тексти перед аудиторією, дотримуючись техніки мовлення




ЯК ВАС ТЕПЕР ВЕЛИЧАТИ

З цією нашою співдружною незалежністю - безліч проблем. На­приклад, як нам тепер величати одне одного?

Колись було ясно: товариш. Хай він сто років від тебе старший, а все одно - товариш.

Я було попросив одного:

- Товаришу, дай прикурити.

Він і дав... Да так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.

Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутати. І вчораші партократи охоче відгукуються.

Підходжу до дами в горжетці:

- Пані, скажіть, будь ласка...

А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула і до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадяни.

Оно у підворітті стоять двоє. Розливають не що-небудь, а коньяк. Я до них:

Громадяни начальники... Вони зраділи:

О, кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили?

Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати?.. Згадав. Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі:

Добродію, закомпостуйте квиток. Він чогось розсердився:

А може, я зовсім не добродій. Я теж розсердився.

Ну, тоді ви злодій, - кажу.

Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні панове, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:

Спасибі, женщина. А вона кокетливо:

А може, я дєвушка...

Чорт зна що... Пішов я в неділю на базар послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають "дамочкою" або "дядьком".

Так і питаю в одного:

Дядьку, почім сало?

По сто тридцять, небоже. Не полінувався, в словник зазирнув: "Небіж" означає - племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати.

Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.

- Привіт, небіжчики. Ану, вставайте.

Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.

- Т-т-а ти що? Знущаєшся? Чи після неділі похмелитися забув? Сам ти небіжчик ходячий...

Тепер я до всіх кажу тільки: "ей" або "агов".

В. Дуб

ДУРНОМУ ЛЕГШЕ

Чули? Нове досягнення цивілізації. У школах Бурундії почали вивчати історію свого народу...

Диваки. У передовому світі свою вже давно позабували. А вони тільки вчать. І навіщо? Практика показала, що дурному набагато легше. Не знаю, як у Бурундії, а в Броварах так. За принципом поплавка: чим легше, тим вище. А чим вище - тим дальше від свого коріння.

Що там уже говорити про історію. Мову одбирає. Рідну. Бо вона нагадує, що твоє коріння у землі. Твоїй. Пращурів твоїх.

Ніби із землі коли-небудь виростало щось ненормальне. Ніби мати рідну землю - це ганьба. А найбільша честь - бути лопухом Який липне до конячого хвоста прибульця. І кочує по всьому світу...

Феня з магазину "Риба - м'ясо" каже: " У мене свої мозґи. І мені всьо равно, яка історія і який язик. Аби м'ясо було..."

Якщо Фенині "мозґи" тільки в голові у Фені, то ще півбіди.

А коли вони і в голові історика, міністра, мовознавця? І навіть такого собі найменшенького голови найменшенької сільради. На території якої ще не згорів пам'ятник архітектури. То це вже біда. Бо він обов'язково згорить. Навіть якщо це найунікальніший пам'ятник у світі. Бо кожен дурень вважає, що найунікальніший на світі – він. І на одній території два унікуми існувати не можуть. Дурень любить, коли скрізь рівно. І пусто.

Є. Дудар

ПРИТЧА ПРО КРАСУ

Аристотель-мудрець Олександра навчав

І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Тільки мудрість, наука і старші літа

Подають проти неї міцного щита".

Аристотель-мудрець по садочку гуля,

-Бач, Аглая іде і очима стріля!

Та Аглая, котрої надземна краса

Звеселяє людей і самі небеса;

Та їдких її слів і шпаркого ума

Всі боялися, навіть цариця сама.

Аристотель дівчині гаразд придививсь,

Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь

 

І промовив: "Аглає, благаю, молю!

Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю.

На часок-волосок вволи волю мою,

- Чого хоч зажадай, я для тебе зроблю!"

Усміхнулась Аглая. "Се ж почесть мені,

Що на мні зупинив свої очі ясні

Той мудрець, що пишається ним Греція вся,

Що умом обняв землю; зглибив небеса.

Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,

Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.

По саду тім, де в'ються доріжки круті,

Півгодини мене провози на хребті".

Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат!

Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.

І хламиду він зняв, і рачкує піском,

Його очі Аглая закрила платком,

І сидить на хребті, й поганяє прутком.

Так заїхали враз аж на площу садка,

Де під тінню дерев край малого ставка

Олександр сидів, його мати й весь двір,

- Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.

А Аглая кричить: "Ну, мій ослику, ну!

Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!"

Аж у круг двораків його дівка пуста

Завела і зіскочила живо з хребта,

І платок із очей поспішилася знять...

Що там сміху було, то й пером не списать.

Аристотель-мудрець Олександра навчав

І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,

Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа

Не дають проти неї міцного щита.

Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець

Може буть проти неї надійний борець".

