Серед основних функцій держави як головних напрямків і видів здійснення діяльності, обумовлених її завданнями й цілями, окреме місце посідає екологічна функція. Вона сформувалася нещодавно і отримала своє конституційне закріплення. її виникнення прийнято пов'язувати із загостренням сучасної екологічної ситуації, зростанням ролі і значимості сфери взаємодії суспільства і природи, коли проблеми співвідношення останніх зажадали окремого, специфічного підходу і вже не могли вирішуватися в рамках здійснення економічної функції.
Призначення екологічної функції виражається в забезпеченні науково обґрунтованого співвідношення екологічних та економічних інтересів, а також у створенні комплексу необхідних гарантій для реалізації й захисту прав людини на здорове і сприятливе навколишнє середовище. Вона спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства. Сутність екологічної функції полягає в гарантуванні екологічної безпеки й підтриманні екологічної рівноваги на території держави; в охороні й раціональному використанні як окремих природних ресурсів, так і навколишнього природного середовища в цілому; у збереженні генофонду.
Основними цілями цієї функції держави є охорона оточуючого людину середовища, гарантування екологічної безпеки її життя і здоров'я.
Реалізується ця функція за допомогою економічних, організаційних, ідеологічних і правових механізмів. Правовий механізм реалізації екологічної функції держави пов'язаний в основному з функціонуванням права.
Екологічна функція права – основний напрямок впливу еколого-правових норм на суспільні відносини з метою їх упорядкування. Як інструмент управління суспільством вона властива праву і спочатку реалізовувалася в процесі здійснення економічної функції держави.
Виникнення і функціонування екологічної функції права є результатом розвитку й поглиблення протиріч у взаємодії суспільства і природи. Саме це привело до усвідомлення потреби і необхідності розширення правової регламентації у сфері охорони довкілля і всебічного наукового дослідження природних ресурсів. Мета цієї функції полягає в забезпеченні якості навколишнього природного середовища в умовах розвитку суспільства за допомогою належного правового регулювання відповідних відносин. Зазначена мета досягається шляхом опрацювання, прийняття і застосування еколого-правових норм, які не тільки відбивають закономірності взаємодії суспільства і природи, а й закріплюють науково обґрунтовані нормативи антропогенного впливу на довкілля.
Екологічна функція має певну специфіку і зумовлена особливостями сфери суспільних відносин, яка є предметом правової регламентації - сфери взаємодії суспільства і природи. Регулювання цих відносин здійснюється нормами екологічного права.
У сучасних умовах прийнято розрізняти загально-правові і спеціальні (галузеві) функції екологічного права. До загально-правових належать такі з них, як регулятивна, превентивна, виховна, охоронна, до спеціальних - природна й антропоохоронна функції.
Важлива роль у регулюванні екологічних відносин належить принципам екологічного права.
Принципи екологічного права - це виражені в нормах права основоположні й системоутворюючі ідеї, положення, риси, відповідно до яких здійснюється регламентація екологічних відносин і які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави. Ці принципи або офіційно закріплені в загально-правовій та екологічній доктринах держави чи нормах екологічного законодавства, або випливають зі змісту останнього.
Класифікація еколого-правових принципів можлива за різноманітними ознаками. Вирізняються, зокрема, загально-правові і спеціальні принципи екологічного права. Загально-правовими виступають міжнародне співробітництво у сферах використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й гарантування екологічної безпеки; демократизм і гласність у процесі прийняття екологічно значимих рішень та ін.
Провідним спеціальним (галузевим) принципом екологічного права, що складає підґрунтя для виникнення і формування інших принципів, виступає правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи. Крім того, до спеціальних принципів належать правове забезпечення цільового, раціонального й ефективного використання природних ресурсів; стимулювання власників природних ресурсів і природокористувачів до належного використання природних ресурсів, їх відтворення й охорони; пріоритетність екологічних вимог перед іншими в підтриманні екологічної рівноваги тощо.
