Іменник. Лексико-граматичні розділи іменників

Іменник - частина мови, що об'єднує слова з предикативним значенням вираженим у граматичній категорії роду, числа, відмінка і виступають в типовій для них синтаксичній функції підмета або додатка.

На грунті взаємозв'язку між граматичними і семантичними ознаками виділяють такі Лексико-граматичні розряди іменника:

• Загальні і власні;

• Конкретні і абстрактні;

• Предметні і речовинні;

• Збірні;

• Назви істот і неістот.

До власних наложать індивідуальні назви або імена, прізвища. Вивченням імен займається спеціальна дисципліна - ономастика. До загальних належать іменники, що виступають узагальненими назвами, однотипних предметів, явищ. Різниця існує і на граматичному рівні: власні назви мають лише форму однини чи множини.

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Це іменники в яких:

• передається те, що людина пізнає за допомогою органів чуття;

• назви часових понять;

• географічні назви;

•назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо.

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними. Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, щастя, вчення. З поміж абстрактних іменників виділяються:

• непохідні (воля, сила, мрія, ідея);

• похідні (дружба, висота, багатство).

Речовинні іменники називають речовину (продукти харчування, овочі, ягоди, тканини і т.д.). Речовина, як відомо, рахунку не підлягає, її можна лише виміряти і вже потім порахувати одиниці виміру. Тому речовинні іменники вживаються лише в однині. Речовинні іменники можуть мати форму множини, якщо: вказують на різновиди, гатунок (мінеральні води, натуральні соки, ефірні спирти); вказують на велику кількість (Вівса, пшениці, ячмені - все це зіллялось в одну могутню хвилю(М.Коцюбинський).

Іменники, які позначають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як ціле, називаються збірними. Найчастіше таку сукупність створюють назви істот, рослин, та ін.: молодь, дітвора, деканат, березняк, листя, коріння.

Вони не мають форми множини, через те, що виражають об'єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Проте в них є рід і словозміна. До назв істот належать іменники, що називають: людей, тварин, птахів, комах, міфологічних істот, карт, шахових фігур, померлих. До назв неістот також належать іменники, що називають: сукупності осіб (група, загін), назви організмів.

Граматичне поняття істоти/неістоти не збігається з поняттям живого/неживого в природі.

Назви істот і неістот розмежовуються зо допомогою запитань:

для істот - хто? кого?

для неістот - що? чого?

Граматичні категорії іменника.

Іменник - це повнозначна частина мови, що об'єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду, називає предмет і відповідає на питання хто? що?

Рід іменників

Рід має реальне значення тільки відносно назв осіб (робітник - робітниця) та якоюсь мірою - відносно назв тварин (баран - вівця). Що ж до назв неістот, то рід мас лише граматичне значення. Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно). Слід пам'ятати, що в українській мові до чоловічого роду належать, крім названих вище, такі іменники: цей насип, цей підпис, цей літопис, цей ступінь, цей пил, цей ярмарок, цей продаж, цей кір, цей Сибір. Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід - чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п'яниця і ця п'яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка, і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище, ця хмарище і це хмарище - їх прийнято називати іменниками подвійного роду (вживана іноді назва «іменники спільного роду» не відповідає позначуваному явищу).

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна);

д) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка).

Іменники, що вмиваються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Число іменників

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада, це листя, це коріння. Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кризо, молоко, чорнило;

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня;

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість;

г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко. Луцьк;

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані стапі, болі, радості.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани.

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.

в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі;

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;

д) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Малевичі.

Відмінки іменників

Іменник, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюється за відмінками. В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання:

називний - хто? що? (весна, явір);

родовий - кого? чого? (весни, явора);

давальний - кому? чому? (весні, явору);

знахідний - кого? що? (весну,явір);

орудний - ким? чим? (весною, явором);

місцевий - на кому? на чому? (на весні, на яворі);

кличний - хто? що? (весно, яворе).

Називний і кличний відмінки називаються прямими, усі інші – непрямими. Іменник у називному відмінку виступає в реченні в ролі підмета, іноді - присудка. Наприклад, у реченні Вірний приятель - то найбільший скарб (Нар творчість) у називному відмінку стоять підмет приятель і присудок скарб. Іменник у кличному відмінку виступає тільки ролі звертання.

Іменники в непрямих відмінках у реченні можуть виступати:

а) іменною частиною складеного присудка: Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне;

б) додатком: Навтішатися світом - що випити кухоль, У якому ізверху мед, а насподі - гірчиця;

в) означенням: Гуркочи у долю мою, світе, хвилями прадавнього Дніпра,

г) обставинами: В день такий на землі розцвітає весна тремтіти од солодкої муки.