Практичні завдання для аудиторної роботи

Прочитати подані уривки з виступів у такій послідовності: 1) з інформаційного виступу: 2) з виступу з метою переконати; 3) з висту­пу з метою надихнути або спонукати; 4) з розважального виступу.

Він мав би бути Президентом, але був лише півтора року міністром культури — в епоху безкультур'я і безгрошів'я. Його звільнили, навіть не вибачившись, хоча б годилося це зробити перед людиною такого калібру. Високообдарований і чіткий, високоосвічений (і як це йому вдалося без Гарвардів чи Оксфордів?) і на диво делікатний, красивий і досі ставний, улюбленець багатьох і предмет заздрості інших — ось він який, редактор "Сучасності" і голова Шевченківського комітету, академік-секретар і вічний учень, він є вчителем, порадником і взір­цем. Епоха ламала його, але не зламала — ось він іде до свого повно­ліття, повен пекучих роздумів про ту, про яку сказав його найбільший учитель:

...Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю...

(З привітання І.Драча на ювілеї І.Дзюби).

* * *

З метою увічнення пам'яті видатного українського письменника та громадського діяча Олеся Гончара Київський міський голова підписав розпорядження "Про спорудження пам'ятника класикові української літератури, видатному громадському діячеві Олесю Гончару в сквері на розі вулиць Чапаєва та Михайла Коцюбинського у Шевченківсько­му районі". Конкурс на кращий пам'ятник О.Гончареві виграв народ­ний художник України Володимир Чепелик. Нині пам'ятник уже від­лито в бронзі і встановлено у сквері неподалік будинку, де багато ро­ків жив і творив класик української літератури (3 виступу на зборах).

* * *

Дістаньте й прочитайте прекрасно видану й чудову за змістом книжку Яреми Гояна "Воскреснемо!". Ця опоетизована хрестоматія про наших світочів стане в пригоді і вчителям, і учням, і всім, хто не байдужий до нашої держави, її мови, духовних цінностей. Книга спо­внена великої любові до тих, про кого пише письменник, цікавих роз­повідей про Василя Стефаника, Василя Касіяна, Юрія Федьковича,

Марка Черемшину, Ольгу Кобилянську (З виступу на нараді).

* * *

Питання української мови в нашому суспільстві, у сфері медицини зокрема, для мене завжди було актуальним і, на жаль, болючим. Бо­лючим тому, що за 42 роки мого проживання в Києві і роботи як медика-науковця доводилося зазнати всякого, лише тому, що постійно спілкувався українською. Говорю не як фахівець з мовних питань, а як українець, який засвоїв мову галицьких українців, знайомий з літера­турою й мовою діаспори, проте вже давно "онаддніпрянився".

Погоджуюся з багатьма пропозиціями щодо змін до українського правопису, проте не сприймаю и на початку незапозичених слів. Малоприйнятним вважаю відмінювання запозичених слів на -о. Моя ду­мка — судження одного з тих, кому доведе сприймати нововведення до правопису. Філологи мали б і до уваги латинський вислів (Хай буде вислухана інша сторона) і справді при­слухатися до думки "споживачів" продуктів їхньої діяльності.

Не лікувати хворого (а нашу мову вганяли у хворобу десятиліття­ми) тільки тому, що метод може бути "насильницьким", не можна собі дозволити. Проте оберегти пацієнта від зайвих травм необхідно (3 ви­ступу на зборах).

Прочитайте речення, заздалегідь записані на дошці (або спроекто­вані через кодоскоп). Прокоментуйте зміст кожного з речень. Як потрібно, на вашу думку, готуватися до висту­пу? Чи потрібно робити записи?

Публічний виступ — це мандрівка до певної мети, і її маршрут має бути нанесений на карту (Д.Карнегі). Людина, яка починає промову, не продумавши її структури, нагадує корабель, який виходить у море без стерна (І.Томан). Виграні баталії, надійні мости та вдалі виступи — результати добре обміркованого плану (П.Сопер).

3. Складіть план виступу на одну із тем:

Чи є в моєму оточенні людина, яку б хотілося наслідувати.

Яку музику любить сучасна українська молодь.

4. Визначте тему, складіть план до тексту:

Шановне товариство!

Вітаючи вас, делегатів III Всесвітнього форуму українців, я як учас­ник попередніх двох форумів мимоволі порівнюю тодішню атмосферу з теперішньою. Перший форум пройшов на величезному піднесенні, був ознаменований загальним ентузіазмом і радісними сподіваннями. На Другому форумі відчувалася певна розгубленість, але все-таки переважа­ли надія і віра в конструктивні можливості українства. Нинішній Третій форум відбувається в атмосфері глибоких розчарувань, утоми від невдач, взаємних претензій тутешніх українців до діаспори і навпаки.

