Зміст і методика орфоепічної роботи.
У початкових класах вивчаються не всі орфоепічні норми, а лише найосновніші, ті, незасвоєння яких спричинюватиме значний акцент у мовленні, наприклад невластиве українському мовленню «акання», а також норми, тісно пов'язані з майбутніми орфографічними вміннями.
Зміст орфоепічної роботи визначається на основі порівняння орфоепічних норм української та російської мов. Усі норми української мови, які мають ті чи інші відмінності, підлягають засвоєнню.
У процесі оволодіння усним українським мовленням школярі вчаться:
чітко вимовляти голосні [а], [о] незалежно від місця на голосу: вода, каштан, молоко (випадки наближення о до у в початкових класах не розглядаються, так само, як і в період формування усного мовлення не розглядається вимова ненаголошених [е], [и]);
твердо вимовляти звук [ч]: чай, чашка, часто;
пом'якшувати у вимові тверді [ж], [ш] перед [і]: жінка, шість;
вимовляти два тверді звуки [шч], що позначаються буквою щ: дощ, борщ;
м'яко вимовляти звук [ц'], зокрема в кінці слів: кінець, палець;
вимовляти подовжені м'які приголосні: знання, колосся, гілля;
не оглушувати дзвінких (крім [г]): дуб, стежка, зубки, близько;
вимовляти одзвінчений нескладовий [у] (на місці букви в після голосних): автобус, космонавт, вовк, сказав;
вимовляти тверді звуки [б, п, в, м, ф] та [р] у кінці слів буквар, голуб, степ, сім;
вимовляти фрикативний звук [г] у більшості слів української мови і в граматичній формі -ого: гай, груша, гілка, синього;
вимовляти звукосполучення [пйа], [вйа], [мйа], [бйа] у сполученнях, що позначаються буквами б'я, п'я, в'я, м'я; м'яч, п'ять, в'яз, голуб'ята;
вимовляти звуки [дж], [дз], [дз]: дзвінок, кукурудза, джміль;
навчитися чергувати голосні [є], [о] з [і] чи навпаки під час змінювання слів: коні — кінь, лебідь — лебеді, стіл — на столі;
навчитися чергувати приголосні [г, к, х] з [з', ц',с'] під час змінювання слів: рука — у руці,книга — в книзі;
вимовляти сполучення -ться, -шся як [ц': а],[с': а]: він сміється, ти смієшся.
Запишіть основні етапи формування орфоепічних умінь та зміст роботи на кожному з них.
Робота над формуванням орфоепічних умінь складається з кількох етапів:
1. Пояснення орфоепічної норми.
2. Тренування в засвоєнні орфоепічної норми.
3. Перевірка якості засвоєння.
На етапі пояснення в 1-му класі повідомляється, як треба вимовляти той чи інший звук, дається зразок вимови. У 2-му класі, коли учні вже оволоділи вмінням виділяти звуки в слові, рекомендується використовувати прийом міжмовного зіставлення звуків російської й української мов. Це сприяє чіткому диференціюванню звуків в обох мовах, розумінню суті розбіжностей. Зіставлення проводиться в усній формі, причому вчитель має завжди чітко вказувати на місце звуків, які зіставляються у слові: «Послухайте, однаково чи ні вимовляється перший звук у словах російської й української мов:
[ч']ай — [ч]ай [ч']ашка — [ч]ашка [ч']айка — [ч]айка.
Відповідь учнів буде свідченням того, що діти вловили (або не вловили) суть розбіжностей. Завдання вчителя — підтвердити відповідь, якщо вона правильна, або дати можливість повторно послухати й з'ясувати, чим же різниться вимова цих звуків. Якщо клас сильний, доцільно поставити перед учнями ще одне запитання, аби вони самі дійшли належного висновку:
— У якій мові — російській чи українській — вимовляється твердий звук [ч]?
