Слово як морфологічна одиниця-конструкція являє собою єдність взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які утворюють його. Морфема - це найменша неподільна значуща частина слова. За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі і службові. Корінь - це основна, стрижнева морфема, що виражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова. Корінь є носієм речового значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною кожного слова. За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють незв'язаний і зв'язаний корені. Незв'язаний (вільний) корінь – той, що має здатність до вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вираженим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в інших споріднених, до складу яких входять, крім кореня. словотворчі афікси й закінчення. Більшість слів мають вільні корені. Зв'язаний корінь - той, що в сучасній мові не може виявляти себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксальними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розняти сприймаються як похідні. але корінь цих слів зв'язаний, він не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки в похідних словах. Афікси є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове, значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення і тим самим служать засобом творення похідних слів або вказують на відношення його до інших слів, виступають засобом творення форми того самого слова.
Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова. Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові. За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми. Префікс - морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про-славитися. над-будова, на-земний. Постфікс - це афікс, прикріплений після кореня.
До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс. Суфікс - це морфема, що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад: спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.
Флексія, або закінчення, - це афікс, який займає кінцеву позицію в змінюваному слові, служачи показником синтаксичних відношень між пов'язаними словами в словосполученні і реченні. Власне постфікс - це афікс, що знаходиться в абсолютному кінці слова, після закінчення, і виконує словотворчу і граматичну роль. Він приєднується до дієслів як словотворчий афіксі водночас надає їм зворотного пасивного значення: учити - учитися; писати - писатися.
Основа - це частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. При морфемному поділі слова залишається основа після відкидання афіксів з граматичним значенням. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виділяються основи міст-, визвольн-, чотир- шляхом відкидання закінчень -о, -ий, -и; у дієслівних словоформах пишу, пишемо, пишуть, пиши, пишіть після відкидання флексій залишається основа пиш- (теперішнього часу), а в словоформах писав, писала, писали (основа виділяється шляхом відкидання формотворчих суфіксів (-в-. -л-) і закінчень - нульового, -а, -и (основа минулого часу - писа-).
Основа слова і закінчення. Типи основ з погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків та за особливостями вияву в споріднених словах. Зміни в морфемній структурі слова в процесі історичного розвитку.
Основним типом граматичних афіксів в українській мові є флексія (закінчення), що виражає відношення слова до інших слів у словосполученні і реченні. Закінчення завжди виступає в певній системі словозміни змінюваних частин мови.
У системі словозміни змінюваних частин мови показником граматичних значень може виступати також нульовий афікс, тобто матеріально не виражений у звуках. Наприклад, у системі словозміни іменників II відміни чоловічого роду нульове закінчення виступає в називному відмінку, а в назвах неістот - і в знахідному.
Основа - це частина змінюваного слова, що виражає його лексичне значення. За морфологічним складом основа може бути кореневою (простою) і афіксальною (складною). Коренева основа дорівнює кореню. На відміну від кореневої основні в афіксальній, крім кореня, наявний один або кілька словотворчих афіксів.
З погляду сучасних, семантико-словотвірних зв'язків основа може бути непохідною (немотивованою) і похідною (мотивованою).
Непохідна - це основа, в складі якої не виділяються словотворчі афікси і яка не мотивується через зв'язки з словами того самого кореня: наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати - мир-, сонц,-, біл-; зна-. Значення непохідної основи замкнено в ній самій і може бути виявлене лише внаслідок етимологічного аналізу.
Похідна - це основа, в складі якої, крім кореневої морфеми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка мотивується через семантико-словотвірні зв'язки з іншими словами того самого кореня. Наприклад основи слів морозиво, правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс (мороз-и-, правд-и-, роз-да-) і мотивуються через споріднені слова (мороз, правда, дати). Похідна основа завжди мотивована.
За особливостями вияву в споріднених (однокореневих) словах розрізняють вільні і зв'язані основи.
Вільна (незв'язана) -це основа, що має здатність до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афіксальних) споріднених словах і самостійно, в словах з непохідними основами. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик основа крик може виступати самостійно і в споріднених словах, ускладнена словотворчими афіксами, як і неускладнена (крик).
Зв'язана - це основа, яка не має здатності вільно виявляти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфіксальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів. Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка, навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик- (вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.
У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін у морфемній структурі слів української мови є порушення прямих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі якого виникло похідне, із активного словника відбуваються різні за характером зміни у морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення та інші.
Спрощенням називається процес, наслідком якого є втрата похідним словом здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему. Так, наприклад, слово вікно всучасній українській мові поділяється на дві морфеми - кореневу вікн- і флективну -о.
Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчастіше воно спостерігається у словах, утворених суфіксальним способом.
Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигляду службових морфем, переміщення меж між похідною основою і словотворчим афіксом, називається перерозкладом. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин, -івськ(ий), -анськ(ий), -ність та ін. Наприклад; ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я), сух-ощав-ий (від сух ість. сух-ощ-і). блиск-оті-ти (від блиск-іт).
Перерозклад зрідка зустрічається на стику префіксів: наприклад, префікс зне - виник внаслідок зрощення префіксів з- і не- в основах дієслів, похідних від іменників і прикметників: не дати долі - знедолити; не мати сили - знесилитися; зажити неслави - надати поганої слави - знеславитися).
Своєрідні процеси, що ведуть до змін у морфемному складі слів, виникають внаслідок переходу слів з одного розряду в інший: прикметників і дієприкметників - в іменники (субстантивація), змінюваних слів - у прислівники (адвербіалізація), самостійних слів - у службові слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу обов'язково викликають зміну граматичних значень, а отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) морфем на словотворчі афікси. Такий процес називають декореляцією.