Сьогодні станом справ в Україні невдоволені чи не всі, але це різні невдоволення — за своїми підставами та своїм соціальним змістом і політичним спрямуванням. Одна річ — невдоволення людей, які не мають роботи, або одержують за свою працю неадекватну винагороду, або мають мізерну пенсію. Невдоволення людини, яка й попри власне благополуччя хоче бачити своє суспільство кращим і справедливішим, а врядування на ній — розумнішим. Але є й зовсім інше невдоволення — невдоволення тих, хто не вміє і не хоче працювати, а претензій має багато, або в кого не склалася особиста доля. Таке бувало й буватиме в усякому суспільстві, але у нас це вписується в загальний рахунок до України. Нарешті ж, є й гостре невдоволення тих, хто не хотів і не хо­че незалежної України, ненавидів і ненавидить її і злобствуватиме проти неї тим більше, чим вона міцнішатиме.

Усе це разом узяте створює дуже несприятливе психологічне тло, але його не зігноруєш, тому що воно є екраном переважних суспіль­них настроїв. Тож треба шукати відповіді на проблеми, які його ство­рюють. Тобто шукати шляхів і способів зміни на краще суспільно-політичної, соціально-економічної, культурної ситуації, морального тонусу в країні.

На мій погляд, саме це й може дати конструктивний зміст роботи форуму.

Предметом окремої розмови на форумі, на мій погляд, могло б бути питання про те, як відродити гідність української людини. Я вжив слово "відродити", а не„скажімо, "піднести", — щоб підкреслити міру її потоптаності сьогодні. Її топчуть злидні, її гнітить реальна — всупе­реч усім законам в Конституції — безправність перед чиновниками всіх рівнів, її принижують на власній землі. А на чужих землях тисячі громадян незалежної України стають нещадно експлуатованими заро­бітчанами, людьми третього чи десятого сорту, яких зневажає чужа держава і не захищає власна.

...На цьому форумі обговорюватиметься багато болючих проблем. І тут у мене одне побажання: не задовольнятися простими поясненнями — зручними і втішними. Прості пояснення породжують прості рецеп­ти, а прості рецепти оманливі, а у складних випадках і самовбивчі. А ми традиційно схильні до таких самовбивчо простих пояснень. Маю на увазі традицію патріотичної свідомості.

Трагедію 1654 р. пояснюємо недалекоглядністю Богдана Хмельни­цького, не питаючи себе: а хто на майдані в Переяславі кричав: "Во­лимо царя білого, царя московського"?

Віддаємо належне розмахові державотворчої діяльності гетьмана Павла Скоропадського — і тихенько обминаємо питання: а хто і чому прогнав його з Києва? Не більшовики ж.

Низку таких прикладів можна продовжувати, і з них випливає ви­сновок: не зарадить нам паспортизація зовнішніх ворогів, поки не по­бачимо головного, найнебезпечнішого ворога—в самих собі.

У нас автори високопатріотичних українських книжок, заходячи в тролейбус, звертаються до пасажирів: "Какая следующая остановка?", а русифікацію пояснюють тим, що чиновники не говорять по-українському. До речі, якраз чиновники українською й говорять, ско­ро українська стане мовою чиновників, а не народу.

Я хочу сказати: нам не обійтися без глибокої і всебічної національ­ної самокритики в дусі Шевченка, Франка, Хвильового — самокрити­ки, яка виводила б нас на глибші причини наших нещасть.

...Ми маємо спільними зусиллями шукати вирішення складних суспі­льних проблем, враховувати слушні пропозиції, від кого б вони не йшли, дорожити кожною людиною, яка довела здатність ефективно працювати для України. Усяке відкидання інших пропозицій тільки тому, що вони проголошені твоїм опонентом, реагування на політичні етикетки призве­дуть до катастрофи, яка поглине всіх — і правих, і неправих.

А це було б непростимим гріхом перед Україною, перед десятьма роками її незалежності, якою нам годиться дорожити, бо в ній — зви­тяга, незліченні жертви, тяжка праця наших предків і поки що не втрачені надії наших нащадків (Виступ І. Дзюби на III Всесвітньому форумі українців 18 серпня 2001 р.).

5. Підготуйте стислу зв'язну доповідь на основі групи запропоно­ваних слів: держава, непередбаченість, праця, компетенція, культу­ра, відмова, квіти.

На складання розповіді відводиться 2-3 хв.

 

6. З'ясуйте сутність наведеного афоризму в контексті правозахисної діяльності та визначте спосіб, у який найдоцільніше довести істин­ність тверджень Парошфуко: "Ми пізнаємо себе й інших тільки через випадковості життя".

 

7. Прокоментуйте наведену думку та з'ясуйте: а) чому вона визна­ється софістичною? б) чи є вона достатньою для слухачів? в) яким ви­могам не відповідає?

За шостою заповіддю, не можна вбивати; смертна, кара — вбив­ство, отже, смертна кара неприпустима.

 

Методичні рекомендації





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-03-28; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 496 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Лаской почти всегда добьешься больше, чем грубой силой. © Неизвестно
==> читать все изречения...

2419 - | 2289 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.