Наступний етап — формування вмінь вимови. Використовується прийом імітації — наслідування вимови вчителя, який пропонує:
— Послухайте, як вимовляється цей звук (показує). А тепер вимовте його самі (підходить до кожного і прислухається, щоб пересвідчитись у правильності вимови).
На другому етапі — тренувальному —використовуються склади з цим звуком, наприклад ча, чо, чу, чи, чистомовки, скоромовки, які вчитель вимовляє спочатку повільно, особливо виділяючи даний звук. Наприклад:
Ча-ча-ча, чу-чу-чу,
я калачики печу.
Або:
В чаплі чорні черевички,
Чапля чапа до водички.
Пояснює слова чапля, черевички, чапати, після чого діти разом з учителем проговорюють скоромовки — спершу повільно, далі швидше і швидше.
Наприкінці уроку (етап контролю) перевіряється вміння вимовляти виучуваний звук. Для цього найкраще використати предмети або малюнки, у назвах яких є потрібний звук. Слова мають бути однаковими за написанням з російською мовою: ручка, булочка, чижик. Учитель демонструє предмети або малюнки і запитує «Що це?» або «Хто це?». Якщо діти правильно вимовляють звук, який засвоювали на уроці, мета уроку досягнута, якщо ж переважно припускаються помилок, слід продовжити тренування й на наступних уроках.
Усвідомленню орфоепічної норми, виробленню мовного чуття, міжмовній диференціації звуків сприяють слухові вправи на розпізнавання, що передбачають з'ясування, якою мовою вимовлені слова. Як правило, такі завдання використовуються на наступних уроках, хоч можуть мати місце і після пояснення норми вимови. Для вправ добираються слова, які мають незначні орфоепічні відмінності (часто, чисто, вчу, чемпіон, черепаха). Учитель може вимовити їх українською або російською мовою. Головне, щоб учні розпізнали якою. Доречно після відповіді, коли слова були вимовлені українською, запитати: «Чому так думаєш?» Відповідь школяра свідчитиме, чи усвідомив він особливість українського звука.
Ще цікавішими (й ефективнішими) є завдання на розпізнавання слова серед ряду інших за вимовою. Наприклад, учитель дає завдання прислухатися, чи всі слова будуть вимовлені українською мовою і вимовляє вода, роса, [кАза], колобок. Можна запропонувати сплеснути в долоні, коли слово буде вимовлене не українською.
Під час формування орфоепічних умінь успіх великою мірою залежить від того, наскільки вчитель уважний до вимови. При цьому виняткове значення має й методика виправлення помилок. Так, не слід виправляти учня в ході відповіді. Адже тоді він механічно повторює за вчителем, не усвідомлюючи свою помилку. Тому в разі неправильної відповіді слід зупинити учня, показати, як треба вимовляти той чи інший звук або слово, дати завдання всьому класові повторити вимову слова хором 2-3 рази. Матиме значення й організація взаємоконтролю (2-й клас) за вимовою. При цьому важливо показати дітям, як виправляти, інакше вони повторюватимуть спочатку неправильно вимовлене слово, а потім показуватимуть правильну вимову, що забирає на уроці багато часу. Тому вчитель дає зразок. Наприклад, у слові білочка звук [ч] слід вимовляти твердо.
Таким чином, під час формування вмінь української літературної вимови треба брати до уваги ряд чинників, які так чи інакше впливають на формування вимовних умінь.
Словникова робота
Прочитайте.
Одним з найважливіших завдань усного курсу є збагачення словникового запасу учнів. Зміст словникової роботи визначається лексичними темами, запропонованими програмою і підручником, оскільки дослідженнями встановлено, що краще запам'ятовуються слова, об'єднані певною темою.
Під час проведення словникової роботи перед учителем завжди стоїть проблема добору слів для засвоєння та їх кількості. При цьому в школах з російською мовою навчання перед учителем неодмінно виникає питання, як бути зі словами, майже подібними в російській та українській мовах за звучанням, що мають однакове значення: вода, річка, небо. Чи треба вносити їх до списку слів для засвоєння? Адже діти знають їх.