Термін "безвідходна технологія" вперше запропонували російські вчені М.М. Семенов та І.В. Петрянов-Соколов у 1972 р. (у ряді країн Західної Європи замість термінів "мало- і безвідходна технологія" застосовуються "чиста або чистіша технологія" ("pure or more pure technology")). Безвідходна технологія – це практичне застосування знань, методів і засобів з тим, щоб у рамках потреб людини забезпечити найбільш раціональне використання природних ресурсів та енергії і захистити навколишнє середовище.
У визначенні безвідходної технології мається на увазі не тільки виробничий процес. Це поняття стосується і кінцевої продукції, яка має характеризуватися:
– тривалим терміном служби виробів;
– можливістю багаторазового використання;
– простотою ремонту;
– легкістю повернення у виробничий цикл або переведення в екологічно нешкідливу форму після виходу з ладу.
Теорія безвідходних технологічних процесів у рамках основних законів природокористування базується на двох передумовах:
1) початкові природні ресурси мають добуватися один раз для всіх можливих продуктів;
2) створювані продукти після використання за прямим призначенням мають відносно легко перетворюватися на початкові елементи нового виробництва.
Схема такого процесу: попит – готовий продукт – сировина Але кожен етап такої схеми вимагає витрат енергії, виробництво якої пов'язане зі споживанням природних ресурсів поза замкну тою системою. Другою перешкодою повної замкнутості процесу і знос матеріалів, їх розсіювання в навколишньому середовищі, Наприклад, тривале, впродовж багатьох століть, використання таких металів, як срібло, свинець, цинк, мідь та ін., і їх розсіювання в процесі застосування призвели до того, що терміни їх добування із земних надр становлять, згідно зі зведеними міжнародними-прогнозами "Світ у 2000 р.", всього 10–20 років.
Поняття безвідходної технології умовне. Під ним розуміється теоретична межа або гранична модель виробництва, яка в більшості випадків може бути реалізована не повною мірою, а лише частково (звідси – маловідхідна технологія). Але з розвитком сучасних наукомістких технологій безвідходна технологія має бути реалізована все з більшим наближенням до ідеальної моделі. Критики концепції безвідходного виробництва, посилаючись на другий закон термодинаміки, стверджують, що як енергію не можна повністю перевести в роботу, так і сировину неможливо повністю переробити в продукти виробництва і споживання. З цим не можна погодитися, оскільки йдеться перш за все, про матерію і про Землю як відкриту систему, а матерію – продукцію – відповідно до закону збереження речовини і енергії завжди можна знову перетворити у відповідну продукцію. Прикладами служать безвідходні функціонуючі природні екосистеми.
Є й інша крайність, коди всі роботи, пов'язані з охороною навколишнього середовища від промислових забруднень, відносять до безвідходної і маловідходної технологій. Необхідно пам'ятати, що оцінка ступеня безвідходного виробництва – дуже складне завдання і єдиних критеріїв для всіх галузей промисловості немає.
Для точного визначення ступеня безвідходності необхідне введення поправки на токсичність відходів. Неможливо зіставляти тільки за масою, наприклад, відходи рядового виробництва і відпрацьовані розчини гальванічних цехів. Для порівняльного аналізу різних технологічних схем однотипних виробництв, що випускають продукцію одного виду, на стадії їх проектування цілком може бути використаний поправковий коефіцієнт на токсичність відходів.
Для розрахунку енергетичних затрат слід розглядати енергоємність продукції з урахуванням коефіцієнтів безвідходності.
Лише так можна одержати об'єктивний показник безвідходності певного виробництва. Масштаби забруднення навколишнього середовища при виробництві електроенергії на ТЕС часто такі, що можуть звести до мінімуму ті екологічні переваги, яких вдається досягти при вдосконаленні основного виробництва.
