Значення прямих та непрямих витрат в управлінському обліку

Облік витрат і калькулювання собівартості продукції – один з найважливіших розділів управлінського обліку, саме собівартість виробництва одиниці продукції є основою для прийняття управлінських рішень, зокрема: випуск якої продукції продовжити чи припинити; виробляти чи купувати комплектуючі вироби; яку встановити ціну на продукцію; змінити технологію і організацію виробництва; купувати нове обладнання.

Планування і контроль цін на продукцію, операційних витрат, визначення величини очікуваного прибутку дуже важливо для підприємств і організацій. Але перш ніж аналізувати досягнуті результати або складати плани на майбутнє, необхідно чітко розуміти класифікацію витрат, процес формування собівартості продукції.

На сьогоднішній день керівникам підприємств та організацій особливо важлива своєчасна, достовірна та правдива інформація про класифікацію, склад витрат та витрати в цілому, адже перед ними при прийнятті певних управлінських рішень постають такі запитання, як: які витрати на виробництво в цілому; які витрати на виробництво певного виду або групи видів продукції; які витрати певного підрозділу.

Саме поділ витрат на прямі і непрямі допоможе дати правильну відповідь на запитання.

В Німеччині в ХХ столітті такі науковці як О. Шнутгаузен, А. Мілерович, Д. Бернер, А. Вольтер, П. Рібель вели дискусію щодо вибору методів розподілу непрямих витрат. При цьому виділяли суто бухгалтерський, математико-статистичний та плановий напрямки:

1) суто бухгалтерський напрямок – застосований на документальних даних. О. Шнутгаузен запропонував свій розподіл непрямих витрат, при цьому вважав, що при розподілі непрямих витрат необхідно керуватися принципом: ”чем выше ожидаемая прибыль от реализации предмета, тем больше на него падает постоянных затрат ”. Мілерович Д. вважав можливим відносити непрямі витрати не пропорційно тій чи іншій базі (заробітній платі, годинам роботи машин і ін.), а по заданій заздалегідь встановленій нормі;

2) математико-статистичний напрямок оснований на побудові ряду коефіцієнтів кореляції між окремими видами витрат і ступінню зайнятості (Д. Лонгман, М. Шифа, К. Румпель, А. Вольтер);

3) прихильники планового напрямку вважали, що на рахунок основного виробництва відносяться лише прямі витрати. Супротивником відхилявся від даних напрямків П. Рібель, який стверджував “...косвенные расходы вообще распределять не надо, ибо все результаты хозяйственной деятельности (расходы и доходы) должны учитываться там, где они возникают” [3, с.324].

Чартер Гарісон один із основоположників нового підходу до обліку, який тепер називається стандарт-кост, говорячи про розподіл непрямих витрат відмітив що в більшості випадків абсолютно неможливо встановити який-небудь безпосередній зв’язок між витратою та окремим виробом

Згідно методу обліку витрат директ-костинг, яке створив в 1936 році Джонатан Харріс, в склад собівартості необхідно включати тільки прямі витрати, а непрямі виключаються із собівартості продукції, так як на думку прихильників даного методу вони покликані не стільки безпосереднім процесом виробництва, скільки з бігом часу. Прямі і непрямі витрати зовсім різні і в схемах кореспонденції ніколи не повинні змішуватися [1].

Щодо класифікації витрат на прямі та непрямі, особливо цікаву ідею пропонує Друрі К., а саме класифікувати їх за цільовими витратами.

Прямі витрати – витрати, які можуть бути точно і єдиним способом віднесені до конкретної цільової витрати. Непрямі – витрати, які не можуть бути точно і єдиним способом віднесені до конкретної цільової витрати. Прикладом цільових витрат є саме калькуляція собівартості продукції, витрат на утримання окремого підрозділу або району збуту, тобто все те, що викликає необхідність чисельно оцінити використані ресурси [2].

Таким чином, можемо зробити висновок, що розподіляти непрямі витрати можна різними способами із застосуванням однієї або декількох баз розподілу, або взагалі їх не розподіляти і не включати у собівартість продукції, а інформація про класифікацію і склад витрат є необхідністю для керівництва при прийнятті ефективних управлінських рішень.

1. Бутинець Ф.Ф. Історія бухгалтерського обліку: В 2-х частинах / Ф.Ф. Бутинець.- Житомир: ПП "Рута", 2001. - 512 с.

2. Друри К. Управленческий и производственный учёт: Пер. с англ.; Ученик / К. Друри. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 1071 с.

3. Соколов Я.В. Бухгалтерский учёт: от истоков до наших дней: Учебн. пособие для вузов / Я.В. Соколов. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. - 638с.

УДК 657

Пархотюк В.І., ст. гр. ОАСз-21

Науковий керівник: Ткачук І.М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет