Трактування понять „доходи” та „витрати” операційної діяльності

Ринкові відносини підвищують відповідальність і самостійність підприємств та інших суб'єктів ринку в підготовці та прийнятті управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежіть від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючих та очікуваних фінансових результатів.

Фінансовий результат характеризує економічну ефективність господарювання підприємства, при умові його позитивного значеним слугує джерелом розширеного відтворення виробництва, соціальної розвитку підприємства та платежів до бюджету держави. Важливою складовою фінансового результату є доходи та витрати операційної діяльності, які безпосередньо впливають на формування фінансового результату. Тому особливого значення в нинішніх економічних умовах набуває дослідження обліку доходів та витрат операційної діяльності підприємств.

Питанням організації бухгалтерського обліку доходів та витрат присвятили свої праці вітчизняні вчені, зокрема Дудкевич О. В., Цилюрик Г.І., Гладких Т.В., Сопко В.В. та інші.

Вивчення літературних джерел показує, що вчені дають різні визначення доходу. Так, Ткаченко Н. М. дає таке визначення: "Доходи –це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Коблянська О. І. вважає, що дохід є надходженням економічних вигід, які виникають у результаті діяльності підприємства у вигляді виручки від реалізації продукції (товарів, послуг), гонорарів, відсотків, дивідендів, тощо.

На думку Сопко В., дохід означає надходження) економічної вигоди протягом звітного періоду, що виникає у процесі звичайної діяльності підприємства. На думку Гладких Т.В., доходи –це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Лишиленко О.В. вказує, що дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов’язань, що зумовлює зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Отже, можна зробити висновок, що поняття "доходи" різні науковці однаково визначають, згідно з П(С) БО 15.

Витрати –це загальноекономічне поняття, що характеризує вартісний вимір використаних засобів у процесі господарювання для авансування і здійснення процесу виробництва.

Важливе значення в бухгалтерському обліку, на думку Дудкевича О.В., має формування даних про доходи і витрати підприємства. З метою з'ясування поняття доходів і витрат Дудкевич О.В. порівнює їх дефініції у міжнародних і національних стандартах бухгалтерського обліку. Автор робить висновок, що особливих відмінностей не спостерігається, однак він звертає увагу на те, що в українських стандартах дещо по-іншому трактуються витрати. Враховуючи це, Дудкевич О.В. вважає, що у визначення витрат, яке подане у національних стандартах, доцільно внести уточнення, що дозволить більш змістовно формулювати поняття витрат.

Цилюрик Г.І. вважає, що при організації обліку доходів та витрат операційної діяльності досить актуальною є проблема формування та реалізації облікової політики щодо цих об’єктів облікового процесу.

Отже, узагальнюючи викладене, можна зробити висновок про те, що питання обліку доходів та витрат операційної діяльності нерозривно пов'язане із визначенням сутності даних економічних категорій.

 

УДК 657

Остапчук Ю.В., ст. гр. ОАз-52

Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент

Луцького національного технічного університету

 

ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ЗА ЗМІННИМИ ВИТРАТАМИ: ГАЛУЗЕВИЙ АСПЕКТ

 

Центральне місце в управлінському обліку виробничих підприємств посідає саме облік витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), який дозволяє порівнювати витрати та доходи, вибирати оптимальну цінову і збутову політику та управляти фінансовими результатами. Різноманіття сучасних методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції дозволяє застосовувати в практиці обліку сільськогосподарських підприємств такі методи, які відповідають інформаційним запитам менеджменту і дозволяють приймати ефективні управлінські рішення щодо удосконалення як технології виробничих процесів, так і їх самих.

При складанні зовнішньої фінансової звітності традиційно застосовують калькулювання повних витрат, що передбачає включення до собівартості всіх (змінних і постійних) виробничих витрат. При використанні даного методу тільки невиробничі витрати розглядаються як витрати періоду.

Проте з метою складання внутрішніх звітів і прийняття поточних рішень зазвичай застосовують калькулювання змінних витрат - директ-костинг.

Назву “директ-кост” як новий напрямок в управлінському обліку пов’язують з роботою економіста Джона Моріса Кларка (1923 р.), який обгрунтував необхідність розподілу витрат на змінні і постійні, що дозволило підвищити достовірність фінансових результатів. Розробив метод як облік прямих витрат в 1936 році американський економіст Джонатан Харріс, згідно якого в склад собівартості необхідно включати тільки прямі витрати. Директ-костинг має і суто бухгалтерську причину. Облікові працівники прийшли до висновку, що всі витрати необхідно розділити на витрати, які відносяться до даного звітного періоду (реалізуються в ньому) і витрати, що пов’язані з виготовленням продукції (вони відносяться до тих звітних періодів, в яких відбудеться реалізація продукції), перші отримали назву постійних (фіксованих), другі – змінних (варіюючі, переважаючі) (також застосовують терміни непрямі і прямі витрати). Якщо цей підхід правильний, то, в склад собівартості можна і потрібно включати тільки прямі витрати. Основним запереченням до вище сказаного є те, що в цьому випадку оцінка незавершеного виробництва в балансі являється заниженою, а витрати кожного звітного періоду завищеними.

