Ознайомтесь із основними прийомами роботи щодо першого напряму розвитку аудіативних умінь

Саме тому з метою розвитку фонетичного слуху методика пропонує використати такі прийоми:

• зіставлення звуків («Послухайте, чи однаково вимовляються звуки на початку слів російської й української мов [ч']ай — [ч]ай; у кінці слів: коне[ц] — кіне[ц'] і под.»); вирізнення з мовного по­току української мови тих слів, що вимовлені російською (брати слова, що різняться вимовою окремих звуків: коза, роса, молоко, [мАлАток], наголосом: доска — дошка, игрушка — і'грашка);

• вправи ігрового характеру «Впіймай звук (сло­во)» тощо.

У процесі цілеспрямованого слухання українського мовлення відбувається мимовільний відбір уже знайо­мих з російської мови слів, чим забезпечується розуміння, хоч і не повне, змісту, оскільки трапляють­ся випадки, коли нібито подібні слова (міжмовні омо­німи) ототожнюються із значенням подібних слів російської мови, що часто призводить до неправильно­го сприйняття змісту. Тому тут багато важить словни­кова робота. Крім того, виробляється чуття до нових слів, відбувається спонтанне засвоєння не лише окре­мих слів, а й висловлювань. Однак цей процес дуже повільний, бо ускладнюється інтерферуючим впливом навичок російської мови.

Запишіть критерії відбору аудіативного матеріалу та основні етапи роботи під час аудіювання тексту.

На початковому етапі навчання, коли словниковий запас дітей ще зовсім невеликий, для слухання-розуміння пропонуються як окремі слова (для дифе­ренціації вимови), так і невеликі за обсягом народні казки, вірші, оповідання або їх уривки. Як правило, народну казку і вірш учитель має розповідати, а не чи­тати з підручника чи художньої книжки. Якщо він не­достатньо володіє українським мовленням, то мусить звернутися до вчителя-фахівця, який би начитав каз­ки, вірші, оповідання на магнітофонну плівку. Здебільшого у 1-му класі текст казки (оповідання) роз­повідається (читається) двічі.

У ході першої розповіді вчитель пояснює окремі незнайомі дітям слова трохи стишеним голосом. Наприклад, під час розповіді казки «Ріпка» він має пояснити, що таке торочка, мотика, город. На цьому етапі використовується переклад російською мовою (торочка — кайма, бахрома). Якщо таких слів у тексті небагато (2-3), їх краще пояснити до розповіді, ілюструючи малюнками чи предметами.

Після повторного слухання обов'язково з'ясо­вується, як школярі зрозуміли текст. Ставиться два-три запитання, які не потребують розгорнутої відповіді, адже дітям ще бракує належних умінь. Тут доречними будуть тестові запитання, тобто такі, які містять вибір відповіді. Наприклад: «Хто посадив ріпку — дід чи баба?», «Де виросла ріпка — в полі чи на городі?». Для перевірки розуміння сприйнятого на слух тексту використовуються й ілюстрації. Так, учи­тель може повторно розповісти якийсь уривок із казки і дати завдання знайти серед малюнків той, який відповідає змісту сприйнятого на слух уривка; в окре­мих випадках після слухання можна запропонувати намалювати те, про що розповідалося. Малюнок також є способом перевірки повноти розуміння.

Слід зазначити, що слухання є ще й ефективним ме­тодичним прийомом виховання уваги дітей. Адже при­чиною неповного або неправильного сприйняття текс­ту чи пояснення вчителя навіть рідною мовою часто є неуважність, розсіяна увага, невміння зосередитись.

Текст для слухання, крім завдання формувати вміння розуміти, можна пропонувати повністю або уривками й з іншою метою — розвивати мовленнєвий слух, пам'ять. Для цього перед слуханням учням дається завдання: звернути увагу на вимову певного звука, запам'ятати, хто як говорить, запам'ятати зачин чи кінцівку тексту.

Уміло поданий учителем чи в магнітофонному записі текст є чудовим зразком для наслідування правильної вимови, інтонації речень, темпу тощо.