| відмінок | однина | множина | ||
| Н.в. | Курч-а | Ім’-я | Курч-ат-а | Ім-ен-а |
| Р.в. | Курч-ат-и | Ім-ен-і/я | Курч-ат | Ім-ен |
| Д.в. | Курч-ат-і | Ім-ен-і | Курч-ат-ам | Ім-ен-ам |
| З.в. | Курч-а | Ім-я | Курч-ат/а | Ім-ен-а |
| О.в. | Курч-ам | Ім-ен-ем/ям | Курч-ат-ами | Ім-ен-ами |
| М.в. | (на) курч-ат-і | (по) ім-ен-і | (на) курч-ат-ах | (по) ім-ен-ах |
| Кл.в. | Курч-а | Ім-я | Курч-ат-а | Ім-ен-а |
Уваги до відмінкових форм іменників четвертої відміни:
I) Чергування:
1. додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-, -ен-, що є характерною ознакою цієї відміни:
| Приклади імен. з суф –ат | Список імен. з суф –ен |
| Гус-я – гус-ят-и | Ім-я – ім-ен-і |
| Курч-а – курч-ат-и | Плем-я – плем-ен-і |
| Тел-я – тел-ят-и | Сім-я – сім-ен-і |
| Дівч-а – дівч-ат-и | Тім-я – тім-ен-і |
| Лош-а – лаш-ат-и | Вим-я – вим-ен-і |
Деякі іменники не змінюються, а саме:
а) іншомовні слова, які закінчуються на голосний (крім -а після приголосного та -я): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т. д;
б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком;
в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, в СПУ, договір із ВАТ, від райвно; але: у загсі, на ЛАЗІ, до ВАКу.
У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира - музею-квартири, фабрика-кухня - на фабриці-кухні, Переяслав-Хмельницький - з Переяслава-Хмельницького.
Система закінчень іменників II відміни в історичному освітлені.
До другої відміни іменників з історичного погляду манежать:
а) іменники чол. р. колишньої основи на -о-, -jo-; це найбільший за обсягом, за кількістю клас іменників давньоруської мови, в межах якого розрізнялися два різновиди:
• тверда грума (з основою на твердий приголосний)
• м'яка група (з основою на м'який приголосний): городь, конь, ножь, край;
б) іменники середнього, р. колишньої основи на -о-, -jо-, в межах яких розрізнялися так само два різновиди:
• тверда група (з основою на твердий приголосний)
• м'яка група (з основою на м'який приголосний): село, мито, добро; поліе, сьрдьце;
в) Іменники чол. р. колишньої основи на -и- (-ъ-), до складу цієї групи входили іменники сьнъ, волъ, полъ (половина);
г) іменники чол. р. колишньої основи на -і- (-ь), які не завжди чітко розмежовуються з іменниками чол. р. давніх основ на -jо; до складу цієї групи входили іменники чьрвь, гость, зять;
д) іменники чол. р. колишньої основи на приголосний -п- (-теп): бредень, гребень;
е) іменники с. р. колишньої основи на приголоний –s-: небес, очес, словес.
Однина
Н.в. і 3.в. В давньоруській мові в наз. і знах відм. одн. іменники чол. р. мали закінчення -ъ-, (медъ), зрідка -о- (сипко), -ь- (огнь), іменники середн, р -о- (небо) та -е- (море).
У староукраїнських пам'ятках іменники чол. р характеризуються нульовою флексією: судъ.У формах знах. відм. вже чітко розмежовуються назви істот і неістот.
Р.в. У мові давньоруській мав флексії залежно від характеру давньої основи іменника: іменники з колишніми основами на -о-, -jо - мали закінчення -а-,-ы-: Володимира, ведра; іменники з колишніми основами на -і-мали закінчення -оу-: из домоу своєго,;
іменники з колишніми основами на - і- закінчувалися на -и-; іменники з колишніми основами на приголосний вживалися з закінченням -е-.
Д.в. Давньоруська мова засвідчує від іменників колишніх основ на -о-, -jо флексію -у (-ю): близокоу, ко оконцю; від іменників колишньої основи на -и- флексію - ови - (радость ми рови,
О.в. Характеризується давньоруськими флексіями - ъмь-, -ьмь- братъмь, плачьмь
М.в. У давньоруській мові має флексії -ъ-, -и, -у, -е-: КиєвЬ, чюдесе.
К.в. У давньоруській мові утворювався за допомогою закінчень -е- від іменників твердої та -ю- від іменників м'якої групи з колишньою основою на -о-, -jо-. брате, ДнЬпре,
Множина
Н.в. і к.в. іменників чол р. мають у давньоруській мові флексії -і (-и) (колишні основи на -о-, -jо-), -ове- (колишня основа на -и-), ые: ангели, пастоусі.
Р.в. Від іменників колишніх основ на -о-, -jо- мав у давньоруській мові флексії -ъ- (тверда група) і -ь- (м'яка група): євангелистъ.
3.в. Звичайними закінченнями іменників чол, р. колишньої основи на -о-, -jо- мав у давньоруській мові закінчення -ы- (тверда група) та -ъ- (м'яґ ка група), а для іменників с р- відповідно -а- та -я-: помисли, цвітьі
Д.в., о.в, м.в. Форми д, о., і м. відмінків множини утворювалися у давньоруській мові за допомогою таких закінчень: у в. закінчення -омъ (тверда група) і -емъ- (м'яка група) в іменниках із колишніми основами на -о-, -jо-: княземь.
Двоїна
У н.в., к.в. та з.в. двоїни іменники ч. р. колишніх основ на -о-, -jо- у давньоруській мові мали флексії -а (-ы-), с, р. відповідно -Ъ-, -и-:
а) називний (кличний): птенца;
б) знахідний: посьла дьва брата
У давальному і орудному відмінках двоїни іменники мали флексії -ома, -ыма, -ьма:
а) давальний; к-ь братомо своима
б) орудний: крилома своими.
