Саме тому з метою розвитку фонетичного слуху методика пропонує використати такі прийоми:
• зіставлення звуків («Послухайте, чи однаково вимовляються звуки на початку слів російської й української мов [ч']ай — [ч]ай; у кінці слів: коне[ц] — кіне[ц'] і под.»); вирізнення з мовного потоку української мови тих слів, що вимовлені російською (брати слова, що різняться вимовою окремих звуків: коза, роса, молоко, [мАлАток], наголосом: доска — дошка, игрушка — і'грашка);
• вправи ігрового характеру «Впіймай звук (слово)» тощо.
У процесі цілеспрямованого слухання українського мовлення відбувається мимовільний відбір уже знайомих з російської мови слів, чим забезпечується розуміння, хоч і не повне, змісту, оскільки трапляються випадки, коли нібито подібні слова (міжмовні омоніми) ототожнюються із значенням подібних слів російської мови, що часто призводить до неправильного сприйняття змісту. Тому тут багато важить словникова робота. Крім того, виробляється чуття до нових слів, відбувається спонтанне засвоєння не лише окремих слів, а й висловлювань. Однак цей процес дуже повільний, бо ускладнюється інтерферуючим впливом навичок російської мови.
Запишіть критерії відбору аудіативного матеріалу та основні етапи роботи під час аудіювання тексту.
На початковому етапі навчання, коли словниковий запас дітей ще зовсім невеликий, для слухання-розуміння пропонуються як окремі слова (для диференціації вимови), так і невеликі за обсягом народні казки, вірші, оповідання або їх уривки. Як правило, народну казку і вірш учитель має розповідати, а не читати з підручника чи художньої книжки. Якщо він недостатньо володіє українським мовленням, то мусить звернутися до вчителя-фахівця, який би начитав казки, вірші, оповідання на магнітофонну плівку. Здебільшого у 1-му класі текст казки (оповідання) розповідається (читається) двічі.
У ході першої розповіді вчитель пояснює окремі незнайомі дітям слова трохи стишеним голосом. Наприклад, під час розповіді казки «Ріпка» він має пояснити, що таке торочка, мотика, город. На цьому етапі використовується переклад російською мовою (торочка — кайма, бахрома). Якщо таких слів у тексті небагато (2-3), їх краще пояснити до розповіді, ілюструючи малюнками чи предметами.
Після повторного слухання обов'язково з'ясовується, як школярі зрозуміли текст. Ставиться два-три запитання, які не потребують розгорнутої відповіді, адже дітям ще бракує належних умінь. Тут доречними будуть тестові запитання, тобто такі, які містять вибір відповіді. Наприклад: «Хто посадив ріпку — дід чи баба?», «Де виросла ріпка — в полі чи на городі?». Для перевірки розуміння сприйнятого на слух тексту використовуються й ілюстрації. Так, учитель може повторно розповісти якийсь уривок із казки і дати завдання знайти серед малюнків той, який відповідає змісту сприйнятого на слух уривка; в окремих випадках після слухання можна запропонувати намалювати те, про що розповідалося. Малюнок також є способом перевірки повноти розуміння.
Слід зазначити, що слухання є ще й ефективним методичним прийомом виховання уваги дітей. Адже причиною неповного або неправильного сприйняття тексту чи пояснення вчителя навіть рідною мовою часто є неуважність, розсіяна увага, невміння зосередитись.
Текст для слухання, крім завдання формувати вміння розуміти, можна пропонувати повністю або уривками й з іншою метою — розвивати мовленнєвий слух, пам'ять. Для цього перед слуханням учням дається завдання: звернути увагу на вимову певного звука, запам'ятати, хто як говорить, запам'ятати зачин чи кінцівку тексту.
Уміло поданий учителем чи в магнітофонному записі текст є чудовим зразком для наслідування правильної вимови, інтонації речень, темпу тощо.
