З 60-х років XX ст. у німецькій історичній науці стався рішучий поворот у бік соціальної історії. У процесі утвердження засад соціального дослідження у ФРН виникло декілька напрямів Найперше заявила про себе школа соціальної історії в Ґайдельберзькому університеті, засновником якої вважають В. Конце. Тут виникло "Робітниче товариство з сучасної соціальної історії"" (1957), члени якого досліджували інтеграцію промислових робітників до капіталістичної суспільної системи. Товариство розпочало випуск серії досліджень "Індустріальний світ"; у них розглядали різноманітні питання, пов'язані зі змінами німецького суспільства у XIX - на початку XX ст. Молоді дослідники звернули особливу увагу на робітників і робітничий рух, вважаючи, що з ними пов'язані важливі соціальні процеси і перетворення, які заторкнули все німецьке суспільство. У підсумку виникла нова типологія німе 
цького і міжнародного робітничого руху. Було виокремлено три основні типи робітничого руху: англосаксонський, російський і німецький. Англосаксонський тип вирізнявся прагматизмом, реформізмом та ідеологічною слабкістю. Для російського типу були характерні підвищена увага до ідеологічних питань і активна революційна позиція, що зумовлювалося існуванням консервативно-авторитарної політичної системи. Німецький тип робітничого руху посідав проміжну позицію між двома вищеназваними і вирізнявся особливими суперечностями: йому були властиві значне відчуження від держави і суспільства, прагнення створити окрему соціальну групу та її політичне представництво, дуалізм революційної ідеології і реформістські практики. Тому німецький робітничий рух розвивався особливо складним шляхом.
У Марбурзькому університеті навколо професора Вольфґанґа Абендрота (1906-1985) у 70-ті роки сформувалася марксистська ("марбурзька") школа історії робітничого руху. Представники школи зверталися насамперед до питань ідейно-політичного розвитку робітничого руху і становища робітництва. Цим питанням присвятив свої роботи засновник школи - "Піднесення і криза німецької соціал-демократії"" (1964), "Історія німецької соціал-демократії"" (1975). Він вважав, що німецьке робітництво було найбільш \послідовним носієм демократичних ідей, що пробивали собі шлях у Німецькому суспільстві в цілому.
Інший представник цієї школи - Райнгард Кюнль - вивчав історію німецького нацизму. Його роботи виявили причини значного поширення націонал-соціалістичних ідей у німецькому суспільстві після Першої світової війни ("Націонал-соціалістична ліва", 1966; "Фашизм. Причини. Структура панування. Актуальність", 1983; "Нація. Націоналізм. Національне питання", 1986).
