Державне управління в галузі природокористування

Реалізація екологічної функції держави безпосередньо пов'яза­на з управлінням природокористуванням і охороною довкілля. Зазначене управління є найважливішою складовою частиною управління суспільством і має за мету забезпечення раціональ­ного використання природних ресурсів, проведення ефективних комплексних заходів щодо охорони довкілля, контроль за до­триманням вимог екологічної безпеки, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів і організацій при прове­денні екологічних заходів. Зазначена мета досягається шляхом виконання уповноваженими державними та іншими органами комплексу управлінських функцій. Такими функціями вважа­ються основні види діяльності відповідних органів, які необхід­ні з погляду оптимальної організації раціонального викорис­тання, охорони, відтворення та захисту природних об'єктів чи довкілля в цілому.

До складу функцій управління в галузі екології входять орга­нізаційні (облік природних ресурсів, екологічне планування і про­гнозування та ін.), попереджувально-охоронні (екологічна експе­ртиза, спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля, екологічний контроль та ін.), інші функції (стандартизація і нормування у сфері природокористу­вання і охорони довкілля, вирішення екологічних спорів та ін.).

Зазначені функції в галузі екології здійснюють органи дер­жавного управління, органи місцевого самоврядування, а також громадські об'єднання і організації. Серед державних органів, які в межах компетенції, визначеної законодавством, здійсню­ють управлінські функції у сфері екології, розрізняють органи загальної та спеціальної компетенції. Органами загальної ком­петенції вважаються ті, до компетенції яких входить здійснен­ня всіх функцій управління незалежно від виду природного об'­єкта та суб'єктів користування ним. Органами спеціальної ком­петенції визнаються державні органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями в галузі екології.

Провідним органом у сфері державного управління приро­докористуванням та охороною довкілля є Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовища України. Воно здійс­нює комплексне управління та координацію державної діяльно­сті в галузі охорони довкілля, раціонального використання і від­творення природних ресурсів, забезпечення регулювання еколо­гічної, ядерної та радіаційної безпеки (див. додаток 5).

Екологічний моніторинг

Одним із найважливіших елементів управління у сфері еколо­гії є екологічний моніторинг, який являє собою комплексний еколого-правовий інститут, що складається із сукупності держав­них відомостей про якісний стан навколишнього природного середовища і спостережень галузевих державних органів за змі­нами об'єктів природокористування, які узагальнюються на за­гальнодержавному рівні з метою одержання єдиної всебічної оцінки екологічного стану довкілля.

Державний моніторинг навколишнього природного середо­вища становить систему спостережень, збирання, опрацювання, передачі, збереження й аналізу інформації про стан навколиш­нього природного середовища та прогнозування його зміни.

Ведення моніторингу законодавчо закріплено в ст. 22 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», Положенні про державну систему моніторингу навколиш­нього середовища, затвердженому Постановою Кабінету Мініст­рів України № 391 від 30 березня 1998 р., і в спеціальних галу­зевих Положеннях про ведення державних моніторингів окре­мих об'єктів природокористування, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Екологічний моніторинг природного середовища - це сучас­на форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомо­гою засобів інформатизації. Ця форма забезпечує регулярну оцін­ку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільс­тва й умов функціонування екосистем для прийняття управлін­ських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища й раціонального природокористування. Моніторин­гу підлягають усі об'єкти навколишнього природного середови­ща в цілому, незалежно від їх цільового призначення, характеру, видів і правових форм природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологіч­ного моніторингу довкілля має сприяти здійсненню державної екологічної політики, основними напрямками якої є:

- екологічно раціональне використання природного й соціаль­но-економічного потенціалу держави, збереження сприятли­вого середовища життєдіяльності суспільства;

- соціально-екологічне й економічно раціональне вирішення проблем, що виникають у результаті забруднення навколиш­нього природного середовища, небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф;

- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біо­логічної і ландшафтної різноманітності, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенних змін клімату, захисту й відтворення лісів, забруднення навколишнього се­редовища, відновлення природного стану водних об'єктів (Дніп­ра, Дунаю, Чорного й Азовського морів).

Державна система екологічного моніторингу природного се­редовища є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, зберігання й опрацювання екологічної інформації для відомчої й комплексної оцінки та прогнозування стану навко­лишнього природного середовища. Цей моніторинг здійснюєть­ся відповідно до державної довгострокової програми, що визна­чає загальні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями й об'­єктами, за періодами і способами виконання дії відомчих орга­нів виконавчої державної влади, підприємств, установ та органі­зацій незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу навколишнього середовища, відповідальними за обов'язкове здій­снення Державної програми екомоніторингу довкілля, виступа­ють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Відповідно до своєї компетенції вони опрацьовують одержані дані про стан навколишнього середовища і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обста­новки, раціонального використання й забезпечення якості при­родних ресурсів, а також охорони довкілля.

Державна політика у сфері охорони навколишнього середо­вища, використання природних ресурсів і гарантування екологіч­ної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні й місцеві програми, спрямовані на втілення певних екологічних пріоритетів.

Розділ 6 Планування раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища

Основні поняття

Природокористування – безпосередня або непряма дія люди­ни на навколишнє середовище в процесі всієї її діяльності. Раціо­нальне природокористування – планомірне, науково обґрунтова­не перетворення довкілля у міру вдосконалення матеріального ви­робництва на основі комплексного використання невідновлюва­них ресурсів у циклі: виробництво – споживання – вторинні ресурси за умови збереження та відтворення поновлюваних при­родних ресурсів. Вивчення процесів, що протікають у біосфері, і впливу на них господарської діяльності людини показує, що ство­рення екологічно безвідходних і маловідходних виробництв може запобігти зубожінню природних ресурсів і деградації природного середовища. Господарська діяльність має будуватися за принци­пом природних екосистем, які економно витрачають речовину і енергію і в яких відходи одних організмів є середовищем існуван­ня для інших, тобто здійснюється замкнутий кругообіг.

Здавалося б, сьогодні всім зрозуміло, що час "підкорення при­роди" безповоротно минув і почався період глибокого, зацікавле­ного пізнання її законів. Однак на практиці обсяги відходів у країні зростають у два-три рази швидше, ніж обсяг виробництва і чисельність населення. Лавина відходів забруднює природу, їх шкідливі токсичні компоненти отруюють землю, повітря, ріки, моря і озера. Причина полягає в сьогочасній вигоді для виробниц­тва. Але розумна людина не повинна вважати вигодою знищення всього живого, "безумне пропалювання" ресурсів не лише своїх, а й тих, що належать майбутнім поколінням. Отже, настав час докорінно змінити сам підхід до поняття вигідності, коли йдеться про природокористування.

На основі сказаного можна сформулювати загальне визначен­ня раціонального природокористування – це система взаємодії суспільства і природи, що побудована на основі наукових законів і найбільшою мірою відповідає завданням як розвитку виробниц­тва, так і збереження біосфери. Головний принцип раціонального природокористування: "Використовуй, охороняючи, і охороняй, використовуючи".