Крону «екологічного дерева» становлять нормативно-правові акти, що, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище в цілому та на його окремі компоненти.
Правова охорона навколишнього середовища - складна й багатогранна царина. її забезпечує обширне законодавство, що регулює питання не тільки охорони навколишнього природного середовища, а й раціонального використання й відтворення природних ресурсів.
Найважливіші суспільні екологічні відносини врегульовані в Конституції України, яка будучи Основним Законом країни, є нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили. У ній, зокрема, визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є відповідно до ст. 16 Конституції обов'язком держави. Крім того, Основний Закон держави містить і інші принципові положення, що регулюють суспільні екологічні відносини.
Сучасними головними нормативно-правовими актами, які визначають основи організації охорони довкілля, є Закони України:
• «Про охорону навколишнього природного середовища» (від
25 червня 1991 р.);
• «Про природно-заповідний фонд України» (від 16 червня
1992 р.);
• «Про охорону атмосферного повітря» (від 16 жовтня 1992 р.);
• «Про тваринний світ» (від 13 грудня 2001 р.);
• «Про рослинний світ» (від 9 квітня 1999 р.) та ін.
Поресурсні відносини у сфері використання й охорони як окремих природних компонентів, так і навколишнього природного середовища в цілому регулюються, крім того, відповідними кодексами: земельним, водним, лісовим, про надра та ін.
Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево» і в державі вже склалася національна система екологічного права як самостійної галузі права. Саме вона об'єднує правові норми, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства й природи.
Характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує земельну, водну, лісову, гірничу та інші підгалузі екологічного права. Кожна з цих підгалузей включає як норми, що регулюють відносини щодо охорони й використання конкретного природного ресурсу, так і правові приписи, спрямовані на охорону навколишнього середовища в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють, скажімо, порядок вибору конкретної земельної ділянки, яка буде надана в користування, є нормами більш широкої дії і мають регулятивний характер. Поряд із цим екологічне право включає певну групу правових приписів, що, по-перше, регулюють відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема, вже згадуваний Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ін.), по-друге, визначають можливість самого носія суб'єктивного права діяти певним способом і примусово забезпечувати виконання юридичних обов'язків.
До законодавства про охорону навколишнього природного середовища належать й інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства екології і природних ресурсів (як прийняті ним самостійно, так і разом з іншими міністерствами й відомствами), рішення місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.
На даний момент ще не сформувалися умови для розробки комплексного законодавчого акта, який би охопив усі напрямки правового регулювання суспільних відносин. Але в перспективі прийняття Екологічного кодексу України не лише доцільне, а й необхідне, тим більше що це прямо передбачено Основними напрямками державної політики України в галузі екології.
