Оперативний метод. Слугує для засвоєння теоретичного матеріалу з мови, а також для формування орфографічних та граматичних умінь і навичок. Він має вияв у вправах аналітичного та конструктивного плану, що відповідно спрямовують дії учнів. Наприклад, під час опрацювання фонетичного матеріалу учні виконують ряд аналітичних завдань (підкреслюють букви, що позначають голосні або приголосні звуки, роблять фонетичний аналіз слова тощо), спрямованих на засвоєння знань з мови. Подібні аналітичні дії виконують і під час вивчення тем «Будова слова», «Частини мови». Використовуються аналітичні завдання й під час формування орфографічних та граматичних умінь і навичок.
Крім аналітичних, широко використовують і конструктивні вправи. Прикладом таких вправ є списування зі вставлянням літер, дописуванням або зміною закінчень, вправи на конструювання словосполучень і речень. Останні є перехідними між вправами, спрямованими на засвоєння знань, і вправами для формування частково мовленнєвих умінь та навичок. Так, вправи типу «Побудуйте словосполучення з поданих слів: берег, річка, на» або: «Побудуйте словосполучення, дібравши іменники жіночого або чоловічого роду на -а, -я: розмовляти з подарувати...» потребують застосування знань з граматики; одночасно вони мають позитивний вплив і на формування вмінь граматично правильно вживати слова у мовленні. Таке саме спрямування мають і вправи на відновлення деформованих речень, складання речень за опорними словами тощо.
Серед конструктивних вправ у методиці навчання другої мови окремо виділяють вправи, підпорядковані формуванню частково мовленнєвих умінь і навичок, що стосуються усного мовлення. Такими є підстановчі та трансформаційні вправи.
Підстановчі вправи потребують підстановки (заміни) окремих слів, словосполучень у запропоновану вчителем фразу. Наприклад, для активізації лексики вчитель дає таке завдання. «Повторіть речення, яке я скажу, а потім, повторюючи його, називайте слова — назви предметів (малюнків), які я показуватиму, або слова, які я називатиму».
Учитель:
— На столі лежить книжка. — Учні повторюють. Потім показує олівець і кладе на стіл, книжку прибирає. Учні промовляють:
— На столі лежить олівець. — Учитель може сказати «Червоний». Учні повторюють: «На столі лежить червоний олівець».
Такі вправи використовуються й для засвоєння граматичних форм. З цією метою вчитель може виконувати дії з предметами. Наприклад, щоб учні засвоїли форми іменників у місцевому відмінку однини, вчитель кладе книжку або будь-який інший предмет на стіл: «Книжка лежить на столі». Учні повторюють фразу. Вчитель кладе той самий предмет на парту і запитує: «А тепер?» Учні відповідають: «Книжка лежить на парті» і т. д. Як бачимо, використання підстановчих вправ, що належать до активних методів навчання, тісно пов'язане з репродуктивним методом (першу фразу вчителя учні повторюють). Це є яскравим підтвердженням думки, що різні методи навчання тісно переплітаються.
Прикладом підстановчих вправ може бути й гра «Так або ні». Учитель демонструє малюнок або предмет і ставить до дітей запитання. Перед цим він робить відповідні пояснення.
— Я показуватиму предмет або малюнок і ставитиму запитання. Якщо я правильно назву предмет (дію, ознаку), ви скажете «так» і повторите те, що я сказав(ла). Якщо ж я назву предмет або малюнок неправильно, ви скажете «ні» і дасте правильну відповідь.
Далі він показує малюнок білочки й запитує: «Це зайчик?» Учні відповідають. «Ні, це білочка» і т. д.
Підстановчі вправи корисні тим, що активізуються не окремі слова, а слова, вжиті у мовленні; це дає змогу одразу формувати мовленнєві вміння.
Трансформаційні вправи передбачають певну трансформацію (перебудову) репліки вчителя, зміну її структури, що спричиняє змінювання граматичних форм, заміну слів чи словосполучень антонімами або синонімами. Такі вправи особливо корисні під час формування вмінь діалогічного мовлення. Прикладом трансформаційних вправ є такі, коли вчитель робить коротке повідомлення, що стосується одного з учнів (повідомлений факт має бути дійсним) і пропонує іншому уточнити цей факт, перепитавши.
Наприклад, учитель повідомляє: «Галинка ходила в кіно». Потім пропонує комусь із учнів запитати, коли саме вона ходила. Ще комусь — з ким вона ходила в кіно, який фільм дивилася, чи сподобався їй фільм та ін. Як бачимо, цією вправою можна залучити до розмови велику групу дітей. Завдяки їй діти вчаться не лише відповідати, як у діалозі «учитель — учень», а й самим запитувати.
Іншим прикладом трансформаційних вправ є такі, коли вчитель запитує про щось учня чи ученицю, а потім перепитує когось іншого, щоб той відповів.
— Іванку, ти прочитав казку «Колобок»?
— Так, прочитав.
Учитель звертається до іншого школяра:
— Степанку, що відповів Іванко?
За допомогою таких вправ в учнів формується вміння відповідати, будуючи складну синтаксичну конструкцію («Іванко відповів, що він прочитав казку...»).
Трансформаційні вправи стимулюють розвиток комунікативного мовлення. Вони так само, як і підстановчі, добре розроблені і використовуються в методиці навчанні іноземних мов. Експериментальне навчання підтвердило ефективність цих вправ і під час засвоєння української мови як другої.
Мовленнєва комунікація розпочинається з продукування найменших одиниць — слів, словосполучень (реплік). Тому підстановчі й трансформаційні вправи є перехідною ланкою від оперативної до комунікативної діяльності учнів. Ці вправи називають ще умовно мовленнєвими, їх рекомендується використовувати на початковому етапі формування усного українського мовлення учнів.
