З історії мистецтва суперечки. Поняття про суперечку. Види суперечок. Основні правила ведення суперечки. Полемічні прийоми. "Хитрощі" в суперечці.
Основні поняття: суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог.
У Давній Греції вчені чітко розмежовували діалектичні бесіди й софістичні суперечки. Античні мислителі широко використовували діалог, викладали свої думки у формі запитань і відповідей (філософ Протагор). Спосіб ведення діалогу, який полягав у постановці запитань співрозмовникові й показі помилковості його відповідей, пізніше став використовувати давньогрецький філософ Сократ. Особливою рисою діалогу була іронія. Кінцевою метою сократівських діалогів і бесід було вияснення істини.
Випробування іронією сократівських бесід пройшли більшість відданих друзів Сократа, його вірні учні, постійні слухачі, шанувальники. Деякі з них з особливою старанністю відновили бесіди Сократа. Ці твори дійшли до наших днів і не втратили своєї значимості як основи для навчання мистецтву діалогу, обміну думками. До них відносяться знамениті «Діалоги» давньогрецького філософа Платона, «Спогади» історика Ксенофонта.
Відкриття в Афінах (391 р. до н.е.) Ісократом першої риторської школи з регулярним навчанням. Зі школи Ісократа вийшли такі відомі оратори, як Гіперід, Есхін, Лікург Афінський. Кращим з учнів Ісократа був знаменитий Демосфен. Дуже видне місце в історії мистецтва суперечки займав давньогрецький філософ Аристотель, який подібно Сократові, строго розмежовував діалектичні бесіди й софістичні розмірковування. Аристотель був ученим-енциклопедистом. У відомих його працях «Аналітики», «Категорії», «Риторика» є чимало висловлювань, що стосуються проблем обміну думками зі спірних питань. Особливий інтерес викликає аристотелівська «Топіка» восьма книга якої повністю присвячена діалектичним дискусіям.
У Давній Греції в побуті було й слово зристика. Е ристикою найчастіше називають таку суперечку, при якій використовують будь-які прийоми, розраховані лише на те, щоб перемогти супротивника.
Великого значення мистецтву суперечки надавалося в середньовічних університетах, де часто проводилися диспути, які повинні були привчати школярів захищати набуті ними знання від усяких нападів і переконувати інших у правильності того, що вони самі стали вважати істиною.
Суперечка — це комунікативна ситуація, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці. Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія. Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.
Дискусія (від лат. дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й порівнянні різних точок зору, у находженні правильного рішення спірного питання. Безпосередня мета дискусії — це досягнення консенсусу між учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється. Тож застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання співрозмовника, у такій суперечці заборонене. У протилежному випадку дискусія може припинитися й виникне конфліктна ситуація
Полеміка − (ворожий, войовничий) - це суперечка, у якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку задля захисту, відстоювання своєї точки зору й спростування протилежної.
Диспут — (досліджую, сперечаюсь) та дебати — (сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття.
Відмінні ознаки диспуту такі:
• Диспут — це завжди публічна суперечка.
• Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.
• Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.
• На відміну від дискусії диспут не лише з’ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Досить часто останнє в диспуті стає головним.
Дебати — це суперечки, що виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів — визначення ставлення учасників обговорення до спільних для всіх тез виступу. Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги й суперечку заради суперечки.
Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді трапляється рідко. (Тут слово «діалектична» застосовується у своєму первісному значенні. Діалектикою в Стародавній Греції називали мистецтво досягнення істини в процесі бесіди). Метою діалектичної суперечки є передусім досягнення істини. Істина, зазвичай, пов’язана з певними описами, тому суперечка про неї − це суперечка про відповідність опису, який наводить сперечальник, реальному станові речей. У зв’язку з цим суперечку заради істини можна також назвати суперечкою про описи. Говорити про перемогу в подібних спорах немає сенсу: коли в результаті суперечки відкривається істина, то вона стає надбанням обох сторін. Дискусія між Бором та Ейнштейном якраз і репрезентує такий вид спору.
Завданням суперечки може бути не лише перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. Одним із мотивів переконання може бути переконання людини в мудрості співрозмовника. Якщо для цього застосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка називається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися лише про позірну, а не справжню мудрість...
Метою суперечки буває не лише дослідження істини чи переконання, а й перемога. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає в тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою.
Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. Тож метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини.
Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві особи) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особами).
Зі способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, зазвичай, обмежені за часом і замкнені впросторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.
Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Практичне заняття № 3 - 4