Калькуляція за змінними витратами дозволяє отримати інформацію про можливі розміри зменшення цін залежно від впливу різних ринкових чинників. Тому, на Заході, розрізняють довгострокову та короткострокову нижні межі ціни. Перша дорівнює повній собівартості виробів та показує, яку ціну можна встановити, щоб відшкодувати повні витрати на виробництво, а друга відображає ціну, яка покриває лише змінні витрати.

Технологія вирощування сільськогосподарських культур і тварин передбачає розподіл непрямих витрат та розрахунок собівартості продукції в кінці року, тому застосування методу обліку змінних витрат є досить необхідним для практики, так як сприятиме періодичному визначенню собівартості та фінансового результату за видами виробництва, продукції (робіт, послуг), виявленню найбільш рентабельних видів продукції та прийняттю відповідних рішень щодо їх виробництва.

В практиці сільськогосподарських підприємств доцільно використовувати розвинутий директ-кост, так як при виробництві окремих видів продукції собівартість слід розраховувати як за змінними витратами, так і прямими постійними (наприклад, амортизація комбайна по збиранню льону, доїльних апаратів тощо). Якщо за певними видами продукції неможливо виділити прямі постійні витрати, то для розрахунку собівартості слід використовувати методику простого директ-костингу.

Система калькулювання змінних витрат дає змогу визначити маржинальний дохід, широко застосовуваний для аналізу прибутковості й прийняття управлінських рішень.

Застосування різноманітних методів обліку витрат впливає на величину собівартості продукції і тим самим на величину фінансових результатів і форму звіту про прибутки і збитки.

В звіті про прибутки і збитки при методі обліку повних витрат розраховується валовий прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і виробничою собівартістю реалізованої продукції. При використання методу змінних витрат розраховується маржинальний прибуток, як різниця між виручкою від реалізації продукції і усіма змінними витратами, включаючи змінну частину операційних витрат.

Виділення в сільському господарстві центрів відповідальності та господарських сегментів дозволяє протягом року складати за кожним з них внутрішню звітність, яка є інформаційною базою для проведення сегментарного аналізу, в основі якого лежить класифікація витрат на змінні і постійні та розрахунок маржинального доходу, який показує внесок кожного центру відповідальності у формування прибутку підприємства в цілому.

 

УДК 657

Остапюк Ю.В., ст. гр. ОА-51

Науковий керівник: Голячук Н.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет

 

РОБОЧИЙ ПЛАН РАХУНКІВ ЯК ЕЛЕМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

За умови регламентованості підходу до однорідності відображення інформації в системі бухгалтерського обліку відповідно до типового плану рахунків вітчизняні суб’єкти господарювання мають право під час конструювання інформаційної системи формувати робочий план рахунків, який відіграє важливе значення для отримання інформації в необхідних аналітичних розрізах і тим самим забезпечує ефективність організації обліку на підприємстві.

Більшість робочих планів рахунків вітчизняних підприємств дублюють зміст типового плану рахунків, не містячи у своєму складі або враховуючи незначні додаткові розрізи аналітичних ознак, обумовлених особливостями діяльності суб’єкта господарювання.

Робочий план рахунків є одним із елементів організації обліку підприємства і затверджується керівником підприємства як додаток до Наказу про організацію обліку та облікову політику. Цей документ також відноситься до документів системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку на рівні підприємства. При цьому сучасний бухгалтер, маючи професійні знання, досвід, і застосовуючи для прийняття рішень професійне судження, вирішуючи, які рахунки необхідно включати до робочого плану рахунків, формує важливі підвалини успішного функціонування підприємства. Це підтверджується словами зарубіжного дослідника М. Макіана, який вважає, що великою помилкою за умови формування робочого плану рахунків є необдуманий вибір рахунків, які входять до його складу, і, складаючи план рахунків, бухгалтер повинен консультуватися з менеджерами та ретельно продумувати кожне своє рішення.

З 2012 р. змінено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. У новому Плані немає субрахунків. Субрахунки до синтетичних рахунків уводяться підприємствами самостійно, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності. Підприємства, які застосовують Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, використовують субрахунки, визначені цією Інструкцією.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій встановлено призначення і порядок ведення рахунків методом подвійного запису для узагальнення інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань і фактів фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб. При цьому наводиться повний перелік синтетичних рахунків і субрахунків, необхідних для ведення бухгалтерського обліку, тобто, якщо під час здійснення підприємством господарської діяльності не виникає необхідності використовувати ті чи інші рахунки, то вони можуть не включатися до робочого плану рахунків.

