Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Державне управління в галузі природокористування




Реалізація екологічної функції держави безпосередньо пов'яза­на з управлінням природокористуванням і охороною довкілля. Зазначене управління є найважливішою складовою частиною управління суспільством і має за мету забезпечення раціональ­ного використання природних ресурсів, проведення ефективних комплексних заходів щодо охорони довкілля, контроль за до­триманням вимог екологічної безпеки, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів і організацій при прове­денні екологічних заходів. Зазначена мета досягається шляхом виконання уповноваженими державними та іншими органами комплексу управлінських функцій. Такими функціями вважа­ються основні види діяльності відповідних органів, які необхід­ні з погляду оптимальної організації раціонального викорис­тання, охорони, відтворення та захисту природних об'єктів чи довкілля в цілому.

До складу функцій управління в галузі екології входять орга­нізаційні (облік природних ресурсів, екологічне планування і про­гнозування та ін.), попереджувально-охоронні (екологічна експе­ртиза, спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля, екологічний контроль та ін.), інші функції (стандартизація і нормування у сфері природокористу­вання і охорони довкілля, вирішення екологічних спорів та ін.).

Зазначені функції в галузі екології здійснюють органи дер­жавного управління, органи місцевого самоврядування, а також громадські об'єднання і організації. Серед державних органів, які в межах компетенції, визначеної законодавством, здійсню­ють управлінські функції у сфері екології, розрізняють органи загальної та спеціальної компетенції. Органами загальної ком­петенції вважаються ті, до компетенції яких входить здійснен­ня всіх функцій управління незалежно від виду природного об'­єкта та суб'єктів користування ним. Органами спеціальної ком­петенції визнаються державні органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями в галузі екології.

Провідним органом у сфері державного управління приро­докористуванням та охороною довкілля є Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовища України. Воно здійс­нює комплексне управління та координацію державної діяльно­сті в галузі охорони довкілля, раціонального використання і від­творення природних ресурсів, забезпечення регулювання еколо­гічної, ядерної та радіаційної безпеки (див. додаток 5).

Екологічний моніторинг

Одним із найважливіших елементів управління у сфері еколо­гії є екологічний моніторинг, який являє собою комплексний еколого-правовий інститут, що складається із сукупності держав­них відомостей про якісний стан навколишнього природного середовища і спостережень галузевих державних органів за змі­нами об'єктів природокористування, які узагальнюються на за­гальнодержавному рівні з метою одержання єдиної всебічної оцінки екологічного стану довкілля.

Державний моніторинг навколишнього природного середо­вища становить систему спостережень, збирання, опрацювання, передачі, збереження й аналізу інформації про стан навколиш­нього природного середовища та прогнозування його зміни.

Ведення моніторингу законодавчо закріплено в ст. 22 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», Положенні про державну систему моніторингу навколиш­нього середовища, затвердженому Постановою Кабінету Мініст­рів України № 391 від 30 березня 1998 р., і в спеціальних галу­зевих Положеннях про ведення державних моніторингів окре­мих об'єктів природокористування, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Екологічний моніторинг природного середовища - це сучас­на форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомо­гою засобів інформатизації. Ця форма забезпечує регулярну оцін­ку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільс­тва й умов функціонування екосистем для прийняття управлін­ських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища й раціонального природокористування. Моніторин­гу підлягають усі об'єкти навколишнього природного середови­ща в цілому, незалежно від їх цільового призначення, характеру, видів і правових форм природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологіч­ного моніторингу довкілля має сприяти здійсненню державної екологічної політики, основними напрямками якої є:

- екологічно раціональне використання природного й соціаль­но-економічного потенціалу держави, збереження сприятли­вого середовища життєдіяльності суспільства;

- соціально-екологічне й економічно раціональне вирішення проблем, що виникають у результаті забруднення навколиш­нього природного середовища, небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф;

- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біо­логічної і ландшафтної різноманітності, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенних змін клімату, захисту й відтворення лісів, забруднення навколишнього се­редовища, відновлення природного стану водних об'єктів (Дніп­ра, Дунаю, Чорного й Азовського морів).

Державна система екологічного моніторингу природного се­редовища є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, зберігання й опрацювання екологічної інформації для відомчої й комплексної оцінки та прогнозування стану навко­лишнього природного середовища. Цей моніторинг здійснюєть­ся відповідно до державної довгострокової програми, що визна­чає загальні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями й об'­єктами, за періодами і способами виконання дії відомчих орга­нів виконавчої державної влади, підприємств, установ та органі­зацій незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу навколишнього середовища, відповідальними за обов'язкове здій­снення Державної програми екомоніторингу довкілля, виступа­ють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Відповідно до своєї компетенції вони опрацьовують одержані дані про стан навколишнього середовища і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обста­новки, раціонального використання й забезпечення якості при­родних ресурсів, а також охорони довкілля.

Державна політика у сфері охорони навколишнього середо­вища, використання природних ресурсів і гарантування екологіч­ної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні й місцеві програми, спрямовані на втілення певних екологічних пріоритетів.


Розділ 6 Планування раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища

Основні поняття

Природокористування – безпосередня або непряма дія люди­ни на навколишнє середовище в процесі всієї її діяльності. Раціо­нальне природокористування – планомірне, науково обґрунтова­не перетворення довкілля у міру вдосконалення матеріального ви­робництва на основі комплексного використання невідновлюва­них ресурсів у циклі: виробництво – споживання – вторинні ресурси за умови збереження та відтворення поновлюваних при­родних ресурсів. Вивчення процесів, що протікають у біосфері, і впливу на них господарської діяльності людини показує, що ство­рення екологічно безвідходних і маловідходних виробництв може запобігти зубожінню природних ресурсів і деградації природного середовища. Господарська діяльність має будуватися за принци­пом природних екосистем, які економно витрачають речовину і енергію і в яких відходи одних організмів є середовищем існуван­ня для інших, тобто здійснюється замкнутий кругообіг.

Здавалося б, сьогодні всім зрозуміло, що час "підкорення при­роди" безповоротно минув і почався період глибокого, зацікавле­ного пізнання її законів. Однак на практиці обсяги відходів у країні зростають у два-три рази швидше, ніж обсяг виробництва і чисельність населення. Лавина відходів забруднює природу, їх шкідливі токсичні компоненти отруюють землю, повітря, ріки, моря і озера. Причина полягає в сьогочасній вигоді для виробниц­тва. Але розумна людина не повинна вважати вигодою знищення всього живого, "безумне пропалювання" ресурсів не лише своїх, а й тих, що належать майбутнім поколінням. Отже, настав час докорінно змінити сам підхід до поняття вигідності, коли йдеться про природокористування.

На основі сказаного можна сформулювати загальне визначен­ня раціонального природокористування – це система взаємодії суспільства і природи, що побудована на основі наукових законів і найбільшою мірою відповідає завданням як розвитку виробниц­тва, так і збереження біосфери. Головний принцип раціонального природокористування: "Використовуй, охороняючи, і охороняй, використовуючи".





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-03-27; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 575 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Велико ли, мало ли дело, его надо делать. © Неизвестно
==> читать все изречения...

2459 - | 2138 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.