Політична думка нового часу

(XV ст. – перша половина XVI ст.)

Третя тема курсу основи політології вивчає політичну думку нового часу. За традиційною європейською хронологією початок Нових часів визначався впровадженням книгодрукування, відкриттям Америки і революцією цін, духовними й соціально-економічними чинниками, насамперед зростанням авторитету науки й падінням впливу Церкви, Реформацією, крахом схоластичної системи й поширенням раціоналізму, розквітом Відродження, утвердженням союзів королів з багатим купецтвом, розгортанням військово-технічного прогресу, зміною соціальної структури населення.

Початок Нових часів знаменує собою відокремлення політики від права і моралі, перетворення її у самостійну наукову теорію. Даний процес започаткував Н.Макіавеллі. Його політ. філософія носила науковий і емпіричний характер, опиралася на його діловий досвід і ставила собі за мету вказати засоби для досягнення визначених цілей, не зважаючи на те, якими вони визнаються добрими чи поганими. У політ. доктрині Макіавеллі виокремлено три найголовніші політ. блага: національна незалежність, безпека і упорядкована конституція. Значну увагу приділив він шляхам досягнення цих благ. Головною була проблема застосування сили, бо для досягнення будь-якої політ. мети необхідна певна сила. Макіавеллі сформулював образ володаря, який мав би найбільше шансів реалізувати великі цілі. Варто вказати, що за його політ. теорією крився практичний інтерес – боротьба за об’єднання і держ. незалежність Італії.

У результаті засилля папської влади, духовного панування Італії в центральній Європі вибухла Реформація, що мала політ. і теологічний характер. Лідером Реформації був М. Лютер, що виступив не лише проти папської влади, її зловживань, але й за зменшення влади церкви взагалі (він не заперечував проти того, щоб всюди, де володарі будуть протестантами, визнати їх главою Церкви в їхній країні). Він сформулював принцип: «чия країна, того і релігія». Протестантство спричинило зміцнення тенденції централізації влади королів в Європі. Одночасно, розкол в Церкві призвів до кривавих й затяжних релігійних війн в Європі, які закінчилися Тридцятирічною війною, що змінила геополітичну ситуацію в Європі та показала необхідність відмови від середньовічної ненависті, створила атмосферу для єдиної віри, висунення ідеалів терпимості, права, свободи. Хоча на півночі Європи Відродження почалося пізніше і переплелося незабаром з Реформацією, тут теж виникло нове знання, представники якого прагнули до реформ, відмовлялися від схоластики, шукали нових шляхів суспільного розвитку. Яскравим представником північного Відродження став канцлер Т. МОР, автор «Утопії». У книзі розглянуто ряд важливих суспільних проблем – про війну, мир, релігію, терпимість і справедливість. Водночас (не без впливу Платона) життя утопістів вимальовувалося одноманітним й суворо регламентувалось. Дещо пізніше італ.чернець Т. Кампанелла розвинув далі утопічні ідеї побудови справедливого суспільно-політичного ладу. Наступне питання теми – це розвиток теорії природного права та суспільного договору, що мато місце наприкінці XVI та в першій половині XVII ст. її представниками були насамперед Г. Гроцій, Т. Гоббс і Б. Спіноза. Вони виходили з того, що в основі людської злагоди лежить розум і природа,

які співпадають між собою. Звідси, «природне право», що регулює людське cycво, має даний раціонально-природний фундамент. Воно відрізнялося від «громадянського права», яке залежало від рішень людей та громадянської влади. Мета його підтримання згоди серед громадян. До природних прав належали життя, гідність і власність особи. Міжнародне право спиралося на однакову природу людей, що дає можливість укладати міжнародні угоди між зовсім різними людьми. Однією з центральних проблем стала проблема виникнення держави, права і законів, їх характеру, та прав і обов’язків підданих, меж влади монархів, їхніх обов’язків щодо підданих. Залежно від того, як вирішувалася проблема виникнення держави, шляхів і засобів цього процесу, політ. мислителі тих часів формулювали свої закони та методи вирішення актуальних політ. проблем. Одночасно, дехто з них (Г. Гроцій і Т.Гоббс) пропонували свої закони, що регулювали б міжнародні відносини між державами та регламентували відносини в сус-ві. Саме вони впровадили поняття «суспільний договір» (союз). Влада держави в сус-ві повинна бути абсолютною, твердив Гоббс, права ж монархів можуть бути обмеженими, бо піддані мають право на самозбереження. Далі розвинув цю думку Спіноза, він пропагував ідею республікансько-демократичного ладу, що робило її предтечею майбутньої доктрини лібералізму.

Б. К.

4.