Для обліку специфічних операцій підприємствам надано можливість за погодженням з Міністерством фінансів вводити за необхідності до плану рахунків додаткові синтетичні рахунки, використовуючи вільні коди рахунків. При цьому процедура введення таких рахунків підприємством нормативно не визначена. Наприклад, незрозуміло, ця процедура має дозвільний чи довідковий характер. Невідомі також терміни, в які Міністерство фінансів має узгодити застосування підприємством до робочого плану синтетичних рахунків із розряду вільних.

Аналітичні рахунки розробляться підприємством з урахуванням вимог законодавства та управлінських потреб.

У робочі плани рахунків слід включати дві групи синтетичних позицій: уніфіковані та індивідуальні. Уніфіковані повинні містити ресурсні рахунки (для обліку виробничих і фінансових ресурсів) – обов’язкові для всіх підприємств. Індивідуальні - об’єднують процесні рахунки (для обліку окремих стадій кругообігу капіталу та цільового використання засобів). Кожне підприємство, виходячи зі специфіки своєї діяльності, самостійно вводить такі рахунки для здійснення внутрішнього управління та контролю. Обов’язковою умовою при цьому є дотримання цілісності всієї системи рахунків бухгалтерського обліку. Єдиним не може бути робочий план рахунків для підприємств різних галузей, оскільки робочий план – це справа кожного бухгалтера і лише він має суверенне право та обов’язок обрати для свого підприємства ті рахунки обліку, які максимальною мірою відповідають тим конкретним умовам, в яких це підприємство працює.

Отже, побудова робочого плану рахунків по суті є процесом виокремлення із загальної сукупності рахунків тих, які необхідні для ведення бухгалтерського обліку конкретного підприємства та реалізації його цілей.

УДК 657

Павлюк К., ст. гр. ОАСз-12

Науковий керівник: Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент

Луцького національного технічного університету

 

ОБЛІК ДОХОДІВ

Формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в суб’єкти господарювання з метою одержання доходу.

У здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб’єктів бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного господарюючого суб’єкта - якомога ефективніше використати ці фактори. Ефективність використання факторів виробництва виражається в кінцевому підсумку у фінансових результатах діяльності господарюючих суб’єктів. Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками як валовий дохід, чистий дохід, прибуток.

Дохід (виручка) є потоком грошових коштів та інших надходжень за певний період, отриманим від продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Отримання доходів створює основу для самофінансування підприємства за умови, що їх розмір достатній для покриття витрат підприємства з реалізації товарів та інших видів діяльності, виконання зобов’язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку. Реалізація економічної стратегії розвитку підприємства здебільшого визначається обсягом доходу, який отримується. Знання чинників, які впливають на розмір доходів підприємства, дозволяє виявити основні напрямки пошуку резервів його збільшення.

Прибуток − це позитивна форма фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Він визначається як перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів.

Основним чинником, який впливає на цей підсумковий показник є дохід (виручка) від реалізації, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Для формування фінансового результату підприємства визначне місце займає правильне вирахування доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, наданих послуг.

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив кардинальні зміни в бухгалтерському обліку, що відбуваються з орієнтацією на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Однією з головних загальноекономічних і бухгалтерських проблем як у практичному, так і в науковому плані є проблема трактування фінансового результату діяльності підприємства, методологія й методика його визначення й оподаткування.

Фінансовий облік є так званою мовою бізнесу, податковий - це засіб спілкування податкових органів із платниками податків. Важливість взаємоузгодженості інформації, що використовується як у фінансовому, так і в податковому обліках, сьогодні набула особливої актуальності.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «Дохід».

Дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи і витрати відображають в бухгалтерському обліку та включають до Звіту грошових коштів від використання активів.

У бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходи й витрати відображаються в момент їхнього виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Отже, бухгалтерський облік ведуть, а звітність складають на основі облікового принципу нарахування: доходи відображають у бухгалтерському обліку і відповідно у фінансовій звітності за відвантаженням продукції (товарів), виконанням робіт, наданням послуг незалежно від термінів одержання грошових коштів або Їхніх еквівалентів від покупців (замовників).

Одержані передоплати (аванси) не визнаються доходами, а видані – витратами, оскільки не призводять до зміни власного капіталу підприємства.

Таким чином, фінансова звітність, складена згідно з принципом нарахування, інформує користувачів не лише про операції, що відбулися та супроводжувалися виплатою чи одержанням грошових коштів, а й про зобов'язання виплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси у грошовому вираженні, які будуть одержані в майбутньому.

Вимоги П(С) БО 15 «Доходи» визначають принцип формування інформації про доходи підприємства у бухгалтерському обліку.

П(С) БО 15 не поширюється на доходи, пов'язані з:

– реалізацією цінних паперів;

– контрактами з надання послуг у галузі будівництва;

– страховою діяльністю;

– змінами у справедливій вартості фінансових активів і фінансових зобов'язань, а також із Їх ліквідацією (продажем, погашенням);

– змінами вартості інших поточних активів; природним зростанням поголів'я худоби, виходом продукції сільського й лісового господарства;

– видобутком корисних копалин. П(С) БО 15 регулює порядок обліку доходу, який виник у результаті:

– реалізації продукції (товарів, інших активів);

– надання послуг;

– використання активів підприємства іншими сторонами.

Надання послуг, як правило, передбачає виконання підприємством завдання, застереженого контрактом, протягом узгодженого часу. Послуги можуть надаватися протягом одного або кількох періодів.

У разі використання активів підприємства іншими сторонами дохід виникає у вигляді:

а) відсотків – плати за використання грошових коштів, їхніх еквівалентів або сум заборгованості підприємству;

б) роялті – плати за використання нематеріальних активів підприємства, наприклад, патентів, торгових марок, авторського права, програмних продуктів та ін.;

в) дивідендів – частини чистого прибутку, розподіленої між учасниками (власниками) пропорційно часткам участі в капіталі підприємства.

Критерії визнання доходів. Дохід визнається за дотримання таких умов:

1) збільшення активу або погашення зобов'язання, що зумовлює збільшення власного капіталу підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства);

2) оцінка доходу може бути достовірно визначена. Доходи, достовірну оцінку яких дати неможливо, у звітності не відображають, що відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності – принципу обачності, який передбачає відображення у фінансовій звітності всіх елементів (активів, зобов'язань тощо) за вартістю, яка б запобігала заниженню зобов'язань і витрат та завищенню активів і доходів підприємства. Згідно з П(С) БО цей принцип передбачає вибір методу оцінки. Йдеться насамперед про доходи, які можуть бути одержані у результаті претензійно-позовної роботи. Наприклад, підприємство подало позовні заяви на 5 000 гри., але е підстави вважати, що у процесі судового розгляду вимоги за позовом можуть бути задоволені в меншому розмірі. У такому разі дохід відображають у бухгалтерському обліку під час одержання рішення судового органу в сумі його визнання, а не в момент подачі позовної заяви до судових органів.

Названі критерії визнання доходу, як правило, застосовуються окремо в кожній операції. Однак за певних обставин для відображення суті операції застосовують критерії визнання до окремих елементів однієї операції. що підлягають оцінці, якщо це випливає з суті такої господарської операції. Наприклад, якщо вартість реалізованої операції включає суму за майбутні послуги (скажімо, монтаж), яку необхідно визначити, ця сума підлягає відстроченню і визнається доходом у періоді надання такої послуги. І навпаки, критерії визнання застосовуються до двох або більше операцій одночасно, якщо вони пов'язані таким чином, що суть господарської операції неможливо зрозуміти без з'ясування серії операцій у цілому. Наприклад, підприємство може реалізовувати товари і одночасно укладати окремі договори на пізніше придбання цих товарів, спростовуючи, таким чином, істотний результат операції. У цьому випадку операції розглядаються в цілому.

Не визнаються доходами суми. що отримані від інших осіб і не зумовлюють збільшення власного капіталу, зокрема:

– податок на додану вартість, акцизи, інші податки та обов’язкові платежі, які підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів;

– надходження за договорами комісії, агентським та іншим аналогічними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

– попередня оплата (аванс у рахунок оплати) продукції (товарів, робіт, послуг);

– завдаток під заставу або на погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

– надходження, що належать іншим особам;

– надходження від первісного розміщення цінних паперів.

Отже, такі суми вилучаються з доходу. Наприклад, суми. отримані комісіонером від реалізації товару комітента. не збільшують його власний капітал, а отже, не е доходом. Доходом, зокрема, є сума комісійної винагороди.

Водночас названі, суми включають не лише до суми чистого доходу підприємства, а й до загальної суми валового доходу і відображають у бухгалтерському обліку на кредиті рахунків класу 7 «Доходи і результати діяльності», а відтак вилучаються з неї записом по дебету рахунків цього класу. Таким чином, на фінансові результати списуються лише суми чистого доходу від здійснення відповідних операцій і подій.

 

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. № 290 та зареєстроване в Мін’юсті України від 14.12.99 р. № 860/4153.

2. Пушкар М. «Фінансовий облік». – Т., 2009р. – 389 с.

3. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996 – XIV.

 

 

УДК 657

Павляшик Ю.С.,ст.гр. ОА-41

Науковий керівник к.е.н.,доцент Чудовець В.В.

Луцький національний технічний університет